Криминальное право

Суспільна небезпечність  як матеріальна ознака злочину полягає в тому, що діяння або заподіює шкоду охоронюваним кримінальним законом відносинам, або містить у собі реальну можливість заподіяння такої шкоди. Критерієм оцінки суспільної небезпечності, її ступеня виступають об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочину: об'єкт, на який посягає злочин, наслідки, спосіб вчинення злочину, форма вини, мотив, мета тощо. Тільки оцінка всієї їх сукупності може розкрити об'єктивну, реальну небезпечність злочину - його тяжкість.

Винність. У цій ознаці знаходить вираження найважливіший принцип кримінального права - принцип суб'єктивного ставлення, тобто відповідальності тільки при наявності вини, що випливає зі ст. 62 Конституції України. Частина 2 ст. 2 КК закріпила цей принцип, зазначивши, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку й встановлено обвинувальним вироком суду. Вина, у відповідності зі ст. 23 КК - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності,передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Протиправність як формальна  ознака злочину означає передбаченість його в кримінальному законі. Кримінальна  протиправність тісно пов'язана  із суспільною небезпечністю: вона є суб'єктивним вираженням об'єктивної, реальної небезпечності діяння для суспільних відносин, її законодавчої оцінки. Виділення законом кримінальної протиправності як обов'язкової ознаки злочину являє собою конкретне вираження принципу законності в кримінальному праві: кримінальній відповідальності й покаранню підлягає лише особа, яка вчинила таке суспільно небезпечне діяння, що передбачено законом як злочин.

Караність - це погроза  застосування покарання за злочин, що міститься у кримінально-правових санкціях. Караність за своєю сутністю випливає із суспільної небезпечності й протиправності діяння.

 

Питання 2. Значення ч. 2 ст. 11 для поняття злочину

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КК, не є злочином дія або бездіяльність  особи, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла й не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Виділяють наступні необхідні умови застосування ч. 2 ст. 11 КК:

1) наявність у вчиненому  діянні формально ознак діяння, передбаченого КК, тобто всіх  юридичних об'єктивних і суб'єктивних  ознак, які у відповідній статті  Особливої частини КК характеризують  конкретний злочин;

2) малозначність діяння, що полягає у тому, що таке діяння не заподіює шкоду охоронюваним законом суспільним відносинам або заподіює їм очевидно незначну шкоду;

3) суб'єктивна характеристика  малозначного діяння, що суб'єктивно  не повинно бути спрямоване  на заподіяння значної, істотної шкоди.

Значення ч. 2 ст. 11 КК для  поняття злочину полягає в  тому, що вона конкретизує таку ознаку злочину, як його суспільна небезпека, тим самим, підкреслюючи його матеріальну  сутність.

 

Питання 3. Відмінність  злочину від інших правопорушень

Аналіз поняття злочину  показує, що саме його суспільна небезпечність, її ступінь розкривають сутність злочину як виду правопорушення. У  кримінальному праві визнається, що саме суспільна небезпечність  є критерієм, що лежить в основі відмежування злочину від інших правопорушень. Однак, у науці кримінального права немає єдиної думки відносно питання про те, яким образом суспільна небезпечність виконує цю розмежувальну функцію.

Існують два підходи  до вирішення цього питання. Одні юристи, відмежовуючи злочин від інших правопорушень, вважають, що тільки злочин має суспільну небезпечність, інші ж правопорушення не є суспільно небезпечними: їм властива тільки така якість, як суспільна шкідливість. Інша точка зору ґрунтується на єдності соціальної природи всіх правопорушень - їхньої суспільної небезпечності. Тому відмінність між злочином й іншими правопорушеннями визначають за ступенем суспільної небезпечності. Специфіка злочину проявляється саме у підвищеному ступені суспільної небезпечності.

 

Питання 4. Класифікація злочинів

Під класифікацією злочинів розуміють розподіл їх на групи залежно  від того чи іншого критерію. Так, залежно  від форми вини злочини можна  поділити на умисні й необережні; залежно  від ступеня завершеності злочинної  діяльності - на закінчені й незакінчені тощо.

Ч. 1 ст. 12 КК України встановлює, що залежно від ступеня тяжкості злочини діляться на злочини невеликої  тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі  й особливо тяжкі.

Так, для злочинів невеликої  тяжкості закон передбачає, як граничний  критерій, покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання; для злочинів середньої тяжкості - покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; для тяжких злочинів - покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років, а для особливо тяжких - покарання у вигляді позбавлення волі вище десяти років або довічного позбавлення волі.

Значення такої класифікації полягає насамперед в тому, що вона служитиме законодавцю основою  для:

-  встановлення відповідної  санкції при криміналізації діяння;

- визначення підстав  і правових умов застосування  тих чи інших інститутів кримінального  права.

 

Тема 5. Кримінальна відповідальність та її підстави

 

1. Поняття кримінальної відповідальності.

2. Реалізація кримінальної відповідальності.

3. Підстави кримінальної відповідальності.

 

Питання 1. Поняття кримінальної відповідальності

У кримінальному законі термін кримінальна  відповідальність зустрічається дуже часто, але зміст цього терміну  ніде не розкривається. Наприклад, у ст. 2 КК України говориться про підстави кримінальної відповідальності, а про поняття й про зміст немає ні слова. Цей факт приводить до того, що виникають дискусії із цього приводу. У теорії кримінального права в основному це дві позиції:

1) кримінальна відповідальність - це обов'язок особи відповідати  за вчинене нею протиправне  діяння й перетерпіти певні  обмеження примусового характеру; 

2) кримінальна відповідальність - судове накладення на особу,  що вчинило злочин, державної  осуди й примусу.

