Аналіз споживчого вибору

ЗМІСТ

     Вступ

     Розділ  I Економічні блага та їх класифікація

1. Класифікація економічних благ
2. Економічні теорії
3. Моделі споживчого вибору
4. Класифікація неекономічних факторів споживчого вибору

     Розділ  II Аналіз споживчого вибору

1. Пріоритети і вибір споживача. Корисність товару та його властивості
2. Аналіз кривих байдужості
3. Бюджетна лінія споживача, стан рівноваги. Крива «споживання-дохід», «споживання-ціна»

     Розділ  III Ринок бензину

     3.1    Основні проблеми та шляхи їх вирішення на ринку бензину

     Висновки

     Бібліографічний список

 

      ВСТУП

     У сьогоденні питання споживчого вибору є дуже актуальним, оскільки після  фінансової кризи дуже важливо для  успішного функціонування будь-якого  підприємства розуміти, чим керується  споживач при процесі вибору тієї чи іншої продукції. Розгляд цих теорій та їх класифікації дають перевагу над конкурентами.

     Розглядом даного питання займається багато вчених. Серед них можна виділити таких  іноземних: Є.Бем-Баверка, І.Бентама, К.Менгера, Р.Пригожина, Д.Бернудлі, Ж.Дюпюі, У.Джевонс. Також це питання досліджували і вітчизняні вчені. Серед них особливо великий вклад зробили: В.Белоусова, А.Єрмоленко, Є.Куделіна.

     Метою даного дослідження є обґрунтування  та розробка науково-методичних рекомендацій щодо питання особливостей споживчого вибору сучасного населення.

     Для досягнення зазначеної мети вирішувалися наступні завдання:

• теоретичне обґрунтування теорії споживчого вибору та їх класифікацій;
• відображення впливу держави на розвиток і вдосконалення  теорії споживчого вибору;
• перспективи розвитку споживчого вибору .

     Об’єктом  дослідження є розвиток і формування теорій споживчого вибору.

      Предметом дослідження являється теорії споживчого вибору та їх класифікації.

      Як  методи дослідження використовуються:

• теоретичне обґрунтування проблеми;
• для вивчення сутності та природи теорій споживчого вибору та їх класифікації були застосовані загальнонаукові методи пізнання індукції та дедукції;
• методи абстракції, аналізу та синтезу, порівняльного аналізу, що дозволили визначити сутність теорій споживчого вибору та їх класифікації в усих її проявах.

     Під час дослідження об’єкти та умови  його розвитку було застосовано історично-логічний метод.

РОЗДІЛ  І

     ЕКОНОМІЧНІ  БЛАГА ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

1. Класифікація економічних благ

      Блага — матеріальні речі та послуги, які  використовуються для задоволення потреб людини.

      Певні блага існують у природному вигляді, людина ними користується, але вони не є об'єктом економічної діяльності. Інші можна отримати внаслідок економічної  діяльності, але в кількості, обмеженій  рівнем розвитку виробництва, наявністю сировинних ресурсів, технологій. Отже, існує проблема обмеженості економічних благ стосовно потреб (проблема відносної рідкісності).

      Економічне  благо можна використовувати  для задоволення кількох потреб, водночас економічна потреба може бути задоволена за рахунок кількох благ. В економічній діяльності люди для досягнення своїх цілей використовують засоби, яких інколи буває недостатньо і які можна застосувати по-різному. Цінність блага визначається інтенсивністю потреби (величина психологічна, змінювана залежно від індивіда) та наявною кількістю блага, здатного задовольнити цю потребу.

      Залежно від критеріїв оцінки існують  різні класифікації економічних  благ. Так, за терміном використання їх поділяють на довгострокові та короткострокові. Довгостроковими є блага тривалого користування, які задовольняють одну і ту ж потребу неодноразово. Короткотерміновими є блага разового споживання.

      За  часом використання блага поділяють  на теперішні й майбутні. Є блага  взаємозамінні (замінники чи конкуруючі у споживанні) і взаємодоповнювані (комплементарні). Взаємозамінні блага можуть замінювати одне одного в задоволенні певної потреби, їх не потрібно перетворювати, наприклад: маргарин і вершкове масло, олія соняшникова і оливкова, автомобілі різних марок. Інші можуть задовольняти потреби тільки тоді, коли використовуються разом, наприклад: чай і цукор, автомобілі та бензин. Доповнюваність і взаємозамінюваність благ мають величезну кількість ступенів та варіантів. Блага можна розподілити на прямі (безпосередні) та непрямі (опосередковані). Прямі (споживчі блага) безпосередньо задовольняють потребу (харчі, одяг, побутові предмети). Непрямі блага (виробничі) задовольняють потребу лише як засіб. Задоволення потреби цими благами відбувається опосередковано. Наприклад, вугілля використовується на теплоцентралі для отримання пари чи для одержання механічної енергії на заводі.

2. Економічні теорії

      Теорія  корисності передбачає, що ціна, яку  готовий заплатити покупець на ринку  за товар, є категорією суб'єктивною. Корисність – це спроможність товару задовольняти потреби, бажання, смаки і вподобання споживача.

      Корисність  товару - це задоволення, яке отримують від споживання. Не можна ототожнювати корисність і користь, тобто функціональну придатність. Так, картини відомих художників можуть не приносити користі з практичної точки зору, але мають величезну корисність для любителів живопису.

      Корисність  товару має дві властивості:

      1) вона є різною для різних людей, оскільки залежить від смаків і вподобань.

      2) корисність від певних благ є різною для однієї і тієї ж людини в різний час і за різних обставин.

      Проте з метою наочності економісти допускають, що ступінь задоволення  можна виміряти, і називають одиницю  виміру — ютиль (від англ. utility — корисність). Вважається, що кожний товар має певну кількість ютилів (u), або певну кількість одиниць корисності чи задоволення. Ця уявна одиниця вимірювання є лише зручним навчальним прийомом, який дає змогу у кількісному аспекті аналізувати поведінку споживача на ринку. Залежно від кількості ютилів, тобто одиниць корисності товару розрізняють граничну, загальну і середню корисність. 

      Гранична  корисність (МU) — це додаткова корисність, яку отримує людина від кожної останньої або кожної додаткової одиниці спожитого товару. Існує закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена), згідно з яким при споживанні кожної додаткової (наступної) одиниці товару величина додаткового задоволення для людини зменшується. Показовим прикладом практичного використання дії закону спадної граничної корисності є послуги ресторану у вигляді "шведського столу", де ви платите вхідні і можете вибирати страви, які хочете та скільки хочете. Однак підраховано, що фізично здорова людина не може з'їсти більше, ніж на суму установленої ціни вхідних, хіба що на шкоду своєму здоров'ю.

      Крива граничної корисності прямує зверху вниз зліва направо і показує  зменшення граничної корисності у міру збільшення кількості спожитих яблук. Закон спадної граничної корисності передбачає, що усі решта чинників, такі як дохід, смаки і вподобання, є постійними величинами. Загалом цей закон поширюється на абсолютну більшість товарів, хоча є і винятки. Це антикваріат, колекціонування марок чи монет, алкоголь, додаткові сигарети тощо ( Рис. 1.1.).

      

      Рис. 1.1.  Крива граничної корисності

        Загальна й середня корисність

 

 Загальна корисність (ТU) — це корисність, яку отримує споживач від використання товару загалом. Якщо гранична корисність є величиною додатною, то в міру збільшення кількості одиниць спожитого товару його загальна корисність зростатиме, оскільки гранична корисність щоразу додається до загальної. Однак темп зростання загальної корисності зменшуватиметься ( Рис. 1.2.).

      

      Рис. 1.2. Крива загальної корисності

        Граничну корисність можна визначити  через нахил кривої загальної  корисності.

     

,                              (1.1)

      Середня корисність (АU) – це загальна корисність у розрахунку на кожну одиницю товару.

       ,                                  (1.2)

      Значно  глибше пояснення поведінки споживача  на ринку та досягнення ним максимальної загальної корисності ґрунтується на аналізі кривої індиферентності та бюджетної прямої.

      Крива індиферентності. Граничний коефіцієнт заміщення двох товарів

      Крива індиферентності (від англ.  indiference — невизначеність, байдужість) показує усі можливі комбінації двох товарів, які дають споживачеві однаковий рівень задоволення або загальної корисності і ставлять його у стан невизначеності. Деякі автори використовують термін "крива байдужості".

      Більш удалим є термін "крива індиферентності", оскільки споживач не є байдужим, а є індиферентним, тобто невизначеним, яку комбінацію товарів вибрати, оскільки вони для нього однаково бажані та дають йому однакову величину корисності. (Рис. 1.3.).

      

     Рис. 1.3. Крива індиферентності

      Споживач  при купівлі перебуває у стані невизначеності, оскільки кожна з комбінацій за величиною корисності є однаковою. Отже, споживач може віддати перевагу комбінації А, або комбінації В, або не віддавати переваги ні А, ні В. Вибираючи ту чи іншу комбінацію товарів, споживач виходить з індивідуальних смаків і вподобань.

      Крива індиферентності є спадною, оскільки відображає обернену залежність двох товарів, які приносять споживачеві  корисність. Кожна точка на даній  кривій (А,В,С,В) відображає різну комбінацію товарів, але дає для споживача однакову загальну корисність.

      Нахил кривої індиферентності становить  граничний коефіцієнт заміщення (МRS), що показує, до якої межі споживач заміщуватиме їжу одягом, щоб отримати ту саму загальну корисність.

      Для кожного рівня загальної корисності існує своя окрема крива індиферентності, яка показує такі комбінації товарів, до яких покупець є індиферентним, невизначеним (Рис. 1.4.)

        

      Рис. 1.4. Криві індиферентності різного рівня загальної корисності

      Чим   вище   і  дальше   крива індиферентності від початку координат, тим більшою є загальна корисність, оскільки будь-яка точка на вищій кривій індиферентності означає більшу кількість того чи іншого товару, отже, більшу загальну корисність.

      Рівновага споживача

     Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Для демонстрації процесу вибору сумістимо на одному графіку карту кривих байдужості та лінію бюджетних обмежень. Рухаючись вздовж бюджетної лінії споживач може знайти точку, яка б відповідала максимальному задоволенню його потреб, тобто відповідала найбільшій корисності. Така точка буде розташована на найвищій кривій байдужості, яка може бути досягнута в межах даного бюджету.

     Споживач  максимізує корисність при наявності певних бюджетних обмежень.

     Рис. 1.5. Рівновага споживача

     Точка дотику (В) найвищої кривої байдужості U₂ з бюджетним обмеженням визначає положення рівноваги споживача. Крива U₁ яка перетинає бюджетну лінію є неоптимальним рішенням для споживача, а крива U₃ більш високого рівня корисності не може бути досягнута тому, що виходить за межі його бюджету.

     Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даному бюджетному обмеженні. Така рівновага передбачає те, що як тільки споживач отримує даний набір товарів, у нього зникає стимул замінювати цей набір на інший.