Автор: Пользователь скрыл имя, 09 Ноября 2012 в 16:28, реферат
Модернізація національної освіти України, перебудова середньої та вищої школи, спрямовані на забезпечення кожній молодій людині можливостей для всебічного розвитку, підвищення загальнокультурного і професійного рівня самоосвіти, відтворення і зміцнення інтелектуального потенціалу нації, вимагають суттєвого піднесення якості навчання молоді, підготовки її до самостійного професійного життя.
Вступ
1. Індивідуальний підхід як основа особистісно зорієнтованого навчання
2. Педагогічні ідеї Жан-Жака Руссо
3. Мотивація як одна з важливих умов підвищення ефективності індивідуальної роботи студентів
4. Індивідуальний підхід як принцип психолого-педагогічної діяльності
5. Висновок
Список літератури
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І ПРАВА
Кафедра туризму і готельно-ресторанної справи
Реферат з дисципліни
«Університетська економічна освіта»
На тему:
«Індивідуалізація навчання та шляхи її впровадження»
Виконала студентка групи 1-Г
Черкаси 2012
План
Вступ
Список літератури
Вступ
Індивідуалізація — соціологічний термін, тісно пов'язаний з термінами: модернізація та індустріалізація. Це — процес переходу індивідуума до самовизначення.
Цей процес визначається переходом до сучасного суспільства, яке почало розвиватися після індустріальної революції, проте філософсько — культурна основа закладена ще в епоху просвітництва. Починається послаблення традиційних зв'язків і починається поступово визначатися самовизначення індивідуума. Людина може сама вибирати свій шлях в житті і не залежить від оточуючого її суспільства. Зростає також відповідальність за власні дії та вибір.
Нові орієнтації й цінності сучасної освіти обумовили необхідність розуміти учня як індивідуальну дійсність і як індивідуальну можливість.
Пригадаємо, що індивідуальним у людині називають те особливе, що вирізняє її з-поміж інших людей, а індивідуальністю - яскраво виражену сукупність ознак, властивих окремій людині, які закладені природою або набуті нею в індивідуальному досвіді. Особливими можуть бути інтелектуальні, вольові, моральні, соціальні та інші риси особистості. До індивідуальних особливостей відноситься своєрідність сприймання, мислення, пам'яті, уяви, інтересів, нахилів, здібностей та інше. Вона значною мірою обумовлює процес засвоєння знань, формування всіх якостей особистості.
Модернізація національної освіти України, перебудова середньої та вищої школи, спрямовані на забезпечення кожній молодій людині можливостей для всебічного розвитку, підвищення загальнокультурного і професійного рівня самоосвіти, відтворення і зміцнення інтелектуального потенціалу нації, вимагають суттєвого піднесення якості навчання молоді, підготовки її до самостійного професійного життя. Підготовка сучасної високоосвіченої і конкурентноздатної людини, здатної до творчості, є одним із першочергових державних завдань. Сучасна вища освіта повинна забезпечувати різнобічний розвиток студента як особистості, сприяти виявленню та розвитку здібностей, враховувати індивідуальні відмінності, розвивати самостійність, творчість, наполегливість та відповідальність.Видатні вітчизняні та зарубіжні філософи і педагоги минулого М.О.Бердяєв, В.Г.Белінський, М.Монтессорі, Ж.Піаже, Й.Г.Песталоцці, С.Ф.Русова, Ж.П.Сарт, Г.С.Сковорода, Л.М.Толстой, К.Д.Ушинський, В.Франкла, Ф.Фребель, С.Френе наголошували на необхідності цінування кожної людини, глибокому знанні її індивідуальних відмінностей, розвиткові у педагогів необхідних для цього педагогічних якостей, повазі до виключних особливостей та створенні найбільш комфортних умов для навчання та виховання кожної дитини.
Індивідуальний підхід - основа реалізації особистісно зорієнтованого навчання. Методи індивідуалізованого навчання сприяють упровадженню принципів толерантності та рівноваги в навчальному середовищі, а також підвищенню ефективності навчання. Реагуючи на широкий спектр можливостей, стилів навчання, потреб та індивідуальних особливостей учнів, педагог демонструє, що прийняття розбіжностей є важливою соціальною цінністю.
Індивідуалізоване навчання створює більш рівномірний баланс між потребами особистості та групи, забезпечуючи повноту та реальні шляхи впровадження демократичних цінностей (як для учнів, так і для педагогів). Це допомагає учням розвивати свій потенціал, оскільки вони можуть ставити собі цілі та досягати їх у процесі навчання. Уважно спостерігаючи за учнями та виявляючи їх інтереси та сильні сторони, педагог допомагає учням вирішувати їхні проблеми такими шляхами, які б відповідали їхньому стилю навчання. Чим сприймати учня як «чистий аркуш паперу», який педагог «заповнює» інформацією, індивідуальний підхід до навчання дозволяє розглядати учнів та педагога як партнерів, які разом закладають основи знань і цим самим забезпечують можливість з боку педагога допомогти учням повністю реалізувати їх потенціал, який є різним у кожного учня.
Індивідуалізоване навчання повинно здійснюватись одночасно на кількох рівнях. У самому широкому значенні індивідуалізація може стосуватись цілого класу, оскільки кожний клас є унікальним мікро-суспільством із власними інтересам, уподобаннями, нормами поведінки тощо.
Індивідуалізоване навчання може стосуватись окремих
груп учнів - представників певних національних меншин, учнів з особливими освітніми потребами, обдарованих учнів тощо.
Нарешті, індивідуалізоване навчання необхідне окремим учням. Особливо це стосується тих, які знаходяться вище або нижче встановлених норм: обдаровані діти та діти з особливими освітніми потребами. Але навіть «звичайні» учні володіють індивідуальними особливостями, які педагогу треба спочатку виявити, а потім відповідно відреагувати на них, щоб забезпечити оптимізацію процесу навчання та розвитку. Такі індивідуальні властивості включають: сімейну культуру, вік/рівень розвитку, стать, стиль навчання, потреби/сильні сторони (можливості), темперамент, інтереси та самосприйняття.
Серед методів і способів індивідуалізованого навчання виділяють:
Попереднє планування. Хоча індивідуалізація часто відбувається спонтанно, для забезпечення ефективної індивідуалізації необхідне ретельне планування. Одним із методів планування індивідуалізації навчання є цикл навчання за принципом реагування. Цей процес включає в себе спостереження за учнями, аналіз результатів цих спостережень, постановку навчальних цілей, упровадження навчальних завдань, які допомагають досягти навчальних цілей, а також спостереження за впливом цих навчальних завдань при досягненні поставлених цілей. Якщо цілі були досягнуті, ставляться нові. Якщо цілі не були досягнуті, тоді навчальні завдання переглядаються.
Робота в малих групах є ще одним методом планування індивідуалізованого навчання. Будь-яка організована або напіворганізована діяльність може виконуватись у малих групах. Групи із 5-ти осіб є найбільш ефективними для занять.
Забезпечення гнучкості під час занять.
Ретельний підбір матеріалів.
Спонтанна індивідуалізація.
У сучасній дидактиці для розкриття змісту індивідуальної форми навчання вживаються поняття «індивідуалізація навчання», «індивідуалізоване навчання», «індивідуальний підхід» та інші. У педагогічній енциклопедії поняття «індивідуалізація навчання» визначається як «організація навчального процесу, коли вибір засобів, заходів, темпу навчання ураховує індивідуальні особливості у навчанні».В.Володько так визначає поняття «індивідуалізація навчання»: « це організація такої системи взаємодії між учасниками процесу навчання, коли якомога повніше враховуються і використовуються індивідуальні можливості кожного, визначаються перспективи подальшого розумового розвитку та гармонійного вдосконалення особистісної структури, відбувається пошук засобів, що компенсували б наявність недоліків і сприяли формуванню індивідуальної особистості». В дослідженнях В.А.Крутецького, М.В. Ляховицького, С.Ю.Ніколаєва «індивідуалізація навчання» трактується як максимальне наближення процесу навчання до оптимальної моделі, коли кожен студент працює у зручному для нього темпі, манері що відповідають його загальній підготовці, здібностям, обсягу оперативної пам'яті, рисам характеру та емоційному стану .
З точки зору психології, мабуть, можна сказати, що індивідуальна форма навчання у вищій школі – це форма організації навчальної діяльності, яка повністю ґрунтується:
на вивченні студента як індивідуальності;
на врахуванні його
Щоб підготувати сучасного вчителя як самостійну особистість, яка б відповідала всім вимогам нашого сьогодення, яка була б здатна до самовдосконалення, самоосвіти, самореалізації відповідно до вимог розвитку суспільства, освіти, не можна не враховувати індивідуальні особливості студента, створення умов для розвитку і вдосконалення його психолого-фізіологічних задатків. Тому, все це ще раз наголошує на необхідності індивідуалізації навчального процесу у вищій школі який забезпечить реалізацію всіх цих вимог. Говорячи про індивідуалізацію навчання у вищій школі , ми постійно звертаємося до понять індивідуальності та особистості, які не є тотожними. З філософської точки зору поняття особистості пов'язане з більш глибокою суттю людського роду і в той же час з найбільш суттєвими індивідуальними особливостями конкретної людини. Індивід лише тоді стає особистістю, коли включається в систему існуючих суспільних відносин, набуваючи нову якість, стаючи елементом суспільства. В психології термін «особистість» використовується у різному розумінні, в залежності які понятті в себе включає. Г.Оллпорт визначає поняття особистості як « життєво формуюча, індивідуально своєрідна сукупність психофізіологічних систем – рис особистості, якими визначається своєрідність для даної людини мислення і поведінка» .З точки зору прихильників діяльнісного підходу в психології, особистість розглядається як найбільш повне вираження суб'єктивного полюсу діяльності, яка породжується діяльністю і системою відношень з іншими людьми .
Основними властивостями особистості є :
здібності, темперамент, характер, емоції і почуття, мотивація, воля.
Кожна людина будує свою особистість сама в процесі активної діяльності та спілкування з іншими людьми. Для студента основним видом діяльності є навчання, яке є одним із важливих чинників становлення студента як особистості. Але кожен студент є неповторною єдністю фізіологічних і психологічних якостей.
Ж.-Ж.Руссо (1772-1778) – французький філософ, письменник, педагог-просвітитель із світовим іменем.
Руссо виражав інтереси “третього стану“ французького суспільства (селян, ремісників, міської бідноти, купців, банкірів, фабрикантів). До двох перших станів належали, відповідно, духовенство та дворянство.
Руссо розвинув ідею природної свободи i рівності людей, які ґрунтуються на власній праці кожного. До реалізації цієї ідеї можна прийти тільки через відповідне виховання, що засноване на вмінні цінувати власну і чужу працю та незалежність.
Систематичний виклад своєї педагогічної програми Руссо зробив у творі “Еміль, або про виховання“(1762). Центральним пунктом цієї програми виступає теорія природного, вільного виховання, де в центрі стоїть особистість дитини.
Природне виховання полягає у необхідності здійснювати його відповідно до природи самої дитини та її вікових особливостей. Таке виховання повинно відбуватися на лоні природи, у тісному контакті з нею.
Основними факторами впливу на дітей Руссо вважав природу, людей та предмети оточуючого світу. Основне завдання виховання, яке здійснюється людьми і речами, полягає у тому, щоб узгодити свої впливи з природним розвитком дитини. У такому контексті слід розуміти трактування Руссо принципу природовідповідності: природне виховання допомагає вільному розвитку дитини, який відбувається через самостійне накопичення нею життєвого досвіду.
Вільне виховання випливає з природного права кожної людини на свободу. Воно слідує за природою, допомагає їй. Руссо виступає за недоторканість, автономність внутрішнього світу дитини як маленької людини.
Безпосереднім вираженням ідеї вільного виховання є вимога Руссо, щоб дитина була вільною у виборі змісту навчального матеріалу i методів його вивчення. Що її не цікавить, у користі чого вона не впевнена, того вона i не буде вчити. Завдання вихователя так організувати всі впливи на дитину, щоб їй здавалося, що вона вивчає те, що сама хоче, а насправді те, що він їй підкаже.
Уперше слово "мотивація" застосував А.Шопенгауер у статті " Чотири принципи достатньої причини" (1900-1910).Потім цей термін міцно увійшов у психологічний вжиток для пояснення причин поведінки людини та тварини.У психологічній літературі все ще немає повного та однозначного визначення мотивації, яка в останній час притягує усе більш пильну увагу багатьох психологів та педагогів. Будь-яка людська діяльність чи поведінка завжди мотивується певними чинниками. Засвоєння знань – це також діяльність, яка носить в собі певні мотиви. Важливу роль у навчанні студентів відіграє мотивація їх навчальної діяльності. На думку С.Л. Рубінштейна, мотиви визначають ставлення студентів до навчальної діяльності. Він розкрив психологічну суть вмотивованого відношення студентів до навчання, виділив функції мотивів і розкрив структуру мотиваційної сфери. Загальновідомо, що ефективність будь-якої діяльності перш за все залежить від сили і ступеня усвідомлення потреби індивіда у даній діяльності. А самі потереби з'являються через відчуття браку чогось, що нерозривно пов'язано з проявлянням емоцій, у наслідку чого виникає зацікавленість, "інтерес" до діяльності, яка виконується. Для того, щоб говорити про мотивацію, недостатньо виявляти в ній емоційну особливість інтересу. Також необхідно, щоб ця зацікавленість привела індивіда до активного стану, який дасть визначену спрямованість його діяльності. Відомий психолог А.М. Леонтьєв стверджує, що людина під впливом певного мотиву розпочинає виконувати дії, а потім – заради них самих, в силу того, що мотив змінився на мету. На думку Е.Б. Єгорової, мотиви, як психологічні фактори людської діяльності, займають провідне місце в структурі особистості і визначаються як внутрішня сила, що виникає на основі почуттів та думок людини і збуджує її до тієї чи іншої діяльності, скерованої на задоволення її потреб. Мотивація тісно зв'язана з почуттям задоволення, отриманого як від самого процесу виконання дій. Для того, щоб студент по-справжньому включився в роботу, потрібно, щоб завдання, які ставляться перед ним в процесі навчальної діяльності, були зрозумілими, але й внутрішньо прийнятими ним, тобто щоб вони стали значимими для студента й знайшли, таким чином, відгук і опору в його переживаннях.
Информация о работе Індивідуалізація навчання та шляхи її впровадження