Злочини проти правосуддя

Автор: Пользователь скрыл имя, 20 Марта 2013 в 07:53, статья

Описание работы

Метою дослідження в статті є з’ясування місця і ролі норм, які передбачають кримінальну відповідальність за хабарництво, що вчинюється суддею в структурі пам’яток історії кримінального права, та виявлення історичних закономірностей криміналізації хабарництва суддів у правових джерелах України.

Работа содержит 1 файл

Злочини проти правосуддя.pdf

— 136.30 Кб (Скачать)
Page 1
С. Є. ДІДИК
Сергій Євгенович Дідик, кандидат юридичних
наук, молодший науковий співробітник Інституту
держави і права ім. В. М. Корецького НАН України
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ПРОТИДІЇ
ХАБАРНИЦТВУ СУДДІВ В УКРАЇНІ
Розвиток норм сучасної кримінальної юстиції коріниться в історії права, що надає сучасним дослідни-
кам повчальні уроки, які потрібно опанувати, знати й уміти їх використовувати. Дослідження пам’яток кри-
мінальної юстиції надає можливість знайти відповіді на різноманітні створює питання, що виникають на
практиці і в теорії. Неможливо зрозуміти сучасні процеси, що виникають у суспільстві, не опанувавши його
минулим розвитком. Доречно зазначав Г. В. Плеханов, що потрібно вивчати факти минулого життя для того,
щоб відкривати в них закони прогресу: «Майбутнє здатний передбачати той, хто пізнав минуле»
1
.
Весь процес розвитку суспільства пронизаний прагненням до створення справедливого правосуддя. У
досягненні цієї мети важливе значення має протидія хабарництву суддів. В історії кримінального законо-
давства вона здійснюється шляхом встановлення відповідальності суддів за вимагання та одержання хабара.
У даному контексті особливо актуальним є дослідження історії законодавства щодо кримінальної відпові-
дальності за хабарництво, яке вчинюється суддею.
Наразі в Україні не проведено спеціальних досліджень історії законодавства щодо кримінальної відпо-
відальності суддів за хабарництво. Лише деякі аспекти цього питання досліджували в своїх роботах
Д. І. Багалій, М. П. Василенко, О. О. Кваша, О. Ф. Кістяківський, О. М. Лазаревський, О. О. Маліновський,
Д. П. Міллер, М. М. Музиченко, І. В. Теличенько, М. М. Ясинський та ін.
Метою дослідження в статті є з’ясування місця і ролі норм, які передбачають кримінальну відпові-
дальність за хабарництво, що вчинюється суддею в структурі пам’яток історії кримінального права, та вияв-
лення історичних закономірностей криміналізації хабарництва суддів у правових джерелах України.
Витоки українського законодавства правомірно пов’язують із виникненням та розвитком Київської
Русі. Правова система Київської Русі тривалий час засновувалась на звичаєвому праві. Але уже в Х ст. фор-
мується писане право. Так, норми кримінального писаного права закріплювались у договорах київських кня-
зів з греками. Наприклад, договір Олега 907 р., який був доповнений у 911 р., містив 12 статей, з яких 5 сто-
сувалися кримінального права
2
.
Джерелом права Київської Русі були й так звані Номоканони. У Київській Русі застосовувалися два
Номоканони, складені у Візантії ще у VІ та VІІ століттях. До Київської Русі Номоканони потрапили через
Болгарію з прийняттям киянами християнства і набули поширення у ХІІІ столітті. У перекладі старос-
лов’янською мовою грецькі Номоканони отримали назву «Кормча книга». Кормча книга складалася з Еклоги
і Прохірона. Еклога містила сімнадцять титулів, що передбачали норми кримінального права
3
. Серед основ-
них джерел права у Київській Русі в ХІ–ХІV ст. була «Руська Правда», яка дійшла до нас у кількох редакці-
ях: короткій, просторовій і скороченій з просторової.
Зазначені правові пам’ятки не передбачають відповідальності суддів за хабарництво. Це зумовлено тим,
що у Київській Русі суд був установою суто народною і доволі самостійною не лише до утвердження кня-
зівської влади, а й після цього, оскільки судова влада хоча і перейшла до князів, однак здійснювалась за учас-
тю виборних земських людей
4
.
Усі судові органи цього періоду користувалися такою повагою, що жодна вирішена ними справа не під-
лягала оскарженню, а рішення суду було остаточним
5
.
З ХVІ ст. на частині українських земель починають діяти Литовські статути, норми яких встановлюва-
ли кримінально-правову охорону правосуддя. Литовський статут 1566 р. в артикулі 39 розділу 3 містив при-
пис про те, що всіх потрібно судити по справедливості, передбачав заборону на отримання винагороди та
вирішення справи по дружбі: «…кождому стану всим заривно однакую справедливость чинить без отволо-
ки, а от прав не маем ничого брати. … а не маем стати и зычностью быти одной стороне»
6
.
Відповідальності суддів за хабарництво в нормах Литовських статутів не передбачалось, але встанов-
лювалася заборона вирішувати судові справи несправедливо чи за хабар.
На західноукраїнських землях (Галицька, Львівська, Перемишльська, Саноцько-Холмська, Подільська,
Белзька), які були приєднані до Польщі, з 1433 р. було поширено польське земське право. Серед збірників
польського права виділяють Вислоцький статут 1347 р., Вартський статут 1420–1423 рр., Збірник польських
законів 1782 року. Ці правові пам’ятки також не передбачали відповідальності суддів за хабарництво.
У середині ХVІІ ст. із формуванням Української державності встановлюються нові джерела права –
українські закони. Поступово трансформується звичаєве право окремих земель у суто національне, так зване
загальне право. З ліквідацією панування польських магнатів і шляхти на все населення звільненої території
України поширилися правові норми, що склалися у середовищі козаків.
Дідик С. Є. Становлення та розвиток законодавства щодо протидії хабарництву суддів в Україні
285
Часопис Київського університету права • 2012/2
© С. Є. Дідик, 2012

