Поняття , предмет, завдання, система і принципи кримінального права

Автор: Пользователь скрыл имя, 10 Февраля 2013 в 20:48, реферат

Описание работы

Метою роботи є аналіз та виокремлення особливостей поняття злочин, особливостей його складових та їх відмінність від інших видів протиправної поведінки.
Виходячи з мети під час розгляду даної тематики постають певні завдання, вирішення яких веде до більш чіткого розуміння природи та ознак злочину, а саме:
аналіз визначення злочину та підходи щодо його формалізації;
аналіз ознак злочину, та їх відмінність від ознак інших правопорушень;
аналіз механізму поєднання ознак злочину в єдину сукупність та природу категорії "злочин".

Содержание

ВСТУП
1. Соціальна природа злочину. Залежність поняття злочину від соціально-економічних відносин, що існують в суспільстві
2. Поняття формального, матеріального та формально-матеріального визначень поняття злочину
3. Суспільна небезпека як матеріальна ознака злочину
4. Кримінальна протиправність як формальна ознака злочину
5. Винність і караність як ознаки злочину
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Работа содержит 1 файл

ПЛАН.docx

— 50.71 Кб (Скачать)

Слово "вина" уживається в українському законодавстві й  у повсякденній мові неоднозначно. У словниках енциклопедичної, етимологічних, сучасного української мови провина  тлумачиться щонайменше по-різному. Кримінально-правове значення, при  якому провина й винність синоніми, і виявляє собою родове поняття  наміру й необережності. Використовуваний карно-процесуальним законодавством термін "винність" означає наявність  у діянні особи складу злочину. На такому розумінні винності спочиває принцип презумпції невинності. У  цьому випадку вина розуміється  як констатація здійснення злочину, наявності в діях особи не тільки його провини, але й усього складу злочину в цілому.

Полісемичность  слова "вина" привела в 50-х рр. до бурхливої дискусії на сторінках  юридичних журналів й у науковій літературі, а також на науково-практичних конференціях. Одні диспутанти зв'язували  провину винятково з родовим  поняттям наміру й необережності. Інші розуміли її в змісті винності у  здійсненні злочину. Треті думали винність підставою індивідуалізації покарання. Нарешті, четверті трактували провину  як загальна підстава кримінальної відповідальності.

Дискусія про  провину виявилася настільки  гарячої й завзятої, з обопільними  обвинуваченнями опонентів у  всіх гріхах аж до політичних, що вона вдостоїлася оцінки головного ідеолога партії Поскребышева на XІ з'їзді КПРС: юристи, де, так заплутали питання  про провину, що тепер "без вина в провині не розібратися".

Щоб уникнути подібних непорозумінь і власне кажучи новий  КК уживає терміни "вина" й "винність" як синоніми, що означають тільки психічне відношення особи до вчиненого у  вигляді наміру або необережності.

Як співвідносяться  вина, мотив і ціль, будучи елементами суб'єктивної сторони злочину, з  мотивацією й цілеполаганням усякого  діяння осудної особи, що достигли 16- (у ряді складів - 14-) літнього віку? Раніше відзначалося, що воля вибору поводження (воля волі) припускає вмотивованість і цілеполаганням дії (бездіяльності). До чого ж ставляться мотив і ціль: до суб'єктивної сторони або входять  у зміст діяння? [12]

У системі "склад  злочину" (див. гл. "Склад злочину") мотив і ціль включені в суб'єктивну  сторону складу. Мотив злочину - це суспільно небезпечне спонукання до здійснення діяння. Ціль - суб'єктивне  подання про результат чиненої  дії (бездіяльності) і заподіяного  їм наслідку. По змісту вона також суспільно  небезпечна. Провина, мотив і ціль виступають детермінантою діяння. Мотиви й мети досягають властивості суспільно небезпечних після прийняття особою рішення по вільному виборі вчинити злочин. Отже, мотиви й мети, які породжують суспільно небезпечну дію (бездіяльність) і їх суспільно небезпечні наслідки, входять у структуру поводження і як мотиви й мети добровільності, волі вибору (волі волі) між злочинним і незлочинним варіантами поводження. Суспільно небезпечні мотиви й мети є елементами суб'єктивної сторони злочину.

Таким чином, провина  є обов'язковою суб'єктивною властивістю  злочину. По змісту вона являє собою  психічне відношення особи до суспільно  небезпечної дії (бездіяльності) і  до суспільно небезпечних наслідків  такого. Безвинно немає ні злочину, ні покарання: "Nullum crіmen, nulla poena sіne culpa:" Провина визначена як суб'єктивна  підсистема, рівнозначній об'єктивній підсистемі суспільно небезпечного діяння.

ВИСНОВКИ

Поняття злочину  є однієї з основних категорій  карного права. Злочин є самостійним  видом правопорушень. Основна особливість  злочинів полягає в тому, що більшість  із них заподіює істотна шкода (збиток) фізичній або юридичній особі, суспільству  або державі, а деякі створюють  погрозу заподіяння такої шкоди. Тому особи, винні в здійсненні цього  виду правопорушень, залучаються, як уже  вказувалося, до найбільш суворого виду юридичної відповідальності - кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК під злочином розуміється  передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), зроблене суб'єктом злочину.

Поняття злочину, відповідно до наведеного визначення, містить  у собі наступні з:

1)суспільна небезпека;

2)протиправність;

3)винність;

4)караність.

Розглянемо докладно названі ознаки.

Злочин - це, насамперед , діяння, тобто конкретне суспільно  небезпечне поводження (учинок, діяльність) людини. Воно може проявлятися як у  формі дії, так і бездіяльності. Тому, думки, переконання або наміри особи вчинити злочин, не реалізовані  в конкретному суспільно небезпечній  дії або бездіяльності, злочином не є. Таким чином, злочинна дія - це активна, усвідомлена форма поводження особи. Злочинна бездіяльність припускає  пасивну форму поводження людини, що виражається в нездійсненні дій, які він повинен був і міг  зробити в силу закону або взятого  на себе зобов'язання. Прикладом може служити ненадання допомоги хворому  медичним працівником (ст. 139 КК) або  ненадання допомоги особі, що перебуває  в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК). Деякі злочини можуть бути зроблені як шляхом дії, так і бездіяльності, наприклад, порушення правил безпеки  дорожнього руху й експлуатації транспорту особами, що управляють транспортними  засобами (ст. 286 КК), порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК) і т.д.

Суспільна небезпека  є об'єктивною властивістю будь-якого  правопорушення, включаючи й злочин. Ця властивість полягає в тім, що злочином заподіюється або створюється  погроза заподіяння шкоди об'єктам  кримінально-правової охорони. Ця шкода  полягає в дестабілізації суспільних відносин, порушенні правопорядку, а також у порушенні законних прав і воль громадян й юридичних  осіб. При цьому здійснення злочину досить часто сполучено із заподіянням матеріального збитку, фізичної й моральної шкоди потерпілій особі.

Карна протиправність злочину полягає в тому, що конкретне  суспільно небезпечне діяння зізнається злочинним тільки в тому випадку, якщо воно передбачено в такій  якості в діючому карному законі. Протиправність, як юридичне вираження  суспільної небезпеки, припускає приписання закону, що втримується в Загальній  частині КК, а також у диспозиції й санкції конкретної статті Особливої  частини КК України. Називаючи й  розкриваючи склад злочинів, законодавець забороняє їхнє здійснення під страхом  застосування з або інших заходів  кримінально-правового впливу.

Іноді діяння, що підпадає під ознаки злочину, не зізнається законодавством таким. Це відбувається в тих випадках, коли злочин відбувається в стані  гострої потреби, необхідної оборони  й у деяких випадках, передбачених законом.

Необхідна оборона - це розмірний захист від протиправного  зазіхання. У кожному конкретному  випадку суд, виходячи з обставин справи, визначає, чи було зроблене діяння в стані необхідної чи оборони  ні. Так, якщо громадянин наніс тяжкі  тілесні ушкодження злочинцеві, що намагався витягти в нього  з кишені гаманець, те це не буде розцінене  як перевищення меж необхідної оборони.

Гостра потреба - це дії, спрямовані на усунення шкоди, що не міг бути усунутий іншими засобами, і якщо заподіяний при цьому шкода  є менш значним, чим відвернений. Наприклад, під час пожежі на підприємстві зноситься будова, що перебуває поблизу  від місця горіння, для того, щоб  запобігти поширенню вогню на інші будови. У цьому випадку по-іншому не можна було зупинити поширення  вогню й заподіяний при цьому  шкода є менш значним, чим відвернений.

Злочин - діяння винне. Воно зізнається таким при наявності  в особи відповідного психічного відношення (свідомості й волі) до зробленому їм дії або бездіяльності. Таким  чином, конкретна дія або бездіяльність, позбавлена психологічної основи не є злочином (наприклад, позбавленими свідомості й волі варто вважати  рефлекторні або конвульсивні рухи, інстинктивні вчинки, рухи в несвідомому  стані або в сні, поводження під  час гіпнозу й т.д.). Не вважається злочином також діяння, що формально  містить ознаки злочину, зроблена особою в результаті непереборної сили або  під впливом фізичного насильства, якому воно не могло протистояти.

Четвертою зі злочину  є караність, що виражається в  погрозі застосування покарання  при порушенні заборони зробити  ті або інші суспільно небезпечні діяння, з яких описані в кримінально-правовій нормі. Особа, що зробила злочин, зобов'язано  перетерпіти певні позбавлення  матеріального й морального характеру  за зроблене їм злочин. При цьому  відповідальність наступає й у тих  випадках, коли особа не знала, що його дії заборонені карним законом й  є протиправними. Тобто "незнання закону не звільняє від відповідальності". Однак чинне законодавство допускає можливість звільнення особи, що здійснили  злочин, від кримінальної відповідальності й покарання в певних випадках (розділи ІX й XІІ КК).

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Кримінальний кодекс України. – К., "Велес", 2005.
  2. Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України – К., Академкнига, 2007.
  3. Бажанов М.І. Кримінальне право України.– К., Основа, 2005.
  4. Кримінальне право України. Загальна частина. – Х., Одисей, 2005.
  5. Кримінальне право України. Особлива частина. – Х., Одисей, 2005.
  6. Кримінальне право України. Загальна частина. За ред. М. І. Мельника, В. А. Климента – К., 2004.
  7. Криминология: Учебник под ред.. Кудрявцева В.Н., Москва, 1997.
  8. Криминологические основания преступлений частного обвинения: Моногр. - Гончарова А.Н., Красноярск, 2002
  9. Крылова Н.Е. Уголовное право.– К., 2002.
  10. Курс уголовного права. Том 1. Общая часть. Учение о преступлении - Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. – М., 2004.
  11. Курс уголовного права. Том 2. Общая часть. Учение о наказании - под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой – М., 2004.
  12. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина. – К., 2002.

Информация о работе Поняття , предмет, завдання, система і принципи кримінального права