Ці дві позиції говорять про  те, що кримінальна відповідальність у змістовному плані є різновидом правовідносин, що входить у механізм кримінально-правового регулювання. Суть цих правовідносин в осуді  особи, що вчинила злочин і примусі  його до виконання правового обов'язку. У цьому зв'язку можна сказати, що суб'єктом правовідносин кримінальної відповідальності є, з одного боку, держава в особі відповідних органів, з іншого боку - особа, що вчинила злочин. При цьому держава завжди має право зобов'язати винного перетерпіти несприятливі для нього умови.

Об'єкт кримінальної відповідальності - правовий статус особи, що вчинила  злочин. Говорячи про обмеження правового  статусу, необхідно помітити, що особа  залишається громадянином своєї  держави й має права й обов'язки, надані йому законному зв'язку із притягненням до кримінальної відповідальності.

Таким чином, кримінальна відповідальність - це вимушене зазнавання особою, яка  вчинила злочин, державного осуду, а  також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду й покладаються на винного спеціальними органами держави.

Наступає кримінальна відповідальність із моменту вступу обвинувального вироку суду в законну силу і закінчується, за загальним правилом, моментом припинення відбування покарання. Однак, такий погляд на момент виникнення й припинення кримінальної відповідальності не є загальновизнаним у науці кримінального права.

 

Питання 2. Реалізація кримінальної відповідальності

Розгляд взаємозв'язку кримінально-правових відносин і кримінальної відповідальності дозволяє зробити висновок про те, що кримінальна відповідальність може бути реалізована в трьох формах.

Першою формою є засудження винного, виражене в обвинувальному вироку суду, не пов'язане з призначенням йому кримінального покарання.

Другою формою реалізації кримінальної відповідальності є засудження особи, пов'язане із призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбуття якого вона звільняється.

Третьою формою реалізації кримінальної відповідальності є відбування призначеного винному судом покарання.

Останні дві форми реалізації кримінальної відповідальності створюють у особи  судимість (як правовий наслідок засудження його до конкретної міри покарання). Разом  з тим судимість має свої межі, зазначені в статтях 89 і 90 КК, які визначають межі кримінально-правових відносин. Тому момент погашення або зняття судимості свідчить про припинення кримінально-правових відносин.

 

Питання 3. Підстави кримінальної відповідальності

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину передбачений КК.

У межах єдиної підстави кримінальної відповідальності можна виділити його фактичну і юридичну сторони. Фактична сторона - це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння. Юридична сторона - це передбаченість такого діяння в КК.

Ч. 3 ст. 2 КК передбачає, що ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за той самий  злочин більше одного разу.

Кримінальна відповідальність знаходить  своє вираження в обвинувальному вироку суду. У зв'язку з цим виділяють  матеріальну й процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальним - обвинувальний вирок суду. Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 КК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, доки його вина не буде доведена в законному порядку й встановлена обвинувальним вироком суду.

 

Тема 6. Склад злочину

 

1. Поняття і значення  складу злочину.

2. Елементи та ознаки  складу злочину.

3. Види складів злочинів.

4. Кваліфікація злочинів.

Питання 1. Поняття  і значення складу злочину

Склад злочину - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об’єктивних та суб’єктивних), які визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочин.

Визначення поняття  складу злочину вказує на те, що:

1) ознаки складу злочину  встановлюються лише кримінальним  законом, ні в якому іншому законодавчому акті вони встановлюватися не можуть (окрім випадків прямо і безпосередньо визначених кримінальним законом);

2) склад злочину складає  лише визначена кількість встановлених  кримінальним законом ознак, тобто  склад злочину може бути лише там і тоді, де і коли є повна сукупність ознак злочину, які визначені законом;

3) тільки вся сукупність  встановлених кримінальним законом  ознак може характеризувати певні  суспільно небезпечні діяння  як злочини.

Склад злочину є єдиною, необхідною, законною та достатньою підставою кримінальної відповідальності.

Таким чином, склад злочину - юридичне поняття та юридичне визначення окремого злочину, єдність і сукупність всіх його ознак.

 

Питання 2. Елементи та ознаки складу злочину

В кожному складі злочину  виділяють його елементи. Ними є об’єкт злочину, об’єктивна сторона злочину (їх сукупність називають об’єктивними ознаками злочину), суб’єкт і суб’єктивна сторона злочини (суб’єктивні ознаки злочину). У своїй єдності ці об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочину утворюють склад злочину.

Об’єкт злочину - це ознаки, які  характеризують злочин з боку його суспільної спрямованості на заподіяння шкоди у сфері відповідних  суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Ознаками об’єкту  злочину є:

а) важливість і цінність суспільних відносин, які поставлено під охорону кримінальним законом;

б) тяжкість заподіяної злочином шкоди  у сфері цих суспільних відносин - пошкодження, ранимість об’єкту;

в) предмет - матеріальна річ, злочинним  впливом на яку, завдається суспільно небезпечна шкода у сфері тих суспільних відносин, які існують з приводу цієї речі.

Об’єктивна сторона злочину - це ознаки, які характеризують зовнішні прояви злочину, ті зміни в оточуючому суспільному середовищі, які призводять до вчинення злочину, а також саме діяння, подія вчинення злочину. Такими ознаками є:

а) дія;

б) бездіяльність, тобто невиконання  особою своїх юридичних обов’язків;

в) злочинні наслідки;

г) причинний зв’язок  між дією та бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали;

д) місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та використані для вчинення злочину засоби.