Автор: Пользователь скрыл имя, 19 Марта 2012 в 08:14, доклад
З кожним розширенням Європейського союзу питання про необхідність зміни принципів управління Євросоюзом і структури керівних органів ставало все більш актуальним, починаючи з 1990-тих років. Саме тоді стало очевидно, що в найближчому майбутньому станеться наймасштабніше в історії розширення ЄС (з 15 до 25 членів). Досі в ЄС при ухваленні найважливіших рішень діяв принцип консенсусу. Але з розширенням складу виникала вірогідність того, що найважливіші рішення виявляться надовго заблокованими.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. Вадима Гетьмана
Факультет міжнародної економіки та менеджменту
Кафедра європейської інтеграції
Ессе на тему:
Перерозподіл повноважень європейських інституцій
у відповідності до Лісабонської угоди
Виконав: студент
Кравченко Д. О.
21 групи, 4 курсу,
спеціальності 6503
Київ – 2012
1. Передумови прийняття Лісабонської угоди
З кожним розширенням Європейського союзу питання про необхідність зміни принципів управління Євросоюзом і структури керівних органів ставало все більш актуальним, починаючи з 1990-тих років. Саме тоді стало очевидно, що в найближчому майбутньому станеться наймасштабніше в історії розширення ЄС (з 15 до 25 членів). Досі в ЄС при ухваленні найважливіших рішень діяв принцип консенсусу. Але з розширенням складу виникала вірогідність того, що найважливіші рішення виявляться надовго заблокованими.
Розроблений проект Конституції ЄС було ратифіковано не всіма країнами ЄС. В 2005 році році на референдумах у Франції і Нідерландах Конституція була відхилена, Європейський союз опинився в інституціональній безвиході. Щоб рухатися далі, було необхідно серйозно спростити структуру колективних органів, принципи і порядок їх роботи, зробити їх діяльність зрозумілішою і прозорішою. На самміті ЄС 22-23 червня 2007 було досягнуто принципову домовленість про розробку замість Конституції "Угоди про реформу" - полегшену версію, що містить головним чином положення про порядок функціонування інститутів ЄС в нових умовах. Така угода була підписана в Лісабоні 13 грудня 2007 року.
Лісабонська угода – це міжнародна угода, підписана на саміті ЄС 13 грудня 2007 року в Лісабоні. Покликана замінити собою Конституцію ЄС, що не набула чинності, і внести зміни у діючі угоди Європейського союзу в цілях реформування системи управління ЄС.
Ця угода була задумана як "інструментарій", щоб закласти основи функціонування Євросоюзу на найближчі 15 - 20 років. Підписання Угоди 13 грудня 2007 року відкрило період, коли країни-члени повинні були провести процес його ратифікації (2008 рік). Ускладнення виникли в таких країнах, як Ірландія і Чеська республіка, де для його схвалення потрібна підтримка 3/5 Парламенту, а у випадку з Ірландією ще і підтримка населенням країни на референдумі.
Проте, схвалення в парламентах і на референдумах 27 країн завершило 15-річну дискусію про політичну і інституціональну реформу ЄС, яка була розпочата підписанням Маастрихтскої угоди в 1992 року.
Угода про реформу структурно складається з преамбули, 7 статей, 13 протоколів і 59 декларацій. У статті 1 характеризуються зміни, які вносяться в Угода про ЄС (стор. 3 - 40), в статті 2 - зміни в Угоді про установу європейської спільноти (стор. 41 - 150) у статті 3 перераховані завершальні положення (стор. 151-152).
2. Перерозподіл повноважень європейських інституцій згідно Лісабонській угоді
Як і в чому змінюється реальна практика функціонування Євросоюзу з прийняттям Лісабонської угоди? Пропоную розглянути ключові реформи у вигляді таблиці.
