Чарівний світ Катерини Білокур

Автор: Пользователь скрыл имя, 26 Февраля 2013 в 21:35, научная работа

Описание работы

Життя і творчість Катерини Білокур є складовою частиною мистецтва України. Художня спадщина відомої народної майстрині вирізняється самобутністю і неповторністю. Вона вражає своєю органічністю поєднання професійного і народного. Рідкісний талант Катерини Білокур проявився у декоративному розписі. Унікальне за своїми художніми якостями відтворення форм живої природи становить гордість національної культури України і прикрашає зали багатьох музеїв світу.

Содержание

Вступ
Розділ ІІ. Витоки та особливості стилю Катерини Білокур
2.1. Катерина Білокур - видатна народна майстриня України
2.2 Світоглядно-естетичні принципи творчості К. Білокур
Розділ ІІІ. Жанрова палітра творчості Катерини Білокур
3.1 Натюрморт-фантазія
3.2 Пейзаж-фантазія Катерини
3.3 Портретний жанр
Висновки
Список використаної літератури

Работа содержит 1 файл

Катерина Білокур.doc

— 263.00 Кб (Скачать)

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему

«Чарівний світ Катерини Білокур»

 

 

 

 

 

 

                                                                         

                                                                              Підготувала

                                                                          студентка

                                                                                     групи  ПМП-12

                                                                            Паук Юлія

 

 

 

Львів 2012 
Зміст

 

  • Вступ
  • Розділ ІІ. Витоки та особливості стилю Катерини Білокур
    • 2.1. Катерина Білокур - видатна народна майстриня України
    • 2.2 Світоглядно-естетичні принципи творчості К. Білокур
  • Розділ ІІІ. Жанрова палітра творчості Катерини Білокур
    • 3.1 Натюрморт-фантазія
    • 3.2 Пейзаж-фантазія Катерини
    • 3.3 Портретний жанр
  • Висновки
  • Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Життя і творчість Катерини Білокур  є складовою частиною мистецтва  України. Художня спадщина відомої  народної майстрині вирізняється самобутністю і неповторністю. Вона вражає своєю органічністю поєднання професійного і народного. Рідкісний талант Катерини Білокур проявився у декоративному розписі. Унікальне за своїми художніми якостями відтворення форм живої природи становить гордість національної культури України і прикрашає зали багатьох музеїв світу.

Роки життя художниці припадають на ХХ століття, що увібрало в себе революції, братовбивчі й світові війни, голодомор і голокост, знеособлення людської індивідуальності і, водночас, лицемірно гучні військові, фізкультурні свята, декади, всесоюзні народні виставки. Були у минулому столітті спалахи визначних світових талантів, знакових подій в житті людства і серед них - народження 1900 року в селянській родині Катрі Білокур, життєвий і творчий подвиг якої не має аналогів у світовому мистецькому обширі.

Ім'я Катерини Білокур, самобутньої  художниці, яка зберегла в своїх  картинах небачену красу української  природи, щедру плодючість її землі, вписало в історію українського народного мистецтва. Відомо, що великі шедеври мистецтва виростають з невтомної праці їх авторів. Катерина Василівна відзначалася феноменальною працьовитістю. Художниця як художньо обдарована особистість відзначалася високим рівнем чутливості, тобто відкритості сприйняття навколишнього світу. Ця властивість тісно пов'язана з емоційністю, особливостями переживання.

Життєвий та творчий шлях художниці  був складним. Дитинство пройшло  у злиднях, навчатися у школі  їй не довелося, тому освіту здобула  самотужки. Але пристрасть до малювання не лишала її, вона уважно вивчає живу природу, придивляється до кожної квітки, кожного стебельця. Так поступово збагачується враженнями, проникає в складні художні принципи, відкриваючи для себе таємниці техніки живопису.

