Заходи нетарифного регулювання

Автор: Пользователь скрыл имя, 26 Ноября 2011 в 16:38, реферат

Описание работы

Заходи нетарифного регулювання - адміністративні заходи регулювання зовнішньоекономічної діяльності: ліцензування, квотування, реєстрація зовнішньоекономічних договорів (контрактів), сертифікація товарів тощо.

Работа содержит 1 файл

Заходи нетарифного регулювання.doc

— 180.00 Кб (Скачать)

  Заходи нетарифного  регулювання

Заходи нетарифного  регулювання - адміністративні заходи регулювання зовнішньоекономічної діяльності: ліцензування, квотування, реєстрація зовнішньоекономічних договорів (контрактів), сертифікація товарів  тощо.

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ Н А К А З Про затвердження Положення про спрощений порядок митного оформлення деяких видів товарів та про внесення зміни до наказу Держмитслужби України від 09.07.97 N 307 (Положення, п.1.1) 24.12.2003 N 908

Заходи нетарифного  регулювання:

1 - ліцензування і  квотування зовнішньоекономічних  операцій;

2 - застосування спеціальних  заходів щодо імпорту товарів  в Україну;

3 - процедура реєстрації  зовнішньоекономічних контрактів;

4 - процедура видачі  ліцензій на право імпорту,  експорту - спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

5 - дозвільна система  служби експортного контролю;

6 - сертифікація товарів,  що ввозяться в Україну;

7 - дозвільна система  органів державної влади, що  здійснюють санітарно-епідеміологічний, ветеринарний, фітосанітарний, екологічний та інші види контролю;

8 - реєстрація лікарських  засобів, виробів медичного призначення,  імунобіологічних препаратів, харчових  добавок;

9 - застосування державного  пробірного контролю.

ПОДАТКОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (ст.14) м. Київ, 2 грудня 2010 року N 2755-VІ

В мировій практиці під мірами нетарифного регулювання  припускають встановлення державою кількісних обмежень на шляху переміщення  товарів через митницю. Кількісні  обмеження - це адміністративна форма  державного нетарифного регулювання  торгового обігу, яка визначає товари, експорт або імпорт яких дозволено. Такі обмеження використовуються за рішенням влади однієї держави або на підставі міжнародних угод, які координують торгівлю певними групами товарів. Систематизація засобів нетарифного регулювання наведена на рисунку 1.10. До першої групи засобів нетарифного регулювання відносять кількісні обмеження. Головна мета кількісних обмежень полягає у захисті внутрішнього ринку від проникнення товарів іноземного виробництва. Тим самим захищається вітчизняний товаровиробник, коли застосування митно-тарифних засобів регулювання зовнішньоекономічної діяльності вичерпало себе або їхній вплив, з погляду держави, не достатньо ефективний. У цьому разі держава застосовує кількісні обмеження експорту та імпорту. 

Два основні методи - це квотування та ліцензування, що є  обмеженням на певний термін імпорту (експорту) товарів за кількістю, обсягом або  вартістю, і полягає у отриманні  відповідного дозвільного державного документ (ліцензії) на здійснення експорту (імпорту) (додатки 2, 3, 4). 
 

"Добровільне обмеження  експорту" полягає у тому, що  країни-імпортери, застосовуючи  політичні та економічні важелі, пропонують країні-експортеру зменшити  обсяги продажу певних товарів  на зовнішньому ринку. 

Згідно з законодавчою базою держави, яка здійснює ліцензування, існують разові (наводяться кількісні та вартісні показники товару, а також зазначається термін її дії) або генеральні ліцензії (подається лише перелік товарів, а впродовж терміну чинності кількісних або вартісних обмежень не передбачається; можуть мати деякі особливості, які певним чином регулюють експортні або імпортні операції) на експорт та імпорт. 

