Технологічна карта по влаштуванню пластового дренажу підземного переходу

В останні роки в будівельній практиці значно зросли увага і вимогливість до застосування екологічно чистих методів, що запобігають забрудненню та зберігають довколишнє середовище. Це насамперед стосується збереження деревної рослинності, поверхневого шару ґрунту, запобігання забрудненню ґрунтових вод.

Рослинний шар ґрунту на площі майбутньої земляної споруди зрізають на глибину 15...25 см бульдозерами або автогрейдерами, збирають у відвали для подальшого використання з озеленення і благоустрою об'єкта, що будується, або на іншій території.

Відведення поверхневих  та ґрунтових вод. Поверхневі води, які утворюються від атмосферних опадів і танення снігів, відводять з території будівельного майданчика, влаштовуючи з нагірної сторони майданчика водовідвідні канави, лотоки, обвалування або систему підземних Дренажів. Поверхні будівельного майданчика, складських і монтажних майданчиків планують так, щоб вони мали уклони, спроможні забезпечити відведення поверхневих вод.

Підземні закриті дренажі виконують із застосуванням трубчастих елементів (дрен) діаметром 125...300 мм із отворами на поверхні, по яких вода стікає у відведені місця. Такі дренажі більш ефективні, оскільки в трубі швидкість потоку води вища, ніж у дренувальному матеріалі. Як дрени використовують: труби гончарні (керамічні.Труби засипають дренувальним матеріалом (піском, щебенем, гравієм). Дно дренажу повинно мати уклон не менш як 0,5 %.

Улаштування тимчасових інженерних мереж. Для потреб будівництва доцільно використовувати постійні інженерні мережі. Якщо такої можливості немає, влаштовують тимчасові водопровідні та електромережі і використовують пересувне устаткування для забезпечення будівництва теплом, парою і стисненим повітрям.

Тимчасовий водопровід улаштовують зі сталевих труб діаметром 25... 150 мм, рідше з азбестоцементних діаметром 50...200 мм і чавунних. Труби закладають нижче глибини промерзання ґрунту, а якщо глибина менша, то утеплюють теплоізоляційними матеріалами (шлаком, пінопластом та ін.). Якщо тимчасовий водопровід використовуватиметься тільки влітку, достатньо покласти труби на глибину 30 см або на поверхні ґрунту, забезпечивши їхній захист від механічних пошкоджень.

Тимчасове електропостачання високої і низької напруги забезпечують, як правило, на повітряних підвісках проводів. Кабельні мережі влаштовують тільки тоді, коли відкриті електропроводи неможливо застосовувати за умови безпеки виконання будівельно-монтажних робіт. Для тимчасового забезпечення майданчика електроенергією використовують пересувні електростанції, підвісні трансформаторні підстанції, переносні опори тощо.

Електроенергія  між споживачами на будівельному майданчику розподіляється комплектно-блоковими трансформаторними підстанціями.

Тимчасові тепломережі залежно від рівня залягання ґрунтових вод можуть бути наземними або підземними з відповідною теплоізоляцією, їх улаштовують для опалення тимчасових будівель, гарячого водопостачання та інших виробничих потреб. Труби укладають з уклоном 0,02...0,03 % для стікання конденсату. Для отримання гарячої води та пару використовують (якщо немає можливості отримати ці енергоресурси від постійних котелень) пересувні котельні установки на мазутному або на твердому паливі.

Для забезпечення виробничих потреб стисненим повітрям улаштовують стаціонарні або розміщують пересувні компресорні установки, а для забезпечення киснем і ацетиленом за потреби – кисневі й ацетиленогенераторні станції. Від стаціонарних установок до виробничих споживачів стиснене повітря підводять сталевими трубами, а від тимчасових – гумовими шлангами діаметром 20...40 мм. Для відведення конденсату зі сталевих трубопроводів їх укладають з уклоном 0,005...0,01 % у напрямку руху повітря. Газ подають прогумованими шлангами (на відстань не більш як 20 м), розміщеними у відкритих дерев'яних коробах.

Розміщення тимчасових будівель. Для обслуговування будівельного виробництва і робітників на будівельному майданчику розміщують культурно-побутові (їдальні, душові, медпункти, приміщення для обігрівання робітників тощо), адміністративно-господарські (контори, пожежні, прохідні) й виробничі (майстерні, навіси, склади тощо) тимчасові будівлі.

