Українська мова за професійним спрямуванням

 
 

План 

1.Поняття про  мову і мовлення 

2.Види мовлення 

3.Мовленнєва  діяльність. Культура мовленнєвої   діяльності 

4.Види мовленнєвої   діяльності 

5.Техника   мовлення  

 

1.Поняття  про мову і мовлення

Слова «мова» і  «мовлення» багатозначні, іноді вони співвідносяться як

синоніми. За уявленнями сучасної лінгвістики, мова зв'язана  з мовленням,

але не ототожнюється  з ним.

Мова - це система  знаків, об'єктивне, історично сформоване явище

духовного життя  суспільства. Знаком прийнято називати «заступників»

інших об'єктів. Крім мови, природної знакової системи, існують штучні,

наприклад, сигнали  світлофора, нотний лист, символічні записи,

використовувані в математиці (цифри і символи ; +, - , =) та інших

науках. На відміну  від цих штучних систем, мова здатна передавати

повідомлення  кожного, нічим не обмеженого змісту, тобто вона

універсальний. Жестикуляція і міміка - системи  невербального спілкування

- додають звуковій  мові лише додаткові емоційні  і значеннєві відтінки.

Будь-яка система  складається з безлічі елементів, що знаходяться у

зв'язках один з одним, утворюють одне ціле. Мовні  одиниці (знаки)

поєднуються в  підсистеми і формують рівні (яруси) мови:синтаксичний,

морфологічний, лексичний,морфемний,фонемний.

Таким чином, мова - це модель ієрархії: більше включає  менше як складову

частину, менше  виявляє свої функції в більшому. Так,  найнижчі одиниці

мови (фонеми) реалізують себе в одиницях наступного, більш  складного

рівня, тобто  в морфемах і т.д.

Мова служить  засобом спілкування, пізнання, збереження і передачі

національної самосвідомості, традицій культури й історії народу. Мова

виявляє себе тільки у мовленні і тільки через нього  виконує своє

головне, комунікативне, призначення.

Мовлення - це форма існування мови, її втілення, реалізація. Під

мовленням розуміють  використання людиною мовних багатств у життєвих

ситуаціях, результат  процесу формулювання і передачі думки засобами

мови. Мовлення окремого носія мови має особливості  вимови, лексики,

структури речень. Таким чином, мовлення конкретне  й індивідуальне. 

2.Види мовлення

Писемне

Усне

Монологічне

Діалогічне

Виділяють наступні види мови:

ЗовнішняДумка починає формуватися у внутрішній мові. Її механізм був досліджений

на початку XX століття психологом Л. С. Виготським. Ця мова беззвучна,

невимовна, включає  образи, відрізняється від зовнішньої ступенем мовної

сформованості . Усе духовне життя людини - його міркування, плани,

суперечки із самим  собою, переробка побаченого і почутого протікають у

схованій формі, на розумовому рівні. Внутрішня мова «працює» завжди,

крім лише глибокого сну. Переклад внутрішньої мови в зовнішню часто

зв'язаний із труднощями. Саме про цей етап породження висловлення

говорять: « на язиці крутиться, а сказати не можу». 

Зовнішня мова існує в усній і писемній формах. Розходження між ними

визначаються:

1.Способами  кодування. Усне мовлення - вимовна, звучна, чутна - виражене

звуками (акустичним кодом), а писемна - видима, написана - буквами

кодом), а писемна - видима, написана - буквами

(графічним кодом).

2.Механізмами  породження. Писемний текст, як правило, - підготовлений, -

записується на чернетках, піддається редагуванню, удосконалюванню. Усне

мовлення не має таких можливостей, воно спонтанне, тобто створюється у

момент говоріння, тому вимагає величезного тренування, швидкості вибору

слів, автоматизму синтаксичного конструювання.

3.Механізмами  сприйняття. Усне мовлення повинне сприйматися відразу,

писемне осмислюється при багаторазовому читанні.

4.Граматичними  і лексичними особливостями. У писемній мові чіткіше

добираються слова, переважає книжна лексика, складні розгорнуті речення,

пасивні конструкції. В усній спостерігаються повтори, неповні, прості

речення. Відома межа, що регламентує кількість слів звучної мови: від

п'яти до дев'яти.

5.Видами  норм. Тільки до усного мовлення ставляться орфоепічні вимоги, і

тільки до писемного - орфографічні, пунктуаційні та каліграфічні.

6.Виразовими  можливостями. Усне мовлення має засоби звукової виразності,

відрізняється багатством інтонацій, паузами, логічними  наголосами, а

також супроводжується  жестами і мімікою. Розділові знаки, лапки,

шрифтові виділення  компенсують менші можливості експресивності писемного

тексту.

7.Характером  адресата. Усне мовлення залежить від того, як його

сприймають, тому що, як правило, комуніканти не тільки чують, але і

бачать один  одного. Писемна мова звичайно звернена до відсутніх. 

