Смертна кара: проблеми скасування та відновлення

     Валерія Кутюхіна

                                                студентка II курсу

                                                юридичного  факультету 

  Смертна кара: проблеми скасування та відновлення

     Поняття смертної кари як вищої міри покарання  здавна відома людству. З розвитком  суспільства смертна кара втрачає  своє значення, адже вона завдає шкоди  найвищим соціальним цінностям –  життю, здоров’ю, честі і гідності людини. Проте і в наш час це питання є проблемним, з приводу якого точаться гострі дискусії  не тільки серед науковців, але й серед пересічних громадян. Соціологічні опитування свідчать, що майже 60% населення вважає за доцільне відновити цю найвищу міру покарання за найтяжчі злочини[].

     Сьогодні  на порозі третього тисячоліття, людство  переживає період гуманізації всього суспільного життя. На перший план дедалі більше виходить людина, її життя, самобутність, неповторність, унікальність. І з  цих позицій лунає дедалі більше голосів за, і проти смертної кари. Адже будь-яке явище не можна судити однобоко, необхідно керуватися не тільки юридичними мірками, але й нормами моралі.

       Також треба зазначити, що саме Україна ще в 1989 році була одним з ініціатором прийняття Генеральною асамблеєю ООН Другого Факультативного договору  до Міжнародного пакту про громадські та політичні права, який був направлений на скасування смертної кари. Готовність України йти політичним курсом реального виконання міжнародно-правових зобов’язань у галузі дотримання прав людини обумовила скасування в Українській державі у 2000 році такого виду покарання, як смертна кара []. Тому зараз перед органами влади постають завдання покращення системи кримінального права. Але, на жаль, у вітчизняній правовій науці практично відсутні спеціальні дослідження, присвячені такому виду покарання, як смертна кара, механізмам його заміни на довічне ув’язнення і його правовим та інституціональним механізмам. Така ситуація не сприяє пошуку шляхів подальшого вдосконалення кримінального законодавства, а тому поширеність проблеми скасування і відновлення смертної кари є дуже актуальними у наш час.

     Проблема  смертної кари в Україні знову  набуває актуальності. На сьогодні точаться гострі дискусії щодо відновлення  смертної кари, адже нинішній стан криміногенної  ситуації загрожує національній безпеці  України.

     Головну роль у скасуванні смертної кари в  Україні відіграв Конституційний  Суд України, який після тривалих дискусій ухвалив рішення щодо неконституційності ст. 24 КК України, що передбачала смертну  кару як вид покарання []. У квітні 2001 року український парламент прийняв новий КК України, який замінив смертну кару на довічне позбавлення волі. А в березні 2007 року Президент підписав Закон України «Про приєднання України до Другого Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що стосується скасування смертної кари» []. Однак, на думку багатьох правників та пересічних громадян, заміна смертної кари довічним позбавленням волі була передчасною і не відповідала тій криміногенній ситуації, яка склалася в державі, а замінивши покарання смертю довічним ув’язненням, влада свідомо дала надію на волю серійним вбивцям. Бо, як відомо, засуджений до довічного позбавлення волі має можливість після фактичного відбуття не менше 20 років покарання подати до Президента України клопотання про помилування. У разі помилування визначене засудженому покарання заміняється позбавленням волі на певний строк, але не менше двадцяти п’яти років. Тобто перед такими небезпечними злочинцями відкривається перспектива звільнення від відбування покарання [].

     За  українським законодавством засуджених до довічного ув’язнення тримають у виправних колоніях максимального  рівня безпеки, причому окремо від  інших категорій засуджених. Крім цього, держава виділяє кошти  на забезпечення цих засуджених, які  збирає з громадян – платників  податків. Тобто фактично наше суспільство  стикається з такою ситуацією, коли ті, хто постраждав від злочинців (рідні, близькі загиблих) за свій рахунок  утримують злочинців, сплачуючи  податки [].

     Смертна кара не є стовідсотковою гарантією  запобігання умисним злочинам. Багато хто вважає негуманним позбавлення  життя людини, з іншого боку, держава таким чином здійснює правосуддя, на відміну від злочинців, які позбавляють людину невід’ємного права на життя заради втіхи. Звірячі катування, численні людські жертви, вбивства з особливою жорстокістю, безкарність, зухвалість – ось вагомі аргументи на захист смертної кари []. Принцип законності, демократизму, рівності громадян перед законом фактично спотворені. Український народ ніколи не визнавав абстрактного гуманізму. Тож не дивно, що останнім часом дедалі частіше лунають голоси стосовно перегляду міри кримінальної відповідальності за умисні вбивства. Тобто , на сьогодні є і соціальні, і моральні передумови для того, аби порушувати питання про відновлення в кримінальному законодавстві смертної кари. Адже збереження життя маніякам, які вбивають десятки людей, не має нічого спільного з принципом гуманності [].

