Умисне вбивство при пом’якшуючих обставинах (ст.ст. 116-118 КК України)

Міністерство внутрішніх справ України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Навчально – науковий інститут права, масових комунікацій

Кафедра кримінально - виконавчого права та кримінології

Курсова робата

Тема: Умисне вбивство при пом’якшуючих обставинах (ст.ст. 116-118 КК України)

                                                                     Виконала

                                       Студентка групи ПЗзср 10-1 ма

                                                                      УКП у м. Маріуполь

                                                                      Борисенко Любов Вікторівна

                                       Маріуполь 2013 року

ПЛАН

Вступ:

1. Законодавче  визначення та ознаки умисного  вбивства.

  2. Загальна характеристика та види вбивств за чинним КК України.

3.Умисне  вбивство, вчинене у стані сильного  душевного хвилювання.

4.Субєкт  та суб’єктивні ознаки юридичного  складу умисного вбивста матір’ю  своєї навородженої дитини.

5. Кримінально – правова характеристика злочинів з привілей ним складом.

Висновки:

Список  використаної літератури.

 

ВСТУП:

Охорона особи є найважливішим  завданням держави. В ст. 3 Конституції  України сказано: „ Людина, її життя  та здоров'я, честь та гідність, недоторканість та безпека вважаються в Україні найвищою соціальної цінністю», вперше в статі 27 нашої Конституції записано: «Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини». Це найтяжчий злочин проти життя людини, тому рішуча боротьба з вбивствами є важливим завданням правоохоронних органів.

Актуальність даної  курсової роботи зумовлюється тим, що право на життя охороняється Кримінальним законом України.

Об'єктом дослідження  є умисне вбивство.

Мета курсової роботи полягає тому, щоб на основі всебічного аналізу використаної при написанні  літератури дослідити об'єктивні, суб'єктивні  та кваліфікуючі ознаки умисного вбивства з корисливих мотивів, умисного вбивства з хуліганських мотивів, умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Законодавче визначення та ознаки  умисного вбивства.

Життя людини, згідно зі ст. З Конституції України, є найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід'ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити її життя. Тому охорона життя людини -- найважливіше завдання кримінального права України. Серед злочинів проти особи вбивство становить особливу небезпеку. Це найтяжчий злочин проти життя людини, тому рішуча боротьба з вбивствами є важливим завданням правоохоронних органів.

У частині 1 ст. 115 КК дається поняття  вбивства як умисного протиправного  заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст. 119 КК передбачена відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Об'єктом  вбивства є життя людини.

Початковим моментом життя як об'єкта посягання при  вбивстві слід вважати початок фізіологічних  пологів. Тому посягання на плід після початку пологового процесу є посяганням на життя людини. При цьому не має значення, що дитина, яка народжується, ще не розпочала самостійного, позаутробного життя і навіть не відділилася від утроби матері. Посягання на плід, що відділився від утроби матері внаслідок пологового процесу (незалежно від його життєздатності), тим більше є посяганням на життя. У свою чергу, посягання на плід людини до початку пологового процесу не є посяганням на життя (незалежно від віку плода) і не може кваліфікуватися як вбивство. Внутрішньоутробне знищення плода до початку пологів може тягти відповідальність за незаконне проведення аборту. Як посягання на життя слід розглядати й умертвіння дитини, що народилася в результаті передчасних пологів (у тому числі штучних). Якщо було здійснено спробу позбавити життя дитину, що народилася мертвою, відповідальність має наставати за замах на вбивство (непридатний замах).

Кінцевим моментом життя вважається біологічна смерть, тобто момент, коли внаслідок припинення роботи серця відбулися незворотні процеси розпаду клітин центральної нервової системи. Від біологічної смерті відрізняють клінічну, коли, незважаючи на припинення дихання і серцебиття, протягом дуже короткого часу життя в організмі не припиняється і його життєздатні функції можуть бути відновлені.         Навмисне приведення людини в стан клінічної смерті у випадку, коли біологічна смерть не настала, може кваліфікуватися як замах на вбивство. У свою чергу, за певних умов може бути визнано вбивством посягання на життя людини, що перебуває в стані клінічної смерті. Дії винного, спрямовані на вбивство померлого раніше, є замахом на непридатний об'єкт.

