Боргове навантаження на національну економіку і боргова криза

Істотне зростання обсягів грошової маси в розвинутих країнах від початку  фінансово-економічної кризи і  збереження напруженості на фінансових ринках цих країн зумовлюють підвищення попиту міжнародних інвесторів на активи країн із ринками, що формуються. Серед  розвинутих країн з початку 2008 року до жовтня 2010-го рейтингові агентства  знизили кредитні рейтинги 25 країнам. Водночас серед країн із ринками, що формуються, з початку 2010 року кредитні рейтинги було підвищено 21 країні.

З одного боку, відновлення припливу капіталів до країн із ринками, що формуються, забезпечило покриття фінансових розривів у бюджетах і платіжних балансах цих країн; з другого боку, масштабні припливи іноземного капіталу породжують додаткові загрози, пов'язані з виникненням чергового буму цін на активи, накопиченням валютних дисбалансів у економіці й посиленням інфляційного тиску.

Для зменшення  негативних ефектів, пов'язаних із припливом  іноземного капіталу, органи макроекономічного регулювання зазвичай використовують такі інструменти макроекономічної політики: зміцнення обмінного курсу національної валюти, поповнення валютних резервів і випуск в обіг додаткової грошової маси, проведення жорсткішої фіскальної політики. Азіатські країни надають перевагу інструментам, які дають можливість зменшити волатильність обмінного курсу й водночас перешкоджають його різкому зміцненню. Саме тому в цих країнах темпи накопичення валютних резервів залишаються високими й перевищують відповідні показники в інших країнах. Органи грошово-кредитного регулювання азіатських країн намагаються також стерилізувати приплив іноземного капіталу через операції з державними цінними паперами для зменшення тиску даного припливу на рівень внутрішніх цін і ліквідність фінансових установ.

Із метою  зменшення припливу іноземного капіталу окремі країни використовують також обмеження на операції рахунку капіталів платіжного балансу.

Як показує  міжнародний досвід, застосування обмежень на операції рахунку капіталів платіжного балансу в рамках загального пакету заходів з управління потоками іноземного капіталу може застосовуватися за дотримання таких умов:

фактичний обсяг виробництва у країні наближається до потенційного;

обсяг золотовалютних резервів країни є достатнім і  перевищує загальноприйняті критерії адекватності резервів;

обмінний  курс національної валюти не є заниженим;

потоки іноземних капіталів  не мають постійного характеру і є перехідними [9, с.253].

Оскільки  в умовах України справджується  лише остання з названих умов, основними інструментами управління потоками іноземного капіталу до економіки країни мають стати:

активне проведення валютних інтервенцій Національним банком і прискорене накопичення валютних резервів;

реалізація  жорсткішої бюджетно-податкової політики і проведення стерилізації надлишкової грошової маси через операції з державними цінними паперами;

приведення  нормативно-правової бази НБУ у сфері  пруденційного регулювання у відповідність із рекомендаціями Базеля III.

Зокрема, вимоги до мінімального розміру банківського капіталу мають зазнати таких змін: покладення в основу регулювання капіталу І рівня і підвищення мінімальних вимог до його розміру від 4 до 6 %; запровадження антициклічних буферів капіталу у вигляді 2,5-відсоткової надбавки до нормативу адекватності капіталу, яка діятиме в період економічного піднесення; введення до складу нормативів адекватності капіталу коефіцієнта валового левериджу (відношення капіталу І рівня до абсолютної суми банківських активів).

Наведені  заходи забезпечуватимуть зменшення  ризикованості зовнішніх корпоративних запозичень як основної складової умовних зобов'язань держави і сприятимуть утриманню макрофінансової стабільності в Україні у довготривалій перспективі [4, с.21].

Узагальнені пропозиції зазначених авторів щодо удосконалення боргової політики держави передбачають:

