Екологічні проблеми економічного розвитку України

       Екологічні  проблеми економічного розвитку України

    Життя нерозривно пов’язане з природним  середовищем. На ранніх етапах свого  становлення людина, користуючись продуктами природи, не завдавала помітної шкоди  природним ресурсам. Але з посиленням практичної діяльності, пов’язаної з винаходом знарядь праці, вплив її на природу неухильно зростав. В останні десятиліття ХХ століття у зв’язку із високими темпами науково-технічного прогресу, небувалим розширенням сфер матеріального виробництва вплив став особливо значним і великомасштабним.

    Неухильно зростає населення нашої планети, що потребує відповідного збільшення видобутку й виготовлення життєвих ресурсів для забезпечення його проживання. Наслідки впливу людини на навколишнє середовище сумні й тривожні: порушуються природні угруповання й ландшафти, забруднюється атмосфера, морські акваторії і прісні водойми, руйнується ґрунтовий покрив, зменшуються лісові ресурси та чисельність видів рослин і тварин, хімічні сполуки, які циркулюють у біосфері, шкодять здоров’ю людини та всьому живому.

    В Україні екологічна криза значно поглибилась після аварії на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року. Ці обставини, а також складні соціально-економічні умови привели до різкого погіршення стану здоров’я населення та зниження його відтворення. Тепер в Україні більше людей помирає, ніж народжується. Рішенням парламенту від 1992 року всю територію нашої країни оголошено зоною екологічного лиха.

    Тож у стосунках з природою людство  зіткнулося із серйозними і складними  проблемами. Цілком очевидно, що вплив людини на природу нині значно перевищує здатність біосфери до саморегуляції і ставить загалом під загрозу можливість її існування як системи.

    Україна належить до країн з високим рівнем негативних екологічних наслідків  виробничої діяльності, у зв'язку з чим проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів набуває першорядного значення.

    Проблема  охорони навколишнього середовища зумовлена історичними та екологічними факторами розвитку економіки. Так, займаючи 2,7 % території колишнього СРСР, Україна мала понад 18 % усього населення, виробляла близько 20 % промислової та 25 % сільськогосподарської продукції. Така висока концентрація населення та промислового виробництва значно впливала на навколишнє середовище, а, враховуючи нерівномірність розселення та промислового виробництва на території України, в окремих регіонах такий вплив створював дуже напружену екологічну ситуацію. Зокрема, в Донбасі, який займає 8,8 % площі і де проживає 16 % населення України, в тому числі 22 % міського, випускається понад 20 % усієї промислової продукції, в тому числі 64 % паливної, 43 % металургійної, 31 % хімічної та нафтохімічної, 25 % електроенергетичної.

    На  Придніпров'я припадає 9,8 % території  та близько 12 % населення, в тому числі міського — 14 %. Тут виробляється 18 % промислової продукції, в тому числі 52 % металургійної, 22 % електроенергетичної, 13 % хімічної та нафтохімічної. До того ж промисловість концентрується на вузькій смузі вздовж Дніпра. Це призводить до сильного забруднення повітря, води й землі, особливо в районах найбільшого зосередження промислових об'єктів.[3,285]

    Регіонами, які належать до екологічно напружених, є Прикарпаття (Чернівецька, Івано-Франківська  області), Північний Крим, Сумська  область (північна частина), Черкаська область (Придніпровська частина), м. Київ. Екологічне напруження зумовлено розміщенням у цих регіонах потужних хімічних та нафтохімічних виробництв. У деяких районах Київської, Харківської, Івано-Франківської, Вінницької, Рівненської, Хмельницької, Запорізької та Одеської областей рівень забруднення навколишнього середовища досить високий внаслідок розміщення в них великих об'єктів електроенергетики (теплові та атомні електростанції). Особливо складна екологічна обстановка в районах, які прилягають до Чорнобильської АЕС, що пов'язано з радіоактивним забрудненням. З квітня 1986 р. тут провадяться великі роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії.

    Завдяки збільшенню потреб у продуктах харчування, нарощуванню обсягів використання природних багатств та обміну між суспільством і природою великі земельні території, що колись були під незайманими лісами, тепер залучені до господарського обороту, розорані та перетворені на сільськогосподарські угіддя. Там, де ще не так давно була суша, створено величезні штучні водойми, змінено течії багатьох рік, осушено вікові болота тощо. Людство все більшою мірою освоює та інтенсивно використовує ресурси земної біосфери, в т.ч. й світового океану.

    Зв'язок між природними умовами, якістю окремих  природних ресурсів і навколишнього середовища загалом, з одного боку, та здоров'ям населення, з іншого, – очевидний і цілком закономірний. Від екологічного стану та чистоти водойм, земельних ресурсів, лісів, атмосферного повітря, рослинного й тваринного світу залежать фізичний та психічний розвиток, працездатність і довголіття народонаселення. Щоб людина була здоровою і витривалою, вона повинна споживати екологічно чисті продукти харчування і питну воду, дихати чистим повітрям тощо.

    Охорона навколишнього середовища зумовлена потребою усунення негативного антропогенного впливу на деякі компоненти природи. Особливо актуальною проблемою України є охорона водних ресурсів. У розрахунку на одного жителя припадає 1000 м3 води місцевого стоку на рік, але забезпечення неоднакове в різних частинах країни. Так, у Західній економічній зоні воно у 7 разів вище, ніж у Південній, та у 3 рази вище, ніж у Східній. З урахуванням транзитного стоку (Дунай, Дніпро, Сіверський Донець) середнє забезпечення водою становить 3500 м3 на одного жителя. [3,286]

    Головним  джерелом живлення річок є атмосферні опади (60-80%) та підземні води (10-20%). Ресурси підземних вод становлять 5,6 км3 і концентруються у Західній (2,3 км3) та Східній (2,4 км3) економічних зонах.

    Забезпечення  населення і промисловості прісною водою здійснюється в основному завдяки забору води з річок, яких близько 73 тис. На території України переважають невеликі річки, лише близько 130 з них мають довжину понад 100 км. Із загального обсягу стоку, який становить 210 км3 води, на річний стік басейну Дніпра припадає 53,3 км3, Дністра — 8,7, Сіверського Дінця — 5, Південного Бугу — 3,4 км³. У межах України протікає Дунай на 174-кілометровій ділянці, який дає в середньому 123 км³ річного стоку. На решту басейнів річок припадає трохи більше ніж 16 км3. [3,287]

    Значні  запаси води зосереджені в озерах і лиманах (всього 11 км³, з них прісної води — 2,5 км³).

    Майже 2 тис. км становить берегова лінія  України, яку омивають води Чорного  та Азовського морів. Північна частина  Чорного моря з середньою глибиною 60—120 м добре нагрівається у літній період і багата на рибу (180 видів), Азовське море, середня глибина якого 8 м, налічує майже 350 видів риб. Чорне та Азовське моря дуже забруднені внаслідок викидів неочищених вод рядом великих підприємств чорної металургії, хімії, нафтохімії, вугільної та харчової промисловості. Скидання забруднених вод перевищує 1 млрд. м³, або 20 м³ на одного жителя.

    У багатьох областях Південно-Західного  економічного району (9 областей), у  Харківській і Донецькій областях частка нормативно очищених стічних вод становить понад 90 %.

    В Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Донецькій областях та АР Крим на морських узбережжях — місцях масового відпочинку і лікування  — напружена екологічна обстановка склалася внаслідок частих аварійних скидів господарсько-побутових стоків, що потребує створення в усіх населених пунктах південної частини України надійного водоканалізаційного господарства.

    У південних областях відчувається дефіцит  свіжої води в обсязі 28—32 м³ щороку. Основна частина його припадає на 6 областей, млн. м³: Дніпропетровську — 3,9, Запорізьку — 4,3, Донецьку — 2,6, Автономну Республіку Крим — 2,4, Херсонську — 2,1 та Одеську — 1,6. Так, посушливим літом 1994 р. у деяких містах Криму водоспоживання було нормовано. У Ялті вода подавалась через день протягом двох годин на добу, а в деяких районах — раз на тиждень.

    Разом з тим в областях Західної економічної  зони споживання води було на низькому рівні — 0,1—0,3 млн. м³ на рік, або в 20— 40 разів менше, ніж у Східній та Південній економічних зонах. [3,287]

    Актуальне значення має забезпечення водою  сільського господарства південних  областей. З цією метою організовується  між басейнове переміщення прісної води системою каналів та створення зрошувальних систем.

    Надзвичайно розповсюдженим джерелом захворюваності населення нині є забруднена питна  вода. Так, за даними ООН, споживання недоброякісної води призводить до того, що в світі щорічно хворіють дизентерією, черевним тифом, холерою та іншими інфекційними хворобами понад 500 млн. чоловік, з яких приблизно 10 млн. вмирають. В Україні практично все населення тепер споживає воду низької якості. Наприклад, за більшістю показників якості водні ресурси в басейні р. Дніпро, зокрема його водосховищ і основних приток, належать до III-IV класу, тобто характеризуються переважно як забруднені та брудні. У багатьох населених пунктах навіть водопровідна вода надмірно забруднена шкідливими хімічними сполуками, важкими металами і пестицидами.

    В останні десятиліття спостерігається тенденція до зростання концентрації нітратів у поверхневих і підземних водних джерелах. Це зумовлено, насамперед, збільшенням використання в сільському господарстві азотних добрив, надходженням до водойм великої кількості органічних речовин тощо. Нітрати, при вмісті їх понад граничнодопустимі концентрації, справляють різко негативний вплив на людський організм, особливо дитячий. Вони є причиною хронічних отруєнь, ураження внутрішніх органів, алергічних захворювань, хвороб обміну речовин, підвищення метгемоглобіну в крові.

    Зважаючи  на те, що наша держава має обмежені запаси прісної води, а поверхневий стік у розрахунку на душу населення є одним з найнижчих у Європі, необхідно вживати рішучих заходів щодо екологічного оздоровлення всіх водойм, усіх басейнів великих, середніх і малих річок, високоефективного використання та економного витрачання наявних водних ресурсів. Проте особлива увага повинна бути зосереджена на басейні Дніпра – головної ріки України, яка забезпечує питною водою майже дві третини її населення. Від того, наскільки швидко буде проведено очищення та екологічне оздоровлення Дніпра та інших річок, значною мірою залежатиме в майбутньому здоров'я нації.

    Джерелом  різного роду захворювань населення  все частіше стає забруднений  ґрунт, а відтак – і продукти харчування, вирощені на них. Через ґрунти розповсюджується багато інфекційних хвороб (ботулізм, сибірська виразка, правець тощо). Серед застосовуваних у сільському господарстві отрутохімікатів чимало таких, які є стійкими до чинників навколишнього середовища і здатні передаватися через харчовий ланцюг й накопичуватися в рослинному або тваринному організмі. А відтак вони потрапляють в організм людини, справляючи на нього шкідливий вплив та зумовлюючи ряд важких захворювань.

    Інтенсивне  ведення сільського господарства на основі методів водної та хімічної меліорації останніми роками значно погіршило баланс гумусу, особливо в чорноземних ґрунтах, підвищилась концентрація шкідливих хімічних продуктів, збільшилася засоленість і кислотність ґрунтів, порушилися водний і повітряний режими. У зв'язку з цим особливої актуальності набули проблеми розвитку аграрної науки, особливо нових технологій обробітку ґрунту і вирощування сільськогосподарських культур з метою збільшення потужності родючості ґрунту. При вирішенні цієї проблеми слід враховувати, що в Україні значна частина родючого гумусового шару щороку втрачається через водну та вітрову ерозію. Найбільшої шкоди водна ерозія завдає в Карпатах, на Подільській, Придніпровській та Середньо-руській височинах, Донецькому кряжі та в Кримських горах.

    Площа зрошуваних земель становить 2,4 млн. га, тут виробляється понад 7 % валової  продукції рослинництва.

    Ґрунти  України, незважаючи на її порівняно  невелику площу, досить різноманітні. Про це свідчить той факт, що при  великомасштабному картуванні їх налічувалося майже 650 видів. У цілому структура ґрунтів України характеризується такими даними, типові чорноземи — 18%, звичайні чорноземи — 27,7%, південні чорноземи — 8,9% загальної площі. Отже, майже 55 % площі становлять чорноземи. Близько 10 % займають опідзолені та деградовані чорноземи, майже 6 % — чорноземи і дерново-скелетні ґрунти на щільних породах, чорноземи на супіщаних і піщаних породах, лучно-чорноземні ґрунти. Решту площі займають підзолисті ґрунти (7%), підзолені (5%), сірі лісові (6,7 %), каштанові (9 %), лучні (2 %), дерново-оглеєні (1,3 %), буроземні (0,4 %) та інші різновиди ґрунтів.

    Щороку  з сільськогосподарського обороту  вилучається 5— 7 тис. га ріллі для  складування відходів виробництва. Найбільше таких площ вилучається у Донбасі і Придніпров'ї.

    Надмірна  розораність території України  практично в усіх її областях, екологічно незбалансована структура сільськогосподарських угідь і посівів сільськогосподарських культур, низька культура землеробства, майже повне припинення проведення землеохоронних заходів тощо призвели не лише до падіння родючості ґрунтів, особливо чорноземів, а й до посилення ерозійних процесів, вимивання з ґрунту гумусу, азоту, фосфору і калію. Так, за даними Інституту ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського УААН, нині щороку з сільськогосподарських угідь до водойм потрапляє понад 11 млн.т гумусу, 500 тис. т азоту, 500 тис. т фосфору і майже 7 млн. т калію. Все це, безперечно, негативно впливає на якість водних ресурсів, екологічну чистоту навколишнього середовища, зокрема гідросфери. А головне – завдає величезної шкоди сільському господарству та його найважливішому виробничому ресурсу – українським родючим ґрунтам. [1, 2].