Page 2

У період Гетьманщини в ХVІІ–ХVІІІ ст.ст. особливу увагу становищу правосуддя приділяв російський
уряд. Підставою для цього були численні скарги на неправосудність та зловживання у судах. Навіть гене-
ральний суддя Іван Чорниш, родич гетьмана Скоропадського, не відрізнявся від інших і про його хабарницт -
во та «неправди» відверто говорилося в інструкції президентові Малоросійської колегії. Ця колегія була
заснована російським урядом 16 травня 1722 р. як головний засіб нагляду російським урядом за судами і
судочинством
7
.
В інструкції міністру при гетьмані Семенові Наришкіну з Колегії чужоземних справ 1732 р. весь пер-
ший пункт був присвячений справам суду. Відповідно до цієї інструкції Наришкін був зобов’язаний нагля-
дати за «суддями генеральними великоросійськими», щоб вони судили по правді, без зволікання, не брали
хабарів і були в цьому за приклад для суддів українського походження. Коли Наришкін виявляв, що судді
українського походження вирішують справи не по правді, а кривдять тих, хто позивається, він мусив це
довести до відома гетьмана, а сам винести таким суддям догану
8
.
Таким чином, у гетьманських інструкціях набули подальшого розвитку артиклі Литовських статутів,
що містили вказівки на здійснення справедливого правосуддя без хабарництва і за законом. Правові пам’ят-
ки гетьманської доби ХVІІ–ХVІІІ ст.ст. уперше встановлюють відповідальність суддів за ухвалення непра-
восудних рішень та хабарництво. Це свідчить про зміну ідеології у суспільстві та посилення кримінально-
правової охорони правосуддя.
Наприкінці ХVІІІ ст. відбувалося знищення української державності у результаті поділу Польщі та
переходу до Росії частини Правобережної України. Знищується і загальне право як одне із джерел націо-
нального права України. Натомість набуло чинності московське законодавство. У зв’язку із специфікою
виникнення та розвитку Московської держави на її території з самого початку домінував закон. Судова влада
в цей період була досить розгалуженою. Можна говорити про наявність тут судів першої, вищої та апеля-
ційної інстанцій. Важливими для нашого дослідження є Новгородська та Псковська судні грамоти,
Судебники 1497 і 1550 рр., які містили норми про злочини проти правосуддя
9
. Стаття 26 Новгородської суд-
ної грамоти передбачала порядок судочинства у судах вищої інстанції, а саме: забороняла брати хабарі та
вирішувати справу по дружбі. Відповідальності суддів у Новгородському судебнику не передбачалось.
У Псковській судній грамоті (1467 р.) також не регламентується кримінальна відповідальність суддів, але в
ст. 3 передбачалося, що судити потрібно справедливо, з’ясувавши всі обставини, щоб не засудити невинно-
го і не виправдати винного, а також, що свої повноваження не можна використовувати у корисливих цілях і
для помсти. У ст. 4 містилася заборона на отримання незаконних винагород. Про кримінальну відповідаль-
ність суддів, що порушили положення грамоти, нічого в документі не сказано. Лише в ст. 77 передбачалось,
що суддям, які вчинюють неправедний суд, загрожує Божа кара: «И судьям псковским и посадникам пого-