№ | До Лісабонської угоди | Після підписання Лісабонської угоди |
1.1 | Структура трьох опор: Європейське співтовариство Спільна зовнішня та безпекова політика Спільна політика в сфері внутрішніх справ та правосуддя | Скасовано створену в Маастріхті структуру трьох опор і, відповідно, припинили своє існування Європейське співтовариство і Євратом. |
1.2 | У Європейського союзу відсутній статус єдиної юридичної особи, міжнародна правосуб’єктність більш вузька | Європейський союз став єдиною інтеграційною структурою і отримав статус юридичної особи, в тому числі й широку міжнародну правосуб'єктність |
1.3 | Фактично ЄС складався с трьох опор. Реально ЄС складався не з трьох опор, а з 20-30 сфер компетенцій, усі вони в тій чи іншій мірі збережені ЛУ. | Лісабонська угода розрізняє близько 30 сфер компетенції, причому деякі з них настільки великі, що розпадаються на кілька окремих частин. |
1.4 | Суд ЄС обмежений у можливостях контролювати дії держав-членів | Суд ЄС як і раніше істотно обмежений у можливостях контролювати дії держав-членів |
2. | Вважалося, що сфери компетенції Співтовариства взагалі нічим не обмежені | У класифікацію 30 компетенцій ЄС внесено ясність, але не здійснено фундаментального перерозподілу компетенцій. Відсутнє чітке розмежування повноважень ЄС і держав-членів. |
3.1 | «Угода про заснування Європейських спільнот». Захист громадян ЄС по всьому світу, економічне, соціальне і територіальну єдність, культурне різноманіття та інші цілі є декларативними. | Змінено принципи і цілі ЄС. Змінено назву «Угоди про заснування Європейських спільнот» на «Угоду про функціонування ЄС». Принципи захисту громадян ЄС по всьому світу, економічна, соціальна і територіальна єдність, культурне різноманіття та ін, - наряду з соціальними цілями, стають основоположними завданнями політики ЄС. |
3.2 | Ці цілі не були затверджені в нормативному документі >>>> | Повна зайнятість, соціальний прогрес, високий рівень захисту навколишнього середовища, боротьба проти дискримінації, соціальна справедливість, захист прав дітей і т. д. становляться завданням ЄС. |
4. | Відсутня посада постійного голови Європейської ради. | Введено посаду постійного голови Європейської ради, який обирається на 2,5 роки з можливістю переобрання на другий строк. Він представляє Союз у зовнішній політиці в рамках своїх повноважень та з питань Спільної зовнішньої політики та політики безпеки. |
5.1 | Парламент значно обмежений у своїй повноті владі. Європейська рада має значно більшу повноту влади стосовно всіх питань. | Парламент отримує більшу повноту влади, його вага як законодавчого органу прирівнюється до ваги Ради. Він також отримує рівний статус з Радою щодо питань бюджету. |
5.2 | Обирається 785 депутатів до парламенту. | З 2009 року вводиться нова система розподілу місць у Парламенті. Число членів обмежується 750 особами та 1 місцем голови парламента. Зараз переходний етап. |
6. | Принцип розподілу голосів в залежності від чисельності населення | Нова система голосування в Раді ЄС за принципом кваліфікованої більшості. Починаючи з 1 листопада 2014 кваліфікованою більшістю вважаються голоси як мінімум 55% членів Ради (як мінімум 15 країн), які представляють як мінімум 65% населення Союзу. Блокуючою меншістю стають чотири держави-члена Ради. |
7. | Існує комісія Європейських співтовариств | Комісія Європейських співтовариств офіційно перейменовується в Європейську комісію. |
