Правове виховання як засіб підвищення рівня правосвідомості та правової культури

1. Вступ.

 Протягом  багато часу суспільству загалом  була й залишається актуальною  завдання із викорінювання злочинності,  виховання людини, яке б порядок,  правил поведінки у суспільстві.  Людини виховує сім'я, школа, суспільство. Здатність сім'ї ефективно функціонувати вважається вирішальною у попередженні правопорушень. Дитяче непослух, нечесність інші форми антигромадського поведінки важливі покажчиками наступних правопорушень. Та не у ній закладаються основи поведінки людини. Становище сім'ї у суспільстві залежить від політики держави- це політика у сфері охорони здоров'я, політика, що з ліквідацією безробіття і створення робочих місць, молодёжная політика. Ресурси мають бути направлені на особливі групи ризику у місцях проживання, особливо у районах з низьким рівнем, високої злочинності і безробіття. Ресурси мають зосереджуватися особливих категоріях молоді, на особливих проблемах, що з молоддю, таких як наркоманія, проституція, бездомність. Але наприкінці кінців, які б суб'єктивні причини ні наводилися, у злочині, яке вершить людина, винен вона сама. Чому ж? Тому, напевно, що погане знає право, не поважає закони, нечесний, завистлив, погано вихований. Тому необхідна діяльність із правовому з освітою, по правовому вихованню людей, по ліквідації юридичної безграмотності. Для безпосередньої боротьби з правопорушеннями, задля забезпечення законності та правопорядку, держава створило правоохоронні органи – суд, прокуратуру, органи юстиції, внутрішніх справ, службу безпеки. Попередження правопорушень – головний напрямок у боротьбі зміцнення законності і правопорядка.

2. Поняття правового  воспитания.

Під правовим вихованням прийнято розуміти цілеспрямовану систематичну діяльність держави, його органів прокуратури та їх службовців, громадських об'єднань є і трудових колективів із формування та підвищення правової свідомості і питання правової культуры.

Правове навчання й правове виховання органічно  пов'язані між собою. Виховує навчання передбачає безперервну взаємозв'язок процесів цілеспрямованого формування свідомості особистості законослухняного громадянина і юриста-професіонала, включаючи правовоззрение, моральні ідеали, правові встановлення і ціннісні орієнтації, спеціальні, професійно необхідні характеристики. Дуже важливе сформувати відповідну мотивацію – позитивне ставлення до пізнаваному змісту і потребу постійного розширення і поглибленню правових знань. По образним висловом відомого вітчизняного психолога Л. І. Божович, потреба що така повинна характеризуватися своєї «ненасыщаемостью», передусім на юристів-професіоналів, інших державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування, і навіть громадян. Лише цього разі вважатимуться, що людина буде лише декларувати значення теоретичних знань для практичної діяльності, а й знайде змога оволодіння цими знаннями й їх правильного застосування в юридично значимих ситуаціях. Правове навчання і виховання є частиною всього процесу духовного формування особистості, без якої не можна обійтися, реалізуючи ідею побудови у Росії правового государства.

Головний об'єкт  впливу при правовому навчанні й  фізичному вихованні - правове свідомість, стійко позитивно орієнтоване, розвинене, належного рівня. Є у вигляді правове свідомість індивіда, колективу (професійної групи), суспільства взагалі. Слід сказати, що ідеологічне вплив громадські правосвідомість означає відповідне вплив на групове і індивідуальне свідомість і, навпаки, правове виховання окремих індивідів та його груп, у кінцевому рахунку, обумовлює формування та розвиток громадського правосвідомості, оскільки різні види правосвідомості перебувають між собою у діалектичній взаємозв'язок харчування та взаимозависимости.

Історія засвідчує  у тому, що у всіх державах (з різною ступенем усвідомленості і забезпечення якості) здійснюється особлива діяльність із поширенню поглядів про право і правопорядку, навіщо використовуються що у розпорядженні кошти: церква, література, мистецтво, школа (всіх рівнів), печатку, радіо, телебачення, спеціальні юридичні навчальні закладу. Інакше кажучи, правове виховання є складовим компонентом ідеологічної функції кожної держави. З розвитком і вдосконалення державності вишукуються дедалі більше вправні способи і форми ідеологічної обробки свідомості мас, дедалі більше відособлюється і спеціалізується правове виховання як вид діяльності держави, його органів місцевого самоврядування й суспільства в целом.