Органічний зв'язок між двома видами мови психологи  пояснюють наявністю

загальної основи - внутрішньої мови. Процес породження висловлювання

найчастіше має  таку структуру: уявна підготовка фрази - уявлюване

проказування  з мікрорухами мовного апарату - графічна фіксація думки.

Усне мовлення може бути записане, а писемне - вимовлене. Наприклад,

письмовий текст  при «озвучуванні» придбає деякі  особливості усного

мовлення (інтонаційне  забарвлення, ритм), але буде характеризуватися як

писемна мова в  усній формі.

При підготовці й у процесі публічного виступу  виникає протиріччя між

писемною мовою  й усним її виконанням. А. М. Пєшковський, відомий

лінгвіст, називав  ораторський монолог «підробкою писнмної мови під

усну». Мовцю  перед аудиторією варто доречно  поєднувати два види, дві

«стихії». Якщо одна з них переможе, виступ буде або звучати занадто

суворо, сухо, або  занадто вільно, розкуто.

У житті звичайно переважає усне мовлення, тому його вважають первинним.

За словами В. Г. Костомарова,  усне мовлення «набуло перед писемним

важливої переваги - моментальністі, що украй важливо  для стрімких темпів

і ритмів XX століття. А також ... інша якість: здатність  фіксуватися,

консервуватися, зберігатися і відтворюватися» [4, с. 176]. Серед джерел

збереження вербальної інформації домінують аудитивні, аудіовізуальні:

радіо, телебачення, телефонний зв'язок. Таким чином, усне мовлення

сьогодні існує  у зовсім нових різновидах. 

Усне мовлення має двох фори - монологічну і  діалогічну. Монолог являє

собою розгорнуте висловлення (елементарна одиниця  тексту) однієї особи ,

тексту) однієї особи ,завершене у значеннєвому відношенні. Психолого-педагогічною особливістю монологічного мовлення є те, що реакція слухачів  угадується, жести і

міміка відіграють меншу роль, ніж при діалозі. Монолог - це найчастіше

публічна промова, адресована великій кількості людей. Ораторський

монолог діалогічний. Промовець  ніби розмовляє з аудиторією, тобто

відбувається  прихований діалог. Але можливий і  відкритий діалог,

наприклад, відповіді  на питання присутніх. 

Діалог - це безпосередній обмін висловленнями між двома чи декількома

співрозмовниками. Структурно діалог складається з  репліки - стимулу і

репліки - реакції, тісно зв'язаних за змістом один з одним. Діалогічне

мовлення - первинний, природний вид спілкування. У  побутовому діалозі

партнери не піклуються про форму і стиль  висловлення, відверті. Учасники

публічного діалогу  враховують присутність аудиторії, будують мовлення

літературно. 

3.Мовленнєва  діяльність. Культура мовленнєвої  діяльності 

У людини поряд  із виробнтчою, науковою, державною, політичною та іншими

існує найпоширеніша  – мовленнєва  діяльність. Без  неї неможлива ніяка

інша, вона передує, супроводжує, а іноді формує, складає  основу

діяльності. Мовленнєва  діяльність - це діяльність, що має соціальний

характер, у ході якої висловлення формується і використовується для

досягнення визначеної мети (спілкування, повідомлення, впливу). Психолог

Л. С. Виготський характеризував мовленнєву  діяльність як процес

матеріалізації  думки, тобто перетворення її у слово. 

Мовленнєва діяльність складається з мовленнєвих дій (актів), що являють

собою підготовку і реалізацію висловлення, цілком, незалежно  від його

обсягу (це може бути репліка в діалозі, розповідь і т.д.) 

У лінгвістиці  найбільш відома схема мовленнєвого  акту, запропонована Р.

О. Якобсоном. Вона включає наступні основні компоненти: хто говорить

(адресант), хто  слухає (адресат), контекст (обстановка, у якій

виробляється  висловлення, наприклад, офіційні збори, сімейний обід),

передана інформація (повідомлення). 

Графічно ситуацію спілкування можна представити  так:

Теорія мовленнєвої  діяльності враховує перш за все, що комунікація - це

не передача інформації, а обмін нею між  співрозмовниками. Вони по черзі

міняються ролями («я» - комунікатор, «ти» - перципіент), висловлюючись

про спільний предмет  розмови. Акт мовленнєвої  взаємодії, з цього

погляду, виглядає у такий спосіб: 

 Механізм  мисленнєво-мовленнєвої діяльності  надзвичайно складний і до 

кінця не вивчений. Виділяють 3 фази мовленнєвого  акту: підготовка і

виконання висловлення, його сприйняття і розуміння, зворотний  зв'язок.

Перша фаза складається  з етапів:

1)Виникнення  ситуації, що спонукає до вираження  думок. Наприклад,

менеджер готує  проект угоди, журналіст бере інтерв'ю й інші.

2)Мотивація.  Потреба висловлення, породжувана  життєвою ситуацією,

поступово усвідомлюється, перетворюється у конкретну мету (мотив), що

починає керувати діями автора.