• формування цілісної системи законодавчого забезпечення регулювання витрат з обслуговування і погашення державного боргу;
• визначення величини, складу та структурних параметрів державного боргу, на які повинна орієнтуватись відповідна політика;
• встановлення межі заборгованості (в тому числі визначення загального обсягу бюджетного дефіциту і відповідно обсягів запозичень, необхідних для їх фінансування);
• оптимізацію основних напрямів використання запозичених коштів і визначення їх впливу на мікро- і макроекономічні показники;
• розробку чітких економічних критеріїв виділення державних капіталовкладень на фінансування проектів розвитку;
• встановлення можливості і доцільності фінансування за рахунок державного боргу загальнодержавних програм;
• врегулювання питань щодо порядку надання державних гарантій і визначенням пріоритетів у цій сфері;
• зниження відсоткових ставок і поступова ревальвація національної валюти, що дозволяє зменшити вартість обслуговування зовнішнього боргу;
• забезпечення керованості зовнішнім боргом у теоретичному плані потребує вдосконалення методики визначення ліміту зовнішнього боргу шляхом введення додаткових індикаторів боргового навантаження з урахуванням структури зовнішнього боргу за термінами та позичальниками і джерел його покриття. Враховуючи високий ступінь ризикованості зовнішніх корпоративних запозичень, і з огляду на те, що держава несе відповідальність за борги як свої, так і всіх резидентів, для забезпечення керованості боргової політики оцінку фінансової спроможності і макроекономічної стабільності країни необхідно здійснювати за показником сукупної зовнішньої заборгованості;
• залучення зовнішніх коштів слід здійснювати з урахуванням умов залучення (термінів і вартості), а також платоспроможності суб'єктів і можливостей надання державних гарантій, враховуючи можливе навантаження на державний бюджет. При формуванні боргової стратегії необхідно брати до уваги напрями використання зовнішніх запозичень, виходячи з пріоритетних напрямів розвитку економіки. Доведено, що фінансування погашення дефіциту бюджету спричиняє збільшення державного боргу без створення майбутньої бази його погашення; капіталотворче використання коштів призводить до збільшення ВВП у майбутньому при сталому рівні оподаткування на всіх проміжках часу та до зростання добробуту населення. Зовнішні державні запозичення України використовуються здебільшого на поточні потреби, тобто для забезпечення стабільності грошово-кредитної системи, підтримки Державного бюджету та здійснення «критичного імпорту» (переважно енергоресурсів). І тільки невелика частина цих коштів спрямована безпосередньо на розвиток економіки. Значна питома вага реструктуризованої в державний борг заборгованості за енергоресурси свідчить про те, що скорочення їх споживання повинно бути однією з пріоритетних цілей структурної перебудови і технічного переозброєння економіки;
• граничні обсяги зовнішніх запозичень слід формувати з урахуванням платежів з обслуговування боргу за певний період, достатності міжнародних резервів та виходячи з прогнозованої динаміки ВВП, експорту, обмінного курсу національної валюти, стану платіжного балансу [18, с. 223].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Підсумовуючи  все вище згадане, варто сказати, що державний борг -

це сукупність зобов'язань держави за платежами, які належить виконати на підставі одержаних або гарантованих активів, товарів та послуг в минулі періоди.

Державний борг можна класифікувати за рядом  критеріїв, основними з яких є:

- поточний  та капітальний;

- зовнішній  та внутрішній, які в свою чергу  також класифікуються.

Щодо  боргової кризи, то її можна визначити, як кризу зовнішньої заборгованості, яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати  з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод.

Вибухонебезпечне зростання сумарного державного боргу, зумовлене надмірним нарощуванням внутрішнього державного боргу, залученням у значних обсягах кредитів міжнародних фінансових організацій, неконтрольованим наданням державних гарантій і трансформацією умовних зобов'язань уряду в прямий державний борг може спровокувати кризу державної заборгованості вже у 2011-2012 рр. Крім того, суттєве збільшення державного боргу породжує ризики гіперінфляції та збереження хронічно високих відсоткових ставок - невід'ємних атрибутів високих бюджетних дефіцитів, - які створюватимуть перешкоди для відновлення інвестиційного процесу і переходу економіки на траєкторію стійкого зростання.

У нинішніх умовах основну роль у процесі  управління державним боргом України  повинні відігравати зважена  політика державних запозичень та зменшення масштабів трансформації умовних зобов'язань уряду в прямий державний борг. Нетто-накопичення державного боргу має бути тимчасовим, а державні позики повинні мати цільовий характер та органічно вписуватися у систему антикризового регулювання економіки.

Надмірний державний борг може призвести до повної або часткової втрати країною-позичальником політичної й економічної незалежності та водночас помітно посилити позиції країни-кредитора.