8. | Комісія, що діє з 2009 по 2014 рр.., складається з одного представника від кожної держави-члена, в тому числі і Верховного представника з зовнішньої політики і політики безпеки. | З листопада 2014 Комісія буде складатися з числа представників, відповідного 2/3 кількості країн-членів ЄС. Таким чином, в звичайних умовах Комісія буде складатися з 18 представників від 27 країн. Члени Комісії будуть обиратися на основі системи рівної ротації між державами-членами. Голова Комісії обирається більшістю голосів в Європарламенті за пропозицією від Європейської ради. |
9. | Посада відсутня >>>> | Призначено верховного представника Союзу із зовнішньої політики і політики безпеки. Він очолює Раду з міжнародних відносин. |
10.1 | Стара назва – Суд Європейських співтовариств. | Змінено назву на Суд Європейського Союзу. |
10.2 | Склад Суду формується урядами держав-членів «за спільною згодою» відповідно до національних квот | Змінено формування Суду ЄС: складається з Європейського суду (вища інстанція), Судна загальної юрисдикції (перша інстанція) і Трибуналу цивільної служби. Від кожної держави в ньому представлений один суддя, в ньому також представлені 11 генеральних адвокатів (зараз 8). |
11. | Хартія з прав людини не мала юридичного статусу | Хартії з прав людини отримала юридичну силу, як і основоположні договори Союзу. Стала обов’язковою. |
12. | Не існувало такої можливості для громадян >>>>> | Громадяни ЄС отримують право виступати з пропозицією Європарламенту або Раді щодо зміни законодавства. Для цього необхідно заручитися підтримкою з боку мільйона громадян. Комісія зберігає за собою право вирішувати, чи слід задовольняти запит. |
13. | Питання енергетичної політики не були деталізовані в договорі ЄС. | Питання енергетичної політики вперше деталізовані в договорі ЄС. ЄС має право визначати цілі, які включають в себе більш успішне функціонування енергетичного ринку, поставки енергоресурсів та розробку альтернативних джерел енергії. |
14. | Можливість виходу з ЄС не обумовлювалась в жодному документі ЄС. | Вперше в Угоді в рамках ЄС обумовлюється можливість і процедура виходу зі складу Союзу. Незважаючи на те, що протягом всієї історії ЄС, якщо не вважати вихід Гренландське автономії в складі Данії з ЄС після референдуму, спроб виходу не було |
15. | Боротьба з глобальною зміною клімату на мала пріоритетного статусу. | Боротьба з глобальною зміною клімату отримує пріоритетне значення в новій Угоді. |
16. | Свобода конкуренції є однією з цілей ЄС | Свобода конкуренції виключена з переліку цілей ЄС |
3. Підсумки
Фактично угода про реформу закріпила баланс між цілями і інтересами країн-членів ЄС. Текст Угода вносить зміни в три основопокладаючі документи ЄС: Угода про установу Європейської спільноти (Римська угода, 1957) Маастрихтська угода (1992) і Угода про установу Європейської спільноти по атомній енергії (1957). Після підписання і ратифікації угоди про реформу перестає існувати як єдиний текст, а нововведення інкорпоруються в три перелічені вище документи.
Формально нова угода не є конституцією — у ній немає згадки про гімн чи прапор. Але документ зберіг всі ключові постанови про реформи, що були в первинному документі — євроконституції. Угода покликана допомогти внести інституційні зміни та покращити управління ЄС, що не вдалося зробити в 2005 році, після того, як Франція та Нідерланди на своїх національних референдумах не підтримали європейську Конституцію. А Європейські керівні інституції набрали більшої повноти влади у вирішенні загальних питань. До них можна віднести безпеку, боротьбу зі зміною клімату та міграційні проблеми. Всі дипломатичні функції опинилися в руках верховного передставника Євросоюзу із зовнішньої політики.
Деякі науковці вважають Лісабонську угоди кроком назад у порівнянні з неприйнятою Конституцією. Цілий ряд істотних новел Конституції виключений або обставлений серйозними застереженнями. Зупинимося лише на найбільш значущих.
По-перше, головне досягнення Конституції ЄС полягало в її символічному значенні: в самому терміні «конституція», у використанні «державної» термінології («європейський закон», «міністр закордонних справ ЄС» і т.п.), у прийнятій символіці (гімн, прапор і девіз ЄС). Все це повинно було сприяти створенню (саме створенню, а не виникненню) у населення почуття європейської ідентичності. І все було ретельно вичищено з тексту Лісабонської угоди. Навіть символіка виявилася небажаної; лише 16 країн ЄС, особливо прихильні до європейської ідеї, в окремій декларації заявили, що будуть вважати зазначені гімн, прапор і девіз символами Європейського союзу. Текст Хартії фундаментальних прав також виключили з договорів, щоб не проводити паралелей між ЄС і державою.
По-друге, в черговий раз зірвалася реформа Комісії. Склад і порядок формування Комісії спочатку були засновані на двох умовах, принципово важливих для її позицій в системі інститутів ЄС та її легітимності:
1) в Комісії бере участь принаймні один представник від кожної держави-члена
2) Комісія є відносно невеликою групою людей, здатних діяти колегіально.
У зв'язку з розширенням ЄС стала очевидною неможливість зберегти обидва ці принципи - треба було вибирати між національними інтересами і ефективністю. Реформування Комісії стояло в порядку денному і Амстердама, і Ніцци, і Конвенту, але узгодити реформу не вдалося до сих пор; в Лісабонській угоді йдеться лише про зобов'язання до 2014 р. скоротити склад Комісії та виробити систему ротації комісарів.
Але вже після підписання Лісабонської угоди, для того щоб забезпечити його ратифікацію в Ірландії, від реформи Комісії довелося відмовитися. Одна країна - один комісар; принцип рівного представництва знову отримав пріоритет над міркуваннями ефективності.
По-третє, голосування кваліфікованою більшістю в Раді міністрів обмежена введенням нової версії знаменитого Янінского компромісу. Якщо проти рішення виступає певне число держав, то голосування не проводиться, а переговори тривають ще якийсь розумний час. Це дає можливість кільком країнам ЄС уповільнити прийняття рішення, навіть якщо ці країни не складають блокуючої меншини.
Нарешті, на відміну від Конституції ЄС, в тексті Лісабонського договору відсутній давно визнаний юристами принцип верховенства права ЄС. Максимум, на що погодилися євроскептики, - згадати його в окремій декларації, та й то в дуже нечіткому формулюванні: «згідно сформованому прецедентному праву Суду ЄС, договори і право, прийняте Союзом на основі договорів, мають пріоритет над правом держав-членів на умовах, встановлених названим прецедентним правом ».
Слід також згадати два важливих випадку, в яких Лісабонський договір зробив крок назад уже не в порівнянні з Конституцією ЄС, а по відношенню до існуючого statusquo. Вперше передбачена можливість не тільки передачі Євросоюзу нових компетенцій, а й повернення повноважень на національний рівень. А фундамент єдиного внутрішнього ринку втратив один з наріжних каменів: свобода конкуренції виключена з переліку цілей ЄС. Враховуючи телеологічний характер тлумачення договорів, який практикує Суд ЄС, це може не тільки поставити під сумнів прогрес в «добудові» єдиного внутрішнього ринку, але і здатне розмити вже сформовані правила.
Отже, нам залишається лише спостерігати за функціонуванням нової системи та робити власні висновки з цього, адже вплинути на неї Україна не здатна.
Джерела використаної літератури
1. Глосарій термінів Європейського союзу:
http://europa.dovidka.com.ua/e
2. Стаття «Объединённые в разнообразии»:
http://lenta.ru/articles/2004/
3. Cтаття «О будущем Евросоюза»:
http://www.rg.ru/2005/07/28/
4. Лісабонська угода:
http://bookshop.europa.eu/uri?
5. Кавешніков Микола Юрійович - завідувач Центром політичної інтеграції Інституту Європи РАН, доцент МДІМВ (У):
http://www.perspectivy.info/
9