Змінюється утримання  і тактика, об'єкти, форми і знаходять  способи впливу на свідомість мас і окремих особистостей, але у значною мірою стабільної, передусім, в розвинених державах залишається його сутність як поглядів на право і правосвідомості, їх сутності, цінності й функціях. Тільки умовах реальну демократію можлива цілеспрямована і спеціально організована діяльність із правовому навчання юристів- профессионалов.

Правове виховання  має відносної самостійністю  цілей, специфікою методів їхнього  досягнення й організованих форм. Воно є багатоцільову діяльність, яка передбачає наявність стратегічних, довгострокових цілей і цілей  тактичних, найближчих, загальних і  доходи приватних. Цілі можуть конкретизуватися з огляду на специфіку суб'єкта і об'єкта виховного впливу, використовуваних форм і коштів цієї діяльності, і навіть органів, здійснюють правове воспитание.

Програмної метою  вважатимуться профілактику у Росії правового нігілізму. Як спеціальних коштів відомості його до мінімуму слід назвати: забезпечення належного якості ухвалених законів, зміцнення законності та правопорядку, посилення ролі суду й проведення судової реформи, у цілому, приведення у відповідність із потребами часу правового виховання населення, професійного навчання і виховання юристів, інших службовців. Одночасно необхідна систематична предметна робота з підвищення рівня правової культури усіх суб'єктів правоохоронної системи. Безпосередній мета – правомірне поведінка, зокрема правова активність громадян, і професійна активність юристів й інших службовців в процесі реалізації її компетенції в юридично значимих ситуациях.

Правова активність передбачає певний ступінь інтенсивності  діяльність у соціально-правовий сфері, вищу, ніж просто непорушення кордонів і виконання правових обов'язків, перевищує звичайні вимоги до посадового поведінці. У цьому справедливо підкреслюється, що ця діяльність пов'язані з додатковими витратами часу, енергії, котрий іноді матеріальними витратами. Суспільство, зрозуміло, цілком влаштувало ще й просто правомірне поведінка громадян, причому, чим більшого кількості, тим лучше.

Деякі основні  мети, вищезазначені, реальні лише за дотриманні у правовий виховній роботі таких засадничих принципів: науковість, плановість, систематичність, послідовність і дифференцированность, забезпечення комплексного підходу, і навіть створення сприятливих умов реалізації розвиненого здорового правосвідомості на практике.

Зміст шуканого рівня правосвідомості передбачає придбання суб'єктами правового виховання і навчання належного рівня правової підготовки, системи переконань, яка характеризується визнанням правничий та розумінням необхідності слідувати його розпорядженням, володіння вміннями і навичками реалізації права. Відповідно правове виховання і навчання полягає у передачі, накопиченні і засвоєнні знань принципів, і норм права, а й у формуванні відповідного ставлення до права й практиці її реалізації, умінні вживати свої права, дотримуватися заборони й виконувати обов'язки. Звідси потреба у усвідомленому засвоєнні засад законодавства, виробленні почуття на глибоку повагу права. Отримані знання повинні перетворитися на особисте переконання, в міцну установку суворо слідувати правовим розпорядженням, та був – у внутрішнє потребу народу і звичку дотримуватися правової закон, виявляти правову і професійно- юридичну активность.

До засобам  правового виховання ставляться: правова пропаганда, правове навчання, юридична практика, самовиховання. У  основі застосування всіх зазначених коштів лежить здійснення правової інформованості, яка передбачає передачу, сприйняття, перетворення і використання інформації про право і практиці її реалізації. Особливе місце тут займає проблема «правового мінімуму», якогось обов'язкового рівня знання права (рівня правової поінформованості), яку повинен мати кожен громадянин будь-якого суспільства, незалежно від соціального статусу. Передумовою управління цим процесом є чітке уявлення про систему джерел правової інформації та реальному використанні громадянами, і навіть трудовими колективами, групами й культурними шарами населення. Визначальна роль системі джерел правової інформації належить засобам масової інформації, і навіть правовому всеобучу (мають на увазі вивчення основ правничий та держави у дитсадках, школах і всіх навчальних закладах, а як юридических).

Диференціація підходу при застосуванні цих коштів має мати місце стосовно, принаймні, до чотирьох основним групам: законослухняні громадяни, засуджені, потенційні і реальні правопорушники і юристы-профессионалы.

Особливо значиму  роль правовому вихованні і навчанні має судова практика і діяльність судової системи загалом, які мають бути реальним правосуддям. Ще Ш. Монтеск'є писав, що з людства немає нічого важливіше, ніж правосуддя. Тому виховання шанування суду і розуміння необхідності розв'язувати всі конфлікти у суді входить необхідним компонентом у зміст стійко позитивного ставлення до практиці реалізації права.

Нарешті слід звернути увагу до такий засіб, як самовиховання, яке представляється найефективнішим для формування правосвідомості усіх суб'єктів права. Самовиховання полягає у формуванні в собі на глибоку пошану права, потреби суворо слідувати правовим розпорядженням шляхом самонавчання, самостійного аналізу правової дійсності й особистої практиці. Поруч із спеціальної підготовкою самовиховання для юристів-професіоналів – спосіб профілактики деформації свідомості людини та особи і підтримки належним чином профессионализма.

На закінчення треба сказати, що необхідно відмовитися  від установки на переважно просвітницьку  діяльність, а ще спрямувати всі зусилля на формування відповідного ставлення до праву, ухвалення й визнання його лише на рівні її загальнолюдських цінностей і естественно-правовой концепции.

Конкретні, предметні  рекомендації із формування і коригуванню  интеллектуально-эмоционально-волевых  властивостей особистості, визначальних зміст її правової психології, безпосередньо даються психологічної наукою. Тут же помітити, що, займаючись правовим навчанням і вихованням, слід чинити вплив як у розум, і на эмоционально-волевую сферу воспитуемого, навіщо використовувати відомі методи: передусім живе і заохочення, і навіть загрозу примусу і пряме примус, передбачене законодавством. Нічого іншого, до жалю, у частині методів людство не придумало. А вибір першочерговою безпосередньої сфери впливу (раціональної чи емоційної) залежить від особливостей психології воспитуемого, яку виявляється вплив, і стан його правосвідомості. Відповідно дозується правова інформація, визначається неї давав, провідний метод впливу, послідовність застосування існуючих методов.

Для виховання  правосвідомості юристів-професіоналів  особливо ефективні практичні вправи (індивідуальні і групові), ігри та зовсім вчення, вирішення конкретних проблемних ситуацій з урахуванням  фундаментальних теоретичних знань. Їх треба учити тільки й й не так законодавству, скільки юридичному мисленню і практичним діям на основі законодавства надають у типових  і типових ситуациях.

3. Завдання органів  внутрішніх справ за забезпечення  правопорядка.

Діяльність держави  та її органів охоплює багато сфер державної влади і життя. Рішення проблем, що з забезпеченням нормально функціонувати економіки загалом, її деяких галузей і конкретних господарських організацій, здійснення зовнішньої політики України, створення умов розвитку, науку й освіти, підтримку обороноздатності і охорона державної безпеки країни, і навіть багатьох інших функції - таке зміст цієї різній і багатопланової діяльності. Один із центральних місць у ній займає виконання завдань із забезпечення правопорядку і принцип законності, захисту, правий і свобод людини, охороні правий і законних інтересів державних підприємств і неурядових організацій, трудових колективів, боротьби з злочинами й іншими правопорушеннями. Ці завдання – предмет турботи в першу чергу органів внутрішніх дел.

Складовою частиною органів внутрішніх є міліція, вся  діяльність якої полягає в найсуворішому  дотриманні законності. Основними завданнями міліції є: забезпечення суспільного  ладу, попередження і припинення злочинів та інших правопорушень, охорона  правий і інтересів громадян, підприємств, установ і закупівельних організацій від злочинних зазіхань та інших антигромадських дій, швидке і повний розкриття злочинів, всемірне сприяння усунення причин, що породжують злочини минулого і інші правопорушення. Уся діяльність міліції грунтується на найсуворішому дотриманні законности.

Міліція вирішує  покладені її у завдання у тісній взаємодії зі іншими органами, трудовими  колективами, адміністрацією підприємств та інші громадськими організаціями, що у охороні суспільного ладу. Міліція всіляко розвиває через відкликання широкими масами трудящих, спираючись своєї діяльності з їхньої допомогу й підтримку. Державні органи влади та посадові особи надають працівникам міліції сприяння під час здійснення ними обов'язків з охорони громадського порядку й боротьби з преступностью.

Міліція забезпечує охорону суспільного ладу тут, площах, парках, на транспортних магістралях, вокзалах, пристанях, в аеропортах і  інших громадських місцях, зокрема  під час проведення різних масових заходів із громадянської обороне;

-проводить роботу  з запобігання злочинів та  інших правопорушень, вживає заходів до розкриття злочинів, виявляє причини умови скоєння злочинів та інших правопорушень та приймає заходи до устранению;

-приймає у  порядку заходи для заявам  громадян, і повідомленням посадових  осіб про можливі чи скоєні  злочини, забезпечує своєчасну  реєстрацію й облік скоєних преступлений;