Україна – багатогалузевий народногосподарський комплекс, його структура та основні галузі спеціалізації

       Хімічна та нафтохімічна промисловість –  одна з найважливіших галузей  важкої промисловості України. Вона складається з таких підгалузей: гірничо-хімічна, основна хімія, хімія  полімерів, фармацевтична, лакофарбова  тощо. Головні райони гірничо-хімічної промисловості – Передкарпаття і Донбас. Сірку видобувають у Львівській області, калійні солі – у Львівській і Івано-Франківській, кухонну сіль – у Донецькій. Хімія полімерів виробляє хімічні волокна, синтетичні смоли, пластмаси, каучук. Центри – Київ, Запоріжжя, Луцьк, Донецьк, Сокаль, Черкаси, Чернігів. Нафтохімічна галузь представлена виробництвом шин і ґумотехнічних виробів (Дніпропетровськ, Біла Церква) та виробництвом вихідних продуктів органічного синтезу. Фармацевтична промисловість виробляє ліки (Київ, Одеса, Харків, Кременчук, Львів, Полтава, Донецьк, Миколаїв).

       Лісова  й деревообробна промисловість  об’єднує заготівлю і переробку  деревини та інших лісових багатств (лікарської сировини, ягід, плодів, грибів); основні її галузі – лісозаготівельна, деревообробна, целюлозно-паперова й  лісохімічна. Частка лісової і деревообробної промисловості в усьому промисловому комплексу досить низька (менше 2,5%). Основою розвитку галузі є лісове господарство. Воно займається розведенням (насадженням), упорядкуванням, захистом та охороною лісів; розвинене в усіх регіонах України, найбільше – у  Карпатах і на Поліссі. Лісозаготівельна промисловість проводить вирубування, вивіз і первинну обробку деревини. Щорічний обсяг деревини, що заготовляється в Україні, становить 10-12 млн. м³. Приріст виробництва деревини та виробів з неї у 2002 р. становив 23,4%, у 2003 р. – 23,6%. Целюлозно-паперова промисловість розвивається в лісових районах, у місцях, де є електроенергія і вода. Найбільші підприємства – Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Рахівська і Корюківська картонні фабрики та ін. Лісохімічна промисловість продукує кормові дріжджі, синтетичні смоли, оцтову кислоту, метиловий спирт, скипидар тощо. Найбільші підприємства розміщені в Карпатах (Великий Бичків, Вигода, Свалява, Перечин), на Поліссі (Славута, Коростень, Клевань). Основні проблеми розвитку лісової і деревообробної промисловості – дефіцит сировини та її некомплексна переробка. Важливі напрямки розвитку галузі – раціональне використання лісових ресурсів, модернізація підприємств, створення безвідхідних виробництв.

       Машинобудування є надзвичайно складною галуззю, до якої входять декілька десятків спеціалізованих галузей. В узагальненому  виді структура машинобудівного  комплексу складається із галузей: 1) важкого машинобудування: металургійне, гірничо-рудне, енергетичне; 2) середнього машинобудування: транспортне, сільськогосподарське і тракторне, верстатобудування, устаткування для легкої і харчової промисловості; 3) точного машинобудування: приладомашинобудування, електротехнічне машинобудування. Машинобудування розвинуте в усіх регіонах країни, відмінності полягають у різному рівні розвитку та наборі галузей, їх значенні на різних територіях. В одних регіонах вони є галузями спеціалізації, в інших – задовольняють потреби тільки даного регіону.

       Харчова промисловість України поступається тільки чорній металургії, даючи більше 17% промислової продукції. Харчова  промисловість об’єднує понад 40 галузей, які виробляють продукти харчування. Основними серед них є цукрова, борошномельно-круп’яна, олійно-жирова, хлібопекарська, спиртова, плодоовоче-консервна, рибна, молочна, м’ясна, виноробна, кондитерська, пивоварна, тютюнова та інші. Для галузей харчової промисловості характерна певна невідповідність переробних потужностей наявній сировинній базі, тому значна частина продукції не переробляється. Необхідне будівництво і оснащення новітнім обладнанням невеликих підприємств, які могли б швидко переорієнтуватися на випуск високоякісної, конкурентоспроможної продукції.

       Легка промисловість – це сукупність галузей  промисловості, що спеціалізується  на випуску предметів народного  споживання (тканини, взуття, трикотаж, одяг, галантерея тощо). До легкової промисловості  належать текстильна (бавовняна, вовняна, шовкова, лляна, трикотажна); взуттєво-шкіряна; швейна; хутрова та інші галузі. Основні  центри легкої промисловості: бавовняна (Херсон, Тернопіль, Чернівці), вовняна (Одеса, Чернігів, Луганськ, Суми), шовкова (Київ, Черкаси), трикотажна (Харків, Київ, Львів, Одеса, Луганськ, Житомир), швейна (Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Суми та ін.), взуттєво-шкіряна (Київ, Харків, Львів, Донецьк, Дніпропетровськ, Миколаїв, Одеса, Луганськ).      

         Функціонування народногосподарського  комплексу України неможливе  без інфраструктури, тобто галузей,  які обслуговують процес виробництва.  Це вантажний транспорт, системи  енерго-, водо- і теплопостачання, матеріальне-технічне забезпечення, ремонт, будівельний комплекс, освіта (підготовка кваліфікованих кадрів), наукове забезпечення, управління.

       Провідне  місце у інфраструктурі займає вантажний  транспорт. Виділяють наземний (залізничний, автомобільний, трубопровідний), водний (морський, річковий, озерний) та повітряний його види. Залізничний транспорт  здійснює понад 70 відсотків загального обсягу перевезень, а це мільярди тонн вантажів та десятки мільйонів пасажирів (недаремно залізниці називають  сталевими артеріями, які забезпечують життя всієї економіки). Усі види транспорту об’єднуються в єдину  транспортну систему країни, яка  являє собою територіальне поєднання  шляхів сполучення, технічних засобів  транспорту, служб перевезень та форм її територіальної організації, які  об’єднують види транспорту і всі  ланки транспортного процесу  у їх взаємодії і забезпечують успішне функціонування народногосподарського  комплексу країни в цілому.

       Будівельний комплекс включає в себе такі галузі, як будівництво, промисловість будівельних  матеріалів, виробництво будівельних  конструкцій і деталей. Основні  обсяги будівництва в Україні  поки що зосереджені у великих  містах, значними обсягами цивільного будівництва характеризується м. Київ. У процесі розвитку будівництва  в країні виділились окремі галузі спеціалізації – промислове, комунікаційне, житлове, водогосподарське, військове та ін. Промисловість будівельних матеріалів включає виробництво стінових матеріалів, цементну промисловість, видобуток і первісну обробку мінерально-будівельних матеріалів, склоробну промисловість, виробництво облицювальних, оздоблювальних матеріалів та санітарно-технічних засобів. Найпотужнішими центрами промисловості будівельних матеріалів є Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь. Виробництво будівельних конструкцій та деталей включає в себе підприємства з виготовлення збірного залізобетону і залізобетонних конструкцій, які тяжіють до великих промислових центрів і вузлів, населених пунктів зі значним обсягом житлового і промислового будівництва (основними з них є Харківське, Львівське, Криворізьке, Луганське та Сумське), домобудівні комбінати (найбільш потужні зосереджені в Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Одесі).      

       Другою  великою народногосподарською галуззю  України є сільське господарство. У ньому зайнятий кожен четвертий  працюючий у виробничій сфері, тут  виробляється майже п’ята частина  національного прибутку, п’ята частина  валового суспільного продукту. Сільськогосподарське виробництво – основа всього економічного, соціального і політичного життя  України. Більше половини вартості виробленої  продукції сільське господарство реалізувало  у вигляді сировини, майже четверта частина йшла безпосередньо у  фонд споживання, тобто використовувалася  як продовольство. Головний засіб виробництва  у сільському господарстві – земля, яка одночасно є і предметом  праці, бо обробляється з метою одержання  передусім продовольства.

       Сільське  господарство складається з двох великих галузей – рослинництва і тваринництва. За нормальних умов розвитку в загальному обсязі їх виробництва  зростає частка тваринництва, в умовах криз, воєн, революцій тощо – навпаки. В Україні останніми роками тваринницька галузь поступово спадає

       Рослинництво  – це велика галузь сільського господарства, головним засобом  виробництва якого  є земля. Воно дуже залежить від кліматичних  умов, зокрема від кількості тепла  та зволоженості. Внутрішня структура  рослинництва в Україні представлена такими галузями і виробництвами: рільництвом (зернове господарство, технічні культури, картоплівництво), городництвом, кормовиробництвом (польове та луківництво), садівництвом і виноградарством. Рільництво і городництво базуються на обробітку орних земель, луківництво – на природних кормових угіддях (луки, сіножаті), а садівництво і виноградарство – на культурі багаторічних деревних та кущових насаджень.

       Посівна площа України становить біля 27 млн. га. Провідну роль у структурі  посівних площ відіграють зернові культури (50,2% всіх посівів). Друге місце в  посівах належить кормовим культурам  – 26% від усієї посівної площі. Третє  місце в посівах займають технічні культури – 15,4%, а картопля і овоче-баштанні культури – 8,4% посівної площі України. В структурі виробництва зерна (посівна площа – 13,6% тис. га) більше половини припадає на озиму пшеницю. Друге місце за валовим збором посідає ячмінь (1/5 збору), на третьому місці знаходиться кукурудза (до 15%), на четвертому жито (до 4%). Далі йдуть овес, просо, гречка, рис, зернобобові. Основними продовольчими круп’яними культурами, що  вирощуються в Україні, є гречка і просо. Основними зернофуражними культурами в нашій країні є ячмінь, овес, кукурудза на зерно та зернобобові.

       Технічні  культури в Україні – соняшник, цукрові буряки, льон-довгунець –  займають дещо більше десятої частини  посівних площ. „Найсолодшою” областю України є Вінницька, найбільш олійною (соняшниковою) – Дніпропетровська, а „шовковою” – Чернігівська.

       Картоплівництво – галузь, що задовольняє продовольчі, кормові та технічні (сировинні) потреби суспільства. В основному зосереджена у підсобному господарстві громадян (сім десятих усього виробництва картоплі).    

         Овочівництво розвинене в Україні  недостатньо. У 80-90-х роках скоротилися  як площі, так і валові збори  овочів – столового буряка, капусти,  огірків, помідорів, перцю, моркви  тощо. Овочівництво – трудомістка  і маломеханізована галузь. Деякі культури – помідори, перець, баклажани – найбільш продуктивні на Півдні й у Закарпатті, решта – вирощуються повсюдно й особливо навколо великих міст, де організовано приміські овочеві господарства. На Півдні країни розвинене баштанництво – вирощування кавунів, динь тощо.

       Садівництво – в Україні ще не стало високотоварною галуззю, хоч має сприятливі для  цього природні умови Степу, Лісостепу  і Закарпаття. Воно включає у себе ягідництво (вирощування агрусу, порічок, смородини тощо) та плодівництво (вирощування сім’ячкових – яблука, груші та кісточкових – вишня, черешня, слива, абрикоси, персики).

       Тваринництво  – галузь сільськогосподарського виробництва, рівень розвитку якої є свідченням інтенсивності аграрного сектора  економіки загалом. Крім продовольства, тваринництво дає сировину для харчової (м’ясо, молоко) та легкої (вовна, шкури) промисловості. Скотарство і свинарство – дві визначальні галузі тваринництва України. На початок 2001 р. в Україні  нараховувалось 9,4 млн. голів великої  рогатої худоби, в тому числі корів  – 4,9 млн. голів. Найвища концентрація поголів’я великої рогатої худоби в Правобережному Степу і на заході Поліської зони. Найбільше поголів’я  свиней в Поліссі і лісостепу, особливо в Рівненській, Черкаській, Київській, Хмельницькій областях. Іншими галузями тваринництва є птахівництво (вирощування курей, гусей, качок, індиків), кліткове звірівництво (розведення песця, нутрії, чорно-бурих лисиць), кролівництво, шовківництво (розведення тутового шовкопряда на Півдні), бджільництво (традиційна українська галузь) та конярство. У тісному зв’язку з сільським господарством розвивається рибне господарство (ставкове вирощування коропа, білого амура, товстолобика, ляща, судака, а у Карпатах – річковий райдужної форелі). В даний час в Україні розвиток тваринництва – це проблема, яка виникла через практичне винищення худоби і руйнації продуктивних сил виробництва. Але цей розвиток має економічні та соціально-економічні переваги.

       Сільське  господарство разом з промисловими виробництвами, що переробляють його сировину, і тими видами діяльності, які обслуговують цей процес, утворює потужний народногосподарський агропромисловий комплекс. Він в  значній мірі визначає соціально-економічний  розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а переробну промисловість –  сільськогосподарською сировиною.

       Сфера послуг народного господарства України  має у своєму складі дві важливі  групи галузей. Перша з них  включає освіту, культуру і мистецтво, науку і наукове обслуговування, охорону здоров’я, соціальне забезпечення та фізкультуру і задовольняє  в основному духовні та фізичні  потреби населення. Друга група  галузей сфери послуг – це в  основному види діяльності, що задовольняють  інші матеріальні потреби в послугах. Сюди входять: житлово-комунальне господарство, невиробничі види побутового обслуговування населення, пасажирський транспорт, зв’язок, управління, кредитування та державне страхування. 

       Освіта  в Україні представлена дошкільними  та загальноосвітніми навчально-виховними  закладами, професійно-технічними та вищими навчальними закладами (ВНЗ) різних рівнів акредитації. Розміщення дошкільних закладів цілком залежить від наявності  дітей відповідного віку та рівня  зайнятості матерів у суспільному  виробництві. Професійно-технічні заклади  освіти та ВНЗ розміщуються відповідно до потреб населення регіону, а їх спеціалізація визначається структурою господарського комплексу. Внаслідок  обмеженої діяльності чи зупинки  багатьох підприємств і появи  в Україні значної кількості  безробітних людей зменшилась потреба  в підготовці працівників для  різних галузей господарства, у професійно-технічних  закладах і ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. Натомість у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації набори і випуски студентів зросли за період 1990-2000 рр. удвічі.

       Культура  охоплює установи й заклади, що виробляють товари культурного призначення, пропонують духовні цінності для населення (бібліотеки, театри, клуби, музеї, кіностудії, телебачення, радіо, газетно-журнальні  видавництва), їх розміщення також пов’язане  з особливостями розселення людей: найвища концентрація об’єктів культури – у великих містах.

       Лікувально-оздоровчий комплекс включає систему медичних та рекреаційних установ, які забезпечують охорону здоров’я, оздоровлення та відпочинок людей. Закладами охорони здоров’я є понад 10 тис. лікарень, амбулаторій та поліклінік, розташованих у містах і кущових поселеннях – селищах, великих селах.