родским и старостам пригородским по тому же крест целовать на том, што им судити право по крестному
целованию; а не судить право, ино суди им бог въ страшний день второго пришествия Христова».
Судебник 1497 р. («Судебник Івана ІІІ», або «Великокнязівський судебник») формулював ряд принципів
здійснення правосуддя. Йдеться про заборону на отримання незаконної винагороди і використання судових
повноважень у особистих справах. Судебник не передбачав відповідальності судді за хабарництво, але ст. 19
«Про неправий суд» передбачала скасування неправосудного рішення судді «та грамота не в грамоту»
10
.
Важливою правовою пам’яткою Росії був прийнятий на Земському соборі 1550 р. Судебник («Царський
судебник», складений за завданням Івана Грозного)
11
, який ґрунтувався на положеннях Судебника 1497 р.
Судебник 1550 р. на відміну від згаданих не просто встановлював заборону на здійснення тих чи інших
діянь, а й передбачав відповідні негативні наслідки для осіб, що їх допустили. Так, його ст. 3 визначала сан-
кції стосовно осіб судових органів за винесення неправосудного рішення в результаті отримання хабара.
Злочинне діяння могло полягати у винесенні за хабар підставного протоколу судового засідання або у непра-
вильному записі показань сторін чи свідків. Кримінальна відповідальність судді диференціювалася відпо-
відно до феодального права привілеїв. Матеріальна відповідальність полягала в зобов’язанні повернути
позивачеві суму позову й у судові витрати в трикратному розмірі. Покарання вищим службовим особам
визначав глава держави, для нижчих посадовців відповідальність встановлювалась у самому Судебнику
1550 р. і була досить суворою, передбачалось навіть ув’язнення. Більшість санкцій мали майновий характер
і були прообразом такого покарання, як штраф. Судебник 1550 р. проводив чітку межу між зазначеним служ-
бовим злочином і добросовісною помилкою судді. У разі хибного рішення без хитрощів, тобто через добро-
совісну помилку, хибу чи недостатній досвід, суддя кримінальної відповідальності не ніс, оскільки в його
діях відсутній склад злочину (ст. 2)
12
.
Дія Новгородської і Псковської судних грамот, Судебників 1497, 1550 рр. не поширювалася на терито-
рію українських земель, але вони відобразились у нормах Соборного уложення 1649 р. (царя і великого князя
Олексія Михайловича), який діяв на частині українських земель з кінця ХVІІІ ст., після приєднання
Правобережної України до складу Російської імперії.
В Уложенні 1649 р. у ст. 5 набули розвитку норми, що передбачають відповідальність за умисне вине-
сення неправосудного рішення, поєднаного з хабарництвом: «А будет которои Боярин или Окольничей, или
Думной человек или Дьяк, или иной какой судья, исца или ответчика по посулом, или по дружбе, или по не
дружбе, праваго обвинит, а виноватого оправит, а сышется про то допряма, и на тех судьях взятии исцов иск
в трое, и дати исцу, да и пошлины и пересуд и правои десяток взятии на Государя на них же. Да за ту же вину
у Боярина, и у Окольничего, и у Думного человека отнять честь. А будет которои судья такую неправду учи-
286
Криміна ль не право та кримінологія

