Для початку в посібнику розглянуто структуру проектного ризику та існуючі  методи його виміру. Втім, найголовніше питання полягає в тому, як одержана інформація має бути використана, щоб  прийняти обґрунтоване рішення про  схвалення чи відхилення проекту.

     Нині  в процесі прийняття інвестиційних  рішень використовується два методи врахування ризику:

1. Метод еквівалента впевненості (certainty equivalent approach);
2. Метод визначення дисконтної ставки з урахуванням ризику (risk – adjusted discount approach).

     Обидва  методи засновані на компенсації  ризику згідно з аксіомою: інвестори  не візьмуть на себе додатковий ризик, якщо не чекають при цьому одержанні  додаткового доходу.

     Метод визначення дисконтної ставки з урахуванням  ризику

     Дисконтна ставка є одним з найважливіших  інструментів, що дає змогу провести експертизу проекту з урахуванням  наявного в ньому ризику, а також  порівняти різні інвестиційні проекти.

     Викладені перед тим у розділі 2 методи оцінки проектів, засновані на розрахунку NPV, IRR, періоду окупності і т.п., наявно передбачають, що порівнюються проекти з однаковим рівнем ризику та однаковою структурою капіталу. Така думка чималою мірою спрощує реальність і тому отже призвести до серйозних помилок при оцінці проектів. Перш ніж порівнювати два проекти з різним рівнем ризику, треба уможливити їх порівняння. Зрозуміло, що проектові з вищим рівнем ризику має відповідати більша величина дисконтної ставки, тобто, дисконтна ставка повинна містити параметр, який зростає при збільшенні ризику.

     Таким чином дисконтна ставка К^о, що враховує ризик, повинна мати таку структуру

     К^о = К_rf + K_r,

     де  К_rf – дисконтна ставка без урахування ризику; K_r – премія за ризик.

     Відтак  значення чистої наведеної вартості проекту, розраховані за формулою:

     NPV = ,

     буде  надійною основою для оцінки проекту, ніж NPV, розрахована за без ризиковою ставкою.

     На  практиці досить складно визначити  напевне, на яку величину слід збільшити  чи зменшити дисконтну ставку, тобто, якою величиною очікуваного доходу слід заплатити за власний ризик.

     Здебільшого фірми розвинених країн розглядають  одночасно всю сукупність інвестиційних  проектів. У такому разі на практиці застосовується двокрокова процедура введення параметра ризику в дисконтну ставку.

     На  першому кроці вся сукупність поданих на розгляд проектів поділяється  на групи відповідно до середнього ризику та структури капіталу для  кожної групи. На основі даних про  середній ризик і структуру капіталу для кожної групи розраховується середньозважена вартість капіталу. Ця величина береться за дисконтну  ставку для середньо ризикових проектів усередині групи.

     На  другому кроці в кожній групі  виділяються 3-и типи проектів –  з високим, середнім, низьким ризиком. Як уже зазначалося, для середньо ризикових проектів дисконтна ставка дорівнює середньозваженій вартості капіталу, розрахованій для даної групи.

     Для проектів з високим ризиком дисконтна  ставка збільшується на 2-3%, а для  проектів з низьким ризиком вона зменшується на 1-2%.

     Наприклад, якщо середньозважена вартість капіталу по групі проектів становить 12%, то середньо ризикові проекти цієї групи будуть дисконтуватися за ставкою 12%.

     Звісно, ця процедура не є досконалою, оскільки багато в чому залежить від інтуїції та досвіду менеджера, але принаймні, дає змогу певною мірою врахувати  різну структуру капіталу та неоднаковий  рівень ризику порівнюваних проектів.

     Управління  проектними ризиками.

     Теорія  управління ризиками заснована на таких  принципах:

1. у ринковій економіці межа між макро- і мікрорівнями стирається з огляду на спільність інтересів учасників ринку;
2. всі ризики справляють вплив на всіх учасників ринку одночасно на всіх рівнях економіки, але неоднаковою мірою та різною залежністю;
3. із збільшенням ризику доходність зменшується у процентному відношенні до ризику;
4. сферою допустимих значень доходності є довірчий інтервал ризику з певними граничними значеннями;
5. при оцінці ефективності проекту ставка дисконту (і) та внутрішня норма рентабельності (IRR), окрім складових реальної доходності, темпів інфляції та їх добутку, повинні враховувати ступінь ризику проекту;
6. зміни основних показників доходності залежать від можливості фірми управляти ризиком.

     Для ефективного управління ризиками застосовуються методи диверсифікації, страхування  та хеджирування.

     Під диверсифікацією розуміється інвестування фінансових ресурсів у більш ніж  один вид активів, тобто процес розподілу  інвестицій між різними об’єктами  вкладення, які безпосередньо між  собою не пов’язані.

     Диверсифікація  передбачає два основні способи  управління ризиками – активний і  пасивний.

     Активне управління являє собою прогнозування  розміру можливих доходів від  реалізації кількох інвестиційних  проектів.