Розділ ІІ. Витоки та особливості стилю Катерини Білокур

2.1 Катерина Білокур  - видатна народна майстриня України

Малярство Катерини Білокур народилося з пристрасної, всепоглинаючої закоханості  у безкінечно звабливий, мінливий світ мистецтва. Вона йшла впродовж усього життя до нього й іншої долі для себе не бажала. Нелегка то була стезя, зрештою, споріднена з долями інших селянських самоуків, що теж мріяли й мали віру в серці... Їй судилося, попри кричущі умовини убогого селянського побуту, стати справжнім митцем, ствердити своє призначення в ім'я світлого, гармонійного. Визнання її мистецтва, розуміння непересічного обдарування художниці прийшло із запізненням, наприкінці її нелегкого страдницького життя. Воно з'явилося з листами прихильників її малярства, у офіційних реляцензіях, признанням її таланту - Народної художниці України і принесло полегшення стражденної душі, стало чинником моральної винагороди за довгі роки наполегливої праці, й спалахнуло осяянням дива, магією фарб на полотні. Картини художниці звучать урочисто, як органна музика, в них знаходимо відсвіт глибоких емоцій, думок, світлих почуттів і ясних настроїв, в них просвітлена зачарована квітами душа.

Катерина Василівна Білокур  народилася 7 грудня 1900 року в селі Богданівці Пирятинського повіту полтавської  губернії (нині Київської області) в бідній селянській родині. Писати й читати навчилася самотужки. „На цьому моя освіта початкова, середня й вища закінчилася”, - згадувала потім Катерина Білокур. У дитинстві, що пройшло у злиднях, малюванням не займалася, про мистецтво дізналася вже дівчиною з книжок та від сільського учителя Івана Калити. Перші спроби малювати робила вуглиною на шматку домашнього полотна. Не змігши вступити через нестатки в сім'ї до якогось навчального закладу, удень працювала в полі, на городі, а увечері, попоравшись у господарстві, до ночі малювала. Пензлі виготовляла сама із щетини, використовувала фарби. Які робила з буряка, бузини, калини, цибулі й різних трав. Іноді вдавалося діставати й олійні фарби. Малювала здебільшого квіти, іноді й портрети. У 20-х роках двічі хотіла вступити до художньо-керамічного технікуму в Миргороді та до Київського театрального технікуму, але не мала документів про закінчення семирічки. З раннього періоду творчості збереглися портрет сестри Олі Білокур (1928) та колгоспниці Тетяни Бахмач (1932). Пізніше малює переважно квіти, вчиться компонувати кольори у єдину гармонійну цілість. В другій половині 30-х - у 40-х роках опанувала техніку живопису. Водночас з малюванням керувала драматичним гуртком у сільському клубі, сама виступала на сцені. Перші значні роботи цього періоду - „Берізка” (1934), „Квіти за тином” (1935), „Квіти”, „Портрет племінниць” - засвідчили її високе обдаровання. Завдяки сприянню видатної української співачки Оксани Петрусенко, якій написала листа селянка з Богданівни, її творами зацікавилися працівники Полтавського будинку народної творчості. 1940 року картини Білокур експонуються на виставці в Полтаві, потім на республіканській виставці у києві. 1941 року відбулася персональна виставка її творів у Полтаві, що мала величезний успіх. Художниця побувала у Києві та Москві, де вперше побачила музеї і твори видатних митців. Більшість творів тогочасного періоду втрачено під час війни.

Після визволення села від фашистів Білокур створює одні з найкращих своїх творів - „Буйна”, „Декоративні квіти” (1945), „привіт урожаю” (1946) і славнозвісне полотно „Цар-колос” (1949). 50-ті роки - найбільш плідний період творчості. Їй допомагає спілка художників України, вона бере участь у багатьох виставках, у Богданівку приїжджають видатні представники української культури. Білокур зустрічається й листується з Павлом Тичиною, Миколою Бажаном, Василем Касяном, Антоном Середою, Матвієм Донцовим, Степаном Таранушенком, Степаном Кириченком. Але після смерті батька на її плечі лягло господарство та догляд за старою матір'ю, що забирало багато сил і здоров'я.

1954 року  в Парижі на міжнародній виставці  демонструються її картини „Цар-колос”, „Берізка” і „Колгоспне поле”,  які високо оцінив Пабло Пікассо. 1956 року їй присвоєно звання народного художника України. В останні роки життя художниця створила чудові картини „Півонії” (1959), „Букет квітів” (1959), „Квіти і овочі” (1959), „Натюрморт” (1960). Вона тяжко хворіла, давалися взнаки злигодні тогочасного сільського побуту, невлаштованість в особистому житті, хвороба матері.