На нашу думку, найнеобхіднішими будуть наступні заходи, щодо зменшення державного боргу:

зменшити  дефіцит державного бюджету України;

установити  ліміт надання державних гарантій;

обмежити  зростання умовних зобов'язань  держави та зменшити ступінь їх ризикованості  для державних фінансів шляхом запровадження  ефективних механізмів розподілу ризиків між урядом і приватними суб'єктами;

запроваджувати  нові інструменти на ринку внутрішніх запозичень;

забезпечити спрямування запозичених коштів (в обсягах понад суми погашення державного боргу) на інвестиції в інфраструктурні галузі, які сприятимуть підвищенню ефективності виробництва й активізації економічної діяльності у країні.

Саме  ці заходи і ряд інших допоможуть зменшити державний борг, і тим  самим уникнути боргової кризи в  Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

         1. Бюджетний Кодекс України від 08.07.2010 р. № 2456 // Відомості Відомості Верховної Ради України, - 2010. - № 50-51 (зі змінами та доповненнями)

2. Закон України “Про державний внутрішній борг України”  від

16.09.1992р. №2604 // Відомості Верховної  Ради України. – 1992. -№41 
         3. Артус М.М., Хижа Н.М. Бюджетна система України: Навч. посіб. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2005. – 220 с. (185)

4. Богдан Т.П. Управління державним боргом і макрофінансові ризики в економіці України // Фінанси України. – 2011. - №1. – С.13-22.

5. Богдан Т. Регулювання боргових процесів на новому етапі розвитку світової фінансової системи // Вісник НБУ. - Серпень 2010. - №8 (174). – С.18-24.

6. Бондарук Т.Г. Механізм управління та обслуговування державного боргу // Фінанси України. - 2007.- №4. - С. 94-102.

7. Вахненко Т. Трансормація боргової моделі України у кризовий період // Вісник НБУ. - Листопад 2010, -№11(165). – С.40-45.

8. Вахненко Т.П. Особливості формування державного боргу та управління його складовими в період фінансової кризи // Фінанси України. - 2009. -№6. – С.14-28.

9.Воронін В.Є. Макроекономічне регулювання в умовах глобальних трансформацій: моногр. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. - 392 с.

10. Грідчіна М.В., Захожай В.Б., Осіпчук Л.Л. та ін. Фінанси (теоретичні основи). Підручник. – К.: МАУП, 2004. – 280с. (110)

11.Зіденберг А., Хоффман Л. Україна на роздоріжжі: Посібник. –К.: “Фенікс”, 2002. – 477 с. (81)

12.Карлін М.І. Фінанси України та сусідній держав: Навч. посіб. – К.: Знання, 2007. – 589 с. (64)

13.Киреев А.П. Международная экономика. Учебное пособие для вузов. В 2-х ч. М., 1997. – 425с.

14.Кілієвич  О., Мертенс О. Мікроекономіка  для аналізу державної політики: Підручник. – К.: Вид-во Соломії  Павличко «Основи», 2005. – 655 с. 

15.Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний посібник. / Херсон: Олді-плюс, 2002 р. – 352 с. (199)

16.Михасюк І., Мельник А., Крупка  М., Залога З. Державне регулювання  економіки / За ред. д-ра екон. наук, проф., акад. АН вищої школи  України І.Р. Михасюка. – Львівський  національний університет ім. І.  Франка. Підручник. Друге вид., виправлене  і доповнене. – К.: Атіка, Ельга-Н, 2000. – 592 с.

17. Федосов В.М., Колот О.А. Укравління державним боргом у контексті ризик-менеджменту // Фінанси України. - 2008. -№3. – С.3-33.

18.Ходжаян А.О. Боргова політика та її роль у забезпеченні макроекономічної стабільності // Актуальні проблеми економіки. - 2010. -№2(104). – С.220-228.

19.Царук О. Статистичний аналіз державного боргу України та оцінка його впливу на економіку // Банківська справа. - 2007. -№6. – С.52-59.

20. Юрій С.І., Стоян В.І., Даневич О.С. Казначейська система: Підручник.

2-ге вид.  змін. й доп. – Тернопіль: Карт-бланш, 2006. – 818 с. (458)

21.Юрій С. Управління зростанням на основі боргу і Україна // Журнал Європейської економіки, Березень 2007, -Том 6 (№1). – С.6-27.

         22.Верховна Рада України // http://portal.rada.gov.ua

23.Міністерство економіки України // http://www.me.gov.ua

24.Міністерство фінансів України // http://www.minfin.gov.ua