Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації

Київський національний університет  внутрішніх справ

 

 

 

 

 

Хавронюк Микола Іванович

 

 

 

УДК 343 (4:447)

 

 

 

КРИМІНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО  УКРАЇНИ ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ  ЄВРОПИ:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ  АНАЛІЗ, ПРОБЛЕМИ ГАРМОНІЗАЦІЇ

 

 

 

 

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

 

 

 

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних  наук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

 

Робота виконана у  Львівському державному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

 

 

Науковий консультант академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор БАУЛІН Юрій Васильович, Інститут вивчення проблем злочинності АПрН України, директор Інституту

 

 

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, Заслужений діяч науки і техніки України КОСТЕНКО Олександр Миколайович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою;

 

доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України МЕРКУЛОВА Валентина Олександрівна, Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ, заступник начальника Інституту з навчальної та методичної роботи;

 

доктор юридичних наук, професор ЄМЕЛЬЯНОВ Вячеслав Павлович, Інститут вивчення проблем злочинності АПрН України, головний науковий співробітник

 

 

 

Захист відбудеться "16" січня 2008 р. о 14 годині на засіданні  спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, Київ, пл. Солом’янська, 1

 

З дисертацією можна  ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, Київ, пл. Солом’янська, 1

 

Автореферат розісланий "____" грудня 2007 р.

 

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                  М.В. Лошицький

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність  теми. Національні правові системи держав континентальної Європи в останні десятиріччя зближуються. Гармонізація кримінального законодавства цих держав, тобто приведення його у відповідність до європейських стандартів на підставі положень створеного у межах Ради Європи (РЄ) та Європейського Союзу (ЄС) загальноєвропейського кримінального законодавства, є об'єктивно необхідною для підвищення ефективності боротьби з міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру. Проявом такої гармонізації є те, що у 1990–2005 роках близько двадцяти європейських держав прийняли нові кодифіковані акти кримінального законодавства¹, які стали багато у чому схожими. У ці ж роки розпочався процес входження України в європейський правовий простір, більш активними стали міжнародні зв'язки у межах Європи, у т.ч. в інституційній та науковій сферах. 31 жовтня 1995 р. Україна приєдналась до Статуту Ради Європи. 10 листопада 1994 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про Партнерство і Співробітництво між Європейськими Співтовариствами й Україною (УПС), а Законом від 18 березня 2004 р. ухвалила Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Процес зазначеної гармонізації є неможливим без ретельного аналізу стану і перспектив розвитку кримінального законодавства усіх держав континентальної правової сім'ї. Наприкінці ХХ ст. українські вчені звернули увагу суспільства на те, що "інтеграція України у європейські структури ставить питання про зближення українського національного і європейського права" (Ю.С. Шемшученко), "актуалізується необхідність створення єдиного правового простору" (В.Ф. Опришко), "зближення правових систем європейських держав нині є найважливішою традицією формування галузей... національного законодавства", і "тому перспективним напрямком розвитку наукових досліджень в Україні є... порівняльно-правові дослідження", "особливо це стосується... європейської континентальної системи права" (В.Я. Тацій, Ю.М. Грошевий). У 2003 р. одним з пріоритетних напрямків наукових досліджень у кримінальному праві визначено "дослідження перспектив повноцінної інтеграції кримінального законодавства України в міжнародно-правову систему протидії злочинності" (В.В. Сташис).

Незважаючи  на це, до останнього часу вітчизняна кримінально-правова  компаративістика розвивалась повільно, і повної картини кримінального законодавства держав континентальної Європи², достатньої для належного здійснення процесу гармонізації, українські та зарубіжні вчені не мали.

Між тим, в  імператорській Росії кримінальне  законодавство європейських держав вельми часто було предметом зацікавленості науковців. Відомі спеціальні дослідження криміналістів Л.С. Білогриць-Котляревського, С.О. Богородського, М.Ф. Володимирського-Буданова, А.А. Піонтковського, В.В. Пржевальського та ін. або дослідження, в яких вчені постійно звертались до зарубіжного законодавства (О.Ф. Кістяківський, С.В. Познишев). Відповідні методологічні засади обґрунтували компаративісти М.М. Ковалевський, В.М. Корецький, М.О. Максимейко, Ф.В. Тарановський.

У радянський же період кримінальне законодавство  окремих капіталістичних держав аналізувалось вченими, як правило, з ідеологічних позицій (П.І. Гришаєв, В.К. Іконому, Ю.В. Калінін, Г.Д. Коробков, Н.Ф. Кузнєцова, Н.В. Лясс, В.В. Марущенко, О.І. Рарог, Ю.М. Слободкін, Б.С. Утєвський, М.Д. Шаргородський та ін.). Аналіз кримінального законодавства держав "соціалістичного табору" здійснили Н.С. Алексєєв, М.А. Гельфер, О.Ф. Дживага, С.А. Квелідзе, А.М. Лазарєв, В.П. Махоткін, П.І. Самошин, Ш.С. Рашковська та ін. У цей період серед українських вчених, які торкались проблем кримінально-правової компаративістики, можна назвати лише Ю.В. Александрова, Я.М. Брайніна, В.Т. Дзюбу, В.В. Оксамитного, В.В. Скибицького, С.С. Яценка.

Після 1991 р. кримінальне  законодавство держав Європи в Україні  також досліджувалось недостатньо  – переважно на рівні глав у підручниках (М.І. Бажанов, А.В. Савченко, Є.В. Фесенко, В.Л. Чубарєв, С.С. Яценко). Лише з 2001 р. українські криміналісти, аналізуючи певні проблеми кримінального права, почали звертатися до окремих положень законодавства деяких зарубіжних держав, переважно європейських (Ю.В. Баулін, А.М. Бойко, В.К. Грищук, Н.О. Гуторова, О.О. Дудоров, В.П. Ємельянов, Б.О. Кирись, О.М. Костенко, О.М. Лемешко, М.І. Мельник, В.О. Мєркулова, В.А. Мисливий, В.О. Навроцький, О.В. Наден, В.І. Осадчий, Ю.А. Пономаренко, Г.О. Усатий та ін.). І тільки у 2005 р. з'явились кандидатські дисертації, спеціально присвячені аналізу окремих інститутів кримінального законодавства інших держав (І.В. Красницький, Д.І. Крупко). В останні роки активно працює у цьому напрямку А.В. Савченко.

Дещо більшу увагу приділено порівняльним дослідженням в галузі кримінального права  в сучасній Росії. Однак і серед  них більшість присвячена лише окремим  кримінально-правовим інститутам, які  розглянуті на прикладі групи держав (Г.І. Амрахов, О.Ю. Антонова, М.О. Боєва, Е.Г. Гасанов, Л.В. Горбунова, Н.А. Єгорова, С.В. Жиляев, Ю.А. Зюбанов, О.Г. Карпович, В.А. Кондрашина, О.С. Крилова, О.В. Курц, Р.С. Лечієв, С.Н. Мальцева, С.С. Пірвагідов, С.О. Рудаков, О.Ю. Савельєва, В.В. Сидорин, Н.Р. Тупанчески та ін.) або однієї держави (Н.В. Артеменко, І.Б. Карпова, Н.А. Модестова, А.А. Нерсесян, Ж.-П. Оба-Апуну, А.А. Пергатая, Я.М. Плошкіна, О.В. Риккас та ін.). Дослідженню комплексу кримінально-правових інститутів присвячено менше праць, при цьому в них аналізувалось законодавство лише однієї (А.Е. Жалинський, М.А. Ігнатова, Н.Ф. Кузнєцова) чи кількох держав (Л.Л. Ананіан, Н.Є. Крилова і А.В. Серебреникова, О.О. Малиновський, Н.П. Мелешко і Є.Г. Тарло, Ю.Н. Жданов і О.С. Лаговська).

До цього  часу ні в Україні, ні в Росії та інших державах СНД не проводилось комплексне порівняльне дослідження усіх інститутів кримінального законодавства більшості держав романо-германської правової сім'ї, не виявлялась уся сукупність їхніх схожих та відмінних рис і не пропонувались можливі межі гармонізації цього законодавства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано на кафедрі кримінального права і кримінології Львівського державного університету внутрішніх справ у межах теми наукових досліджень "Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України та практики протидії злочинності" (пункт 7), і спрямоване на реалізацію положень Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, ухваленої Законом України від 18 березня 2004 р., Програми інтеграції України до Європейського Союзу, схваленої указом Президента України від 14 вересня 2000 р. № 1072/2000, Плану заходів із виконання обов'язків та зобов'язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, затвердженого указом Президента України від 20 січня 2006 р. № 39/2006, Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р. (ст. 19 якого передбачає постійну перевірку чинних законів на відповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Суду), Концепції реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі правоохоронних органів, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 649-р (її пункт 4 визначає удосконалення кримінального законодавства пріоритетним напрямом фундаментальних і прикладних наукових досліджень на найближчу перспективу). Тема дисертаційного дослідження затверджена рішенням вченої ради Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол № 7 від 2 березня 2006 р.).

Мета  і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення спільного та відмінного у кримінальному законодавстві України та інших держав континентальної Європи і моделювання можливих меж його гармонізації, яка є необхідною для удосконалення кримінально-правових засобів спільної протидії новим проявам злочинності в Європі. Цій меті відповідають такі завдання:

– з’ясувати основні уроки історії кримінального законодавства держав Європи, виявити основні тенденції та змоделювати перспективи його розвитку;

– визначити правову базу гармонізації – джерела сучасного кримінального законодавства держав Європи, місце серед них конституцій цих держав та загальноєвропейського кримінального законодавства, а також їхню роль у розвитку національного кримінального законодавства європейських держав;

– проаналізувати, порівнюючи їх з КК України³ та водночас з відповідними актами міжнародного та загальноєвропейського законодавства, кримінальні кодекси більшості держав Європи: пострадянських, серед яких три держави-члени СНД (Білорусь, Молдова, Росія) і три держави-члени ЄС (Естонія, Латвія, Литва); інших постсоціалістичних, серед яких дві – члени ЄС (Болгарія, Польща) і одна – держава, з якою ЄС будує відносини в рамках процесу асоціації і стабілізації (Албанія); держав традиційного континентального права, які є членами ЄС (Австрія, Бельгія, Голландія, Данія, Іспанія, Італія, Фінляндія, Франція, ФРН, Швеція) і які не є членами ЄС (Норвегія, Сан-Марино і Швейцарія), – у т.ч. з урахуванням їхнього членства у відповідних міжнародних організаціях;

– на основі порівняльного аналізу виявити відмінності, суперечності і прогалини у кримінальному законодавстві України та інших європейських держав, оцінити актуальність, переваги та взаємовплив цього законодавства;

– визначити найбільш досконалі з техніко-юридичного боку, науково обґрунтовані, апробовані на практиці й актуальні положення кримінального законодавства України та інших європейських держав, які можуть бути взаємно запозичені ними;

– з урахуванням досягнень вітчизняної кримінально-правової науки сформулювати теоретичні положення і практичні рекомендації, спрямовані на подальший її розвиток, внести пропозиції щодо вдосконалення КК України, спрогнозувати правові наслідки реалізації конкретних положень гармонізованого законодавства.

Об’єкт дослідження – закономірності виникнення, розвитку і дії кримінального законодавства у різних правових системах світу в їхньому порівняльному пізнанні.

Предмет дослідження – загальні риси й особливості сучасного кримінального законодавства України та інших держав континентальної Європи – так само в їхньому порівняльному пізнанні.

Методи  дослідження – система загальнонаукових і спеціально-наукових методів, що забезпечили об'єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження застосовувався насамперед порівняльний метод – з метою виявлення загального, схожого, відмінного та унікального у кримінальному законодавстві України та інших європейських держав, в їх юридичній практиці та положеннях юридичної теорії, – та інші методи: історичний (генетичний); правового прогнозування; структурно-функціональний; системного аналізу; соціологічний; догматичний; логічний. Це дозволило дослідити певні правові явища, відповідно: у ретроспективі; у перспективі; як взаємопов’язані елементи кримінально-правових систем; як цілісну множину, що складається з підсистем та елементів; як явища соціальні; поза зв’язком з іншими суспільними явищами; з точки зору логіки. Використовувались і такі методи, як: статистичний, моделювання, сходження від простого до складного і від абстрактного до конкретного, кібернетичний.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним порівняльним дослідженням загальних рис й особливостей сучасного кримінального законодавства України та інших держав континентальної Європи у контексті його гармонізації. На основі дисертації сформульовано ряд нових концептуальних у теоретичному плані та важливих для юридичної практики положень і висновків, які виносяться на захист, а саме:

Уперше:

– визначено схожі та відмінні ознаки кримінальних кодексів України та більшості інших держав Європи, що носять закономірний характер. Схожість стосується структури Загальної й Особливої частин цих кодексів, змісту багатьох інститутів та конкретних положень кримінального права, що свідчить про розвиток кримінального законодавства у зазначених державах під впливом: однакових факторів політичного, економічного, соціального, культурного, правового тощо характеру; відповідних актів міжнародного та загальноєвропейського законодавства; взаємних запозичень. Існуюча відмінність у регулюванні тих або інших інститутів чи положень може розглядатися лише як наслідок впливу на його розвиток специфічних факторів різного характеру, як-от: національна самобутність у сфері правових звичаїв і традицій, що знайшли відображення в сучасному законодавстві; різні доктринальні і політичні підходи при визначенні окремих питань; різне значення судової практики при формуванні законодавства;

– доведено, що факторами впливу на гармонізацію національного кримінального законодавства європейських держав є: його дуалізм (негативний фактор); міжнародне і загальноєвропейське кримінальне законодавство (насамперед створене у межах ООН, РЄ і ЄС), що має характер наднаціонального (позитивний фактор). На гармонізацію національного кримінального законодавства держав Європи також впливає існування положень кримінально-правового характеру у конституціях цих держав, судове тлумачення кримінального закону Європейським судом з прав людини та національними судами;