Влив писемності та мови на розвиток української культури

  Поряд з кирилицею в слов’янській писемності відома й інша азбука – глаголиця. Їй вчені не знаходять аналогів. Це дало підставу для тверджень, що глаголиця є штучним витвором однієї людини, на відміну від кирилиці, яка має природний органічний характер і давніші прототипи.

  На  питання про те, яка з цих  двох азбук виникла раніше, в науці  досі немає однозначної відповіді. Деякі вчені вважають, що Кирило створив не кирилицю, а глаголицю, кирилиця ж виникла на зміну складній глаголиці аж у кінці ІХ ст. І  автором її був Климентій, учень  Кирила.  

Літературне коріння  пов'язані з давньоруською народностями (література Київської Русі). Збереглася велика кількість писемних пам'яток, найвидатніший з яких - "Слово про полицю Игореве" - уважається загальним для російського, українського й білоруського народів. Зачатки саме української культурно-побутової і язикової своєрідності дослідники відзначають у Галицько-волинському літописі 13-14 вв. і в Западнорусских ("литовських") літописах 14-15 вв. Ще більш помітні вони в пам'ятниках 16 в. У нач. 16 в. на Україні з'явилися друковані книги Східної Європи, а в 17 в. був відкритий перший православний університет: Києво-Могилянська академія. З 18 в. починається бурхливий розвиток українського мистецтва й літератури. Особливо важлива роль у процесі становлення нової літератури 19 в. належить І.П. Котляревскому, авторові поеми "Энеида". З любов'ю малювали людей праці, шляхетними рисами наділяли образи українських селян П.П. Гулак- Артемівський - автор байок, ліричних віршів, балад, Г.Ф. Квітка - перший український прозаїк, поет Е.П. Гребінка. Творчість великого українського поета Т. Шевченко вплинуло на наступний розвиток української поезії, на літературу всіх слов'янських народів, мало великий суспільний резонанс. Його талановитою послідовницею в прозі була Марко Вовчок. Серед письменників демократичного напрямку 2- й підлога. 19 в. виділяються А.П. Свидницкий, С.В. Руданский, І.С. Не Чуй_Левицкийлевацкий, Панас Мирний і ін. Видатним письменником, ученим, мислителем і суспільним діячем революційно-демократичного напрямку був Іван Франко. Поряд з Т. Шевченко - це письменник світового значення. Під його впливом у Східній Україні в 1880- е рр. яскраво виступила в літературі Леся Українка (псевдонім; справжнє ім'я - Лариса Петрівна Косач- Квітка). У цілому дожовтнева українська література зайняла одне з видних місць у світовій літературі. Радянський період пов'язаний з іменами поетів П.М. Тичини, В.Н. Сосюри, Н.П. Бажана, із драматургією М. Рильська, А. Е. Корнейчука, із прозою письменників - учасників Великої Вітчизняної війни А.Т. Гончара, М.А. Стельмаха, Н. Рибалки, П. Панча, Остапа Вишні. 
 
Багато й різноманітно українське музичне мистецтво. Найдавніші жанри пісенної творчості: трудові пісні, календарні (колядки, щедривки, веснянки, купальские, жнивные й ін.), обрядово-побутові (плачі, голосіння, весільні, колискові й ін.). Стародавнім українським народним пісням властиві мелодически- співучий склад, куплетна будова. Улюблений національний інструмент - бандура, типовий народний інструментальний ансамбль - "троистатриста музика" (народне тріо): скрипка, басоля, бубон (або цимбалы). З народних танців популярні гопак, козачок, метелиця, коломийка, аркан.

 Навіть щорічно  відзначається «день української писемності й мови» - свято, на Україні 9 листопада. Згідно із православним календарем, у цей день ушановується пам'ять преподобного Нестора Літописця

Писемна література, яка сформувалася в Київській  Русі на початку ХI ст., спиралася  на два найважливіших джерела - усну народну творчість і християнську традицію, що прийшла з сусідніх держав, насамперед Візантії.

У розвитку української культури проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа - самобутня культура східнослов'янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були сильнішими. Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. У відносно короткі терміни Україна зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його. Нові віяння в культурі, більша регіональна своєрідність з'явилися у зв'язку з феодальною роздробленістю. Однак для закріплення і розвитку культурної динаміки Україна потребувала відновлення політичної єдності.

Давньоруські  книжники закликали любити Батьківщину, виховували патріотизм і прагнення  до виправлення недоліків суспільства. Вершиною художньої творчості, в якій об'єдналися складні і досить суперечливі світоглядні уявлення (язичництво з його тілесно-почуттєвим світосприйняттям, де людина "розчинена" в природі, і християнство з його закликом до відмови від грішного буття та орієнтація людини на "божественні цінності"), стала героїчна поема "Слово о полку Ігоревім". В ній широко представлені народна символіка, міфологія, звичаї, на основі яких формулюються основні моральні вимоги, які висувалися до борців проти кочівників, утверджувалася рицарська доброчесність захисників держави. На прикладі невдалого походу князя Ігоря Святославича автор показує, якими можуть стати наслідки роздробленості. Зі всією художньою переконливістю проведена думка про необхідність єдності всіх земель. Тонким ліризмом овіяний образ Ярославни. “Слово о полку Ігоревім” - яскраве свідчення того, що і після політичного роздроблення країни в літературі продовжувався і поглиблювався розвиток традицій і ідей, закладених на етапі єдиної Київської держави. 
 
 
 
 
 

Висновки

     Культура - результат різноманітної поза генетичною обумовленою діяльністю покоління  людей. Потенціал освоєння середовища людиною обумовлений генетично, у тому числі й за рахунок розвитку культури. Це рівень інформаційного стану окремої людину, завдяки якій здатне існування соціальної організації в суспільстві. Залежно від роду інформації, вибудовується сама модель культури, її законів, звичаїв і традицій, тобто весь захід її можливих станів. А власне сама культура складається з багатьох ланок, що збагачують наше культурне та соціальне життя. Мова – це золотий запас душі народу, з якого виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися рідним краєвидом. Мова – найкращий цвіт, що ніколи не в'яне, а вічно живе, розвивається і процвітає. Разом с нею розвивається і культура, яка з кожним роком тільки збагачується і в ній з’являється все інші та різноманітніші елементи, які тільки покращують українську культуру. Завдяки появи мови та писемності українська культура перейшла на інший, більш високий рівень розвитку. У людей з’явилась нова можливість розмовляти на рідній мові та використовувати її у писемності тим самим прославляючи та розвиваючи її. Отже, мова народу не лише відтворює історичний шлях його розвитку, а й моральні цінності, його емоційний світ, його спосіб мислення.

Мова  виконує роль основної розпізнавальної  ознаки етносу і є основним засобом  збереження його духовної самобутності. Вона - основа культури. В культурі закодовано досвід нації через посередництво  національної мови. Неповноцінне функціонування мови веде до неповноцінного функціонування культури.

Тож українська мова та писемність помітним чином  відобразилась на розвитку української  культури та дала їй поштовх до подальшого її «життя». 
 

Список  джерел інформації:

1)Миголатьєв  А.А. «Філософія культури»

2) Воронянський  А.В. «Історія України»

3)Енциклопедія  культур «Deja Vu»

4) www.wikipedia.org/