Способи забезпечення виконання зобов"язань

• триваючі неустойки за прострочення виконання не грошового зобов'язання (зокрема прострочення передання речі);
• неустойки, що нараховуються не за кожний день, а за кожний тиждень, місяць прострочення тощо.

Це не означає, що сторони  договірних відносин не вправі забезпечувати  свої зобов'язання подібними неустойками. Однак при цьому для запобігання невідповідності положень договору нормам закону слід відмовитися від використання термінів «штраф» та «пеня» [6, стр. 60-74 ].

Неустойка стягується незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, лише в силу самого встановлення неустойки законом або договором. Це означає, що на відміну від загального виду цивільно-правової відповідальності — відшкодування збитків, для застосування якого необхідна наявність трьох умов:

• протиправної поведінки, шкоди (збитків);
• причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою;
• вини порушника.

Для покладення на боржника цивільно-правової відповідальності у вигляді неустойки необхідною та достатньою є наявність лише двох умов:    а) протиправної поведінки;

б) вини боржника.

        Якщо боржник звертається до суду з проханням зменшити суму нарахованої неустойки (ч. З ст. 551 ЦК), посилаючись на те, що вона значно перевищує розмір збитків, йому треба доводити наявність (відсутність) збитків у кредитора та їх розмір [9, стр. 54; 141].

Оскільки стягнення  неустойки є самостійною мірою  цивільно-правової 
відповідальності, на суму неустойки не нараховуються проценти.

Чинним Цивільним кодексом України передбачено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме майно і нерухоме майно.   Важливо зазначити, що предметом неустойки за загальним правилом можуть бути тільки повністю оборотоздатні речі [9, стр. 54; 141]. Обмежено оборотоздатні речі, що можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом, можуть встановлюватися в якості неустойки тільки у відносинах між суб'єктами, які наділеними правом мати такі об'єкти або відповідними дозволами на використання таких об'єктів.

Оскільки штраф як різновид неустойки визначається або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання, або у твердій сумі, а звідси його розмір, як правило, відомий у момент виникнення забезпеченого зобов'язання, неустойка у вигляді штрафу може бути встановлена у вигляді речі, визначеної родовими ознаками (ч. 2 ст. 185 ЦК), а також у вигляді індивідуально визначеної речі (ч. 1 ст. 185 ЦК), в тому числі у вигляді нерухомого майна [9, стр. 54; 141]. Водночас пеня — це триваюча, зростаюча неустойка, загальний кінцевий розмір якої заздалегідь невідомий. Тому в якості пені можна застосовувати лише родові речі, кількість яких до передання також буде змінюватися залежно від часу прострочення. Визначаючи неустойку у вигляді майнової цінності, сторони мають встановити грошову оцінку такої неустойки.

Загальновідомим у доктрині цивільного права є поділ неустойки  на законну (розмір та підстави стягнення якої визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення якої визначаються сторонами у самому договорі).

Договірна неустойка може визначатися як у вигляді грошової суми, так і іншої майнової цінності ( ч. 2 ст. 551 ЦК) [9, стр.141].

Законна неустойка встановлюється виключно у грошовій формі, і для того, щоб вона вважалася законною та застосовувалася незалежно від домовленості сторін договору, необхідно, щоб законом або іншим актом цивільного законодавства було визначено її конкретний розмір, а також підстави стягнення (вид порушення, за яке неустойка встановлюється). Цивільний кодекс України дозволяє сторонам договірних відносин змінювати розмір законної неустойки. При цьому, якщо збільшення законної неустойки допускається в будь-якому випадку, то її зменшення можливе за рішенням суду за наявності кількох умов:

• якщо розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов'язання збитків;
• за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Суд може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки як за власною ініціативою, так і за клопотанням сторони.

В останньому випадку  сторона, що звертається з клопотанням, повинна доводити наявність підстав  для зменшення неустойки [7, стр. 100- 108].