Закон рівною мірою охороняє життя  будь-якої людини, незалежно від  її життєздатності (хворої, божевільної, такої, що перебуває в безнадійному стані внаслідок травми, хвороби тощо), моральних якостей, віку (немовляти, старого), службового становища тощо.

Вбивство - це позбавлення життя іншої людини. Самогубство і замах на самогубство не може розглядатися як злочин.

Об'єктивна сторона  вбивства характеризується:

1) діянням у вигляді посягання  на життя іншої людини;

2) наслідком у вигляді смерті  людини;

3) причинним зв'язком між вказаними  діянням та наслідком.

Вбивство може бути вчинено  шляхом як дії, так і бездіяльності. Для позбавлення людини життя може бути застосований як фізичний (удар ножем, здавлювання шиї, отруєння тощо), так і психічний вплив (спричинення психічної травми, що заподіяла смерть, підмова до самогубства особи, яка не усвідомлює значення цього акту тощо). Для вбивства винний може використати м'язові зусилля свого тіла, різні знаряддя (ніж, камінь та ін.), а також привести в дію різноманітні механізми та речовини (пістолет, отрута тощо). З цією ж метою можуть бути використані явища природи, джерела підвищеної небезпеки, обстановка стихійного лиха тощо.

У разі вбивства шляхом бездіяльності  йдеться про не вчинення винним дії, яка б запобігла настанню смерті, за умови, що він був зобов'язаний здійснити її та мав можливість зробити  це. Таке зобов'язання діяти може випливати із закону або інших нормативних актів (наприклад, мати, яка за законом зобов'язана піклуватися про немовля, не годує його), службового становища або професійних обов'язків (наприклад, особа медичного персоналу для спричинення смерті хворому не застосовує необхідного лікування), попередніх дій винного (наприклад, залишення кого-небудь у небезпеці для позбавлення його життя і невжиття заходів щодо його врятування) тощо.

В окремих випадках на кваліфікацію вбивств може впливати спосіб їх вчинення (наприклад, вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб).

Обов'язковою ознакою закінченого  складу вбивства є настання злочинного наслідку - смерті людини. Відсутність  такого наслідку виключає можливість притягнення до відповідальності за закінчений злочин. У таких випадках в діях винного можуть бути ознаки готування до вбивства або замаху на вбивство.

 Для притягнення до кримінальної  відповідальності за вбивство  необхідно встановити причинний  зв'язок між діянням винного  і настанням смерті потерпілого. Це питання має вирішуватися слідчими та судовими органами в кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Тут треба виходити з того, що причинний зв'язок є об'єктивним та існує поза нашою свідомістю. Причинний зв'язок, що встановлюється, має бути не випадковим, а необхідним. Тому дія або бездіяльність особи може бути визнана причиною смерті іншої людини лише тоді, коли цей наслідок мав свою підставу у вчиненому діянні, ним породжувався, тобто був його необхідним результатом.

Процес розвитку причинного зв'язку припускає, що причина завжди в часі передує наслідку. При цьому не має значення, як скоро після вчинення злочинної дії настала смерть. Цей проміжок часу може бути значним. У справі М., засудженого за умисне вбивство з хуліганських мотивів, Верховний Суд України вказав, що хоча смерть і настала на 37 добу після одержаних поранень, суд, виходячи з того, що засуджений з великою силою завдавав удари ножем в місця розташування життєво важливих органів, а також з урахуванням висновків експертизи, правильно визнав, що смерть потерпілого перебуває в безпосередньому причинному зв'язку із заподіяними йому ушкодженнями (Судебная практика...- С. 6).

Нерідко помилки при дослідженні  питання про наявність причинного зв'язку у справах про вбивство допускаються тоді, коли дії підсудного лише посередньо обумовили настання обставин, які послужили безпосередньою причиною смерті потерпілого.

Вбивство - це протиправне позбавлення  життя. Спричинення смерті, яке протиправним назвати не можна, поняттям вбивства не охоплюється. Наприклад, не є вбивством позбавлення життя людини в стані правомірної необхідної оборони. Але згода потерпілого на позбавлення його життя не є обставиною, що виключає протиправність вбивства. Так, зокрема, вбивство на прохання вбитого, вчинене з почуття жалю до нього, тягне за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах.

З суб'єктивної сторони вбивство може бути умисним (статті 115 - 118 КК) або необережним (ст. 119 КК). Обвинувачення особи у вчиненні вбивства, яке ґрунтується тільки на факті наслідків, що настали, за відсутності умисної або необережної вини, являє собою об'єктивне ставлення, чуже кримінальному праву. Тому у справах про вбивство суд повинен ретельно досліджувати усі обставини, що свідчать про те, чи діяв обвинувачений умисно або необережно.

Умисне вбивство може бути вчинене  з прямим умислом, коли винний усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільне небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає її настання, або з непрямим умислом - коли винний хоча і не бажає настання смерті іншої людини, але свідомо припускає її настання.

Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має (п. 22 постанови ПВСУ "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи" від 7 лютого 2003 р. № 2).

Умисне поранення життєво  важливих органів потерпілого, внаслідок  чого сталася смерть, судова практика розцінює як свідчення умислу винного на позбавлення життя і кваліфікує такі дії як умисне вбивство (Рад. право. - 1962. - № 1. - Ст. 151).

Правильна кваліфікація умисного вбивства припускає ретельне дослідження мотиву та мети вчинення злочину. Так, виходячи з мотиву та мети в деяких випадках здійснюють розмежування видів умисного вбивства за обтяжуючих обставин, відмежування кваліфікованого вбивства від простого вбивства та вбивства за пом'якшуючих обставин. Урахування мотиву та мети сприяє правильному визначенню ступеня суспільної небезпечності вчиненого вбивства й індивідуалізації покарання. Встановлення мотиву та мети вчиненого вбивства є важливим і в профілактичному плані.

 При аналізі суб'єктивної  сторони вбивства може постати  питання про відмежування умисного  вбивства від умисного тяжкого  тілесного ушкодження, що спричинило  смерть потерпілого. Визначальним  при його вирішенні, як зазначив Пленум Верховного Суду України, є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до настання смерті характеризується необережністю. Вирішуючи це питання, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного.

Закінченим  злочином вбивство слід вважати з  моменту настання смерті потерпілого.

Готування до злочину  може полягати в підшукуванні або  пристосуванні засобів чи знарядь, підшукуванні співучасників або  змові на вчинення злочину, усуненні перешкод, а також іншому умисному створенні умов для вчинення злочину. Підшукування засобів або знарядь вбивства може полягати в придбанні вогнепальної або холодної зброї, отрути, виготовленні таких предметів та ін. Пристосування засобів або знарядь вбивства може полягати у приведенні предметів, які є у злочинця чи придбані ним, до такого стану, що зробило б можливим або полегшило їх використання для вчинення вбивства. Під іншим умисним створенням умов для вчинення вбивства слід розуміти усунення можливих перешкод, створення умов для наступного приховування слідів злочину тощо.

Замах на злочин має місце тоді, коли діяння винного було безпосередньо  спрямоване на позбавлення життя  іншої людини, але злочинний наслідок (смерть) не настав з причин, незалежних від волі винного. До дій, безпосередньо  спрямованих на позбавлення життя, можна віднести, наприклад, завдання жертві удару ножем в життєво важливі органи, постріл у жертву, давання отрути тощо.