З боку олігополій
антициклічне регулювання здійс-нюється
певною мірою через вироблення ними
узгодже-ної політики, виконання
державних програм та ін. Вод-ночас
їхні дії нерідко суперечать політиці
держави у цій сфері. Наднаціональні
органи в країнах ЄС здійснюють значною
мірою уніфіковану промислову, структурну,
по-даткову, амортизаційну та інші форми
політики, що є важливим фактором антициклічного
регулювання.
2.
Причини економічної
кризи в Україні.
Причини, успадковані
від колишнього СРСР. Слід на-самперед
зауважити, що, на відміну від класичної
кризи, яка розглядалася вище, в Україні,
як і в інших країнах СНД, з
кінця 1990 р. триває не криза надвиробництва,
а криза недовиробництва. За своїми
масштабами вона не має аналогів у
світі. Так, у США в 1929-1933 рр. спад
виробництва не перевищував 25%, в
СРСР під час Другої світової війни
становив 20%.
Причини соціально-економічної
катастрофи в Україні доцільно поділити
на три основні групи. До першої нале-жать
ті, що були успадковані від колишнього
СРСР; до другої -- спричинені діями
«реформаторів» з часу проголошення
незалежності України; до третьої -- причини,
зумовлені необхідністю самої трансформації
існуючої еко-номічної системи, перехідним
періодом такої трансформа-ції, який,
як свідчить досвід інших країн, не
може не від-буватися у формі різних
за глибиною криз, потрясінь.
Ці три групи
(або підсистеми) причин органічно
по-в'язані між собою. Основними
причинами першої групи (успадковані
від колишнього СРСР) є:
1) майже повне
або тотальне одержавлення економі-ки,
власності. За цих умов 92% всіх
засобів виробництва перебували
у руках держави, і ними розпоряджалися
за-гальносоюзні міністерства й
відомства. Внаслідок цього в
економіці був майже цілком
відсутній плюралізм форм власності
(колгоспно-кооперативна форма власності
була значною мірою також одержавленою)
і відповідних форм господарювання,
що виключало дію такої могутньої
ру-шійної сили розвитку, як конкуренція
між товаровироб-никами різних
форм власності за здешевлення
продукції, за зростання якості
виготовлених товарів і послуг,
за споживача. Це в кінцевому
підсумку спричиняло надзви-чайно
низьку конкурентоспроможність
промисловості СРСР на світових
ринках (лише приблизно 12% продук-ції
промисловості вважалося конкурентоспроможною),
експорт на ці ринки переважно
енергоносіїв (майже 70%), існування
затратної, «самоїдської» економіки.
Так, на 1% національного продукту
в СРСР витрачалося у 6-8 разів
більше енергії, ніж у країнах
Заходу. Нафтомісткість продукції
була майже в 10 разів вищою,
ніж у цих країнах;
2) наявність
глибоких диспропорцій в економіці.
Так, частка групи «А» (галузей,
в яких вироблялися засоби
виробництва) становила 70%, групи
«Б» (галузей, в яких вироблялися
предмети споживання) -- 30%, а в
розвину-тих країнах Заходу існує
обернене співвідношення. Це означало
існування економіки, орієнтованої
не на люди-ну, а на виробництво
заради виробництва;
3) панування
командно-адміністративних важелів
у народному господарстві за
майже цілковитої відсутності
економічних (за допомогою податкової,
кредитної, фінан-сової політики
тощо) важелів. Тобто антидемократичний
характер управління державною
власністю і державними підприємствами;
4) зосередження
95% всієї власності, розташованої
в Україні, в руках загальносоюзних
міністерств і відомств. Тому
на території нашої держави
створювалися «гнилі» моря, будувалися
атомні станції поблизу великих
міст, зосереджувалася надмірна
кількість «брудних» вироб-ництв
тощо. Власність загальносоюзних
міністерств і ві-домств колишнього
Радянського Союзу перейшла у
влас-ність Української держави.
Виняток становить лише частка
України в золотому, алмазному
фондах, у власності представницьких
органів за межами колишнього
СРСР (посольства, консульства тощо).
Це, на перший погляд, перестало
бути в Україні фактором руйнівної
дії. Але насправді це не
так, оскільки лише Чорнобильська
катастрофа лежить важким тягарем
на плечах України, а її не-гативні
наслідки позначаться на житті
багатьох поколінь;
5) відчуження
трудящих від засобів виробництва
і ре-зультатів праці, від самого
процесу праці. Тобто відсут-ність
дієвих стимулів до праці, панування
зрівнялівки, відчуження від управління
власністю, від економічної влади
на підприємстві. Найбільше таке
відчуження до нічийної власності
виражалось у масовому її розкраданні;
6) значна мілітаризація
економіки. На військові цілі
витрачалося до 35% ВНП, або майже
250 млрд. крб. на рік (хоч офіційно
названі М. Горбачовим дані
були в декілька разів нижчі).