Оскільки сплата (передання) неустойки та відшкодування збитків є самостійними формами цивільно-правової відповідальності, ч. 2 ст. 552 ЦК дозволяє їх одночасне застосування у разі порушення боржником зобов'язання. Співвідношення сплати (передання) неустойки та відшкодування збитків встановлене ст. 624 [9, стр. 155].

           У науці та практиці застосування неустойки виділяють чотири види її співвідношення із збитками:

• штрафна неустойка, наявність якої дозволяє стягувати збитки у повному розмірі понад суму неустойки;
• залікова неустойка, що дозволяє стягувати збитки в сумі, не покритій неустойкою;
• альтернативна неустойка, яка надає кредитору право вибору або звертатися до боржника з вимогою про сплату (передання) неустойки, або вимагати відшкодування збитків;
• виключна неустойка, яка не дозволяє кредитору вимагати відшкодування збитків навіть за їх наявності.

 

 

                                           2.1.2. Порука.

Порука є одним із традиційних способів забезпечення виконання зобов’язання, зміст якого відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України полягає у тому,  що  поручитель поручається   перед кредитором іншої особи (боржника) відповідати за виконання нею свою зобов'язання у повному обсязі або и певній частині [9, стр.141].

. Порука надає кредиторові  додаткову гарантію виконання  зобов'язання, оскільки у разі його невиконання чи неналежного виконання кредитор може пред'явити свої вимоги до поручителя.

Підставою виникнення поруки є договір про неї, що укладається між кредитором за основним зобов'язанням та особою, яка надала згоду бути поручителем його боржника. Порядок укладеним, зміни та розірвання договору поруки регулюється загальними правилами про угоди, які встановлені нормами цивільного законодавства, за винятком спеціального правила, що міститься у ст. 547 ЦКУ, про обов’язкову письмову форму будь-якого правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання (зрозуміло, що у точу числі й договору поруки), незалежно від форми укладання основної угоди [9, стр.140]. Недодержання письмової форми тягне за собою нікчемність договору поруки.

Цивільне законодавство не передбачає будь-яких зобов'язань, виконання яких не може бути забезпечено порукою. Виняток становлять лише недійсні зобов'язання, оскільки за змістом ч. 2 ст. 548 ЦКУ забезпечити можна лише дійсну вимогу - таким чином, порука має акцесорний характер: визнання недійсним основного зобов'язаний, яке забезпечується укладенням договору поруки, незалежно від тих підстав, за якими основне зобов’язання визнається не дійсним, тягне і беззаперечну недійсність поруки. Укладення договору поруки можна спрямувати на забезпечення не тільки дійсного, а ще й не існуючого (але такого, що за умови настання певних обставин, може виникнути у майбутньому) зобов'язання.

Цивільне законодавство  передбачає наслідки порушення зобов’язання забезпеченого порукою це полягає у тому, що поручитель несе перед кредитором солідарну відповідальність з боржником за основним зобов'язанням. Таким чином, при укладенні договору поруки виникає множинність осіб на боці боржника, і законодавець визначає солідарні обов'язки для цих боржників. Проте солідарність їх відповідальності не є необхідною умовою поруки, тому що положення ч. 1 ст. 554 ЦКУ мають диспозитивний характер, оскільки надають можливість сторонам встановити у договорі іншу (субсидіарну) відповідальність поручителя [9, стр.140]. У такому разі до звернення з вимогою до поручителя кредитор повинен вжити заходів для отримання заборгованості з боржника. Але, треба зазначити, якщо у договорі поруки вид відповідальності боржника та кредитора спеціально не обумовлено, то буде застосовуватися згадане правило ЦКУ про солідарну відповідальність вказаних осіб [3, стр. 21].

Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦКУ поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, якщо тільки інше не встановлено договором поруки. Розмір зобов'язання поручителя перед кредитором визначатиметься обсягом відповідальності боржника за відповідне порушення основного зобов'язання [9, стр.140].