 

 

2.2 Роботи, що повинні  бути виконані до початку основних  робіт

 

Безпосередньо перед виконанням основних робіт, що містять розроблення та транспортування ґрунту, відсипання його та ущільнення, підчищання дна та укладання дрен, треба виконати ряд підготовчих робіт: очищення території, зняття асфальтового покриття, відведення поверхневих вод, геодезичне розбивання, улаштування шляхів, освітлення, розробки котловану. У процесі виконання земляних робіт проводять допоміжні роботи з водовідливу, водозниження, штучного закріплення ґрунтів, захищення виїмок від ґрунтових вод, улаштування кріплень виїмок і т. ін.

Геодезичний контроль при  улаштуванні виїмок. Розбивання виїмки (наприклад, котловану) починають з виносу та закріплення в натурі основних осей будівлі відповідно до робочих креслень.

Навколо майбутньої виїмки поза її габаритами влаштовують огорожу (суцільну чи з розривами) із стовпчиків, до яких із зовнішнього боку прибивають горизонтальні дошки 25...30 см завширшки й 5 см завтовшки. Верхню грань дощок установлюють за нівеліром. Кінці стовпчиків зрізують урівень з верхнім ребром дошки. На огорожу переносять за допомогою теодоліта основні розбивні осі і закріплюють їх цвяхами. Між протилежними дошками огорожі по позначених точках натягують дріт (вісь). Опускаючи з перетину осей висок, визначають потрібну точку на дні котловану. Контролювати точність виїмки ґрунту з котловану можна за допомогою візирок (рис. 4). Розміри котловану зверху та знизу позначають добре видимими кілочками. Для пропускання машин під час розроблення котловану в огорожі влаштовують розриви.

Розробляючи ґрунт у виїмках простої конфігурації, огорожу можна не влаштовувати. Габарити виїмки в цьому разі фіксують за допомогою геодезичних інструментів і встановленням кілочків по всіх кутах та в певних точках. Лише після закінчення улаштування виїмки приступають до розбивання осей будівлі чи споруди з улаштуванням огорожі.

Анкерне кріплення стінок котлованів (рис. 2.2) складається зі стояків та закладок, розміщених у котловані, дерев'яних чи металевих тяг та паль, розміщених за межами котловану на відстані, м,

b≥h/tgφ

де  h — глибина котловану, м; φ — кут природного укосу, град.

Щоб анкерні тяги не заважали переміщенню  людей, їх слід улаштовувати трохи нижче поверхні ґрунту.

 

                     

                                  Рис.2.2 .Анкерне кріплення стінок котлована.

                      / — забирка з дощок; 2 — стояк; 3— паля; 4 — анкерна тяга; 5 — засипка;

Якщо  глибина котловану більше ніж 3...4 м, палі додатково розкріплюють поздовжнім поясом — обв'язкою з двотаврових балок на відстані не менше ніж 0,5 м від верху котловану. У пояси упирають поперечні розпори, розташовуючи їх через 4...6 м уздовж осі котловану .Для передавання навантаження від палей на розпори між кожною палею та балками обв'язки встановлюють сталеві клинки. У разі великої глибини котловану (більш як 10... 12 м) та значного бокового тиску ґрунту розпори встановлюють по висоті в кілька ярусів.

Розпори роблять із труб діаметром 30...40 см і більше чи металевих профілів, складених із двох швелерів або чотирьох кутиків, з'єднаних накладками за допомогою електрозварювання.

Конструкція розпорів розсувна (телескопічна). Розкріплюються вони сталевими клинами чи спеціальними гідравлічними домкратами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 План та розріз тієї частини споруди, де будуть виконуватись роботи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

 

2.4 Методи та послідовність виконання  робіт

 

Роботи по влаштуванню дренажу проводяться на готовій розпланованій поверхні дна котловану. Спочатку помічник машиніста і робітник 3-го розряду, встановлюють упори і натягують направляючий трос. Після розкладки у кожного пікета по 2 упора, помічник машиніста ставить спеціальну рейку на пікетний кілок і відмічає на рейці висоту упора, робітник встановлює упор , висуває стержень на вказану висоту і фіксує її. Встановивши всі основні упори , помічник машиніста і робітник забивають на відстані 10-12 м від нульового пікету  металевий стовпчик і закріплюють направляючий трос.

Помічник  машиніста натягує трос з допомогою  лебітки, а робітник навішує його на упори і встановлює між основними  упорами  проміжні.

Машиніст  встановлює екскаватор в напрямку дрени, після заглиблення і розробці 5-6 м дрени по проектним відміткам машиніст зупиняє екскаватор. Робітники 5 і 4 розряду ущільнюють грунт в місці з’єднання дрени і колектора щебеневою підсипкою і приєднують дрену до колекторного трубопроводу. Робочий 3  розряду під час з’єднання дрени з колектором, забезпечує трубоукладач екскаватора  ЗМФ і завантажує бункер керамічними  трубами. Робочі 5 і 6 розряду вручну вкладають труби на довжину 5-6 м до лотка трубоукладача.

При розробці екскаватором траншеї до проектної  відмітки по всій довжині дрени  робочий 4 розряду подає керамічні  трубки по лотку трубоукладача в  траншею, робітник 5 розряду , знаходиться  в бункері, підганяє торці труб з  допустимим зазором, захищає стики  полосками ЗФМ або слідкує  за якістю покриття трубопровода.

Крім управління робочим органом по направляючому тросу , дреноукладач МД-4 може працювати в режимі дистанційного керування. Для цього по осі дрени за колектором встановлюють теодоліт , його оптичній осі задається проектний ухил і на робочому органі дреноукладача фіксується індикаторна марка. Оператор наглядає за її положенням відносно оптичній осі теодоліта, подає тумблером пульта сигнал, регулюючи висотне положення робочого органу.

В місці приєднання дрени до колектора траншею розробляють  з недобором грунту  над трубами  колектора на 5-15 см. Робітник відриває трубу колектора ущільнюючі грунт  в місці спряження  і приєднує дренажну трубу до колектора.

Спосіб приєднання дрени до колектора залежить від  наявності з’єднувальної арматури. Найбільш надійні і якісні з’єднання досягаються при використанні пластмасових трійників. Трійники вкладають в лінію колектора в місцях приєднання дрен.

При відсутності  трійників в керамічних трубах колектора  і дрени пробивають отвори, і дренажну трубу приєднують до колекторної  в нахлест (зверху). Вільні отвори трійника і керамічної труби закривають кінцевою заглушкою. Стики  з’єднання покривають захисними фільтруючими матеріалами, а засипку навколо спряження втрамбовують.  Схему приєднання дрени до колектора показано на рис.2.3.

 

 

 

                                                              

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Рис 2.3.  Схема приєднання дрени до колектора

 

1. – труба колектора
2. – втулка або трійник
3. – дренажний трубопровід
4. – ущільнений грунт присипки
5. – грунт зворотної засипки
6. – кінцева заглушка
7. - упор

 

 

     При завершенні робіт  по укладанню дренажних труб  і їх приєднанню до колектора,  виїмки засипають фільтруючим  матеріалом (щебенем) фракції не більше 16 мм товщиною 300 мм . З верху дренуючий шар засипають раніше вийнятою землею. Засипку дрен проводять акуратно, так щоб не порушити з’єднання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.5 Калькуляція трудових витрат і заробітних плат

№	Норма-тивне джерело по ДБН	Назва робіт	Вимірник	Обсяг робіт	Середній розряд виконавців	На одиницю			на весь обсяг
						Тарифна ставка грн-коп	Норма часу Люд.год Маш.год	Розцінка грн-коп	Вартість грн-коп	Трудомісткість
										Люд.год Маш.год	Люд.дн Маш.зм
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
1	1-13-2	Розробка грунту екскаватором з ковшом місткістю 0,4 м3, група грунту  II.	1000 м3	0,162	2	11,33	65,86 53,55	746,19	120,88	10,66 8,67	1,3 1,05
2	11-1-2	Ущільнення грунту щебенем	100 м2	2,34	2,8	12,22	11,52 1,39	140,77	329,41	26,95 3,25	3,28 0,39
3	1-110-11	Влаштування  дренажу екскаватором –дреноукладчиком потужністю 40 кВт  із керамічних труб  більше 10 см. група грунту  II	1000 м	0,468	3,1	12,60	276,73 44,37	3486,79	1631,81	129,5 20,76	15,8 2,53
4	1-217-1	Монтаж всмоктуючого коллектора	100 м	0,75	1,3	10,74	76,28 18,14	819,24	614,43	57,21 13,6	6,97 1,65
5	11-3-3	Улаштування ущільнених самохідними  котками підстилаючи шарів-щебеневих	1 м3	70,2	2,5	11,89	4,7 0,77	55,88	3922,77	329,94 54,05	40,23 6,59
6	1-27-5	Зворотня засипка приймків бульдозером  ДЗ-18 потужністю 79 кВт група грунту  II	1000 м3	0,040	3,5	13,25	10,37 10,37	137,4	5,496	0,42 0,42	0,051 0,051
S=6624,8