Основні завдання екології

      Принцип переважності полягає  в тому, що кількість визначуваних  параметрів довкілля повинна бути обмеженою, але вони повинні найбільш повно відображати реальний стан об'єктів спостереження і реакцію екосистем на зовнішній вплив.

      Проблема обробки інформації, яку  проводять методами математичної  статистики, полягає в тому, що  серед показників стану об'єктів  природного середовища важко  виявити екстремальні їх значення. Важко визначити, наскільки ці показники стану об'єктів виходять за межі природного коливання значення цих параметрів довкілля. Тому, особливого значення набуває достовірність даних екологічної інформації про стан об'єктів довкілля.

      Проблема методів інтерпретації  результатів є виявлення управляючих  параметрів та змінних довкілля. Ця проблема є однією із  найбільш складних для вирішення,  адже потоки інформації в екосистемах  надзвичайно потужні. Оцінку екологічного  стану об'єктів довкілля проводять  шляхом порівняння реальних значень  параметрів довкілля з певними  нормами, тому правильний вибір  норми екологічного стану об'єктів  довкілля є вкрай важливим[8, c. 22-24].

      Отже, головні завдання екології:

      - встановлення закономірностей взаємозв’язків між організмами, їхніми угрупованнями та умовами довкілля;

    - дослідження структури та функціонування угруповань організмів; розробка методів визначення екологічного стану природних і штучних угруповань;

    - спостереження за змінами в окремих екосистемах та біосфері в цілому, прогнозування їхніх наслідків;

    - створення бази даних та розроблення рекомендацій для екологічно безпечного планування господарської і соціальної діяльності людини;

      - застосування екологічних знань у справі охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів.

    Сучасні екологічні дослідження мають стати  науковою базою для розробки стратегії й тактики поведінки людства у XXI ст.

      Оскільки для ефективного вирішення  сучасних екологічних проблем  необхідно мати фактичний і  науковий матеріал геохімічного, геофізичного, біохімічного, біологічного, медичного, фізичного, хімічного,  геологічного, соціального, економічного  та іншого характеру, а також  можливість статистичної обробки, програмування, моделювання різних процесів, синтезування й прогнозування, сучасна екологія використовує всі ефективні, в тому числі найновіші, методи й апаратуру цих наук — і природничих, і технічних, і соціальних.

      Останніми десятиліттями в усьому  світі почали розвиватися найрізноманітніші напрями екологічних досліджень, мета яких — забезпечити спеціалістів необхідною для прийняття рішень екологічною інформацією в усіх сферах людської діяльності. На сьогодні вже сформувалося близько 90 напрямів екологічних досліджень, які можна умовно об'єднати за принципом галузевої належності (з подальшим поділом у кожній галузі), пріоритетності, належності до геосфер та їхніх компонентів, взаємопідпорядкованості, соціально-економічної значущості з урахуванням прямих і зворотних зв'язків (рис. 1. 3.). 

    Деякі фахівці (Т. Акимова, В. Хаскін та інші) серед розділів сучасної екології виокремлюють загальну екологію (більшість біологів ототожнюють її з біоекологією) як таку, що об'єднує різні екологічні знання на ще й досі єдиному науковому  фундаменті. Головною складовою загальної  екології вважають теоретичну екологію, яка визначає загальні закони функціонування екосистем. Цьому допомагають експериментальна та математична екологія (моделювання  екологічних процесів, обробка інформації та кількісний аналіз), що входять до складу загальної екології.

      Ми також дотримуємося думки,  що загальну екологію слід  відділити від низки прикладних  екологічних наук як теоретичну, але з умовою, що основу її  становить біоекологія з усім  колом сучасних проблем.

      Біоекологія вивчає найзагальніші  закономірності взаємовідносин  організмів та їх угруповань із зовнішнім середовищем у природних умовах, формує уявлення про екологію як економіку природи на основі вивчення потоків речовини, енергії та інформації в життєдіяльності організмів, їх груп та біологічних систем. Вона є материнським субстратом і головною складовою сучасної екології.

      У зв'язку з розширенням людської  діяльності й посиленням її  негативних впливів на природу останніми десятиліттями активно розвиваються різні напрями в сфері прикладної екології. Цих напрямів набагато більше, ніж у блоці класичних біоекологічних наук. Прикладна екологія вивчає механізми руйнування біосфери, розробляє методи запобігання йому й способи раціонального природокористування.

      Прикладна екологія складається  з трьох основних блоків —  геоекологічного, техноекологічного й соціоекологічного — кожен з яких, відповідно до диференціації галузевих напрямів, має десятки відгалужень.

      Геоекологія вивчає специфіку  взаємовідносин організмів і  середовища їх існування в  різних географічних зонах, на  суходолі й в океані, в тундрі, тайзі й тропіках, у горах і  пустелях тощо, дає екологічну  характеристику різних географічних регіонів, областей, районів, ландшафтів, розглядає екологічні наслідки ендо- й екзогенних геологічних процесів, видобування корисних копалин, здійснює екологічне картографування. Нині є ще кілька означень геоекології (В. Боков, І. Черваньов, І. Дедю, В. Некос), які не збігаються, але за суттю близькі до наведеного тут.

