Хозяйственые суды

26

Вступ

Метою виконання курсової роботи є вивчення системи господарських судів в Україні, їх розвиток і повноваження, а також статус суддів. 

Ця тема являється актуальною оскільки однією з необхідних умов успішного функціонування всіх елементів створюваного в Україні ринкового механізму є законність і дисципліна в діяльності суб'єктів господарювання.

У процесі господарювання між підприємствами, державними та іншими органами виникають, функціонують та припиняються численні господарські відносини. Ринковий механізм, як і будь-яке інше складне явище, не може розвиватися без зіткнень і конфліктів, що призводять до суперечностей між суб'єктами господарської діяльності. Такі суперечності між підприємствами, організаціями, державними та іншими органами стосовно їхніх прав та обов'язків у господарських відносинах називаються господарськими спорами. Саме ці господарські спори і є предметом розгляду та вирішення господарських судів.

Господарські суди є однією з гілок судової влади. Це спеціалізовані суди, на які законом покладено здійснення правосуддя у господарських відносинах. Господарський суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство.

Організація і діяльність господарських судів визначаються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій України», Господарським процесуальним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 6 листопада 1991 р., іншими нормативно-правовими актами України, а також міждержавними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Правова природа господарського суду як органу правосуддя визначається завданнями та повноваженнями, якими його наділено для виконання цих завдань. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій України» завданням господарського суду є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав громадян, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

При написані даної роботи я використовувала такі джерела: Дяченко В. І. Система правоохоронних органів, Михайленко О.Р. і Демський Е.Ф. суд, правоохоронні та правозахисні органи України, Тимченко С. М. Судові та правоохоронні органи України, Закон України „Про судоустрій” та інші джерела.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРЫЯ СТВОРЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ В УКРАЇНІ

Господарський суд є однією з гілок судової влади (поряд із за­гальними судами), на яку законом покладено здійснення правосуд­дя в згаданих відносинах. Він самостійно вирішує всі господарські спори, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами.

Господарський суд в Україні зазнав великих змін як у правово­му статусі, так і в регламентації його діяльності. З органу, наділе­ного повноваженнями управлінського характеру, його перетворено на такий, що здійснює правосуддя в господарських відносинах і є незалежний під час виконання цієї функції.

1.1. „Статут судочинства в комерційних судах” від 20 листопада 1864 року.

Історичні корені нинішніх господарських судів сягають глиби­ни століть — до 1727 року. Щоб уникнути ускладнень з розглядом торгових справ, у бага­тьох містах було створено Комерційні суди. В Російській імперії 1864р. була проведена судова реформа „Статут судочинства в комерційних судах” від 20 листопада 1864 року, складався з 15 розділів. При цьому відбулися деякі зміни в су­дочинстві:

а) створення загально рівного відкритого гласного суду;

б) створення установ загальної юстиції(окружний суд, судова палата і сенат);

в) створення установ мирової юстиції(дільничний мировий суддя, повітовий  
     з’їзд мирових судів, сенат);

г) запроваджено інститут присяжних;

д) залучення до судового процесу адвокатів[1].

Головною особливістю здійснення право­суддя в комерційних судах було прагнення до швидкого розгляду справи. Комерційні суди діяли до 1917 року.

1.2. „Про державний Арбітраж в СРСР” від 30 листопада 1979 року.

Декретом № 1 про суд Радянська влада ліквідувала всі без ви­нятку судові установи. У період грома­дянської війни керівництво господарством здійснювалося військо­во-адміністративними методами, було суворо централізованим і зосереджувалось у головкомах, що вели облік усіх наявних ресур­сів і розподіляли сировину, матеріали й готову продукцію за нарядами. Підприємства ж, не маючи господарської самостійності, не тільки не укладали відповідні договори, а навіть не здійснювали грошові розрахунки між собою. Спори, що виникали між ними, вирішувались головкомами, які керували їхньою роботою. Після закінчення громадянської війни й переходу до нової економічної політики умови діяльності підприємств докорінно змінилися. Гос­подарською реформою, що почалася з кінця 1921 року, впрова­джується комерційний розрахунок в якому на зміну майже приходять товарно-грошові відносини та інші категорії. За цих умов назріває необхідність у створенні спеціальних органів такими органами стали арбітражні комісії.

Постановою від З квітня 1922 року Президія Вищої ради народного господарства утворила Арбітражну комісію при ВРНГ і арбітражні комісії при її місцевих органах та затвердила Положення про арбітражну комісію. В Україні Постанову Раднаркому УРСР про організацію Вищої арбітражної комісії УРСР було прийнято 16 листопада 1922 року. Систему республіканських і місцевих арбітражних комісій очолила Арбітражна комісія при Раді Праці й Оборони СРСР, положення про яку було затверджено 6 червня 1924 року. За характером дія­льності дані органи нагадували суди. Один з арбіт­рів мав бути юристом, другий — господарником. Рішення місце­вих арбітражних комісій можна було оскаржити у Вищу арбітраж­ну комісію при Економічній Раді союзних республік.

Подальший розвиток арбітражу був пов'язаний з переходом на госпрозрахункові методи господарювання, з організацією зв'язків на основі договорів. До компетенції було віднесено всі спори за укладеними договорами, про якість продукції, а також інші майнові спори між установами, підприємствами й організаціями усуспільненого сектора, крім винятків, установлених законом.

Новий етап розвитку радянського арбітражу пов'язаний із при­йняттям Конституції СРСР 1977 року. Органи Держарбітражу були перетворені в конституційні. Стаття 163 основного Закону передба­чала, що вирішення господарських спорів між підприємствами, уста­новами й організаціями здійснюється органами державного арбітра­жу в межах їхньої компетенції. Організація і порядок їхньої діяль­ності встановлюється Законом „Про державний Арбітраж в СРСР”. Цей Закон прийнятий 30 листопада 1979 року Верховною Ра­дою Союзу РСР, визначив підвищення ролі органів державного арбітра­жу в зміцненні законності в господарських відносинах. На його основі Рада Міністрів СРСР затвердила положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів і Правила розгляду господарських спорів державними арбітражами.

Відповідно до перерахованих актів арбітраж повинен був не тільки забезпечувати захист прав та інтересів організацій у процесі вирішення господарських спорів, але й активно впливати на них з метою дотримання законності й державної дисципліни, усувати недоліки в цій сфері діяльності та керівництві організаціями, за­безпечувати однакове і правильне застосування законодавства, здійснювати заходи, спрямовані на вдосконалення юридичного ре­гулювання господарської діяльності.

1.3. „Про внесення змін і доповнень у законодавство Союзу РСР про Державний арбітраж” від 18 лютого 1987 року.

Правові засади, які застосовував арбітраж, були в основному спрямовані на низові ланки економіки й майже не стосувалися ви­щих органів. Арбітражу надавалося право в разі виявлення в ході ви­рішення господарського спору незаконного відомчого акта не ра­хуватися з ним і приймати своє рішення, діючи виключно на осно­ві закону. Водночас визнавати незаконні акти управління недій­сними Держарбітраж не мав права.

18 лютого 1987 року був прийнятий Указ Президії Верховної Ради СРСР „Про внесення змін і доповнень у законодавство Союзу РСР про Державний арбітраж”.

Згаданий орган не входив більше до системи виконавчо-розпорядчих органів. Можливості його впливу на підприємства й організації збільшився, але зв'язок Держарбітражу з Радою Міністрів СРСР зберігся. У вирішенні спорів арбітражі стали цілком незалежними від вищих і місцевих виконавчо-розпорядчих органів держуправління. Постановою Ради Міністрів СРСР від 16 квітня 1988 року було затвердже­но нове Положення про Державний арбітраж СРСР і нова редак­ція Правил розгляду господарських спорів державними арбітра­жами.

Так, із переходом до ринкової економіки, виникла необхідність кардинально перебудувати систему органів, що вирішують госпо­дарські спори, тим самим забезпечити однаковий захист прав і за­конних інтересів усіх суб'єктів даної сфери. Закон Української РСР «Про державний арбітраж» Верховною Радою України був прийнятий 4 червня 1991 року. Отже, уперше в історії СРСР сформувалася самостійна система арбітражних судів в окремій республіці. У цьому законодавчому акті було визначено прерогативи господарського суду саме як ланки судової влади, що здійснює правосуддя у відповідних юридичних відносинах. Закон України «Про арбітражний суд» уперше з часів революції започат­кував проведення судочинства з господарських справ спеціалізо­ваними судовими установами.

РОЗДІЛ 2. СТАТУС, ПРИНЦИП ДІЯЛЬНОСТІ І КОМПЕТЕНЦІЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ.

2.1. Статус господарського суду і судді в Україні.

Відповідно до Конституції України та Закону України "Про судоустрій" правосуддя у господарських відносинах здій­снюється господарським судом.

Особливості статусу господарського суду визначаються тим, що він є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, які виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді спорів про банкрутство[2].

Господарські суди, в яких працює 427 суддів, сприяють зміцненню законності і протидіють проявам злочинності в економічній сфері. З цією метою постійно направляються окремі ухвали на адресу керівників підприємств, установ і організацій, в діяльності яких виявлено недоліки, а також повідомлення до органів прокуратури та внутрішніх справ. Щороку майже на 50% збіль­шується кількість звернень суб'єктів господарювання за захис­том своїх порушених прав та інтересів.

Господарські суди є юридичними особами, мають самостій­ний кошторис, поточний, а при необхідності — й інші рахунки в установах банку, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням2.

Працівники апарату господарських судів є державними службовцями, на яких поширюється дія Закону України "Про державну службу". Фінансування господарських судів здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Розмір асигнувань на утримання господарських судів затверджується Верховною Радою України за поданням Голови Вищого господарського суду України. Судді — недоторканні. Цей принцип поширюється на житло даної посадової особи, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне їй майно й документи.

Без згоди Верховної Ради України суддю не повинно бути затри­мано чи заарештовано до винесення обвинувального вироку судом.

Він не може бути затриманий за підозрою у вчинені злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган у порядку провадження в справах про адмініст­ративні правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою в скоєнні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається в судовому порядку, повинен бути негайно звільне­ний після з'ясування його особи.

Проникнення в житло чи службове приміщення судді, у його особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшу­ку чи вилучення прослуховування його телефонних розмов, корес­понденції, речей і документів, особистий обшук судді можуть про­вадитись тільки за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді в разі прийняття головою відповідного суду ухвали про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки.

2.2. Принцип діяльності господарських судів в Україні.

Відповідно до Конституції України правосуддя в господарських відносинах здійснюється господарським судом. Він є незалежним органом у вирішенні всіх спорів даної сфери, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство.

У науці господарського процесу під принципами відповідного процесуального права розуміють основні засади (загальні керівні положення), що визначають характер організації господарського суду та його діяльності щодо здійснення правосуддя у відносинах цієї сфери.

Проблема способів організації та проведення господарського процесу є однією з центральних проблем, які досліджувалися зга­даною наукою. У літературі часів існування державного арбітражу висловлювалися різні думки стосовно поняття, кількості, назви та змісту принципів господарського процесу як основних положень, що у своїй сукупності характеризують найсуттєвіші риси процесу, а також зміст і призначення його основних інститутів. Значно мен­ше уваги приділялося дослідженню принципів діяльності госпо­дарського суду. Певне поліпшення у визначення їхнього переліку вносить ст. 4 Закону України «Про господарські суди»(7 лютого 2002р. Втратив чинність), хоч вона й не вирішує проблеми остаточно, оскільки кожний із принципів знаходить своє закріплення, як правило, не в одній, а в низці норм і процесуальних правил, що характеризують зміст даного принци­пу; у статті чітко не розмежовуються способи організації і способи діяльності господарського суду; вона містить неповний перелік принципів, хоч реально можна назвати й інші засади діяльності го­сподарського суду, що закріплюються в нормах права й реалізу­ються на практиці.

Згідно зі Закону України «Про судоустрій» госпо­дарський суд здійснює правосуддя на принципах: