Аналіз економічного розвитку країн регіону

показала,  що  важливим  моментом,  на  який  необхідно  звернути  увагу,  є

здатність акціонерної  форми досить гнучко концентрувати  фінансові  ресурси.

Допускаючи  трудящих  до  участі  в частці  та   розподілі   майна,   можна

стимулювати виробничу  активність робітників та службовців.

      Третій  етап  -  1987-  1988   pp.   -   характерний   поширенням   та

вдосконаленням  системи господарської відповідальності за  підряд.  Проте  на

великих та  середніх  державних  підприємствах  не  вистачало  активності  в

господарській діяльності. За  попередні  етапи  значно  піднялась  виробнича

активність невеликих  підприємств. У 1986 р. збитковість великих  і  середніх

підприємств  досягла  7,24  млрд  юанів.  Кількість  збиткових   підприємств

досягла 55500, тобто  13,2%  усієї  кількості  підприємств.  Аби  хоч  якось

змінити цю ситуацію, в країні із  1987  р.  повсюдно  почали  запроваджувати

підрядну систему відповідальності. Якщо порівняти з  підрядом  початку  80-х

років, то в даній  формі підряду, в його  характері  з'явилось  чимало  змін.

[8]

      Підряд за своєю сутністю із просто фінансового  завдання  перетворився

на цілісну  систему  господарювання.  Найбільш  поширеним  підрядом  є  "дві

гарантії, один зв'язок". Підприємство гарантує сплату податку з прибутку  та

технічне   оновлення   підприємства,   загальна   сума   заробітної    плати

пов'язується у  певній пропорції з податком на прибуток  (звичайна  пропорція

1 : 0,3-0,7, тобто при зростанні податку на  1%  загальна  сума  заробітної

плати зростає  на 0,3-0,7). Водночас з метою вдосконалення  підрядної  системи

поширювались  деякі організаційні методи. Наприклад, оголошувався конкурс  на

підряд; підрядний договір завірявся в органах нотаріату; подовжувався  строк

на підряд; на підприємствах поширювалась система запрошення керівних  кадрів

на  службу;  покращилась   внутрішньогосподарська   кооперація.   Одними   з

принципів підряду стали: твердо  встановимо  базові  показники;  забезпечимо

сплату податку;  чим  більше  заробимо,  тим  більше  залишиться  нам;  якщо

заборгуємо, то самі будемо відповідати. Така реформа  має  порівняно  більше

переваг.

Разом із розвитком  підрядної системи було  проведено  три  експерименти,  на

які варто звернути увагу. Один із них виражається  у  запровадженні  системи

господарювання  юридичної особи на підприємстві. Досвід другого  експерименту

зводився  до  створення  органів   управління   державним   майном.   Третій

експеримент пов'язаний з реалізацією закону про банкрутство  підприємств.

Четвертий етап -  1992  р.  24  липня  1992  р.  Держрада  КНР  опублікувала

"Правила   про  зміну   системи   господарської   діяльності   на   державних

промислових  підприємствах".  За  цими  правилами,   як   уже   зазначалося,

підприємство самостійно веде господарську діяльність  відповідно  до  закону

на  основі  самоокупності та  самофінансування.  Підприємство   має   право

самостійно визначати  межі своєї діяльності в  тій  чи  іншій  галузі.  Окрім

особливих  випадків,   підприємства   самостійно,   залежно   від   ринкової

кон'юнктури, встановлюють  ціни  на  споживчі  товари,  які  виробляють,  на

засоби виробництва, а також відрахування на  амортизацію,  ремонт,  технічну

експертизу. Підприємства мають право вибирати зовнішньоторговельного  агента

на  всій  території  Китаю,  а  також  безпосередньо  вести  переговори   із

зарубіжними  партнерами.  Правила  встановлюють:  підприємства  мають  право

визначати час, умови, форми та межі найму  робочої  сили;  на  підприємствах

можна проводити  контрактну систему найму. Загальний  фонд  заробітної  плати

підприємств повинен відповідати рівневі їхньої рентабельності.  Підприємства

мають право розподіляти  виплати та премії у межах фонду заробітної  плати,

який залишився. Ці заходи благодійно вплинули  на  життєздатність  державних

підприємств.

      У даний час у системі управління  великими  та  середніми  промисловими

підприємствами спостерігаються три  варіанти:  на  державних  підприємствах,

які розташовані  у спеціальних  економічних  зонах  і  користуються  пільгами

поряд  із  підприємствами   з   участю   іноземного   капіталу,   управління

здійснюється  за  міжнародними  правилами.  В  основному  вони  перейшли  до

самогосподарювання, самоокупності, саморозвитку та самообмеження;

      державні  підприємства  у  деяких  відкритих  приморських  містах  вже

провели реформу, отже, й реформували управлінську справу;

на  решті  державних  підприємств  через  зовнішні  обставини  та  внутрішні

фактори система  управління ще не відповідає потребам ринку.

Мета економічної  політики Китаю у восьмій  п'ятирічці  (1991-  1995  pp.)  -

через зміну системи  управління збільшити частку державних  підприємств,  які

успішно працюють, з 1/3 до 2/3.

      На початку 1992 р. китайський  уряд почав розробляти тотальну стратегію

з прискорення  розвитку економіки та зовнішніх  зв'язків країни з акцентом  на

інтенсивне  освоєння  чотирьох  смуг  території.  Поняття   "чотири   смуги"

включає: приморську, внутрішню прикордонну,  смуги впродовж  р.  Янцзи та

залізничної магістралі від порту Ляньюньган (пров. Цзянсу) до  прикордонного

пункту  Алашанькоу  (Синьцзян-Уйгурський  автономний   район).   Ці   райони

вирізняються  або  сприятливою  економічною  базою,  або  міцним  економічним

потенціалом.  Загальна  їхня   перевага   перед   Іншими   районами   країни

виражається  у  сприятливому,  унікальному  географічному  положенні,  що  є

головною умовою економічного  розвитку.  Відповідно  до  попереднього  плану

зацікавлених  органів  у найближчі роки  у цих районах буде   поступово

проводитися  пільгова  політика,  у  досить  таки  концентрованому   порядку

вкладається капітал, щоб у 90-ті роки  прискорити  розширення  зв'язків  цих

районів із зовнішнім  світом, підняти господарство країни на новий рівень.  У

найближчі роки  в  економічному  розвиткові  згаданих  чотирьох  смуг  та  в

розширенні  їхніх  зовнішніх  зв'язків  необхідно  звернути  увагу  на  такі

основні моменти.

У приморській  смузі  необхідно  освоїти  дельти  річок  Чжуцзян  та  Янцзи,

узбережжя Похейської та Тонкінської заток. Можна припустити, що в  найближчі

роки буде приділено  більше  уваги  господарському  розвиткові  у  дельті  р.

Янцзи та на узбережжі  Тонкінської затоки. Щодо дельти  р.  Чжуцзян  прагнуть

реалізувати завдання: бути поряд із чотирма "драконами"  Азії  -  Корейською

республікою, Сингапуром, Тайванем і Гонконгом. [8]

      Щодо   внутрішньої   прикордонної   смуги   основна   увага    повинна

зосереджуватися на ділянках  Сіньцзяні,  Внутрішній  Монголії  та  провінції

Хейлунцзян, які  зорієнтовані на торгово-економічні зв'язки з СНД, а також  у

провінціях Юньнань, Гуансі, націлених на відкриття нової  торгової  траси  до

Південної та Південно-Східної Азії.

      Відносно смуги вздовж р. Янцзи  основна увага китайських  господарників

зосереджена на освоєнні району Пудун  (м.  Шанхай),  будівництві  гідровузла

Санься на р. Янцзи. Це буде сприяти всебічному розвиткові басейну  р.  Янцзи

від м. Чунцина до дельти і поліпшить зв'язки  східних районів країни  із

західними, також  впливатиме на розвиток південних та північних  відносно  р.

Янцзи районів.