Page 3

нит не из Думных людей, и тем учинити торговая казнь, и впредь им у дела не быть». Санкція даної статті,
як бачимо, передбачала не лише майнову відповідальність, а й тілесні покарання «торговая казнь», прини-
ження честі і позбавлення права брати участь у відправленні правосуддя. Стаття 12 Уложення передбачала
відповідальність за підміну судових документів, за хабар чи з особистих мотивів. Статті 15–17 були спря-
мовані на боротьбу з тяганиною, відмовами розглядати справи, зв’язані з вимаганням хабара
13
.
Після третього поділу Польщі частина земель Правобережної України відійшла до Росії. Західно-
українські землі відійшли до Австрії. Така ситуація спричинила заміну польського законодавства австрійсь -
ким. З кінця ХVІІІ ст. Кримінальний кодекс Австрії 1787 р. було введено в дію на всій території цих україн-
ських земель. У 1852 р. було введено в дію новий Кримінальний кодекс, який поширювався на Галичину та
Буковину. На Закарпатті з 1879 р. почав діяти Угорський кримінальний кодекс
14
.
Пізнавальним для нашого дослідження є Угорський кримінальний кодекс 1879 р., норми якого застосо-
вувалися на Закарпатті
15
. Так у § 468 розділу ХLІІ «Злочини і проступки по службі і зловживання званням
адвоката» встановлювалося покарання судді і присяжного засідателя до п’яти років ув’язнення у цухтгаузі
за вимагання чи отримання хабара, щоб вчинити діяння, яке випливає з його службових повноважень; § 469
цього ж розділу встановлює покарання судді від п’яти до десяти років ув’язнення у цухтгаузі за незаконне
вирішення кримінальних чи цивільних справ з корисливих мотивів
16
.
У 1845 р. видається Уложення про покарання кримінальне і виправне, що стало основним джерелом кри-
мінального права як у Росії, так і на частині території України. Уложення вступило в дію з 1 травня 1846 р. і
в наступні роки зазнало змін та перевидань. Такі перероблення було здійснено у 1857, 1866 та 1885 рр. Діяв
на території України і Уставі про покарання 1864 р., що застосовуються мировими суддями. Але як в Уложенні
так і в Уставі відповідальність суддів за хабарництво окремою нормою не передбачалося.
У Кримінальному уложенні від 22 березня 1903 р.
17
підвищується кримінально-правова охорона право-
суддя шляхом встановлення відповідальності присяжних засідателів за одержання хабара. Це пов’язано з
тим, що на початку ХХ ст. почали формуватися і діяти народні суди. У цьому зв’язку для забезпечення
належної роботи народних судів і була передбачена кримінально-правова охорона цих відносин.
Першим вітчизняним кодифікованим кримінально-правовим актом став Кримінальний кодекс УСРР
1922 р.
18
. У главі «Посадові злочини» ст. 111 регламентувала відповідальність за постановлення суддями з
корисливих чи інших особистих мотивів неправосудного вироку. Покарання за даний злочин передбачалось
у формі позбавлення свободи не менше трьох років, а за обставин, що обтяжують покарання, – вищою мірою
покарання. Окремої норми щодо відповідальності суддів за хабарництво у цьому кодексі не було.
Відповідальність суддів за хабарництво наставала на загальних підставах, аналогічна відповідальності служ-
бових осіб за вчинення такого злочину.
1 січня 1927 р. набрав чинності новий КК УРСР
19
. Його нормативні акти у площині відповідальності за
хабарництво мало чим відрізнялися від КК УСРР 1922 р.
У 1956 р. на ХХ з’їзді Комуністичної партії Радянського Союзу були викриті й піддані осуду факти
порушення законності та неправосуддя, що мали місце в попередні роки. Це зумовило необхідність законо-
давчих новацій у вигляді включення у кримінальні кодекси особливої глави «Злочини проти правосуддя»,
чим було продемонстровано зростання значення правосуддя в суспільстві та якісно новий, диференційова-
ний підхід до його охорони від злочинних посягань
20
.
Прийнятий у 1960 р. КК УРСР
21
уперше за ознакою родового об’єкта об’єднав злочини проти правосуддя
у самостійну главу ХІІІ «Злочини проти правосуддя». Не зважаючи не це, відповідальність за одержання хаба-
ра суддею передбачалась у главі VІІ «Посадові злочини», аналогічна відповідальності інших посадових осіб.
1 вересня 2001 р. набрав чинності чинний Кримінальний кодекс України. Український законодавець у
цьому КК також окремих норм щодо одержання хабара суддею не виділяв, відповідно й покарання судді за
таке діяння передбачалося аналогічне покаранню за одержання хабара службовою особою, яка посідає від-
повідальне або особливо відповідальне становище. Зокрема, відповідальність суддів за одержання хабара,
які займають відповідальне становище, повинна наставати за ч. 3 ст. 368 «Одержання хабара», що передба-
чає покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати
певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Відповідальність суддів, які займають особливо відповідальне становище, за одержання хабара повинна
наставати за ч. 4 цієї статті. Покарання таких осіб за одержання хабара передбачене у виді позбавленням волі
на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
У ст. 375 КК України передбачено відповідальність суддів за постановлення завідомо неправосудного
вироку, рішення, ухвали або постанови. Для ч. 2 цієї статті обов’язковим є встановлення корисливого моти-
ву чи іншого інтересу. Під вчиненням злочину з корисливих мотивів потрібно розуміти прагнення судді
отримати будь-яку вигоду матеріального (майнового) характеру або позбуття матеріальних витрат (наприк-
лад, засудження невинного з метою неповернення йому боргу). Якщо постановлення завідомо неправосуд-
ного акта вчинено за хабар, дії судді слід кваліфікувати не лише за ч. 2 ст. 375 КК України, а й з відповідною
частиною ст. 368 КК України
22
, оскільки практика, коли такі дії кваліфікуються лише як хабарництво, є
неприйнятною
23
. Як слушно зазначає О. О. Кваша, кваліфікація таких дій лише за однією статтею не відоб-
ражає всієї суспільної небезпечності вчиненого. Хоча й сам по собі факт одержання хабара не означає, що
винесений судовий акт є неправосудним.
Дідик С. Є. Становлення та розвиток законодавства щодо протидії хабарництву суддів в Україні
287
Часопис Київського університету права • 2012/2

