Соціально-економічний розвиток Ірану

     В Ірані мешкає близько мільйона кочівників, які розсіяні на великій території  від кордонів Туркестану до теплих вод Перської затоки. Більшість з  цих племен − курди, лури, бахтіари, гілаки (на Каспійському узбережжі), белуджі, осіли в різних частинах Іранського нагір'я. Більшість племен центрального Ірану мають арійське походження. Інші племена, такі як араби Хузестану і Хорасану, турецькі племена Кучан, кашкайські племена, шахсевенські і афшарські племена Азербайджану, а також туркмени є залишками народів, які проходили через Іран у різні періоди історії.

     На  доповнення до етнічного різноманіття в Ірані існують різні релігії. Більшість іранців − мусульмани. Мандрівник може бути здивований рівнем терпимості до іновірців у цій ісламській країні, де понад 89 % населення − шиїти (державна релігія). Разом з Іраком і Бахрейном Іран є однією з держав, де шиїти складають більше половини населення. Одне те, що будь-який немусульманин може подорожувати країною, свідчить про терпимість поглядів: церкви і храми, що належать до різних світових цивілізацій, вільно функціонують. Мечеті доступні кожному, за виключенням п'ятниці, і, звичайно, годин, присвячених щоденним молитвам. Лише незначна кількість святилищ у містах Кум, Мешхед і Рей не дотримуються цих обмежень для відвідувачів-немусульман.

     Сунніти складають близько 9 % населення. До інших 2 % належать бахаї, мандеї, індуси, езіди, зороастрійці, іудеї і християни. 3 останніх визнані офіційно і захищені конституцією. Для представників  цих релігій зарезервовані місця  в Меджлісі, тоді як навіть сунніти  не мають подібного привілею. В  той же час, бахаї (найбільша релігійна  меншина) піддаються переслідуванням.

     Близько 40 % населення проживають за межею  бідності [2].

     До 1979 року Іран був у цілому прозахідною  державою. Ісламська революція 1979 року, яка відбулася на хвилі антиамериканізму, радикально змінила зовнішню політику країни. Перемога Ісламської революції ознаменувалася міжнародним скандалом з захопленням заручників в американському посольстві в Тегерані. Ця криза спричинила погіршення відносин з усіма західними країнами, а також послужила приводом до розриву дипломатичних відносин з США, які не відновлені до цих пір.

     Революція зіпсувала відносини не тільки з  Заходом, але і з арабським світом. У 1980 році Ірак вторгся в багатий нафтою Хузестан, поклавши початок ірано-іракській війні. Вибивши іракські війська з Ірану, керівництво країни планувало з допомогою контрнаступу «експортувати» ісламську революцію в Ірак. Однак через швидке виснаження військ і застосування іракською армією хімічної зброї ці плани не увінчалися успіхом. Тим часом ірано-американські відносини ускладнилися ще більше після того, як американський ракетний крейсер, який перебував у Перській затоці, збив іранський пасажирський літак.

     Після закінчення ірано-іракської війни  і зі смертю Хомейні відносини  Ірану з Європою стали поступово  налагоджуватися, цьому багато в  чому сприяла прагматична політика Рафсанджані. Були налагоджені нові відносини з незалежними республіками СРСР. Зокрема, Іран засудив чеченський сепаратизм, надавши тим самим негласну підтримку Росії у цьому питанні. Сьогодні Іран бере участь у відновленні економіки Чечні. Багато в чому завдяки дипломатичним зусиллям Ірану Росія отримала можливість частково відновити втрачений вплив на Близькому Сході і в Центральній Азії. Росія погодилася продовжувати розпочате ще за Пехлеві будівництво атомної електростанції в Бушері.

     Тим не менше, відносини Ірану зі Сполученими  Штатами, як і раніше залишаються  напруженими. Цьому багато в чому сприяла перемога на президентських виборах в Ірані в 2005 році ультраконсерватора Махмуда Ахмадінежада. Його різкі заяви у відношенні Ізраїлю зіпсували відносини і з цією державою. США звинувачують Іран у спонсоруванні терористичних організацій (у США, Ізраїлі та ЄС Хезболла, зокрема, вважається терористичною організацією) і розробці ядерної зброї. За непідтвердженими відомостями Сполучені Штати готують ракетний удар по ядерних об'єктах Ірану.

     Іран  має дипломатичні представництва в  більшості країн світу. У той  же час, як і багато інших ісламських держав, Іран не визнає Ізраїль. В офіційних  заявах іранського МЗС Ізраїль іменується «сіоністським режимом». Немає дипломатичних  відносин і з США. Іран − член ООН (з 1945 року), ОІК, ОПЕК, SAARC, а також є спостерігачем при ШОС.

     Існують територіальні суперечки між  Іраном і Об'єднаними Арабськими Еміратами відносно трьох островів в Ормузькій протоці, контролюючих вхід в Перську затоку. У кінці 1940-х островами поперемінно володіли шейхи Абу-Дабі і Дубая, що знаходилися під британським протекторатом. У 1971 році, після відходу Великобританії з регіону, острови повинні були дістатися ОАЕ, до складу яких увійшли обидва цих емірати, але їх захопив Іран. На островах донині розташований значний військовий контингент.

     Санкції накладені на Іран з 1979 року, обмежують  контакти з Іраном і доступ до технологій. Високе безробіття (12%) та інфляція (в 2004 році - 11,3%; у 2009 році - 28,2%) [6]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     

3. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСТВА ІРАНУ

 

1. Нафтова і газодобувна  промисловість

 

     Розвідані запаси сирої нафти Ірану складають 90 мільярдів барелів, що робить його однією з найбільших нафтовидобувних  країн світу. Для всіх нафтових родовищ  характерні висока продуктивність і  низька собівартість видобутку. Іран стоїть на другому місці за обсягом виробництва  нафти серед країн ОПЕК. Дотримуючись квот для цих країн, Іран нині добуває 3,6 мільйони барелів нафти у день (1 барель = 159 літрів). 65 діючих родовищ  знаходяться на суші, 70 - у морі. Пробурено  в цілому дві тисячі свердловин.

     Іран  займає друге місце у світі (після  Росії) за запасами газу. В даний  час його розвідані і готові до розробки резерви складають 21 трильйон кубометрів, що перевищує 14% світових запасів.

     В останні роки Іран намагається залучити до освоєння своїх нафтових родовищ  нові іноземні фірми. Освоєнням родовища Сирри займається французька компанія "Тоталь". В Ірані діють малайзійська компанія "Петронас", італійська компанія "Аджип", інші.

     Найбільший  у світі нафтопереробний завод  в Абадані був сильно зруйнований  після початку бойових операцій у Перській затоці, однак у 1990-х  роках були відновлені ушкоджені  нафтопереробні заводи в Абадані, Ісфахані, Ширазі і введені в дію нові підприємства галузі в Ераці, Бендер-Аббасі і Бендер-Тахері.  

2. Інші  галузі гірничодобувної  промисловості

 

     Видобуток кам'яного вугілля проводиться  в горах Ельбурса й у Зеренді (недалеко від Кермана), звідти його поставляють на металургійний комбінат у Ісфахані. Залізна руда для цього  підприємства надходить з родовищ  у районі Бафка (неподалік Йезда). Проект освоєння великого родовища (450 млн. т зі вмістом металу 1,2%) у Серчешмі (західніше Кермана) був практично готовий до початку революції, але видобуток мідної руди почався тільки у 1982. Аж до 1989 масштаби експлуатації були значно меншими від потенційних, які оцінювалися у 150 тис. т мідного концентрату на рік. Родовища в Серчешмі, Белуджистані та Йезде можуть перетворити Іран на один з провідних виробників міді у світі.

     Розробляються численні родовища свинцевих і цинкових руд. Ці руди, а також хроміти (у  районі Бендер-Аббаса) і барит (добувається  недалеко від Кума) формують найважливіші статті вивозу. Протягом 2000 року уряд зосередив  зусилля на розвитку видобувної промисловості, створивши нові робочі місця і  збільшивши частку в експорті не зв'язаних з нафтою галузей.  

3. Обробна промисловість

 

     Обробна промисловість включала випуск обмеженого асортименту споживчих товарів, головним чином харчових продуктів, текстилю і будівельних матеріалів. Відзначався її зростання у середньому на 14% на рік. З'явилися багато нових  підприємств, що самостійно випускали  різноманітний асортимент виробів (медикаменти, продукти нафтохімія, легкові  автомобілі, автобуси, металовироби, алюміній і шини). Здійснюється промислове будівництво, наприклад гігантський нафтохімічний  комплекс у Хомейні, металургійний  комбінат в Ахвазі й завод з  виробництва поліакрилового волокна  в Ісфахані. Важливе місце в  економіці Ірану займають традиційні кустарні промисли і ремесла, зокрема  килимарство. Однак це виробництво  стикається з труднощами через державний  контроль за експортом та інфляцію. Експорт килимів істотно скоротився через припинення їхнього збуту  в США і конкуренції виробників інших країн [3].  
 
 

4. Аграрна галузь

 

     За  даними міністерства сільського господарства Ірану, в агровиробництві (від зайнятості в якому усе ще цілком або частково залежить третина населення країни) було створено 26% ВНП і 29,2% ВВП. Несприятливі природні фактори, зокрема суворий  клімат і гірський рельєф, дозволяють використовувати в землеробстві лише близько 10% території. Приблизно 40% посівних площ складають зрошувані  угіддя, з яких одержують основну  частку сільськогосподарської продукції. Вода для поливу надходить з різних джерел, включаючи глибокі колодязі, водоймища, створені на річках Карачай, Сефидруд, Диз і Карун, струмки, а  також традиційні іранські системи "кяризів" - підземних галерей, що збирають ґрунтові води з підніж гір.

     Велика  частина посівних площ відведена  під зернові - пшеницю, ячмінь і рис. Пшениця і ячмінь вирощуються  головним чином на богарних (неполивних) землях у західних і північних  областях країни, а рис - на зрошуваних полях на узбережжі Каспійського моря. До ведучих товарних культур  відносяться бавовник, цукровий буряк, олійні культури і тютюн. У Хузистані  створені дві державні плантації  цукрового очерету. У зв'язку з  ростом потреб міського населення, важливе  значення набули фрукти, горіхи, овочі (картопля, цибуля й ін.), дині й інші культури. В Ірані виробляється багато пряностей (шафран, кмин), культивуються  коренеплоди (лакричник), лікарські  і камеденосні (трагакант, ферула смердюча і камеденосна) рослини, що йдуть  в основному на експорт.

     Скотарством займаються як хлібороби, так і кочівники, для яких воно є основним джерелом існування. Велику частину поголів'я  овець утримують кочівники, які  переганяють череди залежно від  сезону з гірських пасовищ на рівнинні і назад. Поруч з великими містами  побудовані сучасні птахофабрики і  молочні ферми. Уряд провів аграрну  реформу. Більшість колишніх маєтків  були поділені на частини. Проте розходження  в розмірах земельної власності  збереглися, тому що за рамки реформи  були виведені великі механізовані ферми, до того ж влада заохочувала створення міцних товарних господарств на меліорованих масивах. Після революції проводилася активна агітація за подальший перерозподіл земель, і багато маєтків були захоплені селянами і сільськогосподарськими робітниками. Проте майже 1 млн. га площ, зайнятих селянами залишилися в їхніх руках. До середини 90-х років у 2,65 млн. господарств, розміром менше 50 га кожне, було зосереджено майже 85% усієї землі. Майже половину з них складали дрібні (до 2 га) господарства, у розпорядженні яких знаходилося лише 7% оброблюваних угідь. В оренду здавалося тільки 10% земель [4].  

5. Туризм

 

     Володіючи однією з найбільш древніх світових цивілізацій, різноманітними кліматичними умовами і природною красою, Іран є одним з основних туристичних  центрів світу. З 12 пам'ятників спадщини світової цивілізації, визначених ЮНЕСКО, три знаходяться в Ірані. У 2009 р. Іран відвідали 1.402.160 туристів. Прибуток від туризму в іноземній валюті склав порядка 1,122 млрд. доларів, що на 9% більше планового показника.  
З 1987 р. по 2009 р. щорічний приріст іноземних туристів, що відвідали Іран, становив 50%. Проведення політики розрядки напруженості в останні роки в поєднанні з туристичними визначними пам'ятками стали чинниками розвитку туристичного сектора в Ірані [6]. 
 
 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВКИ 

     Основні природні ресурси − нафта, руда, вугілля й ін.  По покладах нафти Іран входить у першу десятку країн у світі. Могутні поклади знаходяться в Південно-Західному Ірану, де по сусідству з кочовищами височіють бурові установки, нафтопереробні заводи. Основні галузі промисловості нафтохімічне, текстильна, виробництво цементу і будівельних матеріалів, харчова, металургійна.

     Сільське  господарство в Ірану розвито  слабко, він не цілком забезпечує себе продовольством. Переважаючі культури − пшениця, рис , інші зернові культури , цукровий буряк, фрукти, горіхи, бавовна, дріб'язкові продукти, вовна, ікра. Іран є незаконним виробником опіуму як для внутрішнього, так і для міжнародного ринку.