Аналіз практики державного регулювання зайнятості населення в Україні

     Крім  того, виділяють три основні моделі державної політики зайнятості:

     1. Європейська модель передбачає скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці, що призводить до росту доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних.

     2. Скандинавська модель передбачає забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі середніми умовами оплати праці. Така політика проводиться в основному на державні кошти, дефіцит яких призводить до спаду виробництва, безробіття.

     3. Американська модель орієнтується на утворення робочих місць для значної частини економічно активного населення, які не потребують високої продуктивності. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

     Державне  регулювання зайнятості є різноплановим за своїми наслідками процесом. Його об'єктом є людина, яка завжди і безпосередньо перебуває в ролі суб'єкта всього спектра суспільних відносин.

     Тому  цільові орієнтири механізму  регулювання зайнятості повинні  виходити з багатьох засад, основними  з яких є:

     - економічна доцільність досягнення  певного рівня зайнятості та  вибору відповідних регулюючих  заходів;

     - достатня і стабільна ефективність  розподілу ресурсів праці;

     - утвердження гуманістичних і  демократичних рис суспільства.

     Цільові орієнтири зумовлюють відповідний вибір принципів державного регулювання зайнятості, рис. 1.3. 

     

     Рис. 1.3 Принципи державного регулювання  праці

     зайнятість  населення державний політика

 

      Державне регулювання зайнятості потребує відповідних інфраструктурних елементів, конкретного набору заходів, певної послідовності й узгодженості впровадження їх, що у своїй сукупності визначає механізм впливу держави на систему зайнятості.

     Механізм  державного регулювання зайнятості має такі складові:

     - система вивчення і прогнозування  стану загальнонаціонального та локального ринків праці;

     - розробка загальної стратегії  та конкретних науково обґрунтованих  програм регулювання зайнятості;

     - система професійної підготовки  та перепідготовки;

     - розгалужена система органів  працевлаштування;

     - централізовані й місцеві банки даних попиту на робочу силу та її пропозицію;

     - спеціальні програми стимулювання  зайнятості у праценадлишкових  регіонах.

     З самого початку країни з перехідною економікою, в тому числі й Україна, встановили такі норми, як мінімальна заробітна платня та робочий час, запровадили заходи соціального захисту найменш захищених верств населення на ринку праці, встановили правила для трудових контрактів, та запровадили систему допомоги по безробіттю. Одночасно із використанням пасивних заходів, спрямованих на матеріальну підтримку безробітних, уряди ввели у дію різноманітні активні заходи політики зайнятості (наприклад, заходи з професійної підготовки та перепідготовки, тимчасові громадські роботи, заходи для стимулювання самозайнятості, дотації для створення робочих місць в приватному секторі).

     Ефективність  державного регулювання зайнятості в значній мірі залежить від співвідношення активних та пасивних методів впливу на рівень зайнятості, рис. 1.4.

 

     

     Рис. 1.4 Методи впливу на рівень зайнятості 

     Практикою доведено, якщо заходи активної політики ретельно сплановані, добре організовані, а за їх впровадженням здійснено  ефективний нагляд, вони можуть допомогти  безробітним у пошуку підходящої роботи, підвищити продуктивність праці, призводячи до покращення функціонування ринку праці.

     Формування  інформаційного суспільства та підвищення інтелектуального змісту праці зумовлюють зростання вимог до якості робочої  сили. Тому в державному регулюванні  зайнятості розвинутих країн набирають  ваги заходи довготривалого характеру, спрямовані на розвиток якісних параметрів трудових ресурсів. 

     1.3 Роль держави в регулюванні зайнятості населення 

     Теоретико-методологічні  підходи до визначення ролі держави  у вирішенні проблем зайнятості різняться в контексті історичного розвитку суспільства та в залежності від тієї або іншої спрямованості економічного аналізу.

     Так, класична теорія зайнятості (Д. Рікардо, Дж.С. Міліь, А. Маршалл, А.С.Пігу) базується  на невтручанні держави в регулювання  процесів зайнятості населення, вважаючи її нормою ринкової економіки. Згідно з цією теорією важелі ринкового регулювання (зокрема коливання ставки відсотка і еластичність співвідношення цін і заробітної плати) спроможні підтримувати повну зайнятість, роблячи її неминучою. При цьому втручання держави може тільки завдати лиха ефективному функціонуванню економіки.

     У рамках неокласичного підходу (Дж. Перрі, М. Фелдстайн, Р. Холл) зайнятість розглядається  як один з виробничих ресурсів, які  розподіляються через ринок. Ринок  праці, як і всі інші ринки, функціонує на базі умовної рівноваги, коли основним регулятором виступає ціна на робочу силу (заробітна плата). Вона (ціна) реалізується за потребами ринку, встановлюється автоматично, залежно від попиту та пропозиції, а безробіття, якщо і можливе, то тільки добровільне.

     Марксистський підхід (К. Маркс, Ф. Енгельс, Г.А. Лопатін, Н.І. Зібер) розглядає ринок як ринок робочої сили, а безробіття – як „надлишкове робоче населення” як необхідний продукт нагромадження капіталу. При цьому безробіття виступає у вигляді невикорінного пороку капіталістичного суспільства, позбутися якого можна тільки шляхом зміни суспільного устрою.

     Кейнсіанський підхід (Дж.М. Кейнс, Р. Гордон, Э. Хансен) сформувався у 30-х рр. ХХ ст., які  супроводжувалися у багатьох країнах  економічною кризою, масовим безробіттям і соціальними конфліктами. Згідно з цим підходом, попит на робочу силу регулюється не коливаннями ринкових цін на працю, а сукупним попитом, який визначається державною політикою. Кейнсіанські ідеї регулювання рівня зайнятості та безробіття впродовж тривалого періоду часу сприяли вирішенню гострих економічних проблем (у першу чергу, проблем зайнятості та безробіття) у західних країнах. Однак економічна криза 1979-1981 рр. показала неспроможність кейнсіанського підходу до державного регулювання. На зміну ідеям кейнсіанського підходу прийшли нові моделі державного регулювання.

     Зокрема, подальшого розвитку дістали ідеї неокласичного  підходу до державного регулювання  в рамках монетаризму (М. Фрідмен, Ф. Кейген, Д.Майзельманд та ін.). Представниками цього напрямку введено поняття природного безробіття. З метою врівноваження ринку згідно з монетаризмом необхідно використовувати інститути кредитно-грошової політики та інші заходи, спрямовані на розвиток підприємництва. Таким чином, передбачається ліквідувати ряд прямих форм державного регулювання економічної діяльності, у тому числі регламентацію за цінами і заробітною платою, тобто реалізовувати політику дерегулювання.

     Отже  існують різні погляди на роль держави в регулюванні зайнятості, що багато в чому визначається різними підходами до розуміння причин безробіття, які формуються у контексті конкретно історичних етапів розвитку суспільства та економічних систем, табл. 1.2.

     Таблиця 1.2 Порівняльна характеристика теоретичних підходів до вирішення проблеми зайнятості

 
 
 

     Проте жоден з описаних підходів не розкриває  повною мірою всю складність проблеми зайнятості та безробіття. У той же час незаперечним є факт участі держави в регулюванні зайнятості.

     Регулювання зайнятості постає складовою управління розвитком суспільства, забезпечення стійкого економічного зростання країни, оскільки економіка держави є  цілісною системою і функціонує як єдиний організм.

     РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ПРАКТИКИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

     2.1 Аналіз динаміки  чисельності та  розподілу зайнятого  населення

     За  даними вибіркових обстежень населення  з питань економічної активності (Додаток А), протягом 2009 року спостерігається збільшення чисельності зайнятого населення віком 15–70 років та зменшення рівня безробіття.

     За  даними Держкомстату, чисельність зайнятого населення віком 15-70 років у середньому за 9 місяців 2009 року становила 20,4 млн осіб, тоді як у І півріччі 2009 р. – 20,2 млн осіб, а у І кварталі 2009 р. – 20,0 млн осіб. Рівень зайнятості населення віком 15-70 років склав 58,2% (у І півріччі 2009 р. – 57,7%, у І кварталі 2009 р. – 57,2%). Чисельність безробітних у середньому за 9 місяців 2009 року становила 1,9 млн осіб, що на 82,8 тис. менше, ніж у І півріччі 2009 р., та на 169,3 тис. менше, ніж у І кварталі 2009 р. Рівень безробіття за 9 місяців 2009 року становив 8,6%, проти 9,1% у І півріччі 2009 р. та 9,5% – у І кварталі 2009 року.

     Поліпшення  ситуації щодо зайнятості та безробіття спостерігалось в усіх регіонах. Слід зазначити, що в середньому по країнах Євросоюзу за 9 місяців 2009 року рівень безробіття, порівняно з І півріччям, не змінився і становив 8,8%. Рівень безробіття в Україні був нижчим, ніж у середньому по таких країнах Євросоюзу, як Франція і Португалія (9,4%), Угорщина (9,6%), Словаччина (11,1%), Ірландія (11,7%), Естонія (13,2%), Латвія (16,2%) та Іспанія (17,7%).

     Кількість зайнятого населення віком 15–70 років у 2009р., порівняно з 2008р., зменшилась на 780,8 тис. осіб, або на 3,7% та становила 20,2 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 18,4 млн., або 91,0%. Рівень зайнятості населення віком 15–70 років відповідно знизився за означений період в цілому по Україні з 59,3% до 57,7%, а у населення працездатного віку з 67,3% до 64,7%.

     Найвищий  рівень зайнятості населення спостерігався  у осіб віком 30 – 49 років, а найнижчий  – у молоді у віці 15 - 24 років  та осіб віком 60 – 70 років.

     Зниження  рівнів зайнятості населення спостерігалось у всіх регіонах країни. Найбільше зменшення зазначеного показника зафіксовано у Сумській (на 3,9 в.п.), Донецькій (на 3,4 в.п.), Закарпатській (на 3,0 в.п.) областях. Найвищий рівень зайнятості у 2009р. був у м.Києві (63,1%) та м.Севастополі (61,1%), а найнижчий – у Івано-Франківській (51,9%) та Тернопільській (52,9%) областях.

     Серед зайнятого населення віком 15-70 років, кожен п'ятий працівник був зайнятий у сільському господарстві або промисловості, шостий – в торгівлі.

     Зменшення кількості зайнятих у 2009р. порівняно  з 2008р. найбільше відбулося у виробничих видах діяльності: у промисловості (на 29,4%), будівництві (на 16,4%), сільському господарстві (на 16,3%). Водночас збільшення обсягів зайнятості було зафіксоване у діяльності транспорту та зв’язку, охороні здоров’я, операціях з нерухомим майном, діяльності домашніх господарств та інших видах економічної діяльності.