Page 4

Слід зазначити, що у проекті Закону (реєстраційний № 3428 від 2 грудня 2008 р.) «Про внесення змін
до деяких законодавчих актів України щодо протидії хабарництву» у редакції від 19 червня 2009 р. пропо-
нувалося частину другу ст. 375 КК України викласти в такій редакції: «Ті самі дії, що спричинили тяжкі
наслідки, а також дії, поєднані з одержанням хабара у великому розмірі або вчинені з інших корисливих
мотивів чи в особистих інтересах, – караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років
з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з кон-
фіскацією майна». Пропонувалося також доповнити зазначену статтю частиною третьою такого змісту: «Дії,
передбачені частиною першою або другою цієї статті, поєднані з одержанням хабара в особливо великому
розмірі, – караються довічним позбавленням волі з конфіскацією майна».
На нашу думку, слушно зазначається у ряді зауважень до цього проекту Закону, що запровадження
довічного позбавлення волі як безальтернативного покарання не відповідає принципу справедливості, який
лежить в основі закріпленого Конституцією України принципу верховенства права. Також такі зміни супе-
речать положенням Кримінального кодексу України, за якими довічне позбавлення волі встановлюється за
вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо
суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк (ст. 64); суд призначає покарання,
враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжу-
ють відповідальність (п. 3 частини першої ст. 65); особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покаран-
ня, необхідне для її виправлення та попередження нових злочинів (частина друга ст. 65). Санкції чинних ста-
тей Кримінального кодексу України, які передбачають такий вид покарання, як довічне позбавлення волі,
обов’язково містять альтернативний вид покарання (частина друга ст. 115, частина перша ст. 442)
24
Тобто,
проектом Закону пропонувалося прирівняти хабарництво до найтяжчих видів злочинів, за які передбачено
покарання у виді довічного позбавлення волі. Як правильно зазначає М. І. Сірий, реалізація такої пропози-
ції призведе до розбалансування визначеної національним законом системи злочинів і покарань, а також
виведе нашу систему із міжнародного демократичного контексту, тобто розбалансує у співвідношенні з пра-
вовими системами, зокрема, європейських країн у питанні протидії корупції
25
. Таким чином, відповідаль-
ність суддів за хабарництво у КК України встановлена аналогічно відповідальності службових осіб.
Окремих норм щодо відповідальності суддів за хабарництво у КК України не передбачено.
На основі проведення історичного дослідження було з’ясовано, що становлення в Україні кримінально-
правових норм, які передбачали відповідальність суддів за хабарництво, було складним і непослідовним. Це
можна пояснити цілою низкою обставин: нестабільністю суспільних відносин, перебуванням українських
земель під впливом різних держав, нерівномірним розвитком національної системи законодавства, швидки-
ми змінами соціального життя. Тобто формування кримінально-правової охорони правосуддя від хабарницт -
ва є наслідком природно-історичного розвитку суспільства.
Досліджувані правові джерела, які діяли на землях України до ХVІІІ ст. встановлювали кримінально-
правову охорону правосуддя лише ззовні, не приділяючи уваги злочинним посяганням, що вчинюються суд-
дями. Це зумовлено привілейованим становищем суддів, класовим характером їхньої діяльності та ототож-
ненням їх з адміністративним апаратом. У ХVІІІ ст. підвищується розвиток демократичних принципів здійс-
нення правосуддя. У правових джерелах посилюється кримінально-правова охорона правосуддя. Правові
пам’ятки гетьманської доби уперше встановлюють відповідальність суддів за ухвалення неправосудних
рішень та хабарництво. У ХХ–ХХІ ст.ст. встановлюється кримінальна відповідальність народних засідате-
лів, присяжних та третейських суддів за корупційні злочини.
1
Плеханов Г. В. Избрание философские произведения / Г. В. Плеханов. – М.: Госполитиздат, 1956. – Т. 1. – 847. с.– С. 573.
2
Історія українського права: Навч. посіб. / За ред. проф. О. О. Шевченка. – К.: Олан, 2001. – С. 16. – 214 с.
3
Там само.
4
Музиченко П. П. Історія держави і права України: Навч. посіб / П. П. Музиченко. – К.: Тов-во «Знання», КОО, 1999. –
642 с. – С. 21.
5
Беляев И. Д. Лекция по истории русского законодательства / И. Д. Беляев. – М., 1901. – 532 с. – С. 275–276.
6
Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. / За ред. В. Д. Гончаренка. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре»,
2000. – Т. 1. – 472 с. – С. 112.
7
Антологія української юридичної думки. В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – Т. 3: Історія держави і права
України: козацько-гетьманська доба / Упорядник І. Б. Усенко. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2003. – 584 с. – С. 145–148.
8
Там само. – С. 157.
9
История государства и права СССР: Сб. документов / Сост. А. Ф. Гончаров, Ю. П. Титов. – М.: Госюриздат, 1968. –
Часть 1. – 604 с. – С. 96–119.
10
Российское законодательство Х-ХХ веков. В 9 т. – Т. 2. Законодательство периода образования и укрепления Русского
централизованного государства. – М.: Юридическая литература, 1985. – С. 76.
11
История государства и права СССР: Сб. документов / Сост. А. Ф. Гончаров, Ю.П. Титов. – М.: Госюриздат, 1968. –
Часть 1. – 604 с. – С. 152–197.
12
Российское законодательство Х–ХХ веков. В 9 т. – Т. 2. Законодательство периода образования и укрепления Русского
централизованного государства. – М.: Юридическая литература, 1985. – С. 97, 131.
13
Российское законодательство Х–ХХ веков: В 9 т. – Т. 3: Акты земских соборов. – М., 1985. – С. 102–104. – 290 с.
14
Історія українського права: Навч. посіб. / За ред. проф. О. О. Шевченка. – К: Олан, 2001. – 214 с. – С. 93.
15
Там само.
288
Криміна ль не право та кримінологія

