Кримінально-правова охорона правосуддя від незаконних діянь судді як спеціального суб’єкта злочину

 

Форма №  Н-6.01

Національний  університет біоресурсів і природокористування України

кафедра адміністративного та   фінансового право

 

 

                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: кримінальне право

на тему: «Кримінально-правова охорона правосуддя від незаконних діянь судді як спеціального суб’єкта злочину»

 

 

 

 

 

 

                                                                         Студентки 3 курсу 2 групи

                                                           напряму підготовки Правознавство

                                                                                             Лопушанської Я.Ю.

               Керівник

                                                                               Ст. викладач

                                                                                Ковальова С. С.

                                                                        Оцінка за національною шкалою________

                                                                        Кількість балів:_______Оцінка: ECTS____

 

 

                                                    

 

 

м. Київ – 2012 р.

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Загальна характеристика кримінально-правової охорони правосуддя в Україні ………………………………………………………………………………….6

Розділ  2. Кримінально-правова характеристика відповідальності судді як спеціального суб’єкта злочину за чинним Кримінальним кодексом України

2.1. Поняття судді як спеціального суб’єкта злочину……………………………….13

2.2. Об’єктивні ознаки злочинів проти правосуддя, що вчиняються суддею (суддями)………………………………………………………………………………..19

2.3. Суб’єктивні ознаки злочинів проти правосуддя, що вчиняються суддею (суддями)………………………………………………………………………………..25

2.4. Проблеми та практика застосування кримінальної відповідальності щодо судді (суддів), що вчиняють злочини проти правосуддя………………………………….27

Розділ  3. Злочини проти правосуддя, що вчиняються суддею: історична та порівняльно-правова характеристика законодавства про кримінальну відповідальність

3.1. Становлення та розвиток законодавства щодо кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя, що вчиняються суддею (суддями)……………………30

3.2. Відповідальність судді (суддів) за кримінальним законодавством деяких зарубіжних країн……………………………………………………………………….35

Висновок………………………………………………………………………………..41

Список  використаної літератури……………………………………………………44

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розбудови України як демократичної, соціальної, правової держави  дедалі більше постає питання проблеми охорони правосуддя. Право на справедливе та незалежне правосуддя є одним з найцінніших надбань суспільства. Громадська довіра й повага до судової влади – це гарантія ефективної роботи судової системи. Члени суспільства розглядають поведінку суддів як невід’ємну складову довіри до судів, а відтак і держави загалом. Наявність такої довіри передбачає існування певних засобів, що забезпечують відповідальність суддів, які не виправдовують такої довіри і перетворюються на інструмент свавілля. Одним із таких засобів є кримінально-правова охорона правосуддя, при здійсненні якої потрібно дотримуватися принципу незалежності суддів з метою захисту їх від необґрунтованого кримінально-правового переслідування.

Вимоги  належної роботи суддів по здійсненню правосуддя закріплені як на національному, так і на міжнародному рівнях, зокрема Загальна декларація прав людини 1948 року (ст. 10), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року (ст. 14 (1)), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст. 6) гарантують право кожної особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним, компетентним та неупередженим судом у встановленому законом порядку. Зазначені положення міжнародно-правових документів відображені в Конституції і законах України та охороняються нормами Кримінального кодексу України.

Відповідно  до Закону України «Про судоустрій та статус суддів України» правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі й присяжні. Вчинення суддею (суддями) злочинів проти правосуддя становить підвищену суспільну небезпеку саме тим, що посягає на саму сутність правосуддя. Тому дослідження проблематики кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних посягань «представників Феміди» в умовах побудови демократичної держави є вельми необхідним.

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є визначення змісту ознак злочинів проти правосуддя, що вчиняються суддею як спеціальним суб’єктом злочину, виявлення прогалин і недоліків в законодавстві України про кримінальну відповідальність у частині охорони правосуддя від злочинних посягань суддів та розробка пропозицій щодо їх усунення.

Мета  дослідження зумовила постановку та розв’язання наступних завдань:

– визначити сутність правосуддя як правового явища й об’єкта кримінально-правової охорони за чинним Кримінальним кодексом України;

    – дослідити процес становлення законодавства, яке регламентує кримінально-правову охорону правосуддя в Україні, та виокремити соціально-економічні та духовно-ідеологічні фактори, що сприяли або перешкоджали його розвитку;

    – здійснити порівняльно-правовий аналіз норм, що передбачають охорону правосуддя від незаконних посягань суддів за чинним національним та зарубіжним законодавством про кримінальну відповідальність;

    – визначити поняття судді як спеціального суб’єкта злочинів проти правосуддя та ступінь суспільної небезпечності вчинюваних ним злочинів;

    – здійснити кримінально-правовий аналіз об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинів проти правосуддя, що вчиняються суддею як спеціальним суб’єктом злочину;

Об’єктом дослідження є суспільні відносини в сфері кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних посягань судді (суддів) як спеціального суб’єкта злочину.

Предметом дослідження є норми Кримінального кодексу України, які встановлюють кримінальну відповідальність судді (суддів) за вчинення злочинів проти правосуддя, норми кримінального законодавства зарубіжних держав, ряд міжнародних та вітчизняних правових актів, положення яких забезпечують охорону правосуддя.

Науково – теоретичною основою досліджень курсової роботи стали праці вітчизняних  та зарубіжних вчених, які зверталися до питань, що аналізувалися в роботі, зокрема М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, І.С. Власова, А.В. Галахової, В.О. Глушкова, О.О. Кваші, М.І. Мельника, та ін. А нормативною базою роботи стали Кримінальний, і Кримінально - процесуальний кодекси України, закони України «Про судоустрій і статус суддів України» від 07.07.2010р. № 1105-IV та ін.

Структура курсової роботи  обумовлена метою та об’єктом дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновку та переліку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Загальна характеристика кримінально-правової охорони правосуддя в Україні

      Сучасний досвід розвитку українського суспільства підтверджує, що без належного та неупередженого правосуддя неможлива побудова демократичної, соціальної та правової держави. Правосуддя в Україні – це діяльність органів судової влади, яка відповідно до конституційних засад поділу влади (ст.6 Конституції України) здійснюється судами, утвореними згідно із законом. Відповідно до принципу верховенства права та нормативних приписів, визначених Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, суди здійснюють правосуддя з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства  та держави.

       Судова реформа, яка в даний час активно здійснюється в Україні, нерозривно пов’язана з пошуками шляхів підвищення ефективності здійснення правосуддя та посилення ролі судової влади в забезпеченні верховенства права у всіх сферах застосування національного законодавства. Конституційне положення, відповідно до якого юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ч.2 ст.124 Конституції України), знайшло свій розвиток у Законі України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI « Про судоустрій і статус суддів», змінах у кримінально – процесуальному законодавстві, інших законах України. Для того, щоб суди України об’єктивно, всебічно, справедливо та неупереджено виконували свою високу соціальну місію, Конституція України надала судовій системі статус самостійної гілки влади, поряд із законодавчою і виконавчою (ст.6), а також передбачила систему нормативно – правових гарантій її здійснення, закріплених як в Розділі VIII Конституції України «Правосуддя», так і в інших законах України. Гарантом забезпечення правосуддя від злочинних посягань є і Кримінальний кодекс України. Відповідність за злочини проти правосуддя передбачена Розділом XVIII Особливої частини КК України «Злочини проти правосуддя». Кримінально – правовими нормами цього Розділу забезпечується охорона від злочинних посягань належної, тобто здійснюваної відповідно до закону, діяльності не лише судової влади, а й органів, які за своїм призначенням сприяють діяльності не тільки суду щодо відправлення правосуддя і до кола яких відносять органи дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також установ, які здійснюють виконання винесених судом вироків, ухвал, постанов, інших судових рішень. Положення цього Розділу регламентують також належну діяльність захисників та представників особи з надання правової допомоги при відправленні правосуддя, охороняють від злочинних посягань інших учасників судочинства (свідків, потерпілих, експертів, перекладачів тощо) [1, с.13-18].

У зв’язку  з нинішньою кризою  соціальної культури громадян в Україні, правосуддя, яке повинно виступати гарантом справедливості у суспільстві, перетворюється на інструмент вчинення свавілля. Щоб  запобігти такому перетворенню, потрібно культивувати соціальну культуру серед  громадян у поєднанні з застосуванням  передбаченого законодавством примусу  до тих з них, які не піддаються такому культивуванню і все ж  чинять свавілля. Одним із видів  такого примусу є кримінально-правовий.

Правосуддя  може бути ефективним лише за умови  додержання законів як самими суддями, так й іншими службовими особами, а також громадянами, які з  тих чи інших підстав, передбачених процесуальним законодавством, залучаються  до діяльності судів щодо здійснення правосуддя. На жаль, трапляються випадки, коли судді, а також інші суб’єкти забезпечення правосуддя зловживають  своїми правами, порушують одну з  основних засад належного відправлення правосуддя – його законність.

Незважаючи  на розвиток законодавства та наявність  значних теоретичних напрацювань  у сфері кримінального права, у тому числі в сфері кримінально-правової охорони правосуддя, залишається  дискусійним ряд питань. Зокрема, це питання визначення об’єкта злочинів, а відтак і родового об’єкта злочинів проти правосуддя, відповідальність за які регулюється розділом ХVІІІ чинного КК України.

У доктрині кримінального права проблема визначення об’єкта злочину є  однією з найбільш складних та спірних, що зумовлює відсутність єдиної, універсальної  концепції його визначення.

Об’єкт  злочину має важливе та багатопланове  значення. За допомогою об’єкта  злочину розкривається зміст  характеру та ступеня суспільної небезпечності, а відповідно, й сутність самого діяння. Він пов’язаний з  предметом злочину, іншими елементами складу злочину (як об’єктивними, так  і суб’єктивними). За об’єктом злочину  передусім здійснюється кваліфікація злочину, проводиться розмежування між суміжними складами злочинів тощо [2, 21-23].

Розробка  проблеми об’єкта злочину розпочалась  у юридичній науці після того, як наприкінці ХVІІІ ст. склад злочину  перестав мати початкове, процесуальне значення та отримав статус однієї із найважливіших категорій кримінального  права.

У Розділі  XVIII Особливої частини КК України передбачена відповідальність за злочини, родовим об’єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну, регламентовану законодавством діяльність суду і органів, які йому сприяють, по реалізації завдань і цілей у сфері здійснення правосуддя. Поняття правосуддя використовується в науці у двох значеннях: вузькому і широкому. У першому значенні під правосуддям розуміють регламентовану законом форму діяльності суду по розгляду і вирішенню цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Саме з цього розуміння виходить Конституція України, коли в ч.1 ст.124 визначає, що правосуддя в Україніздійснюється виключно судами. Проте у кримінальному праві поняттю правосуддя надається більш широке значення і під ним розуміють не тільки специфічну діяльність суду по розгляду вищезгаданих справ, а й діяльність органів та установ, які сприяють йому у цьому: органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, установ, які виконують рішення суду, що набрали законної сили, а також діяльність окремих осіб, уповноважених законом на участь у судочинстві, - захисників, представників особи по наданню правової допомоги, судових експертів тощо. Таке розуміння правосуддя зумовлене тим, що без функціонування названих органів та установ і діяльності уповноважених на участь у судочинстві осіб здійснення правосуддя судом було б практично неможливе. Отже, згідно із нормами Розділу XVIII Особливої частини КК України під здійсненням правосуддя розуміється діяльність, пов’язана з нормальним функціонуванням не тільки власне судової системи, а й інших органів, установ та уповноважених законом осіб, які сприяють діяльності суду щодо відправлення правосуддя і до кола яких належать органи дізнання, досудового слідства, прокуратури, установи виконання судових рішень, захисники тощо. Відповідно можна сказати, що злочини проти правосуддя посягають не тільки безпосередньо на нормальну діяльність суду по відправленню правосуддя, а й перешкоджають виконанню функцій тими органами, установами та окремими особами, уповноваженими законом, які сприяють здійсненню судочинства. У цьому Розділі злочини за їх безпосередніми об’єктами можуть бути поділені на групи: