Контрольная работа по "Економічна теорія"

    5. Технологічний спосіб виробництва. Окремими складовими НТР є розвиток науки і техніки. в історії розвитку техніки виокремлюють три основні етапи:

    Перший  почався з виникненням первісного ладу, появою найелементарніших знарядь  праці й тривав до кінця  ХVІІІ – початку ХІХ ст..,  тобто до появи машинного виробництва.  Цей етап охоплює понад 3 млн. Років існування людського суспільства, а властивий йому технологічний спосіб виробництва базувався на ручній праці.

    Другий  етап  тривав до початку розгортання  НТР (до середини 50-х років ХХ ст.) і базувався на машинній праці. На першому  етапі техніка розвивалася  на основі емпіричних знарядь і практичного  досвіду людей.  Розвиток науки  і техніки в докапіталістичних  формаціях відбувався відокремлено. І лише в ХVІ – ХVІІІ ст.. почався прогрес поступового зближення наукового і технічного прогресу.

    НТП – має еволюційну та революційну  форми розвитку.  Як загально історична  закономірність, він виник в період промислової революції кінця  ХVІІІ – початку ХІХ ст.. еволюційна форма розвитку характеризується поступовими кількісними (переважно) та якісними (частково) змінами в розвитку науки і техніки, вдосконаленням традиційних видів техніки, виробництва. Революційна форма  розвитку НТП означає появу принципово нових видів, їх практичне застосування тощо, тобто докорінну революційну зміну технологічного способу виробництва.

    Машина  складається  з робочої машини, яка приводить  в дію  знаряддя праці; двигуна, що забезпечує машину енергію; передавального механізму (або приводу), який слугує для передачі енергії  від двигуна до робочої машини. У промисловій революції ХVІІІ – початку ХІХ ст.. вихідним  пунктом було винайдення робочої машини, що згодом зумовило докорінні зміни  в інших частинах машини. Хоча перші  машини виникли на базі поступового нагромадження емпіричних знань, але з цього  часу техніка стає результатом цілеспрямованого вивчення законів природи, матеріалізації наукових відкриттів, наука починає перетворюватися на специфічну продуктивну силу. У свою чергу,  технічний прогрес стає надзвичайно сильним стимулом розвитку науки. 

    6.    Людина – надзвичайно складна істота, вона поєднує в собі  біологічне і соціальне.

    Як  біологічна істота людина – унікальний продукт природи, мисляча істота, наділена сукупністю фізичних і розумових здібностей, здатністю взаємодіяти з природою і жити за її законами.

    Людина  як соціальна істота є частиною суспільства, тобто живе у соціумі, має багатогранні стосунки з іншими людьми (економічні, політичні, національні, сімейні),  виконує і підкоряється юридичним законам, додержується певних моральних норм і правил соціальної поведінки, прийнятих в суспільстві, тобто є людина розумна.

    У діалектичній взаємодії біологічної  і соціальної сторін людини, можливості використовувати у своїй діяльності природні й економічні закони і полягає  глибинна сутність людини як біосоціальної істоти.

    Біосоціальні риси людини:

     

    Людину  вивчають багато наук, у тому числі  економічна наука, яка досліджує  економічну сутність людини, її місце  і роль в економічній системі, потреби, інтереси, господарську поведінку, тобто людину економічну.

    Людина  економічна –  головний творчий суб’єкт ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економічно раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і  пріоритетів.

    На  всіх етапах розвитку суспільства людина перебувала в центрі всіх економічних  процесів і явищ. В економічній  системі людина виступає як  виробник, як суб’єкт економічних відносин, як споживач, як носій кінцевої мети суспільного виробництва.

    Людина  виробник - в економічній системі виступає робочою силою, особистим фактором виробництва, головним елементом продуктивних сил.

    Робоча  сила – це  сукупність фізичних і розумових  здібностей людини, її здатність до праці.

    Успіх виробництва на всіх  рівнях визначається насамперед людьми, зайнятими у виробничому  процесі. Усі інші  фактори виробництва  діють не самі по собі, їх приводить  у рух людина. людині, її праці  належить центральне місце у виробництві  не тільки як  найактивнішому факторові  виробництва, а й як джерелу, творцю інших факторів виробництва –  матеріально – речових, науково  – дослідницьких і організаційно  – управлінських.

    В історичному плані людина – виробник пройшла у своєму розвитку стадію індивідуального (одноосібного) працівника і стадію сукупного працівника.

    На  ранніх етапах  розвитку суспільства, коли ще недостатньо були розвинуті  суспільний поділ праці й господарські зв’язки (натуральне господарство і  дрібнотоварне виробництво), коли речі  виготовлялися від початку до кінця одним робітником, то останній виступав як працівник – індивід.

    У подальшому, в міру поглиблення суспільного  поділу праці, розвитку  спеціалізації  і кооперації виробництва, праця  кожного виробника все менше  виступає як індивідуальна праця  незалежного, економічно відокремленого товаровиробника,  а виступає частиною сукупної праці, а окремий працівник  – частиною сукупного працівника.

    Сукупний  працівник -  це сукупність працівників  різних спеціальностей, які є  учасниками спільного виробництва певного  товару на основі розподілу праці  між ними.

    У сучасних умовах головною фігурою господарського життя є не індивідуальний, а сукупний працівник, який залучається до  суспільного виробничого процесу  завдяки кооперації праці. Нині практично  будь – який товар є результатом  праці не одного, а десятків, сотень і тисяч працівників, зайнятих у  різних галузях виробництва. Сучасний автомобіль складається в середньому з 15 тис. деталей,  у виробництві  яких зайняті тисячі працівників  величезної кількості великих і  дрібних підприємств – постачальників.

    Сукупний  працівник  є новою продуктивною силою кооперованої праці, здатної  вирішувати завдання, які не під  силу сумі відокремлених індивідуальних працівників.

    Рівень  розвитку сукупної робочої сили можна  охарактеризувати такими кількісними  і якісними показниками:

    Сукупна робоча сила:

    Кількісні показники                                             Якісні показники 

    - чисельність  працівників на підприємствах;                             - рівень загальної освіти;

    - чисельність  працівників, зайнятих                                            - рівень професійної освіти;

      у галузях народного господарства;

    - чисельність  працівників у сферах                                              - працездатність, зібраність,

    матеріального  і нематеріального                                                  дисциплінованість, відповідальність;

    виробництва;

    - загальна  чисельність працівників країни; - морально – психологічний стан;

    В умовах розвитку НТП вимоги рівня  підготовки  працівників зростають. Без постійного підвищення рівня  освіти, кваліфікації, культури, зміцнення  здоров’я ,  вироблення психологічної  сталості працівники гне здатні ефективно  взаємодіяти з іншими прогресуючими  елементами продуктивних сил – новою  технікою, передовими технологіями, системами  управління й організації виробництва. Тому  в сучасному  розвинутому  суспільстві інвестиції «людський  капітал», тобто в розвиток знань, здібностей, у зміцнення здоров’ людини, вважаються найефективнішими і гуманними вкладеннями.

    Людина  як суб’єкт економічних  відносин. Людина економічна реалізує себе в економічній системі завдяки певним господарським відносинам, у які вона вступає з іншими суб’єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ.

    Суб’єктами  економічних відносин є окремий  індивід, сім’я, колектив, держава. Основою  економічних відносин є відносини  власності, які характеризують спосіб поєднання суб’єкта  із засобами виробництва.

    Природно  людині найбільшою мірою відповідає індивідуальна (приватна) трудова власність, яка формує як єдине ціле людину – робітника і людину – власника. Вона є основою його економічної  незалежності й свободи. Інші форми  власності (колективна, кооперативна, корпоративна тощо) більшою мірою  відображають соціально – суспільну  суть людини, розкривають її місце  і роль у суспільстві.

    Сьогодні  в розвинутих країнах дедалі більшого розвитку набувають колективні (асоційовані) форми власності, які  поєднують  індивідуальні та колективні принципи управління виробництвом і розподілом доходів.

    Роль  людини як суб’єкта економічних відносин полягає також у тому, що  об’єктивні економічні закони виявляються в  реалізуються  через її господарську діяльність.

    Людина  як споживач реалізує себе через задоволення своїх різних потреб. Потреби людини можна поділити на потреби людини – працівника і потреби людини – підприємця.

    Потреби людини – працівника  пов’язані з відтворенням робочої сили, тобто з особистим споживанням. У процесі трудової діяльності людина витрачає робочу силу, яку необхідно відновлювати. Для цього вона повинна мати набір товарів і послуг, щоб задовольнити свої фізіологічні, духовні та інші потреби. Задовольняючи ці потреби, людина відтворює себе як працівник.

    Потреби людини – працівника стосуються відтворення матеріально – речових факторів виробництва, тобто виробничих потреб. Для того щоб відновити спожиті в процесі виробництва машини, верстати, обладнання, сировину, матеріали, паливо, електроенергію тощо, підприємець повинен їх придбати на ринку факторів виробництва.

    Потреби людини – працівника тісно переплітаються між собою, утворюючи спільні  потреби людей, задоволення яких забезпечує відновлення особистого і речового факторів суспільного  виробництва.

    Людина  як кінцева мета суспільного  виробництва. Людина в її цілісній сутності є головним критерієм розвитку суспільного виробництва і головною його метою суспільний продукт, проходячи через фази виробництва, розподілу й обміну завершує свій цикл у фазі споживання. Без споживання виробництво існувати не може, воно не має сенсу. Задоволення різнобічних потреб людини – ось призначення будь – якого виробництва. У цьому аспекті людина зі своїми потребами є природною і кінцевою метою суспільного виробництва й одночасно головним фактором його функціонування.

    Таким чином, функціонування і розвиток економічної  системи  неможливо  оцінювати  поза існуванням людини, її трудової діяльності, взаємозв’язків, потреб, інтересів, мотивацій. Людина  є центральним елементом  економіки, вона є активним учасником  господарської діяльності як робоча сила, здатна до праці, а також як суб’єкт – споживач, вступаючи  в економічні стосунки задля виробництва  і споживання життєвих благ.  

    7.  НТП – якісні (еволюційні) та істотні (революційні) зміни засобів і предметів праці, технологій та ін.,  тобто існуючі системи продуктивних сил, на основі досягнень науки та інформації, а також аналогічні зміни техніко – економічних відносин – відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації тощо.

    Сутність  НТП також можна розглядати як появу між людиною і предметом  праці проміжних ланок – машини, двигуна, автомата, кожна з яких є  якісним зрушенням у взаємодії  людини з природи.