Екологічні збитки від відкритих гірничих розробок

ЕКОЛОГІЧНІ  ЗБИТКИ ВІД ВІДКРИТИХ  ГІРНИЧИХ РОЗРОБОК  

  Найбільших  збитків природно-територіальним комплексам завдають відкриті розробки надр, загальний  обсяг яких з кожним роком зростає.

  При відкритій  розробці корисних копалин екологічні збитки завдаються, перш за все, земельним ресурсам.

  При відкритій  розробці корисних копалин у великих  обсягах витрачаються земельні ресурси, придатні для сільськогосподарського виробництва. Земля витрачається для безпосереднього проведення відкритих гірничих виробок, формування відвалів, прокладання енергетичних і транспортних комунікацій, спорудження промислових площадок та інших потреб.

  Площі, зайняті  відвалами, в декілька разів перевищують  площу кар'єру. Глибинні, здебільшого  токсичні, шари виявляються на поверхні відвалів, це перешкоджає їх заростанню. А після випадання атмосферних опадів води, що стікають з відвалів, здійснюють отруєння поверхневих вод і ґрунтів. Орієнтовно можна вважати, що для відкритого видобування  
1 млн т/рік корисних копалин потрібно близько 100 га земельних угідь. При цьому не тільки відбувається порушення ґрунтово-рослинного покриву на великих територіях, хоч значна його частина селективно виймається і складується в спеціальні відвали, а й порушується поверхня землі взагалі як гірничими виробками, так і відвалами. Зміни, зумовлені порушенням поверхні, негативно позначаються на її біологічних, ерозійних та естетичних характеристиках. Вони призводять до загибелі або деградації рослинного покриву, погіршення якості та зміни структури або взагалі втрати ґрунтово-рослинного шару земної поверхні.

  Видобування відкритим способом великої кількості  корисних копалин і супутнє йому виймання розкривних та вміщуючих порід  зі складуванням їх у відвали призводять до корінних змін ландшафту земної поверхні                            (з природного на гірничопромисловий). У місцях видобування корисних копалин відкритим способом утворюються антропогенні ландшафти: кар'єрно-відвальні пустирі з насипними пагорбами, глибокими западинами, низинними озерами й болотами. Ці "індустріальні пустелі" характеризуються або голими кам'янистими терасами і грядами, або розрідженою деревно-кущовою рослинністю, типовою для сірчанокислих ландшафтів. Як і природні комплекси, кар'єрно-відвальні пустирі можуть існувати невизначено довго. Порушення земної поверхні, як правило, не зникають і стають стійкими техногенними формуваннями. Порушені землі підлягають штучному відновленню. Комплекс робіт, спрямованих на відновлення продуктивності й господарської цінності порушених земель, називають рекультивацією.

  Аналіз  і досвід свідчать, що заміна кар'єрів невеликої продуктивності меншою кількістю  укрупнених кар'єрів, крім численних технічних та організаційних переваг, сприяє і значному скороченню порушених площ земної поверхні. При відкритій розробці родовищ розміщення розкривних порід у внутрішні відвали є оптимальним відносно зменшення площ порушених земель. При розміщенні відвалів розкривних порід за межами контуру кар'єрного поля можуть бути виділені два варіанти, які характеризуються різним впливом на зміну якості й масштаби порушень земної поверхні:

  – розміщення відвалів на землях, не придатних для сільського й лісогосподарського виробництва (урвища, балки, западини, провали від підземної розробки, заболочені землі  
та ін.);

  – розміщення відвалів на землях, які раніше використовувалися  в сільському або лісовому господарстві, але з дотриманням спеціальних  технологічних заходів щодо зменшення площ відвалів. До таких заходів належать оптимізація форми відвалів, багатоярусність формування відвалів.

      Таким чином, вдосконалення існуючих технологій відкритого добування корисних копалин  слід розглядати у взаємозв'язку з природоохоронними аспектами. При обґрунтуванні та введенні таких рішень, від яких залежить стан навколишнього середовища та земель зокрема, необхідно враховувати наносимий  їй збиток та витрати на ліквідацію або компенсацію цього збитку.