В Україні після розпаду колишньо-го
Радянського Союзу залишилося
до 30% військово-про-мислового комплексу
(ВПК) СРСР, майже 80% підприємств
галузей машинобудування були
втягнуті у виробництво зброї;
7) надмірна централізація
при перерозподілі національного
доходу через державний бюджет.
Так, з респуб-лік вилучалося
до 70% створеного національного доходу,
значна частина якого згодом
поверталася до них через механізм
загальносоюзного фінансування
розвитку осві-ти, охорони здоров'я,
інвестицій тощо. Це означало
зрів-нялівку в розподілі створеного
національного доходу незалежно
від результатів праці кожної
республіки колишнього СРСР;
8) політика пограбування
села. Вона виявлялася у «Перекачуванні»
значної частини створеного сільськими
працівниками національного доходу
на користь промис-ловості через
механізм цін і низький рівень
продуктив-ності праці;
9) значна монополізація
економіки;
10) слабке використання
ринкових важелів в управлінні
економікою, зокрема в процесі
ціноутворення, в процесі керівництва
підприємствами з боку загальносоюзних
та республіканських міністерств
і відомств;
11) величезне
фізичне та моральне зношування
осно-вних фондів, низька продуктивність
праці. Фізичне зношування у
промисловості становить майже
60%, мораль-не -- 90%.
12) Ці причини
(у колишньому СРСР) призвели до
того, що в середині 80-х років
значно знизились темпи зрос-тання
економіки, практично не підвищувався
життєвий рівень населення і
т.ін. Це усвідомлювало тодішнє
кері-вництво Радянського Союзу.
Тому й почало так звану
«перебудову». Але можна переконливо
стверджувати, що навіть за умов
подальшого існування СРСР не
відбулося б такого обвального
падіння виробництва, катастрофічно-го
зниження рівня життя та інших
кризових явищ у соціально-економічній
сфері, як це сталося після
завоюван-ня суверенітету республіками
колишнього СРСР. Одним з доказів цього
був пошук нових форм економічного роз-витку,
впровадження деяких реформ. Зокрема,
наприкі-нці 80-х років в СРСР відроджуються
акціонерні товари-ства, інтенсивно обговорюються
питання регіонального госпрозрахунку
тощо.
Але це не означає,
що поглиблення соціально-еконо-мічної
кризи спричинене суверенітетом
України, здобут-тям нею державної
незалежності. Прагнення до незалеж-ності
і здобуття її -- закон розвитку світової
цивілізації Річ у тому, що люди,
які прийшли до влади, не розумі-ли
сутності державного суверенітету, наприкінці
XX ст. вони прагнули домогтися повного
або абсолютного суве-ренітету, якого
нині не має жодна країна світу.
Причини зумовлені
діями реформаторів. Такими при-чинами
є:
1) розрив господарських
зв'язків з країнами колиш-нього
СРСР, насамперед з Росією, що
призвело до втрати Україною
значної кількості традиційних
ринків збуту, до зупинення
багатьох підприємств через відсутність
комп-лектуючих виробів тощо. І
це не дивно, оскільки лише
20% промислового виробництва мали
завершений техно-логічний цикл.
Об'єктивним, але несприятливим для
України при розв'язанні цієї
проблеми є те, що Росія втратила
інтерес до виготовлених у
нашій державі при-ладів, машин
та деяких інших видів продукції
через значне зростання енергомісткості,
а отже й собівартості продукції.
Тому навіть ті вироби, в яких
вона зацікавле-на, не можуть бути
реалізовані на її ринку, оскільки
во-ни дорожчі від зарубіжних
аналогів на 30-50%. Проте далеко
не всі господарські зв'язки
були раціональними (мали місце
зустрічні перевезення, великі
транспортні витрати і т.ін.). Але
їх треба було замінювати на
ефекти-вніші поступово;
2) впровадження
у практику теорії вільної
ринкової економіки (тобто вільного
ціноутворення, вільної конку-ренції
тощо). Така система існувала в
попередні століття (максимум до
кризи 1929-1933 рр.) і не існує нині
у жодній країні світу. Ця
політика знайшла вияв у необґрунтованій
шоковій лібералізації цін, що,
на думку її ав-торів, повинна
була стимулювати виробництво,
вилучити зайві гроші Але при
цьому забули одну деталь: у
80% на-селення таких грошей не
було;
3) різке руйнування
системи державного управління
народним господарством, в якому
домінувала державна власність;
4) ігнорування
досвіду передових країн Заходу
в регу-люванні національної економіки,
в якому органічно по-єднуються
методи державного регулювання
з викорис-танням ринкових важелів.
Тобто впадання з однієї край-ності
в іншу -- командно-адміністративної
системи у вільну ринкову економіку;
5) домінування
ідеології вільної ринкової економіки
в українському парламенті, внаслідок
чого більшість неком-петентних
у сфері економіки парламентарів
прийняла пе-реважну кількість
«непрацюючих» законів. Це означає
від-сутність науково обґрунтованої
правової бази для здійснен-ня
пакету економічних реформ. Крім
того, не було створе-но надійного
механізму реалізації багатьох
законів;
6) непродумане
(без відповідної наукової концепції)
впровадження купона. Купоно-карбованці
не були оформлені як валютні
ресурси власної (національної) банківської
системи, не мали надійного
захисту. Це ста-ло однією з
причин катастрофічного знецінення
купона. Замість функції захисту
національного ринку він став
засобом його спустошення. Так,
купуючи нафту в Росії по 90
дол. за 1 т наприкінці 1993 р., Україна
повинна була поставити товарів
приблизно на 250 дол. На впроваджен-ня купоно-карбованця
Україна витратила кілька десят-ків мільйонів
доларів;
7) відсутність
раціональної валютної політики,
зокрема невміння встановлювати
раціональний валютний курс;
8) доларизація
української економіки (тобто
вільне обертання американського
долара та інших іноземних
ва-лют на території країни), що
дало змогу збагатитися тіньовими
структурам;
9) прийняття
численних декретів, постанов уряду
тощо, які поставили у невигідне
становище виробника (наприклад,
непомірний податковий тягар)
й у привілейова-не -- посередника.
Крім того, такі декрети нерідко
супе-речили один одному, сіючи
правовий хаос у законодавст-ві,
нестабільність і непередбачуваність;
10) відсутність
обґрунтованої концепції зовнішньое-кономічної
діяльності, валютного регулювання,
внаслі-док чого значні валютні
ресурси України залишилися за
кордоном;
11) відсутність
надійної фінансово-банківської
систе-ми, раціонального регулювання
НБУ діяльності комер-ційних банків,
внаслідок чого ті отримували
стократні прибутки, наживалися
на конвертації тощо і тому
не бу-ли зацікавлені у подоланні
інфляції. Можливість для та-кої
наживи давали недосконалі закони.
Сам НБУ вдава-вся до монетаристських
методів управління діяльністю
комерційних банків. Крім того, в
діяльності банківської та фінансової
систем України повільно впроваджувалися
сучасні методи й засоби обліку
і контролю. Це призвело до
масового перекачування посередницькими
структура-ми безготівкового грошового
обігу у готівковий, що, у свою
чергу, зумовило величезний додатковий
попит на готівку, зосередження
у тіньових структурах майже
по-ловини всієї грошової маси;
12) кланово-номенклатурний
характер роздержавлен-ня приватизації,
внаслідок якої створена працею
бага-тьох поколінь державна власність
перейшла до рук неве-ликої
кількості осіб;
13) втілення на
практиці програм західних експертів
(у тому числі різних міжнародних
економічних організа-цій). Найбільш
виразно це виявилось у впровадженні
НБУ монетаристських методів
регулювання економіки, до того
ж у дещо спрощеному вигляді.
У цьому плані до-цільно навести
висловлювання економічного радника
британського парламенту Д. Росса
щодо економічної політики Росії,
оскільки воно цілком стосується
і Укра-їни: «Росія з намови
МВФ пішла шляхом деіндустріалізації
економіки». Значне відставання
в оплаті робочої сили, тоді
як ціни на більшість інших
товарів досягли або навіть
перевищили світовий рівень. Таке
відставан-ня є основною причиною
звуження внутрішнього ринку
предметів споживання, а відтак
і ринку засобів виробни-цтва
та ін.;
14) значне збільшення
управлінського апарату;
15) надмірний
централізм в управлінні економікою,
ігнорування вимог регіонального
управління, за якого значно більшу
свободу дій треба дати регіонам
та облас-тям України;
16) відсутність
науково обґрунтованої політики
ціно-утворення. Про це свідчить,
зокрема, той факт, що ціни на
деякі види продукції вищі
за світові (скажімо, ціни на
вугілля);