Ліцензування тісно  пов'язане з квотуванням експорту та імпорту. Існують: 

o глобальні квоти  - визначають обсяги експорту (імпорту) у вартісних або фізичних одиницях на певний період часу; 

o індивідуальні квоти  - передбачають розподіл обсягів  експорту чи імпорту для певних  країн; 

o сезонні квоти  - поширюються на певні сільськогосподарські  товари та забезпечують регулювання надходження імпортованої сільськогосподарської продукції у певні сезони року; 

o тарифні квоти  - являють собою поєднання кількісного  обмеження та митно-тарифних засобів.  Вони визначають обсяги імпортованого  товару за мінімальними розмірами  мита. 

До другої групи  віднесено методи "побічного" або "прихованого" протекціонізму (рис. 1.10). Засіб побічного, прихованого  протекціонізму являє собою різноманітні перепони, створені численними державними структурами, на шляху імпортних  товарів. 

До одного з методів побічного протекціонізму можна віднести технічні бар' єри: національні стандарти та вимоги до товарів, оскільки імпортовані товари підлягають більш прискіпливому дослідженню на відповідність національним стандартам та вимогам, що створює певний бар' єр на шляху їхнього просування на внутрішній споживчий ринок. 

Черговою сукупністю методів побічного, прихованого  протекціонізму як засобу нетарифного  регулювання зовнішньоекономічної діяльності, виступають внутрішні податки  країни імпорту, якими обкладаються імпортовані товари. Податки можна поділити на прямі (податок на додану вартість, акцизний збір, податок на продаж; стягуються з митної, а не з фактурної вартості імпортованого товару) та опосередковані (збори за процедуру митного оформлення, відшкодування за виконання всіляких формальностей, різноманітні збори, які сплачуються після перетину митного кордону). 

Як метод прихованого, побічного протекціонізму можна  визначити політику в рамках державної  закупівлі. Державні структури країни зобов'язані закупати певні групи товарів тільки у вітчизняних виробників. Цей метод обґрунтовується вимогами національної безпеки. 

Іще один метод прихованого  протекціонізму, який закріплюється  законодавче, полягає у вимогах  наявності в готовій продукції, яка збувається на внутрішньому місцевому ринку, певного відсотка місцевих компонентів. Така політика спрямована на послідовне заміщення імпортної продукції вітчизняним товаром шляхом розвитку національних виробничих потужностей. 

Таким чином сукупність цих методів утворює адміністративні перешкоди для імпорту товарів, а подолання їх шляхом отримання державних документів, що засвідчують відповідність товарів національним стандартам, показникам якості, вимогам пакування та маркування, санітарно-гігієнічним нормам, а крім того, вплив внутрішньої податкової системи та системи державної закупівлі, вимоги наявності місцевих компонентів у кінцевому продукті суттєво підвищують вартість одиниці імпортованого товару, що утворює певні адміністративні та цінові переваги для вітчизняних товарів на внутрішньому споживчому ринку країни можливого імпорту. 
 

1. Поняття та види  заходів нетарифного 

 регулювання зовнішньоекономічної  діяльності

 Відповідно до  законодавства України заходи  регулювання зовнішньоекономічної  діяльності поділяються на тарифні та нетарифні. Тільки гармонійне поєднання вказаних заходів забезпечує належний рівень регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

 На жаль, законодавство  України не дає чіткого визначення  заходу нетарифного регулювання  зовнішньоекономічної діяльності.

 Оскільки під  заходами тарифного регулювання  зовнішньоекономічної діяльності  розуміють заходи, застосування  яких безпосередньо впливає на  ціну товару, то заходи нетарифного  регулювання можна визначити  як заходи регулювання зовнішньоекономічної  діяльності, застосування яких не має безпосереднього впливу на ціну товару. Таким чином, застосування заходів нетарифного регулювання переважно спрямоване на регулювання невартісних показників товару, в першу чергу таких, як кількість та якість.

 Однак це не  означає, що за допомогою заходів нетарифного регулювання неможливо забезпечити вплив на кінцеву ціну товару. Так, наприклад, зміна кількості певного товару у країні за умови сталої потреби на нього незмінно приведе до зміни його вартості.

 Заходи нетарифного регулювання можна класифікувати на якісні та кількісні.

 Якісні заходи  нетарифного регулювання застосовуються  як у сфері зовнішньоекономічних  відносин, так і поза її межами.

 До них належать  заходи, спрямовані на розробку, впровадження та контроль за  дотриманням технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних, екологічних та інших вимог і правил. За загальним правилом, передбаченим ст. 18 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», такі заходи не можуть використовуватись з метою створення нетарифних бар’єрів для здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб’єктами цієї діяльності. Отже, завдяки застосуванню цих заходів переважно забезпечується контроль якості переміщуваних товарів.

 Товари, що імпортуються  на територію України, підлягають  обов’язковій сертифікації на  предмет їх відповідності фармакологічним,  санітарним, фітосанітарним, ветеринарним та екологіч-ним нормам, якщо відповідні вимоги діють і щодо аналогічних товарів національного виробництва згідно із законами України. До товарів, що імпортуються на територію України, застосовується національний режим їх сертифікації.

 У разі імпорту товарів, які не мають аналогів в Україні, суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності, який здійснює імпорт, або іноземний суб’єкт господарської діяльності, який здійснює експорт, повинен пред’явити сертифікат, що засвідчує відповідність технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних характеристик цього товару чинним міжнародним стандартам та вимогам або національним стандартам та вимогам країни, яка є провідною в експорті цього товару.

 До кількісних  заходів нетарифного регулювання належать кіль-

 кісні обмеження,  квотування, ліцензування, процедура  реєстрації контракту тощо.

 Застосування  вказаних заходів у першу чергу  спрямоване на забезпечення обліку  та регулювання кількості переміщуваних  товарів, а також — на регулювання кількості суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності — учасників ринку обігу певного товару. Як зазначалося вище, кількісні заходи можуть мати опосередкований вплив на ціну товару. В окремих випадках цей вплив може бути настільки значними, що кількісний захід застосовуватиметься виключно з метою регулювання ціни товару. 

2. Правове регулювання 

 підтвердження  відповідності

 Основу правового  регулювання відносин, що виникають  у процесі підтвердження відповідності  продукції, систем якості, систем  управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу вимогам, встановленим законодавством України, становить Закон України «Про підтвердження відповідності».

 Відповідно до  ст. 1 Закону підтвердження відповідності  — діяльність, наслідком якої  є гарантування того, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідають встановленим законодавством вимогам.

 Розрізняють підтвердження  відповідності в законодавчо  регульованій сфері та в законодавчо  нерегульованій сфері. Процедура підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері є обов’язковою для виробника, постачальника чи уповноваженого органу з сертифікації. Підтвердження відповідності в законодавчо нерегульованій сфері здійснюється на

 добровільних засадах.

 Відповідність  продукції вимогам, встановленим  законодавством, засвідчується декларацією  про відповідність або сертифікатом  відповідності. Декларування відповідності  — процедура, за допомогою  якої виробник або уповноважена  ним особа під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам. Сертифікація —

 процедура, за  допомогою якої визнаний в  установленому порядку орган  документально засвідчує відповідність  продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам.

 Наказом Держстандарту  України від 30.08.2002 № 498, зареєстрованим  в Міністерстві юстиції України  25.09.2002 за № 782/7070, затверджено  Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні. Переліком визначено види продукції з відповідними кодами, позначення нормативних документів, на відповідність яким проводиться сертифікація, та нормативних документів, що встановлюють обов’язкові вимоги (ГОСТ, ДСТУ тощо).

 Сертифікація  в законодавчо регульованій сфері  провадиться згідно з вимогами  технічних регламентів з підтвердження  відповідності. За результатами  проведення сертифікації у разі  позитивного рішення уповноваженого  органу з сертифікації заявникові видається сертифікат відповідності.

 Визнання іноземних  документів про підтвердження  відповідності продукції вимогам,  встановленим законодавством України,  здійснюється шляхом видачі свідоцтва  про визнання відповідності.

Информация о работе Заходи нетарифного регулювання