Смуга вздовж залізничної  магістралі  від  порту  Ляньюган  до  прикордонного

пункту   Алашанькоу   (особливо   північно-західна   частина)   вирізняється

порівняно  низьким  рівнем  економіки.  Розвиток  цього   регіону   справить

важливий вплив  на  подолання  економічної  відсталості  в  багатьох  районах

країни.

      Головним у реалізації сучасної  зовнішньоекономічної  стратегії Китаю

стало утворення  відкритих  економічних  зон  для  іноземних  інвесторів.  До

таких зон входять:

      - п'ять особливих,  відкритих економічних районів (ВЕР).  Усі вони

розташовані   у   південно-східній   частині   країни.   Шеньчженський   ВЕР

розташований  у південній частині  провінції  Гуандун,  межує  з  Цзюлунським

районом Гонконгу, загальна площа 327,5 км2.  Чжухайський ВЕР -  на  півдні

провінції Гуадунь, на західному березі у  дельті  Чжуцзян,  межує  з  Макао,

загальна площа 121 км2. Сямен-ський ВЕР - на островах Сяменьдао та  Гуланьюй

(провінція Фуцзянь), загальна площа 131 км2. Хайнаньський  ВЕР розташований

на півдні країни, включає всю  територію  острова  Хайнань  (площа  34  тис.

км2). Він найбільший серед усіх  ВЕР.  ВЕР є зоною,  яка орієнтована на

зовнішній ринок. Тут розвивається головним чином  обробна  промисловість,  що

виробляє  експортну  продукцію,  об'єднані   в   єдиний   комплекс   наукові

дослідження,  виробництво  та  торгівля.  На   її   території   запроваджена

специфічна система  економічного  управління.  Після  утворення  таких  п'яти

районів завдяки  пільгам держави економіка у них розвивалась значно  швидшими

темпами, ніж в  інших регіонах країни.  Сформувалось  масштабне,  орієнтоване

на зовнішній  ринок господарство,  товари,  які  виробляються  для  експорту,

перевищили 50% валової  продукції ВЕР. Наприклад, у Шеньчженському  ВЕР  1994

р. експорт досяг  майже 8 млрд  дол.  За  цим показником  Шеньчжень посідає

перше місце серед  усіх великих та середніх міст країни;

      -  14  відкритих  приморських   міст:  Далянь,   Ціньдао,   Ціньхуандо,

Тяньцзінь,  Яньтай,  Ляньюган,  Наньтун,  Шанхай,  Нінбо,  Веньчжоу,  Фучоу,

Гуанчжоу,  Цзаньцзян,  Бей-хай.  Усі відкриті  приморські  міста у своєму

розвиткові орієнтуються на зовнішній ринок, а утворені  на  їхній  території

зони техніко-економічного освоєння вже стали "гарячими  точками"  інвестицій

іноземних інвесторів. Наприкінці 1993 р. в усіх  зонах  техніко-економічного

освоєння, які  належать 14 відкритим  приморським  містам,  було  затверджено

понад 4200  об'єктів  з  іноземними  інвестиціями,  реально  вкладені  кошти

склали 26,6 млрд доларів США. В усіх приморських зонах країни - передусім у

сімох  відкритих  приморських  економічних  зонах  -  також  спостерігається

пожвавлення у  сфері іноземних  інвестицій.  Кошти,  які  вклали  в  ці  зони

іноземні інвестори, останнім часом  склали  майже  80%  від  загальної  суми

іноземних інвестицій по країні в цілому. [15]

      Новий район Пудун площею у  350 км2  розташований  на  східному  березі

річки Хуаннуцзян,  навпроти  старої  частини  м.  Шанхаю.  Утворення  нового

району Пудун  розраховане на перетворення Шанхаю в один із  центрів  світової

економіки, фінансів та торгівлі, а також є складовою  частиною  стратегічних

установок Китаю  в галузі економічного будівництва. Уряд Китаю  надає  новому

районові Пудун  більш широкі  пільги  порівняно  з  ВЕР.  Наприклад,  держава

дозволила іноземним  інвесторам утворювати в  Пудуні  фінансові  організації,

магазини, супермаркети та інші підприємства  "третьої  індустрії",  а  також