     Пасивне управління передбачає створення незмінного ринку із заздалегідь визначеним рівнем ризику і стабільне утримування  своїх позицій на ринку. Пасивне  управління характеризується низьким  оборотом і мінімальним рівнем концентрації обсягів продукції. Диверсифікація з пасивним управлінням застосовується здебільшого для зниження ризиків  інвестиційних проектів.

     Страхування ризиків – це передача певних ризиків  страхової компанії.

     Застосовуються  три основні способи страхування: майнове, страхування від нещасних випадків, страхування вантажів, страхування  втрати прибутку.

     Майнове страхування може бути в таких  формах: страхування ризику підрядного будівництва, страхування вантажів, страхування обладнання.

     Страхування ризику підрядного будівництва має  на меті страхування незавершеного  будівництва від ризику матеріальних збитків чи шкоди. Залежно від  страхових випадків договори страхування  ризику підрядного будівництва можуть мати форму стандартного чи розширеного  договору страхування від пожежі або договору страхування від усіх ризиків. Договір страхування від усіх ризиків забезпечує страхування від будь-яких ризиків матеріальних збитків чи шкоди застрахованого майна, за винятком тих ризиків, котрі окремо обумовлено в договорі як такі, що не підлягають страхуванню.

     Страхування вантажів передбачає захист від матеріальних збитків чи пошкоджень будь-яких транспортних вантажів. Страхування охоплює всі  ризики, включаючи форс-мажорні обставини, і поширюється на переміщення  товарів зі складу вантажовідправника до складу вантажоодержувача.

     Страхування обладнання використовується при поставках  чи оренді великої кількості дорогого обладнання.

     Страхування від нещасних випадків включає страхування  загальної громадської та професійної  відповідальності.

     Страхування загальної громадської відповідальності є формою страхування від нещасних випадків з метою захисту учасників  проекту від тілесних ушкоджень, особистих збитків чи пошкодження  майна.

     Страхування професійної відповідальності здійснюється лише в тому розі, коли організація  відповідає за підготовку проекту, управління проектом або надання інших професійних  послуг по проекту.

     При страхуванні втрати прибутку об’єктом страхування є прибуток, який одержав би страхувальних, якби страхова подія не призвела до зриву чи зупинення проекту. Об’єктом страхування може бути виручка від реалізації або чистий прибуток.

     Хеджирування – це процес страхування ризику від можливих збитків шляхом переносу ризику зміни ціни з однієї особи на іншу. 
 
 
 

Способи страхування

Страхування від нещасних випадків

Страхування втрати прибутку

майнове

Форми майнового страхування

Страхування ризику підрядного будівництва

Страхування вантажів

Страхування обладнання

Страхування від нещасних випадків включає

Страхування загальної громадської відповідальності

Страхування професійної відповідальності

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Рис. 1.1. – Способи та форми майнового страхування 

     Хеджирування здійснюється через укладання контракту, який призначений для страхування ризиків зміни цін – ходжа – між стороною, що страхує ризик (хеджером), та стороною, що перебирає ризик на себе (спекулянтом). Предметом контракту можуть бути різні активи – товари, валюта, акції, облігації тощо.

     Ход жирування може здійснюватися на підвищення або зниження цін. Хеджир прагне знизити ризик, спричинений невизначеністю цін на ринку, продаючи форвардні, ф’ючерні чи опційні контракти. Це дає змогу спрогнозувати доходи чи витрати, хоча ризик не зникає. Його перебирає на себе спекулянт, який іде на одержання прибутку, граючи на різниці цін. 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНВЕСТЕЦІЙНОГО ПРОЕКТУ НА ПІДПРИЄМСТВІ 

     2.1 Початкові данні на курсову  роботу 

  

1. Інвестицій  на придбання ліній вартістю 119 тис.грн.
2. Збільшення оборотного капіталу на 29 тис.грн.
3. Збільшення експлуатаційних витрат:

     а) витрати на оплату праці додаткового  персоналу в перший рік складуть 49 тис.грн., надалі вони збільшуватимуться на 2 тис.грн щорічно;

     б) придбання початкової сировини для  додаткового випуску 59 тис.грн., надалі вони збільшуватимуться на 5тис.грн. щорічно;

     в) інші додаткові щорічні витрати  складуть 2тис.грн.

4. Об'єм реалізації нової продукції по роках складе:

     1-й  рік - 41 тис.грн.2-й рік - 44 тис.грн.3-й  рік - 42 тис.грн.4-й рік – 45 тис.грн.5-й  рік - 44 тис.грн. 

     2.2 Інвестиційна діяльність 

     Знаходимо результат інвестиційної діяльності, який представлений в таблиці 1.

     Таблиця 1 – Інвестиційна діяльність по проекту

     Розрахуємо  чисту ліквідаційну вартість через 5 років:

1. Визначимо ринкову вартість: грн.
2. Розрахуємо витрати на ліквідацію: грн.
3. Визначуваний операційний дохід: грн.
4. Податок на прибуток складе: грн.
5. Чиста ліквідаційна вартість визначається таким чином: