Іспанія РПС

В епоху раннього середньовіччя сільськогосподарські куль­тури мало збагатилися новими видами в порівнянні з попе­реднім періодом. Серед зернових набуває поширення пшени­ця, особливо твердих сортів. Вона вирощувалася в районах Середземного моря. Ячмінь частіше зустрічався у народів Цен­тральної Європи. Його використовували як продукт і як корм для сільськогосподарських тварин, а також як сировину для виготовлення пива. У деяких північних районах він був ос­новною, а подекуди і єдиною зерновою культурою.

Просо вирощувалось у неперезволожених районах. Архео­логи вважають його однією з найдавніших зернових культур. Жито й овес зустрічаються дуже рідко. Вони виступають як доповнення до основних культур. Починаючи з VIII ст. жито витісняє просо і ячмінь, овес перетворюється в основну кормо­ву культуру для коней.

По річці Сені можна провести умовну лінію, на захід від якої вирощували пшеницю та її різновиди, на схід - ячмінь, жито, овес. Просо культивувалось повсюдно. Врожайність злаків була невисокою: сам -1,5; сам -2, дуже рідко сам - 3.

У Візантії і Західній Європі було поширене виноградар­ство. Виноград споживали у свіжому вигляді, виготовляли з нього міцні сорти вин. У середземноморських країнах вино­град набув певного значення тому, що використовувався в літургії. Завдяки церкві він з'явився в інших країнах, де були сприятливі умови для його вирощування.

Крім землеробства, важливу роль у сільському господарстві країн Європи відігравало полювання і рибальство. В другій половині І тисячоліття винищення диких тварин стало ката­строфічним. Це було наслідком не лише господарської діяль­ності, а й піднесенням ролі полювання в житті феодалів.

Тваринництво у деяких народів Європи (скандинавів, балтів та ін.) мало не менше значення, ніж землеробство. Кельти, гер­манці й слов'яни розводили волів як тяглову силу, коней як їздо­ву, а також свиней, кіз, курей та собак.

5. Участь країни у світових економічних зв‘язках.

У XVIII столітті Іспанія почала засвоювати технологічні нововведення, які стали загальноприйнятими в Західній Європі. Американські колонії були обширним ринком для товарів іспанського мануфактурного виробництва, що розширилося, яке швидко розвивалося в Каталонії і Країні Басків. Нашестя Наполеона і втрата американських колоній в 19 ст. увергнули Іспанію в черговий період застою. У 20 ст. Іспанія увійшла із слабо розвиненою промисловістю, а в економіці в основному панував іноземний капітал. Це була аграрна країна, що славилася маслинами і оливковим маслом, а також відмінними винами. Промисловість спеціалізувалася в основному на виробництві тканин і обробці металів.

Після другої світової війни Іспанія залишилася в стороні від світової спільноти, як країна з фашистським режимом. З цієї ж причини США не надали країні економічну допомогу (план Маршалла). Країна стала розвивати замкнуту самодостатню економіку. Це спричинило високий ступінь втручання держави в ринок, введення ввізних мит, фіксований валютний курс, збільшення частки державної власності.

З 1950-х років Іспанія стала перетворюватися з аграрної країни в країну індустріальну. За об'ємом промисловій продукції вона займає п'яте місце в Європі і восьме – в світі.

На початку 1960-х років був прийнятий стабілізаційний план, пізніше відомий як «іспанське диво». З 1960 по 1974 р. економічні показники росли в середньому на 6,6% в рік. Це було вище, ніж у будь-якої іншої країни миру (за винятком Японії).

Економічне диво трапилося в період найвищого підйому західних країн і мало зовнішнє походження. Три чинники забезпечили ривок іспанської економіки:

1. Зарубіжні інвестиції. Як тільки були зняті обмеження держави для інвесторів, США і ФРН стали основними джерелами інвестицій;

2. Туризм. Підйом національних економік розвинених країн Заходу привів до зростання рівня доходів. Збільшилося число людей, що мають можливість здійснювати іноземні поїздки. Іспанія, володіючи прекрасними пляжами, теплим кліматом і високим рівнем сервісу стала основним світовим центром туризму;

3. Грошові перекази емігрантів-робочих. З 1959 по 1974 р. більш за 3-х мільйонів іспанців покинули країну у пошуках роботи. Переважна більшість виїхала до Швейцарії, Західної Німеччини і Франції. Ці робочі-емігранти тільки за один 1973 р. перевели додому близько 1 млрд. дол.

Еволюція іспанської економіки за останні десятиліття характеризується прогресуючою відвертістю зовнішньому світу і її повною інтеграцією в міжнародну економіку. Цей процес почався в кінці 50-х років з “Плану лібералізації”, продовжився потім в рамках Переважного Договору з ЕЭС 1970 року, і важливою формальною кульмінацією став вступ Іспанії до Європейського Співтовариства в 1986 році. Іспанська економіка пережила період швидкого розповсюдження і створення робочих місць за роки, що послідували за нашим вступом в ЕЭС. В той же час, іспанські виробничі структури піддалися швидкій модернізації перед лицем конкуренції ззовні. Найбільш динамічні підприємства і споживачі виграли від створення цього величезного загальноєвропейського ринку. У червні 1989 р. песета стала частиною Європейської Валютної Системи, а в лютому 1992 р. Іспанія зняла абсолютно всі обмеження на переміщення капіталів.

Не дивлячись на все це, на початку 90-х років почали з'являтися симптоми економічного перенапруження, що відбилися в інфляції, що намітилася, і погіршенні платіжного балансу. Іспанська економіка пережила наслідки цього у вигляді економічного спаду (у 1993 р. у ВВП відмічено негативне сальдо у розмірі 1,2%), скороченні зайнятості і подальшої девальвації песети.

У 1994 р. Іспанія знов вступила у фазу відносного відновлення, хоча все ще страждала від наслідків, викликаних швидкоплинною, але інтенсивною економічною депресією. Повне повернення на шлях економічного розвитку відбулося в 1996 році, в значній мірі завдяки ліберальним реформам, проведеним в життя новим Урядом, сформованим після виборів в квітні 1996 року.

Протягом 1997 і 1998 років вже можна говорити про нову модель економічного зростання, яка дозволила зробити сумісними відновлення економіки з істотними досягненнями в контролі над основними дисбалансами в економічній системі. У 1998 р. економічне зростання досягло 3,8%, практично перевищивши на один відсоток середній показник для крупних європейських держав.

У 1998 р. остаточно оформилася ця модель зростання і відновлення економіки: за

1,9% (менше, ніж передбачено Програмою Конвергенції).

офіційними прогнозами зростання ВВП складе 3,8%, а дефіцит бюджету буде на рівні

Економічна політика, що проводиться, покоїться на двох основних опорах. З одного боку, це формування бюджету, в основі якого скорочення дефіциту, що досягається за рахунок жорсткого контролю за витратною його частиною; з іншої - амбітна програма лібералізації економіки і приватизація, що має на головній меті зробити економіку країни більш конкурентоздатною і додати динамізм приватному сектору.

Наявність великих засобів фінансування за низькою ціною з'явилася однією з причин, які сприяли масовому виходу іспанських підприємців на зовнішні ринки; так, в 1997 р. іспанські інвестиції за кордоном склали 4 тис. млрд. песет, в той час, як тільки за перші десять місяців 1998 р. цей показник досяг вже 6200 млрд. Ці інвестиції, у свою чергу, стають справжнім мотором для нового експорту.

Політична і суспільна стабільність також з'явилися важливим чинником в досягненні позначених економічних показників. Підтримка провідних націоналістичних політичних сил державного бюджету і суспільний консенсус між профспілками і підприємцями в тому, що стосується колективних договорів і трудових відносин, також стали чинниками, що надали вирішальну допомогу в здійсненні процесу конвергенції і забезпечили стабільність, необхідну для досягнення економічного зростання.

Але все ще залишаються актуальними три головні проблеми, з якими належить боротися економіці Іспанії: високий рівень безробіття (майже 23%), інфляція і великі борги країни. Одна з головних проблем - зайнятість молоді: кожен третій у віці до 20 років не може знайти роботу.

6. Проблеми та перспективи вдосконалення розвитку розміщення продуктивних сил Іспанії.

У нинішньому році вхід в міські басейни в багатьох містах Іспанії – безкоштовний. Правда, справа тут не в добродійності місцевої влади: зараз в басейнах можна приймати лише сонячні ванни, тому що вода в них спущена. Іспанія страждає від засухи найсильнішої за останні 60 років. Сонце палить нещадно – і не краплі дощу. Коли б не цистерни з водою, які щодня можна бачити на вулицях міст і сіл, цілі регіони країни вже давно залишилися б без питної води. Багато річок повністю висохли, рівень води в озерах безперервно знижується, зросла небезпека лісових пожеж. На полях, там, де зараз повинна була б колоситися пшениця, видно лише окремі усохлі кущики. Сім іспанських провінцій вже прийняли екстрені заходи по обмеженню витрати води. На середземноморському побережжі владі довелося понизити тиск у водопровідних трубах. Міське управління Мадрида звернулося до жителів столиці із закликом витрачати менше води і електроенергії. Проте це не так-то просто. Одним з наслідків що продовжується вже десять років економічного буму в Іспанії стало непомірне споживання води і електроенергії. Рівень життя росте. Однією з улюблених розваг спроможних іспанців, а також туристів, залишається гра в гольф. Тільки за останні п'ять років кількість майданчиків для цієї великосвітської розваги в Іспанії подвоїлась і досягло майже трьохсот. Тільки в околицях Мадрида їх – 28. На поливання газонів йде стільки води, скільки витрачає ціле місто з населенням в 100 тисяч чоловік, включаючи промзони. Ну, і зрозуміло, як скрізь і усюди, коли ситуація в країні загострюється, винуватими виявляються чужаки, прибульці. В даному випадку – туристи. «Вони приїжджають до нас в найжаркішу і посушливішу пору року і витрачають воду без жодного розуміння: приймають душ три рази на день, плескалися в басейнах. Мовляв, ми гроші заплатили – подавайте нам відповідні умови. На потреби країни їм наплювати», - обурюються іспанські газети. І дійсно, як показали підрахунки експертів з Великобританії, один турист в середньому витрачає в день 880 літрів води – в три рази більше, ніж місцевий житель. Спроби уряду в Мадриді обмежити витрату електроенергії і питної води в Іспанії поки до успіху не привели. Зокрема, не дивлячись на всі застереження, в країні стрімко росте попит на кондиціонери.

Висновок

Все більше значення для сучасної Іспанії набуває сфера послуг: вже 60% що всіх працюють зайняті в цій сфері, 31% працює в промисловості, і близько 10% займаються сільським господарством, рибальством і гірською справою. У сфері послуг державне значення має туризм. У 1995 р. обслуговування туристів принесло рекордний дохід - 2650 млрд. песет.

Починаючи з 80-х років, власті обережно намагаються прийняти контрзаходи: від притоки гостей повинні отримувати прибуток не тільки приморські курорти, але і райони, розташовані в глибині країни, і по можливості протягом всього року. На аграрному господарстві країни все ще хворобливо позначаються застарілі структури. Низькорентабельні дрібні підприємства, що відвіку займалися тільки самозабезпеченням, як і раніше переважають в Північній і Східній Іспанії. Рясні ж урожаї дають зрошувані овочеві і фруктові плантації прибережних провінцій Валенсії і Мурсиі. У продаж і на експорт поступає справжній достаток цитрусових, томатів, полуниці, персиків і солодкого перцю в той час, як ароматні солодкі яблука і мушмула експортуються дуже рідко. На посушливих полях висаджують оливкові дерева і розводять соняшник (виробництво масла), а також обробляють мигдаль і виноград. Флот іспанських морських риболовецьких судів - найчисленніший в Європі.

Найбільш розвиненими промисловими районами є Барселона, Валенсія (автомобілі, текстиль, хімія, дизайн), Більбао і Хихон (сталь, верфі). Все більше значення, в першу чергу завдяки електротехніці, компьютеро-машинобудуванню набуває Мадрида. У непростому положенні знаходяться суднобудування і важка промисловість, що особливо торкнулося робочих Астурії і Країни басків.

Список використаних джерел:

1. «Велика Радянська Енциклопедія». Москва, 1972. Том 10.

2. «Енциклопедичний Словник». Москва, 1985. «Географія»

3. «Велика Енциклопедія Кирила і Мефодія». Москва, 2000.

4. Корсунский А.Р. Історія Іспанії IХ ХIII ст М., 1976.

5. Красиков А.А. Іспанія після Франко. М., 1982.

6. Сучасна Іспанія. М., 1983.