Экономика Италии

   Як  наслідок усього вищесказаного, в Італії також спостерігається зниження обсягу портфельних інвестицій як до країни, так і з неї. Позитивною тенденцією можна назвати те, що обсяг портфельних інвестицій в  країну скорочується набагато повільніше, ніж аналогічний потік з країни. Це викликає скорочення чистого дефіциту портфельних інвестицій. Зниження обсягу прямих інвестицій за кордон викликано скороченням інвестицій у звичайні акції, що самі інвестори характеризують як більш розсудливий поведінку. За словами інвесторів, інвестиції в звичайні акції пов'язані з високим рівнем ризику і характеризуються більш низькою капіталовкладеністю в порівнянні з іншими цінними паперами. Тільки за 2010 рік обсяг інвестицій скоротився з 83 до 11 млрд. доларів. У той же час відбувається зростання портфельних інвестицій за кордон в інші цінні папери. Цей показник за 2010 рік зріс з 3,4 млрд. до 28,9 млрд. доларів США.

   Що  стосується вхідних в країну фінансових потоків, то в області портфельних  інвестицій необхідне неухильне  зниження вартості акцій італійських  підприємств. Це може бути обумовлено як вищезазначеними структурними проблемами, так і загальною для Єврозони циклічної рецесією. Як наслідок, потік  портфельних інвестицій в країну за останні роки скоротився в 2 рази. У підсумку чистий інвестиційна позиція Італії за 2009 рік скоротилася з 50,150 млн. Євро до 13,822 млн. Така статистика є всього лише відлунням довгострокового тренда, який, мабуть, не зміниться в найближчі кілька років.

   У цілому, необхідно відзначити тенденцію  витіснення прямих інвестицій портфельними. Це пояснюється бажанням інвесторів збільшити ліквідність і мобільність  свого капіталу, так як рівень довіри до економіки в даний час невисокий  для Євросоюзу в цілому. Також  у сфері цінних паперів спостерігається  неухильне зростання популярності короткострокових фінансових активів, тоді як інвестиції в довгострокові  цінні папери, у тому числі і державні, залишаються дуже низькими. Безпосередньо в Італії спостерігається витіснення державними цінними паперами приватних. Вкладення в облігації державного Резервного фонду значно зросли за останні три роки.

   В останні два роки практично повністю припинилося зростання інвестицій в індустріальні галузі, в основному  автомобілебудування. Приріст інвестицій у транспортні галузі за 2009 рік  впав до 0,2% в порівнянні з 7,3% в 2008 році. Галузі будівництва також не показують  росту інвестицій. Це пояснюється  спробами уряду скоротити потік  мігрантів шляхом введення більш  жорстких адміністративних бар'єрів. Таким  чином, традиційні галузі італійської  економіки вже зараз починають  втрачати конкурентоспроможність і  відчувають інвестиційний голод.

   За  даними ЮНКТАД станом на минулий рік притік та витік капіталу в країну становив 9498 млн доларів та 21005 млн доларів відповідно, ці цифри є значно менші порівняно з позаминулим роком.

   Географічно основним полем діяльності італійських  ТНК є розвинуті капіталістичні країни (60% прямих вкладень), проте вони зберігають своє значення і інвестиції в країнах, що розвиваються (40% прямих вкладень). В цілому економічне значення вивезення капіталу для Італії істотно  менше, ніж для більшості головних капіталістичних країн. Серед 442 найбільших ТНК світу, 5 є італійськими. У свою чергу Італія стала об'єктом експансії капіталу провідних імперіалістичних країн. Прямі іноземні капіталовкладення становлять 76 % імпортованого капіталу в Італії, портфельні - 24. Близько 40% всіх прямих вкладень в даний час припадає на Швейцарію, інші розподіляються між США (19), ЄС (33) та іншими країнами. Іноземний капітал займає в економіці Італії вельми значні позиції. Під його контролем перебуває близько 1/10 всього акціонерного капіталу Італії, підприємства іноземних ТНК дають до j - обороту промисловості країни і забезпечують зайнятість приблизно 1 / 6 частини робочої сили індустрії. Загальний обсяг зарубіжних прямих інвестицій в промисловості Італії в два рази перевищив аналогічний показник для італійських вкладень за кордоном.

5. Соціальні стандарти Італії

   На  сьогоднішній день система соціального  захисту Італії характеризується низкою невирішених питань. Одна з основних проблем - історичне розходження  в доходах населення в північних  і південних регіонах, що відображається у статистиці по безробіттю.Особливо виразно це проявляється в тій ролі, яку в умовах італійської системи соціального страхування починають грати деякі його види. Йдеться насамперед про пенсії по інвалідності. Характерним для Італії моментом є також більш висока, ніж в інших країнах Західної Європи, частка незайнятих серед жінок. Число їх у загальному показнику безробітних складає 16%, що майже вдвічі перевищує рівень чоловічого безробіття - 9%. Рівень безробіття серед молоді також досить високий - 12,4%. Серйозною проблемою системи соціального захисту є одночасне існування в економіці погано соціально-гарантованих структур і секторів, де в силу різних обставин (наприклад, широкого розвитку профспілкового руху, особливо на півночі країни) гарантованість соціальних послуг вища. Крім того, до цього також відноситься і незадовільний захист від ризиків людей, які з різних причин опинилися без будь-яких доходів. У силу цих, а також ряду інших обставин італійська соціальна політика часто характеризувалася як "рудиментарна".

   Наступною за значимістю проблемою є асиметрична  структура соціальних витрат. Вона проявляється, зокрема, в тому, що найбільшу  частину таких витрат становить  пенсійне забезпечення - 15,4% у ВНП (при  середньоєвропейському рівні - 11,9%), тоді як на підтримку сім'ї, материнства, освіти і політику зайнятості витрачаються порівняно незначні кошти (близько 0,8%). З цієї причини Італію (не без  підстави) іноді називають країною  пенсіонерів. Є й хронічна проблема - високий рівень державної заборгованості по виплаті заробітної, що, природно, обмежує фінансову свободу держави  в соціальній сфері. Характерним  для Італії і до сих пір найбільшим у Західній Європі залишається тіньовий сектор економіки. Близько 30% ВНП становить  незареєстрована господарська діяльність, а майже 25% робочих зайняті в  тіньовій економіці, в той час  як зайнятість в офіційному секторі  продовжує скорочуватися. Все це, безумовно, позначається на обсягах  інвестування в соціальну сферу. В рамках загальної системи забезпечення по безробіттю в Італії існують дві форми страхування. Перша з них діє в звичайних випадках вимушеного повного безробіття, фінансування якого здійснюється виключно за рахунок внесків роботодавця, а друга являє собою систему, спрямовану на відшкодування заробітної плати для тимчасово незайнятих або зайнятих неповний робочий день працівників у кризових галузях. На сьогоднішній день обов'язкове медичне страхування в Італії поширюється на всіх працюючих за договором найму громадян, які досягли 14 років, а також на різні групи працівників, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю (ремісників, дрібних фермерів, комерсантів). Необхідна умова отримання медичної страховки - обов'язкова реєстрація в місцевій страховій організації. При реєстрації видається членська картка медичного страхування для пред'явлення при зверненні до медичного закладу. В цілому система італійської охорони здоров'я через її бюрократичну організацію та регіональну нерівність в наданні медичних послуг вважається недостатньо ефективною і, отже, потребує реформування. 

     Основні види мінімального соціального забезпечення в Італії - це соціальна допомога для незаможних у працездатному  віці та соціальні пенсії по старості. Хоча надання "мінімальних для  життя засобів" декларується в  італійській Конституції, в країні відсутнє загальне, подібне, наприклад, з німецькою системою соціальної допомоги, соціальне забезпечення для  людей у ​​працездатному віці. Правова регламентація цієї проблеми лежить, як правило, в компетенції  регіонів, які вирішують питання  надання соціальної допомоги залежно  від власного бюджету. Зрозуміло, що такий підхід означає неминучу диференціацію  в доходах населення різних областей країни.

     Відсутність єдиної системи соціальної допомоги при відмінності в доходах  південних і північних регіонів країни призвело до того, що на більш  багатому півночі країни механізми  матеріальної підтримки, що гарантують часткове мінімальне забезпечення, більш  розвинені, а розміри соціальних виплат більш істотні, ніж на менш багатому півдні, де незаможні можуть іноді розраховувати тільки на допомогу родичів. Однак часто соціальні  послуги, що надаються в рамках соціальних програм, не уніфіковані навіть у  межах регіону і встановлюються місцевими закладами охорони  здоров'я за власним розсудом. Це стосується, зокрема, таких регіонів, як Сардинія, П'ємонт, Ломбардія або  Колабрія, де соціальні служби мають більшу вагу, надаючи малозабезпеченим, а також іншим цільовим групам як матеріальну допомогу, так і інші соціальні послуги. Існуючий на сьогодні механізм соціальної підтримки передбачає обмежений у часі пакет соціальних послуг, продовження якого можливе тільки після перевірки матеріального стану потребує. У пакет наданих соціальних послуг входить не тільки грошова допомога, а й безкоштовне харчування, таке ж користування громадським транспортом, оплата оренди житла і комунальних послуг, а також організація дозвілля заходів. Оскільки надання соціальної допомоги перебуває в компетенції регіонів, то фінансування пов'язаних з цим витрат здійснюється, як правило, за рахунок регіональних бюджетів. Щодо даних по соціальним стандартам, то на 2009 рік країна виділила 5,1% свого ВВП на розвиток охорони здоров’я, а на освіту – 4,3%. Загальна грамотність становить 98,4%, тобто це люди, що вміють читати та писати. У зв’язку з кризою та зростанням держборгу рівень безробіття в країні зріс до 25,4%, що є досить негативним явищем. А отже, держава повинна виплачувати соцдопомогу, кошти на яку вона попросту немає.  

     Отже, Італія є досить високорозвиненою країни не лише в Європі, але й по всьому світу, однак її становище серйозно загострилось у зв’язку з кризою, яку вона зараз переживає. Італійська економіка, ймовірно, вже вступила у  фазу рецесії, а непроста обстановка в єврозоні додатково ускладнює завдання, які стоять перед новим урядом країни на чолі з Маріо Монті, який вже скоро представить свою економічну програму по виведенню країни з кризи. Зараз в Італії спостерігається спад економіки через зростання розміру держборгу. МВФ вже провів моніторинг у країні і скоро представить свої дані щодо економічного розвитку Італії. Ситуація критична, Ангела Меркель та Ніколя Саркозі заявили, що борговий колапс Італії неодмінно призведе до кінця епохи євро. Така катастрофа заблокує процес інтеграції Європи і призведе до непередбачуваних наслідків. У свою чергу, єврокомісар з економіки Оллі Рен вважає, що Італія має всі можливості, щоб подолати кризу, але їй необхідно прийняти пакет реформ, які дозволять економіці знову почати рости. Єврокомісар зазначив, що підтримує нову програму уряду Монті. Однак, на його думку, країні потрібна не тільки фінансова консолідація, але також їй необхідно досягти економічного зростання, щоб створювати нові робочі місця. "Необхідно змінити цю негативну тенденцію, яка змусила платників податків оплачувати держборг, - сказав єврокомісар. - Італія потребує Європу, але й Європа потребує Італії, оскільки вона є одним із засновників Євросоюзу".

     Список  використаних джерел: