Державна реэстрація юридичних осіб

 

 

 

 

    2.2 Стадії правотворчості.

    

    Правотворча діяльність - це досить складний і багатоаспектний процес. Він за своїм змістом складається з необхідних,послідовно здійснених організаційних дій,які в території прийнято називати стадіями. Стадія правотворчої діяльності завжди виступає етапом процесу по підготовці й доданню офіційного значення нормативному акту. Визначення кількості стадій залежить від розуміння сутності правотворчого процесу. Деякі вчені, визначаючи правотворчість як процедуру офіційного походження проекту нормативного акту в правотворчому органі, вселяють стадії законодавчої ініціативи, обговорення законопроекту, його прийняття й опублікування.

Стадія правотворчої діяльності завжди виступає етапом процесу  по підготовці і приданню офіційного значення нормативному акту. Визначення кількості стадій залежить від розуміння сутності правотворчого процесу. Деякі вчені, визначаючи правотворчість як процедуру офіційного походження проекта нормативного акту в правотворчому органі, наповнюють стадіі законодавчоі ініціативи, обговорення законопроекта, його прийняття і опублікування.

Інші, крім стадіі законодавчої ініціативи виділяють і такі стадіі, як "рішення компетентного органу про необхідність вивчення акту, розробка його проекту, включення в план законопроектних робіт і таке інше; розробка проекту норматиного акта і його попереднє обговорення; розгляд проекта нормативного акту у тому органі, який уповноважений його прийняти; прийняття нормативного акту; доведення змісту прийнятого акта до його адресата".

Ступінь складності правотворчого процесу визначається тим, які нормативно-правові акти ухвалюються — закони Верховної Ради, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, рішення органів місцевого самоврядування та ін. В юридичній літературі є кілька підходів до розуміння системи стадій, на які поділяється правотворчий процес. Пропоную класифікацію стадій правотворчості в узагальненому вигляді (включаючи законодавчий процес і процес ухвалення підзаконних актів).Класифікація стадій правотворчості подається на тлі процесу право творення. Спочатку зауважу, що стадії правотворчості можуть збігатися зі стадіями правотворення, однак процес правотворення не вичерпується процесом правотворчості. Стадії правотворчості. Правотворчість, як процес, у результаті якого створюються нові нормативно-правові акти (норми права), складається з певних стадій:

• Передпроектна

 формування юридичного мотиву про необхідність внесення змін до   чинної   системи норм права — відбувається на рівні правосвідомості в результаті виявлення волі народу (колективу), об'єктивно зумовленої потребами його соціального життя; Цей етап правотворення характеризується дією об'єктивних чинників і становить підготовчу стадію правотворчості;

• Проектна стадія

- ухвалення рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта; 
- розробка концепції проекту нормативно-правового акта і підготовка його тексту (або доробка проекту, внесеного в порядку правотворчої ініціативи), тобто юридичне формулювання волі народу (колективу) у вигляді норм права. Проекти указів Президента, постанов уряду зазвичай готуються відповідними міністерствами і відомствами або на підставі плану попередніх робіт, або за разовим дорученням Президента, керівництва уряду. Такі проекти можуть бути підготовлені в апараті Президента і уряду.Щоб забезпечити кваліфіковане складання проекту, передбачається участь спеціалістів у відповідно до відомчого (галузевого) принципу, згідно з яким складання початкових проектів здійснюється тими органами і організаціями, профілю діяльності яких вони відповідають. До підготовки проектів нормативно-правових актів (головним чином, законів) залучаються партії, профспілки та інші громадські об'єднання;- попередній розгляд проекту нормативно-правового акта правотворчим органом.. Після урахування пропозицій і зауважень проект остаточно відпрацьовується і редагується;

 Найважливіші законопроекти можуть бути винесені на всенародне обговорення. Цей етап правотворення становить початкову стадію право-творчості;

• Стадія прийняття проекту нормативно-правового акта властива

колегіальному правотворчому органу — офіційне прийняття проекту після його обговорення. Колегіальні правотворчі  органи (уряд, державні комітети та ін.) приймають нормативні акти простою  більшістю голосів. Президент держави, міністри та інші органи одноособового керівництва затверджують свої акти (укази, накази, інструкції тощо) у персональному порядку. В Україні низка указів Президента потребує контрасигнації Цей етап правотворення характеризується активністю: вступає в дію суб'єктивний чинник і здійснюється власне «творчість права».

• Засвідчувальна стадія - підписання нормативно правового

документа; надання йому реєстраційного коду після включення до Єдиного реєстру нормативних актівУкраїни.

• Інформаційна  стадії офіційне опублікування прийнятого

нормативно-правового  акта в засобах масової інформації, доведення його до відома виконавців. Цей завершальний етап правотворення, який також має

активний характер і є заключною стадією правотворчості.

 Сам процес підготовки проекта законодавчого акта складається з ряда стадій, серед яких можна виділити:

1. Створення  концепції майбутнього закона;

2. Аналіз існуючих  норм, регулюючих дані відносини  і вивчення відповідного світового  досвіду; 

3. Безпосередня  робота над текстом проекта;

4. Експертиза  готового законопроекта.

Важливу увагу, на мій погляд, слід приділяти розробці концепції майбутнього закона - іі економічному, соціально-політичному контексту. Знайти обєктивно необхідне поєднання юридичного і практичного змісту акта, що потребує залучення, як юристів, так і спеціалістів в конкретно необхідних областях знаній ( економістів, социологів, психологів). Безумовно, важливо при розробці проекта закона використовувати світовий досвід правового рішення даного питання. Але тут слід уникати копіювання іностраних законів або міжнародних договорів, що і трапляється. Зміст закона повинен відповідати об'єктивним потребам часу і економічним умовам, враховуючи національний менталітет і особливості українського правозастосування.

     В процесі складання проектів деяких законів виникає необхідність підготувати інші акти, розвиваючі і конкретизуючі закон. Звичайно в тексті основного закона вирішується питання о підготовці і прийнятті таких актів, передбачається пункту з відповідним дорученням о порядкі його видання. Але це ще не гарантує своєчасну підготовку всього комплекса норм для вирішення конкретного питання. Гадається, доцільно було б прийняття пакета необхідних документів по даному питанню, що прийнято в законотворчій техніці інших краін. Одночасно розробка комплексів документів від закона до інструкції міністерств і відомств попереджало б непорозуміння і неясності, виникаючі при застосуванні основного закона у відсутності пояснюючих нормативних актів, а також виключило б протиріччя між ними.

 

 

 

 

 

     ІІІ  ВИДИ ПРАВОТВОРЧОСТІ

     3.1    Судова правотворчість — особливий вид правотворчості.

      

     Не можна обминути мовчанкою точку зору деяких учених проте, що особливим видом правотворчості є судова правотворчість. Відповідно до

ст. 40 Закону України «Про судоустрій» провідні роз'яснення  Пленуму Верховного Суду є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, які застосовують закон. Офіційно такі роз'яснення не мають нормативно-правового характеру і не визнаються джерелом права. Суд правозастосовчий, а не правотворчий орган. Водночас слід визнати, що у певних ситуаціях у країнах романс-германської правової системи судді «черпали» право безпосередньо з життя, і навіть конкурували в цьому із законодавцем. Не виділяючи судової правотворчості як особливий вид правотворчості в країнах континентального права, відзначимо, що в них (у тому числі в Україні) є тенденції до розвитку, хоча і скромному, елементів судової правотворчості.

  Будь-яке судове рішення, що ґрунтується, наприклад, на аналогії закону або на загальних принципах права, може сприйматися судами після проходження рішення через касаційну інстанцію як фактичний прецедент.

  Французький дослідник Р. Давид говорить про так звані «вторинні правові норми», утворювані суддями в процесі конкретизації норм права, сформульованих законодавцем. Він підкреслює, що зміст положень закону тлумачиться суддями у тому значенні, яке найбільшою мірою відповідає вимогам справедливості в момент застосування ними закону.

  Шлях до творчого застосування закону суддями в Україні відкриває новий Цивільний кодекс (Загальна частина), що включає норму про обов'язок судів під час вирішення цивільних справ застосовувати закони з урахуванням звичаїв ділового обороту, засад сумлінності, розумності, справедливості. Таким шляхом він допускає елементи правотворчості в діяльності судів при відправленні ними правосуддя, але лише в рамках права, забезпечуючи тим самим принцип верховенства права.

 Останнім часом у наукових колах України активізувалося відстоювання ідеї про судову нормотворчість. На думку його прихильників, судова правотворчість має стати найефективнішим засобом для того, щоб, по-перше, заповнювати прогалини в законодавстві; по-друге, покласти край знеціненню підзаконних актів; по-третє, усунути суперечності в чинному законодавстві.

 З одного боку, визнання законодавчих повноважень у суду призводить до ігнорування принципу поділу влади, з іншого — принцип поділу влади не може виключати внесок суду до правотворчості, наявність у нього специфічних нормотворчих функцій, зумовлених необхідністю постійно враховувати поступ соціального життя.

 Можна сказати, що судова практика набуває все більшого значення в Україні, а суди закладають основи правових норм, насамперед у вигляді юридичних актів судових органів. До них передусім належать рішення Конституційного Суду, які здатні набувати нормативно-правового характеру і спричиняти юридичні наслідки загального значення. Конституційний Суд здійснює офіційне тлумачення закону, у результаті якого не лише скасовуються окремі його положення, але й встановлюються нові нормативні розпорядження. Внаслідок цього Конституційний Суд перетворюється на суб'єкта законодавчої діяльності.

У діяльності Пленуму  Верховного Суду також убачаються своєрідні «законодавчі повноваження». Його постанови кваліфікуються не лише як коментарі (інтерпретації) закону, але й як нормативні акти. Можна погодитися з тим, що деталізація правових норм, яка міститься в керівних роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України, сприяє створенню нових правових положень не лише правозастосовного, але й нормативного характеру. Правда, форма вираження у керівних роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України дещо інша, ніж у норм права. Проте в структурному відношенні вони складаються з тих самих елементів: гіпотеза, диспозиція, санкція, і їх дія поширюється на невизначену кількість випадків, на персонально необмежене коло суб'єктів. Постанови Пленуму Верховного   Суду і судових колегій (в їх принциповій частині — мотивувальній, яка відбиває юридичну позицію суду в конкретній справі) є своєрідними прецедентами тлумачення норм права. Зауважимо, що в англійському праві прецедент розглядається не лише як народження нової правової норми, але й як своєрідна конкретизація відповідної правової норми, застосовуваної судом (так звана деклараторна теорія судового прецеденту).Таким чином, в Україні де-факто існує судовий прецедент, проте він не має офіційного законодавчого визнання.

 У перспективі конкретні судові рішення в Україні можуть одержати владні функції і бути поширеними на широке коло аналогічних ситуацій, тобто набути сили і авторитету норми права. Суду України, сприяє створенню нових правоположень не лише правозастосовного, але й нормативного характеру. Правда, форма вираження у керівних роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України дещо інша, ніж у норм права. Проте в структурному відношенні вони складаються з тих самих елементів: гіпотеза, диспозиція, санкція, і їх дія поширюється на невизначену кількість випадків, на персонально необмежене коло суб'єктів. Постанови Пленуму Верховного Суду і судових колегій (в їх принциповій частині — мотивувальній, яка відбиває юридичну позицію суду в конкретній справі) є своєрідними прецедентами тлумачення норм права.

 

 

 

 

 

 

     3.2    Види правотворчості громадянського суспільства за суб'єктами.

   

    Законотворчість громадянського суспільства (народу)  референдум - це засадна конституційно-правова форма прийняття законів громадянським суспільством;

• Підзаконна правотворчість:

а) органів місцевого  самоврядування (представницьких органів — рад народних депутатів, виконавчих органів і виборних посадових осіб);

б) громадських організацій (партій, профспілок та і їх посадових осіб);

в) комерційних організацій (акціонерних товариств відкритого і закритого типу та ін., їх посадових осіб);

г) трудових колективів (колективні договори й угоди). Визнання безпосередньої правотворчості громадянського суспільства (народу) як самостійного виду правотворчості є умовним, оскільки референдум (народне голосування) — лише заключний етап правотворчості, на якому відбувається затвердження нормативно-правового акта. Процес його прийняття (обговорення, доробки тощо) здійснюється, як правило, у представницькому державному органі. Громадянам на референдумі пропонується лише сказати: «так» чи «ні». Водночас завдяки референдуму громадянське суспільство виступає самостійним суб'єктом правотворчості, надає законопроекту сили закону, який за своєю юридичною чинністю не поступається законам держави. Таким чином, у правотворчості виражається державна воля народу. Факт участі громадян у референдумі є підставою для розгляду останнього як особливого демократичного виду правотворчості громадянського суспільства. Рішення, ухвалені всеукраїнським референдумом (конституційним і законодавчим), мають найвищу юридичну чинність і не потребують будь-якого затвердження. Вони служать правовою підставою правотворчої та правозастосовчої діяльності державних органів.

• Правотворчість органів місцевого самоврядування примикає до