Померла художниця 9 червня 1961 року. 1977 року в селі Богданівці відкрито меморіальний музей художниці, на території якого встановлено  пам'ятник (автор І. Білокур).

Коли 1954 року всесвітньо відомий маестро Пабло Пікассо побачив на міжнародній виставці в Парижі картини Катерини Білокур, кажуть, що він довго стояв біля них, мов загіпнотизований, а потім назвав її геніальною й порівняв із Серафін Луїз із міста Санлі, відомою художницею, що славилася в наївному мистецтві й також малювала квіти. І додав: „Якби в нас була такого рівня художниця, ми змусили б світ заговорити про неї”.

Через два  роки Катерині Білокур було присвоєно  звання народного художника України. Її ім'я стало знане в республіці й поза її межами, про неї пишуть статті, в Богданівку, раніше богом забуте село, як казала мама Білокур, почали навідуватися гості з Києва, її згадують поряд із славетними примітивістами Анрі Руссо, Іваном і Йосипом Генераличами, Марією Приймаченко, Ніко Піросманішвілі, Ганною Собачко-Шостак. А до цього були довгі роки сповненого тяжкої праці сільського життя, голод, розруха, колективізація, війна, знову голод 1946 року... Все це пережила Катерина Білокур, як і мільйони українських селянок, але зуміла завдяки своєму величезному, даному Богом талантові й дивовижній наполегливості сягнути вершин успіху і прославити українське мистецтво на цілий світ. Їй довелося пережити осуд і нерозуміння односельців, які вбачали в її заняттях малюванням спробу ухилитися від роботи. Вона зустріла нерозуміння матері, що вважала її малювання безглуздим, і все-таки, подолавши ці такі непрості в сільському житті перешкоди, вона самотужки, крок за кроком відкривала для себе таємниці живопису. Не маючи коштів на фарби й пензлі, готувала їх сама з рослин та щетини, не маючи спеціальної художньої освіти, альбомів та книжок, навчалася у природи.

„В будні мені малювати заборонялося, - згадує вона про свою молодість  у листі до художника Матвія Донцова. - А лише в неділю, після обіду, як уже все впораю”.

На більшості з полотен Катерини Білокур стоїть авторський напис: „Малювала  з натури Катерина Білокур”. Справді, природа, „натура” були її головними  вчителями, а квіти - найулюбленішими  мотивами. „Квіти, як і люди, - живі, мають душу!” - казала художниця  й тому ніколи не зривала їх, а змальовувала, сидячи біля стеблини куща, бо вважала, що „зірвана квітка - вже не квітка” .

Не знайшовши особистого щастя, бачити довкруг себе злидні й гризоти  щоденної боротьби за існування, Катерина Білокур у квітах, у малюванні їх бачила високий сенс.

Малюючи їх, вона неначе сягала найдосконалішої, найгармонійнішої краси, яку закладено  природою в квітах і якої їй бракувало  в житті особистому. „Та й як же їх не малювати, як вони такі красиві! А як прийде весна, та зазеленіють трави, а потім і квіти зацвітуть! Ой Боже мій! Як глянеш кругом, то та гарна, а та ще краща, а та ще чудовіша, та начебто аж посхиляються до мене, та як не промовляють: „Хто ж нас тоді буде малювати, як ти покинеш?” То я все на світі забуду, та й знову малюю квіти. Ой, не гнівайтесь на мене, мої близькі й далекі друзі, що я малюю квіти, бо із квітів картини красиві”. І вже пізніше, у повоєнні роки, а найбільше у п'ятдесяті, коли до неї прийшло визнання, вона варіювала квіти нерідко у найфантастичніших сполученнях, кольорах, поєднувала з найрізноманітнішими предметами.

І донині точаться суперечки щодо приналежності творів Білокур: чи то до професійного живопису, чи то до народного  мистецтва. Проте всі дослідники її творчості одностайно визнають високу філософську наснаженість їх, глибоке осмислення життя. Зображені на її полотнах квіти, овочі, предмети побуту осяяні її незвичайним чуттям кольору, оживлені її філігранною майстерністю й сприймаються як величальний гімн природі, людині. Перед тим як почати роботу над картиною, художниця довго виношувала задум, вивчала навколишню природу, найтонші нюанси сонячного освітлення.

Вона ніколи не робила попередніх ескізів, етюдів з натури, а, опрацювавши  задум в уяві, швидко, немов на одному диханні, виконувала його на полотні. Саме тому її квіти зворушують своєю ліричністю й співзвучні з мелодійністю народних пісень. Другим захопленням художниці була література. Змалку захопилася вона у поезії Тараса Шевченка, не знаючи його мистецької творчості, а коли побувала вперше 1949 року в Музеї Т. Шевченка в Києві й побачила його картини. Його біографія стала для неї взірцем у подоланні труднощів. Лише через рік вона наважилася подарувати музею свій твір - „Квіти на голубому тлі” - з написом: „Цю картину присвячую Київському музею Тараса Григоровича Шевченка. Катерина Білокур, село Богданівка на Полтавщині” .

У п'ятдесяті роки, коли їй стало трохи  легше жити, вона читала багато літератури з образотворчого мистецтва, твори  Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Генріха Гейне, Вольфганга Гете і свої відображення переливала у свої твори, а також у листи до друзів та знайомих. Її листи вражають не лише точними й глибокими характеристиками подій, людей, мистецьких творів, своїх і чужих, а й глибокою філософською мудрістю в поглядах на життя і його найбільші вартості. Вони - це мов сповідь її душі, як мудрість її народу. Леонід Новиченко назвав їх „людськими документами величезної сили”, в яких - весь драматизм і все подвижництво її життєвого шляху. Ці листи , на думку багатьох письменників, зокрема Олеся Гончара, Миколи Бажана, щось більше, ніж література. Вони, писав Микола Бажан, „наче сплески світла, осяюють ту незбагненну, загадкову... путь, яку проходить творчий геній, таємниче зароджений в якійсь людській істоті і, незважаючи на дошкульні терни, завади, перешкоди, розцвілий і стверджений своїми виношеними, вистражданими свідченнями правди життя і краси... Листи жінки, яка навіть не вчилася у початковій школі, такі ж талановиті, як і її картини” .

Творчість художниці з села Богданівки належать до найкращих надбань української культури ХХ століття, вона стала предметом вивчення й дослідження мистецтвознавців. У Яготинському історико-краєзнавчому музеї розгорнуто дві експозиції з її живописною та графічною спадщиною, а в Державному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві є великий „білокурівський” зал, в якому зібрано найкращі її творіння. Композитор Леся Дичко 1983 року створила балет „Катерина Білокур”, поставлено однойменний телеспектакль (1980), документальний фільм „Чарівний світ Катерини Білокур” (1986) та художній двосерійний фільм „Буйна” (1989). 1995 року видано збірку листів художниці в опрацюванні Миколи Кагарлицького, які засвідчують її великий письменницький талант.

Художниця спізнала чари визнання, успіху, радощі від спілкування з друзями, однодумцями, котрі мешкали в Києві та інших містах, були для неї теплими промінцями серед гіркого буття. Чиста поезія і жива правда з роками поєднувалися в її картинах і листах, набували все відчутніших ознак і яскравих характеристик.

За свідченням М.Дубожинського  простежувався шлях народження Генія  нам сьогодні допомагають геніальні  картини та „одкровенія” мисткині у власних листах та спогадах сучасників. У листах сповідалася, писала про  потаємне, просвітлювалася, відкривала душу. Кришталево чисті листи звеличують її мистецький та й людський чин.

Однак поцінування й уславлення званням народної художниці України  майже нічого не змінило в щоденних життєвих ситуаціях: холодна хата взимку, хвороба матері й самої художниці, а найтрагічніше - постійна нестача фарб, а пізніше ліків. Вона просить, молить і державні установи, і знайомих, і друзів допомогти їй дістати це, але відгукувалися лише одиниці - і так тривало до кінця її страдницького життя .

Информация о работе Чарівний світ Катерини Білокур