Page 5

16
Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. / За ред. В. Д. Гончаренка. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре»,
2000. – Т. 1. – 472 с. – С. 442–445.
17
Уголовное уложение от 22 марта 1903 года / Изд. Н. С. Таганцев. – СПб., 1904. – 464 с. – С. 278–339.
18
Уголовный кодекс УССР. – Харьков, 1922. – 142. с.
19
Уголовный кодекс УССР. – Харьков, 1927. – 108. с.
20
Бажанов М. И. Уголовно-правовая охрана советского правосудия: Учебное пособие / М. И. Бажанов. – Х.: Юрид. ин-т,
1986. – 43. с.; – С. 7. Кульберг Я. М. Преступления против правосудия / Я. М. Кульберг. – М.: Госюриздат, 1962. – 62 с. – С. 11–14.
21
Уголовный кодекс УССР. – К.: Госполитиздат УССР, 1961. – 132. с.
22
Кваша О. О. Кримінальна відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішен-
ня, ухвали чи постанови / О. О. Кваша // Правова держава.– К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. –
Вип. 17. – С. 207. – 534 с.
23
Черных И. М. Преступления против социалистического правосудия / И. М. Черных // Автореф. дисс. … канд. юрид.
наук: 12.00.08 / Москов. гос. ун-т. − М., 1962. – 22 с.− С. 13.
24
Пропозиції Президента України В. Ющенка до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо протидії хабарництву». – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
25
Сірий М. Корупцію страшилками не подолати. – Режим доступу: http://pravosuddia.net/wordpress/?p=6
Резюме
У статті досліджується становлення та розвиток правових джерел, які діяли на землях України щодо кримінальної від-
повідальності суддів за хабарництво. У результаті дослідження було виявлено історичні закономірності криміналізації коруп-
ційних діянь суддів. Встановлено, що формування кримінально-правової охорони правосуддя від хабарництва суддів є наслід-
ком природно-історичного розвитку суспільства.
Ключові слова: суддя, правосуддя, правові джерела, кримінальна відповідальність, злочин, хабар.
Резюме
В статье исследуется становление и развитие правовых источников, которые действовали на землях Украины относи-
тельно уголовной ответственности судей за взяточничество. В результате исследования были обнаружены исторические зако-
номерности криминализации коррупционных деяний судей. Установлено, что формирование уголовно-правовой охраны пра-
восудия от взяточничества судей является следствием естественно-исторического развития общества.
Ключевые слова: судья, правосудие, правовые источники, уголовная ответственность, преступление, взятка.
Summary
The article examines becoming and development of the legal sources, which acted on the regions of Ukraine in realation to cri-
minal responsibility of judges for a bribery. As a result of research were found out historical conformities of criminalization of the cor-
ruption acts of judges. It is set that forming of criminal guard of justice from the bribery of judges is consequence of natural and histo-
rical development of society.
Key words: judge, justice, legal sources, criminal responsibility, crime, bribe.
Отримано 18.06.2012
О. М. ІГНАТОВ
Олександр Миколайович Ігнатов, кандидат
юридичних наук, старший науковий співробітник,
завідувач кафедри Інституту економіки та права
(філія) ОУП ВПО «Академія праці та соціальних
відносин» в м. Севастополі
ЩОДО РІВНЯ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ В ЦІЛОМУ ТА РІВНЯ
КРИМІНАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА ЗОКРЕМА
Як відомо, для ефективної протидії негативним соціальним явищам, в тому числі злочинності, необ-
хідно мати відповідні достовірні дані про них, що передбачає насамперед встановлення їх реальних мас-
штабів та стану. Існування латентної (прихованої) злочинності спотворює уявлення суспільства про фактич-
ний рівень і дійсну структуру злочинності, розмір матеріальних та нематеріальних збитків, які завдаються
суспільству і його членам; ускладнює виявлення основних тенденцій у розвитку злочинності, виявлення
факторів, які її обумовлюють, що, в свою чергу, заважає складати глибокі кримінологічні прогнози і програ-
ми боротьби зі злочинністю. Зокрема, негативно позначається на розробленні загальносоціальних і спеці-
ально-кримінологічних заходів попередження злочинності й окремих її видів
1
. Отже обсяг латентної зло-
чинності вимагає адекватної кількості сил і засобів правоохоронних органів
2
.
Ігнатов О. М. Щодо рівня злочинності в Україні в цілому та рівня кримінального насильства зокрема
289
Часопис Київського університету права • 2012/2
© О. М. Ігнатов, 2012

Информация о работе Злочини проти правосуддя