Цілком можливим є й встановлення поруки щодо виконання боржником одного й того ж зобов'язання одночасно з боку декількох осіб (шляхом спільного надання ними поруки у формі укладення одного договору). У цьому разі такі поручителі відповідають перед кредитором солідарно (якщо інше не передбачено договором поруки). Кредитор вправі пред'явити свої вимоги до будь-кого з поручителів, або до боржника. Особи ж, які незалежно одна від іншої поручилися за одного боржника й уклали різні договори поруки, статусу солідарних боржників не набувають [6, стр. 75 - 81].

     Одержавши  вимогу кредитора, поручитель, перед тим як її задовольнити, зобов'язаний попередити про це боржника, а у разі пред'явлення до нього позову — подати клопотання про залучення боржника до участі у справі (ч. 1 ст. 555 ЦКУ) [9, стр.142]..

          У супротивному ж випадку боржник буде вправі висунути проти зворотної вимоги поручителя усі ті заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. Поручитель же також має право висунути проти вимоги кредитора усі ті заперечення, які міг би навести сам боржник (за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника). Звісно, ці заперечення використовуються поручителем з метою відхилення вимоги чи зменшення її розміру. Слід звернути увагу, що право висунути проти вимоги кредитора вказані заперечення поручитель зберігає навіть у тому випадку, коли боржник від них відмовився або ж визнав свій борг [5, стр. 64].

Після виконання поручителем  зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому всі документи, які підтверджують цей обов'язок боржника, оскільки сам поручитель, виконавши зобов'язання замість боржника, відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦКУ набуває всіх прав кредитора за цим зобов'язанням — насамперед право зворотної вимоги до боржника, а також прав, що забезпечували виконання цього зобов'язання [9, стр.140].. Таким чином, у цілому зобов'язання не припиняється, у ньому лише змінюється кредитор, який має право безпосередньо звертатися до боржника.

Обсяг прав кредитора, що переходять до поручителя, має відповідати обсягу задоволених поручителем вимог кредитора за основним зобов'язанням. Тобто, якщо поручителем тільки частково виконано вимогу кредитора, то він набуває право регресу лише у тій частині. Повне ж задоволення поручителем вимог кредитора передбачає і повне відшкодування витрат поручителя.

     У випадку виконання зобов'язання перед кредитором кількома поручителями, кожен з них відповідно до змісту ч. З ст. 556 ЦКУ має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми. Відповідно до ст. 557 ЦКУ боржник, який виконав своє забезпечене порукою зобов'язання, повинен негайно повідомити про це поручителя [9, стр.143].. У разі недотримання цієї вимоги, поручитель, який виконав забезпечене порукою зобов'язання, має право стягнути з кредитора одержане або висунути регресну вимогу до боржника. В останньому ж випадку вже боржник має право стягнути з кредитора безпідставно одержане.

Оскільки порука є акцесорним зобов'язанням, залежним від долі основного, підставою припинення поруки є:

• припинення основного зобов'язання;
• припиненням договору поруки є зміна основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;
• припиняється порука й у разі відмови кредитора після настання строку виконання зобов'язаний прийняти належне виконання, запропоноване боржником чи поручителем, при цьому причини такої відмови не мають значення (ч. 2 ст. 559 ЦКУ);
• порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, то протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання  кредитор не пред’явить вимоги до поручителя;
• порука припиняється,  якщо кредитор не пред'явить  позову  до  поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Порука майже наздоганяє найбільш популярну як засіб забезпечувального характеру у цивільних відносинах неустойку і стає досить частим супутником договірних зобов’язань [3, стр. 22].                                      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

 

 

       2.1.3. Гарантія.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України гарантія є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань. За змістом та правовими наслідками гарантія, передбачена ЦК, яку ще називають банківською або фінансовою гарантією, є новим для українського законодавства видом забезпечення виконання зобов'язань. Стаття 560 ЦК містить загальне визначення гарантії - за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку [9, стр.143].