     Однак зовсім іншої думки дотримуються представники правозахисних організацій, які стверджують, що суворість покарання надто мало впливає на рівень поширеності злочинності та на тяжкість деяких злочинів. Вирішувати проблеми боротьби зі злочинністю, в першу чергу, суворістю покарань – варварський спосіб, а використовувати смертну кару як покарання – культивувати у суспільстві стандарти помсти замість стандартів усвідомленої поваги до права, до життя громадян []. А також варто зауважити про недосконалість нашої судової системи, яка інколи допускає помилки. Звичайно з цими помилками необхідно боротися. Наприклад, один із шляхів боротьби із судовими помилками під час призначення смертної кари широко застосовується в американській системі судочинства. Так, між призначенням вироку та приведенням його до виконання, є проміжок часу у 5 – 10 років, що дає можливість родичам та захисникам протягом цього періоду довести наявність судової помилки [].

     Визнавши  неконституційною існування смертної кари як виду покарання в Кримінальному  кодексі України, Конституційний Суд  України в своєму рішенні вказав серед іншого, що смертна кара як вид покарання суперечить також статті 28 Конституції України, відповідно до якої: «Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню»[]. Названа стаття відтворює положення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відтак, хто закликає до відновлення смертної кари, виступає за легалізацію катувань, заборонених міжнародним правом та Конституцією України навічно без жодних обмежень та винятків[].

     Таким чином, відновлення смертної кари не лише не сумісне із задекларованим в Україні наміром інтеграції з ЄС, воно виключає навіть членство України з Раді Європи, оскільки суперечитиме приписам як Протоколу №6, так і Протоколу №13 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

     Як  зазначає заслужений юрист України Борис Свиридов, застосування смертної кари пов’язане з рядом негативних впливів на громадську свідомість. Існування смертної кари сприяє закріпленню у правовій та моральній свідомості відсталих моральних норм і знижує в цілому рівень правової та моральної культури суспільства[]. Таким чином нема переконливих аргументів на користь твердження про те, що суспільство не в змозі знайти інших засобів, крім смертної кари, щоб покарати за скоєний злочин. Як свідчить досвід країн, де смертну кару було скасовано, достатньо суворе покарання, що узгоджується з міжнародними стандартами прав людини, спроможне цілком адекватно продемонструвати осуд суспільством конкретних злочинів. На відміну від смертної кари, - як зазначає Дмитро Гройсман, координатор вінницької правозахисної групи, - ці види покарання, не пов’язані з позбавленням засудженого життя, відбивають цінності суспільства, а не цінності вбивства [].

     Позбавлення державою життя одного із своїх громадян не вирішує проблем жертви і її близьких. Смертна кара не захищає  суспільство, а відволікає увагу  від усвідомлення гострої необхідності розробити ефективні засоби захисту, що в той же час служило б  зміцненню і розвитку поваги до прав і життя людини []. Відновлення виняткової міри покарання створює видимість прийняття ефективних і невідкладних заходів, а відмова – стає поштовхом для переорієнтації зусиль правоохоронних органів, і всього суспільства на усунення причин правопорушень. Скасування смертної кари допомагає здійснити корінний поворот у політичній культурі народу на основі загальнолюдських цінностей, гуманізму і демократії.

        Отже, в результаті проведеного дослідження було проаналізовано, що проблема відновлення смертної кари, на сьогодні є дуже суперечливою, оскільки та криміногенна ситуація, яка склалася у нашій країні, з одного боку вимагає застосування жорстокого покарання до злочинців, які вчиняють найтяжчі злочини проти особи, а з іншого боку – відновлення неможливе, адже ми живемо у демократичному суспільстві, яке передбачається охороною найвищих соціальних цінностей – життя, здоров’я, честі і гідності. Таким чином ми не можемо відмовитися від цих принципів, які закріплені і охороняються Конституцією України, і, всупереч Основному закону, відновити смертну кару, бо хіба ми будемо тоді відрізнятися від тих злочинців, які позбавляють права на життя людей, забираючи це право у них самих. Ми живемо у правовій державі і принципи «око за око», «зуб за зуб» для нас є примітивними. Тому відновлення смертної кари не покращить криміногенної ситуації у нашому суспільстві, а тільки насильство буде зупинятися насильством.