Українське бароко як народний стиль у кам`яній сакральній архітектурі

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ 
ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ 
Кафедра культурології

 

 

 

 

 
 
 
 
 
«Українське бароко як народний стиль у кам`яній сакральній архітектурі» 

 
 
 

 

 

 

Курсова робота: Олійник Валерії  студентки факультету культурології, 4 курсу, гр. 9

Науковий керівник:  Тішевська Л. Г.  Канд. истор. наук  Доцент кафедри  культурології

 

 

 
 
 
 
 
 
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                             м. Харків 2011

 

План:

 

Введення …………………………………………………………………....стр. 3

 

Розділ I. Культурно-історичні передумови виникнення українського бароко

 

1. Стиль бароко…………………………………………………………….стр. 6

 
1.2 Українське бароко………………………………………………………стр. 8

 

1.3Специфіка формування українського бароко………………………….стр. 13

 
1.4 Гетьмансько-державний стиль українського бароко…………………стр.18

 
Розділ II. Українське бароко в сакральному зодчестві

 
2.1 Продовження давньоруської традиції  храмового…………………….стр. 20

 
2.2 Дерев'яне зодчество українське………………………………………..стр. 22

 
2.3 Українське бароко у храмовій архітектурі Слобожанщини …………стр 24

 
2.4 Спадщина українського бароко  та його значення у світовій  культурі……………………………………………………………………...стр.31

 
Висновок……………………………………………………………………стр. 35

 

Список літератури………………………………………………………...стр. 37

 

Доповнення………………………………………………………………....стр. 39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Введення

 
     Після завершення возз'єднання України з Росією, почався новий етап у культурі українського народу. На возз'єднаних землях бурхливо ростуть міста, розвиваються ремесла, торгівля, формується новий уклад життя. На землі Лівобережжя і Слобожанщини з Правобережної України, що залишилася під владою Польщі, цілими селами і містами переселяється українське населення, грунтуються нові міста і села, ростуть і забудовуються старі. Західні центри української культури - Львів, Луцьк, Острог поступово втрачають своє значення, поступаючись місцем Києву, Чернігову, Переяславу, Полтаві, і новопобудованим Харкову, Сумам.

 
Починається відродження сакрального зодчества. У період руїни православні храми не будувалися. Зводилися в основному храми католицької конфесії. Все, що було пов'язано з діяльністю іноземних гнобителів, було ненависно українському народу. Зрозуміло, що будуються храми не повинні бути схожими на католицькі. У зв'язку з цим починають зводити храми в стилі українського бароко. Цей стиль швидко виробляє свої особливості. Компонентами стилю стали національні прийоми типів і композицій будівель, деякі риси української архітектури, що виразилися в характері декору. 
     Повсюдно починається будівництво церков, православних монастирів, будинків козацької старшини - тепер вони стають основними замовниками. Якщо раніше кам'яні будинки були поодинокими, то тепер їх будівництво набуває масового характеру. На західних землях україни, що залишилися під владою польських магнатів, було дещо інакше. Іншими були замовники, їх смаки і вимоги, іншими були й архітектори, в основному іноземці, іншими були традиційні прийоми будівництва й будівельні матеріали, посилювалася політика католицької експансії. Саме цією політикою пояснюється будівництво великої кількості католицьких монастирів у галичині, на волині, поділлі та правобережжі.

 
У XVII ст. в Росії управління всім будівництвом було централізовано. Їм керував наказ кам'яних справ, в обов'язки якого входили питання кваліфікації майстрів, посилка майстрів за викликами замовника, нагляд за будівництвом. Після возз'єднання юрисдикція наказу кам'яних справ поширюється і на українські землі, і так як обсяг будівництва був дуже великий, на україну приїжджають російські майстри, причому навіть провідні архітектори країни. Цілком природно, що ці майстри приносять з собою нові прийоми будівельної техніки й форми, характерні для російської архітектури того часу. Основну масу будівельників становили українські майстри, багато з яких пізніше працювали в росії. Працювали на Придніпров'ї та Чернігівщині і німецькі, і литовські архітектори.

 Незважаючи на те, що  приїжджі майстри принесли в  архітектуру створюваних ними  будівель певні риси, властиві  їх творчої індивідуальності, стиль,  що сформувався на Україні в другій половині XVII ст., мав свої особливості, мав стійку спільність конструктивних і художніх рис, що дає повну підставу назвати його українським бароко. Істотним обставиною було те, що католицьке бароко, що асоціювалося з діяльністю іноземних гнобителів, було ненависно українському народу настільки, що багато палаців польських магнатів, а також католицькі будівлі були зруйновані. І цілком зрозуміло, що новоспоруджуваної будівлі не повинні були жодною мірою на них походити. У зв'язку з цим українське бароко швидко виробляє свої стильові особливості. Компонентами стилю були національні прийоми типів і композицій будівель, а також деякі риси російської архітектури, що виразилися в характері декору. Найбільш яскраво і самобутньо стиль українського бароко проявився в культовому зодчестві. Дух часу вимагав монументальних образів.