      Техноекологія — найбільший блок  прикладних екологічних напрямів (відповідно дисциплін), пов'язаних  із такими об'єктами людської  діяльності, як енергетика, промисловість,  сільське господарство, транспорт,  військова справа, наука, космос. Вона визначає обсяги, механізми  й наслідки впливів на довкілля  та здоров'я людини різних галузей  і об'єктів, особливості використання ними природних ресурсів, розробляє регламентації природокористування й технічні засоби охорони природи, опікується проблемами утилізації відходів виробництва та відтворення зруйнованих екосистем, екологізацією виробництв.

      Соціальна екологія досліджує  специфічну роль людини в довкіллі  не як біологічного виду, а  як соціальної істоти, відмінності  цієї ролі від функції інших  живих істот, вивчає шляхи оптимізації  взаємовідносин людського суспільства з природою, формує екологічну свідомість, екологічну культуру за допомогою нових методів і підходів екологічної освіти та виховання, формулює закони про екологічне природокористування, принципи й критерії екологічного менеджменту, контролю й бізнесу, здійснює соціально-екологічний моніторинг, закладає основи локальної, регіональної та глобальної екологічної політики. Соціоекологія тісно пов'язана з етнографією і соціологією.

      Кожен із напрямів екологічних  наук має свою специфіку, своє  коло питань, що їх слід вирішувати, свої особливості екологічного моніторингу, свої методи й масштаби досліджень, контролю та менеджменту, але завдання в них одне: визначити характер забруднень довкілля, пов'язаних із тим чи іншим видом діяльності людини, обсяги цих забруднень, ступінь їхньої небезпечності, можливості нейтралізації завданої природі шкоди, а також шляхи оптимальної екологізації технологій, підвищення ефективності охорони природи, збереження й відновлення природних ресурсів.

      Спеціалісти різних напрямів  використовують матеріали досліджень  один одного під час розробки  своїх моделей і прогнозів  стосовно природного середовища, природних ресурсів, урбанізації,  демографічних проблем.

      Завершуються різнопланові екологічні  дослідження узагальненням усієї  добутої інформації для розробки  й реалізації планів та програм  раціонального природокористування на локальному, регіональному й глобальному рівнях, створення наукових засад економіки природокористування, а також для формування регіональної і національної екологічної політики, укладання міжнародних угод, договорів у сфері природокористування, охорони довкілля та екологічної освіти, тобто визначення тактики й стратегії збалансованого розвитку людства, збереження біосфери й життя на Землі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Висновки 

      Термін екологія походить від  грецьких слів "ойкос" (житло,  місце існування) та "логос" (вчення, слово). Цей термін введений німецьким зоологом Ернстом Геккелем у 1866 році. За Геккелем "Екологія - це наука про економію, домашній побут тваринних організмів. Вона покликана вивчати загальні взаємовідносини тварин як в органічному, так і в неорганічному середовищах, їх дружні відношення до інших тварин і рослин, з якими вони вступають у прямі чи непрямі контакти".

      Отже, за Геккелем екологія - це  пізнання економіки природи. Після  нього в поняття екології вносились різні смислові відтінки, які розширювали або звужували предмет екології.

      Отже, екологія з врахуванням  її структури створює фундамент  для вирішення проблем в області взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем, раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища, а також для створення сприятливих умов існування людства.

      В останній час спостерігається  бурхлива екологізація різних  галузей діяльності людини, під якою слід розуміти процес неухильного та послідовного впровадження системи технологічних, управлінських та інших рішень, які дозволять підвищувати ефективність використання природних процесів поряд з поліпшенням, або хоча б зі збереженням якості природного середовища. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Список  використаної літератури

   1. Гирусов З.В. и др. Экология и экономика природопользования:

   Учебник для вузов. — М: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. — 445 с.

   2. Екологія: Навч.-метод, посібн. для самост. вивч. дисципліни/ І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, О.К. Аблова та ін. -— К.: КНЕУ, 2005. - 104 с.

   3. Екологічний менеджмент: Навчальний посібник/ За ред. В. Ф. Семенова, О.Л. Михайлюк. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 407 с.

   4. Закон України від 26 червня 1991 р. №1268-ХП «Про охорону

   навколишнього природного середовища».

   5. Костецький В.В. Екологія перехідного періоду: держава, право, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні). — К., 2001.

   6. Нестеров П.М., Нестеров А.П. Экономика природопользования и рынок: Учебник для вузов. — М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997. - 413 с.

   7. Папенов К.В. Зкономика и природопользование. — М: Изд-во МГУ 1997. - 240 с.

   8. Шемшученко  Ю. Вибране/ Екологічне право/Юрий  Шемшученко,; Ред.Кузьміна О. М.. -К.: Юридична думка , 2005. -590 с.