Кримінальне право України

1. Поняття кримінального  права. Кримінальні правовідносини. Джерела кримінального права

Кримінальне право виникає  разом з виникненням права  в цілому на відповідному етапі розвитку суспільства. Його основним завданням  є боротьба з вчинками членів суспільства, які суперечать загальноприйнятим нормам та стандартам, визнаним у конкретній спільності людей на відповідному етапі соціального розвитку. поняття кримінального права містить у собі подвійне значення. З одного боку, його розглядають як галузь законодавства - позитивне кримінальне право, яке знаходить свій прояв у Єдиному нормативному акті - Кримінальному кодексі України. З іншого боку, - як галузь юридичної науки - вчення про кримінальний закон, практику його застосування, теоретичні проблеми розвитку тощо.

Предмет кримінального  права становлять суспільні відносини, які виникають при вчиненні злочину  між особою, яка його вчинила, та державою від імені якої виступають відповідні органи, вповноважені здійснювати  дії", скеровані на розслідування  злочину та відправлення правосуддя по кримінальних справах. Внаслідок врегулювання нормами кримінального права вони набирають форми правовідносин.

Регуляція суспільних відносин кримінальним правом пов'язана із застосуванням  засобів, прийомів, притаманних виключно цій галузі права. Специфіка їх полягає в застосуванні до винної особи з боку держави покарання - крайнього, найсуворішого і найжорсткішого виду реакції. Саме тому метод правового регулювання для кримінального права полягає у застосуванні примусу у виді покарання. Однак він застосовується лише, коли: ♦ конкретне вчинене діяння віднесено до категорії злочинів і містить склад відповідного злочину; ♦ особа, яка скоїла це діяння, є винною.

Метод кримінально-правового  регулювання знаходить свій прояв  у притягненні особи до кримінальної відповідальності, яка є покладеним на особу, що вчинила порушення кримінальної норми, державою або суспільством обов'язком дати відповідь за свою поведінку компетентним органам і прийняти примусові заходи, адекватні ступеню небезпечності вчиненого порушення.

2. Завдання кримінального права

Завдання кримінального  права полягає в охороні найважливіших  суспільних відносин від крайніх  форм їх порушення. Виходячи зі специфіки  завдань специфічним є і метод, за допомогою якого ця охорона  здійснюється. Визначення кола суспільних відносин, які приймаються під кримінальну правову охорону, є виключною прерогативою вищого органу державної влади України. У загальних рисах воно визначено в ст. \ Кримінального кодексу України, яка так і названа «Завдання кримінального кодексу України». Необхідно зауважити, що завдання кримінального закону може виконуватись виключно при вчасному та законному його застосуванні. Незастосування закону у випадках, коли він повинен бути застосований, незаконне застосування кримінального закону не тільки не служить вирішенню завдань, що стоять перед ним, а, навпаки, призводить до протилежних наслідків.

Всі принципи, які лежать в основі чинного кримінального  права, можуть бути поділені на: конституційні (загальноправові); галузеві (спеціальні).

До перших належать ті, що закріплені в Конституції України, а саме: ♦ принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6); ♦  принцип верховенства права (ст. 8); ♦  принцип справедливості права (ст. 19); ♦  принцип рівності громадян перед законом (ст. 24); ♦ принцип забезпечення гідності особи (ст. 28); ♦  принцип законності (статті 29, 61, 62, 124); ♦  принцип гуманізму. Загальноправові принципи притаманні фактично всім галузям законодавства, оскільки Конституція України є витоком для всіх галузей системи права.

Галузевими (спеціальними) є ті принципи, які визначають структуру, методи реалізації саме кримінального  права у світлі завдань, які стоять перед ним.

До спеціальних принципів  кримінального права належать:

принцип нормативного визначення кола злочинних діянь. Цей принцип має чи не основоположне значення, оскільки визначає і систему кримінального законодавства, і обсяги кримінального регулювання, і межі кримінальної репресії, і підстави кримінальної відповідальності. Він практично скасував притаманний десятиріччями радянському кримінальному праву принцип аналогії кримінального закону, за «допомогою» якого тисячі людей були репресовані в часи тоталітаризму. Принцип походить від латинського nullum crimen sine lege - немає злочину без вказівки на те в законі;

принцип відповідальності за власні діяння передбачає можливість притягнення до кримінальної відповідальності виключно за діяння, які вчинені безпосередньо винним. Це випливає зі змісту ст. 2 КК України, яка встановлює, що «1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом»;принцип відповідальності при наявності вини також випливає зі змісту ст. 2 КК України. «2. Особа вважається не винною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду»;

принцип сукупності відповідальності знаходить свій прояв у притягненні до відповідальності за всі злочинні діяння, які вчинені особою і за які до цього вона до відповідальності не притягалась (статті 70, 71 КК);

принцип відповідності  покарання тяжкості злочину — ідеалізований принцип кримінального законодавства, який полягає в необхідності співвідношення злочину і призначеного за нього покарання. Цей принцип зафіксовано в ст. 65 ч. 1 п. З КК, яка визначає необхідність призначення покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину. У реальній практичній діяльності цей принцип, на жаль, ще діє недосконало;

принцип економії кримінальної репресії визначає співвідношення кола діянь, які визнані в суспільстві злочинами, і загального рівня економічного та культурного розвитку суспільства.

 

 

 

 

 

 

3. Кримінальне право в системі права Кримінальне право України з разом з цивільним та адміністративним правом належить до фундаментальних галузей системи права. Однак виходячи з завдань, які воно вирішує, методу, за допомогою якого це здійснюється, місця, що займає кримінальне право в системі права, в цілому є особливим. Лише кримінальне право веде боротьбу з тими з них, які спричиняють шкоду на загальносуспільному рівні. Тому для боротьби з ними обрано крайній метод, найжорсткіші форми.

Від інших фундаментальних  галузей кримінальне право відрізняється як за об'єктом правового регулювання, так І за методом його здійснення.

Кримінальне право фактично реалізується у формах, визначених кримінально-процесуальним правом. Кримінальний процес стосовно кримінального  права є тією формою, в якій матеріальне право проявляється. Фактично кримінально-процесуальне право утворює те середовище, в якому матеріальне кримінальне право реалізується. Тісним є зв'язок кримінального права з кримінально-виконавчим правом, яке регулює відносини, що виникли в процесі виконання покарання.

У низці питань кримінальне  право пов'язано Із міжнародним  правом. Це стосується проблем екстериторіальності, дипломатичної недоторканності, визначення території дії кримінального  закону, видачі злочинців, відповідальності за діяння, визнані злочинними світовим співтовариством (напр., міжнародний тероризм, найманство та ін.).

4.. Система кримінального права

Структурно кримінальне  право поділяється на Загальну та Особливу частини. Такий поділ виник  у XVIII ст. До цього часу існували відокремлені закони, які передбачали відповідальність за окремі злочини (види злочинів). Однак розвиток науки кримінального права привів до виділення відповідних інститутів, які мали значення для всіх видів злочинів (стадії вчинення злочину, співучасть у злочині, обставини, що виключають кримінальну відповідальність та ін.). Таким чином, виник поділ на Загальну та Особливу частини. Слід зауважити, що, не зважаючи на відповідну стабільність, Загальна частина кримінального права перебуває в постійному розвитку, збагачуючись на базі теоретичних розробок науковців-криміналістів.

Загальна частина чинного  КК складається з 15 розділів, Особлива частина — з 20 розділів

У свою чергу розділи  можуть бути умовно поділені на правові  інститути (напр., розділ про обставини, що виключають злочинність діяння, містить у собі інститут необхідної оборони, інститут затримання особи, що вчинила злочин, інститут крайньої необхідності, інститут діяння, пов'язаного з ризиком та ін.). Кожний інститут складається з відповідних кримінально-правових норм.

5. Поняття кримінального закону

Кримінальний закон - це правовий акт вищого органу державної  влади України, що містить у собі юридичні норми, які встановлюють загальні підстави та межі кримінальної відповідальності, визначають коло суспільно небезпечних діянь, що визнаються злочинними та встановлюють види та розміри покарання, які можуть бути застосовані до осіб, які будуть визнані у встановленому законом порядку винними в їх вчиненні, а також: регламентують підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.

Ст. З ч. 1 КК України 2001 року чітко зафіксувала поняття  законодавства України про кримінальну  відповідальність, закріпивши, що «Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права».

За змістом кримінальні  закони поділяються на два види: 

норми загальної дії. Вони визначають завдання кримінального  законодавства, підстави та межі кримінальної відповідальності, дію закону в просторі, в часі, по колу осіб, вік кримінальної відповідальності, види та форми вини, інші загальні положення, які застосовуються при вирішенні питань кримінальної відповідальності;

спеціальні норми (заборони), які встановлюють коло конкретних діянь, що визнаються суспільно небезпечними, тобто злочинними, та види і розміри покарань, що можуть застосовуватись до осіб, винних у їх вчиненні.

На відміну від інших  законів, кримінальному закону властиві такі характерні риси:

тільки кримінальний закон встановлює злочинність і  караність діяння;

до осіб, які порушили кримінальний закон, застосовуються специфічні, передбачені виключно самим кримінальним законом заходи впливу - покарання;

покарання може бути призначене тільки судом і ніяким іншим органом;

застосування кримінального  закону викликає довготривалі наслідки для особи, яка визнана винною у вчиненні злочину.

6. Структура кримінального закону

Чинний Кримінальний кодекс України структурно поділяється  на дві частини - Загальну та Особливу. У Загальній частині - 15, а в Особливій - 20 розділів.

Загальна частина Кримінального  кодексу України складається  з таких розділів:

І. Загальні положення. (закрыаленфы стаатты, в статтях частини)

У кінці кодексу розміщено  «Прикінцеві та перехідні положення», які складаються з двох розділів і регулюють порядок введення в дію КК, діяльність суду та правоохоронних органів у зв'язку із введенням в дію нового кримінального закону.

7. Тлумачення кримінального закону

У зв'язку із необхідністю однотипного розуміння та застосування закону про кримінальну відповідальність здійснюється його тлумачення, під яким розуміється процес з'ясування та роз'яснення змісту кримінального закону.

 Види тлумачення

Тлумачення за суб'єктом  поділяють так: а) аутентичне; б) легальне; в) судове; г) доктринальне (наукове). Перші два види це офіційні види тлумачення, а інші — неофіційні.

Аутентичним називається  тлумачення, яке здійснюється органом, що прийняв відповідний закон. (не застосовується). .

Легальним називають тлумачення, яке здійснюється вповноваженим на те органом. Відповідно до Основного Закону України таке тлумачення дає Конституційний суд України. Тому слід визнати, що єдиним офіційним тлумаченням в Україні на сьогодні є те, яке дає Конституційний суд України.

Судове тлумачення - тлумачення, яке дає кримінальному закону суд будь-якої ланки в процесі  розгляду кримінальних справ. Судовим  також є тлумачення, яке здійснює Пленум Верховного суду України у  своїх постановах про практику розгляду судами окремих категорій кримінальних справ. Незважаючи на те, що даний вид тлумачення не віднесено до офіційних, ступінь його обов'язковості надзвичайно високий, оскільки фактично його мають враховувати й органи досудового слідства, й органи прокуратури, і суд всіх ланок.

Доктринальне (наукове) тлумачення - це тлумачення кримінального закону, яке дається фахівцями в галузі кримінального права у монографіях, статтях тощо.

За способом (прийомом) тлумачення поділяється на філологічне; історичне; систематичне; логічне.

За обсягом тлумачення поділяється на буквальне; поширювальне та обмежене.

Буквальним визнається тлумачення, яке здійснюється у точній відповідності до тексту кримінального  закону. Це найпоширеніший вид тлумачення за обсягом.

Поширювальне тлумачення надає кримінальному закону ширше поле для застосування, ніж це визначено в тексті кримінально правової норми (напр., визнання пом'якшуючими обставинами і ті, які безпосередньо не вказані в ст. 66 КК).

Обмежене тлумачення - визначає можливість більш вузького поля застосування закону, ніж це вказано безпосередньо в самому законі (напр., можливість суду не визнавати як обтяжуючу обставину вчинення злочину в стані сп'яніння ст. 67 КК).

8. чинність кз у часі.  Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі визначається ст. 4 КК, яка встановлює, що «злочинність і караність діяння визначаються законом, який Діяв на час вчинення цього діяння» (ч. 2).