У архітектурі помітно  тяжіння до монументальності та декоративності, котра вражає розмахом - в інтер'єрі  храмів це відбилося на прагненні  максимально збільшити і наситити декором особливо важливі з точки  зору сакрального значення компоненти храму. Головним завданням, особливо в XVII-початку XVIII ст., стає створення виразного, вражаючого образу, символу, пам'ятника скоєного народом у справі національного визволення та утвердження національної культури.

 

 

 

 

 

 

 

Задачі - розглянути передумови, історичні, і культурні умови зародження та розвитку українського бароко в ХVII-XVIII столітті на Україні. Проаналізувати феномен формування нового стилю, як результат злиття стилю бароко і народної самобутності; виявити вплив українського бароко на сакральне зодчество.

 
Актуальність  теми - обумовлюється інтересом науки до проблем розвитку культури ХVII-XVIII століть, особливо останнім часом так, як багато тем було закрито для загального надбання тривалий період.

 
Об'єкт дослідження - українське бароко ХVII-XVIII століття в сакральному зодчестві.

 
Предмет дослідження - вплив українського бароко на розвиток сакрального зодчества ХVII-XVIII століття.

 
Мета роботи - дослідити передумови виникнення українського бароко, а так само його вплив на розвиток сакрального зодчества в ХVII-XVIII столітті.

 
Методи дослідження - аналітичний та синтетичний, логічний, історичний, узагальнюючий.

 
Хронологічні рамки: ХVII-XVIII століття.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I. . Культурно-історичні  передумови виникнення українського бароко 
1.1 Стиль бароко

 
 Стиль бароко прийшов на  зміну стилю Відродження в  результаті кризи гуманістичної  ренесансної культури. У XVII в.  бароко поширився в більшості  європейських країн. Причому в  одних наслідували італійським  першоджерел, в інших-сприйняли  лише окремі, найбільш відповідні  пануючої в країні смакам і  художнім традиціям особливості  стилю. . Так у Франції в XVII в.  бароко знаходить вираження лише  в деяких рисах церков і  в інтер'єрах будинків при тому, що основним стильовим напрямком  Франції XVII ст. був класицизм.  Стиль бароко був суперечливим  і неоднозначним. Так в різних  країнах він висловлював і  ідею дворянської культури часів  світанку абсолютизму, боротьби  за національну єдність, смаки  бюргерства. У бароко в порівнянні  з ренесансом класичні форми  набувають інший характер і  інше композиційне бачення.

 
Стиль бароко з'явився ще в XVII столітті, але термін «бароко» з'явився набагато пізніше. Існує кілька версій походження терміна. Всі версії мають італійське походження. Але суть кожного абсолютно  різна. За першою версією, термін «бароко» походить від італійського слова  «baruecco», яке в перекладі означає  перлина неправильної форми. За другою, від назви релігійно-догматичного силогізму «baroco». По третє, від слова  «barocco». У перекладі це слово означає  щось грубе і фальшиве. Слід зазначити, що третя версія сталася через  те, що в XVIII столітті термін «бароко» мав  негативне естетичне значення. Барочним називали все неприродне і перебільшено вигадливе. Такий стиль виходить в результаті використання занадто  пишних атрибутів інтер'єру в  цілях показної розкоші. Таким чином, руйнується цілісність композиції і  враження від вишуканості стилю. Стиль бароко зародився в XVII - початку XVIII століття. Слід зазначити, що цей  стиль неможливо переплутати  ні з яким-небудь будь-яким іншим  стилем. Бароко - це втілення тієї епохи, в якій він з'явився. У бароко об'єднані два поняття, а саме: стиль і  спосіб життя. Відмінними рисами бароко є просторовий розмах, пишність, пишність і розкіш, мінливість і  гру образів цього стилю можна  порівняти з морською раковиною, на честь якої і був названий цей  стиль. Вишукана розкіш, пишність і  перевагу знову повертається в оздоблення будинків після простоти і мінімалізму  в декорі приміщень. Бароко - це пластичність різних форм використовуваних при декоруванні  прикрас, химерні витіюваті орнаменти та візерунки, а також підвищення, об'ємність і зверхність. Крім того, домінуючим елементом декору в стилі інтер'єру барокко є фресковий розпис. Такий розписом рясно декорувалися стелі і стіни. В орнаменті бароко використовуються витіюваті рослинні мотиви, а саме: гілки дерев, велике листя, а також великі квіти. Графічність змінюється мальовничістю, пластику, що стала основним засобом художньої виразності, створює неспокійну гру світлотіні. У планах і формах панують складні криволінійні обриси, статичність ренесансних композицій змінюється бурхливою динамікою форм, групуються колони й пілястри, фасади й інтер'єри будинків насичуються скульптурами, в інтер'єрах широко використовується позолота, ліплення, різьблення, мальовничі плафони, що ілюзорно зображують небо з летять по ньому ангелам , разверзшіхся склепіннями та ін Переваги стилю проявилися у винятково сильних за художньою виразністю принципах створення архітектурних ансамблів і дивному вмінні органічно вписувати архітектуру в навколишню природу. Головне в ньому - вразити уяву людини незвичайним, вплинути на його почуття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Українське  бароко

 
     В архітектурі Україна стиль бароко поширюється з II половини XVII ст. і  досягає свого розквіту в XVIII столітті, набираючи яскраво виражених  національних рис. Вже наприкінці XVII століття, переважно в Києві та його околицях, з'явилися будівлі, позначені  рисами стилю бароко, але їх мальовничість, інтимна теплота докорінно відрізняє  їх від бароко західноєвропейського. Нові форми української архітектури  виникли на основі давніх і багатих  традицій народної дерев'яної і давньоруської  архітектури, увібравши багатовікове багатство українського зодчества. Архітектура українського бароко - це матеріальне прояв світогляду, на який здатна нація у часи високого духовного злету, а цей зліт невід'ємний  від усвідомлення особистої і  національної свободи.

 
          Виникнення українського бароко пов'язане  з національно-визвольним підйомом в середовищі козацтва, що надає  українському бароко значення справді  національного стилю. На Лівобережжі  та Слобожанщині при проектуванні храмів традиції народного дерев'яного  зодчества враховувалися навіть більше, ніж багатовікова традиція православного храмоздательства. 
Зародження українського бароко прийнято пов'язувати з оновленням київських і чернігівських храмів домонгольського часу за митрополита Петра Могили і його наступників. Обрушилися або постарілі склепіння храмів найчастіше перекладалися, куполам надавалася характерна грушовидна або бутонообразна форма, фасади отримували нову обробку. На монументальні хрестовокупольний споруди накладався дробовий бароковий декор. 
До числа оновлених таким чином давньоруських пам'яток належать собор Єлецького монастиря в Чернігові, Софійський собор у Києві, Успенський собор Києво-Печерського монастиря, собори Видубицького і Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. Тоді ж у давньоруських монастирях Україні вперше з'явилися дзвіниці. Ці ярусні споруди будувалися окремо від храмів і вінчалися масивним грушоподібним куполом. Багато обителі були обнесені кам'яною огорожею декоративного призначення. 
На стародавні зразки орієнтувалися і будівельники соборів у відносно нових монастирях.

 Відповідно до православним  каноном це були храми Хрестовокупольний,  трехапсидное, п'ятиголові, чотирьох-або  шестистовпний. Разом з тим  декоровані вони були на «польський»  (бароковий) манер, фасади іноді  фланкировалісь вежами. До пам'ятників цієї групи належать «мазепинські» собори - Троїцький у Чернігові (1679-95), Миколаївський військовий собор (1690-96), Богоявленський собор у Братському монастирі (1690-93). 
У першій половині XVII ст. в архітектурі Україна виділилося два архітектурні центру, які розвивали традиції кам'яного зодчества з яскраво вираженими національними рисами: Київ і Чигирин. їх вплив відбилося на архітектурних спорудах всього Лівобережжя та Слобожанщини. Тут виникли храми, кам'яні світські житлові та адміністративні будівлі, учбові заклади, трапезні. До таких будівель належать Троїцька церква в Чернігові (1679), Михайлівський собор (1690-1694) і Братська церква Києво-Могилянської академії (1695), собор Мгарського монастиря біля Бубен (1682), Михайлівська церква Видубицького монастиря, будинок полкової канцелярії в Чернігові ( будинок Я. Лизогуба), Переяславський колегіум, митрополичий будинок Софії Київської та Київської академії, будинок Малоросійської колегії в Глухові. В архітектурі Україні в кінці XVII ст. організуються місцеві і регіональні школи дерев'яного та кам'яного зодчества: Волинська, Подільська, галицька, гуцульська, бойківська, буковинська, наддніпрянську, слобожанська, чернігівська, полтавська т.д. З дерев'яної архітектури найвідоміші Миколаївський собор Медведівської монастиря, який мав 40-метрову висоту і найвища дерев'яна споруда в Україну - 65-метрова запорізька дерев'яна церква в Новоселище, побудована 1773 Я. Погребняком. У XVIII в. оформляється національна школа українського бароко. До відомих її майстрів належать І. Григорович-Барський, С. Ковнір, І. Гедель, І. Зарудний, Ф. Старченко, А. Зерніков, І. Батист.