Аналіз тваринництва України та прогноз його подальшого розвитку

Міністерство  освіти, науки, молоді та спорту України

Національний  авіаційний університет

Інститут економіки та менеджменту

Факультет економіки та підприємництва 
 
 
 
 

ДОМАШНЯ РОБОТА

з дисципліни «Національна економіка»

на тему:

«Аналіз тваринництва України та прогноз його подальшого розвитку» 
 
 
 
 
 
 
 

                                            Виконала:

                                             студентка 320 групи  ФЕП

                                             Глистюк Надія 

Київ 2011 

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика сільського господарства України ………...4

РОЗДІЛ 2. Аналіз показників тваринництва……………………………..………11

РОЗДІЛ 3. Перспективи та прогноз розвитку тваринництва в Україні………...18

Висновки…………………………………………………………………………....26

Список  використаних джерел…………………………………………….……….28 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика сільського господарства

України

     Сільське  господарство — галузь матеріального виробництва, що займається вирощуванням культурних рослин та розведенням домашніх тварин для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною. Воно включає дві взаємопов'язані великі галузі — рослинництво і тваринництво. Рослинництво і тваринництво, в свою чергу, поділяються на менші галузі, підгалузі, виробництва.

     Сільське  господарство є первинною ланкою агропромислового комплексу (АПК) і разом із харчовою та деякими галузями легкої промисловості (текстильною, шкіряною, хутровою) становить його основу.

     Розвиток  сільського господарства залежить від  природно-географічних і соціально-економічних передумов. До перших належать земельно-ґрунтові й агрокліматичні ресурси, які загалом дуже сприятливі в Україні.

     Основу  сільськогосподарського виробництва  складають земельні ресурси. Землі, придатні для ведення сільського господарства, одержали назву сільськогосподарських угідь. Сільськогосподарські угіддя займають на земній кулі приблизно 1/3 суші, або 4,5 млрд. га. Угіддя складаються з ріллі (засів та пар, включаючи городи), перелогів, сінокосів, пасовищ, насаджень. У складі оброблюваних земель на ріллю у світі припадає близько 1,4 млрд. га, на багаторічні насадження – до 0,4 млрд. Га.

     Сільськогосподарські  угіддя України займають 42 млн. гектарів, або 70% загального фонду країни. Структура сільськогосподарських угідь така: 79% — орні землі (рілля) і багаторічні насадження, 13% — пасовища, 8% — сіножаті. Найвища частка орних земель — у степових районах (70–80%) і лісостеповій зоні. Пасовища зосереджені, в основному, в Карпатах, на Поліссі та в південно-східних степових областях, сіножаті — в долинах рік лісової і лісостепової зон.

     Сільське  господарство належить до найдавніших видів господарської діяльності людини. На території України на рубежі V і ІV тисячоліть до н. е. розвинулося осіле землеробство (трипільська культура). З давніх часів Україна відома своєю сільськогосподарською продукцією серед інших народів і країн. І зараз сільське господарство належить до важливих галузей міжнародної спеціалізації нашої держави.

     Тривалий  час сільськогосподарське виробництво  розвивалося екстенсивним шляхом, тобто за рахунок залучення до нього додаткових земельних площ, особливо ріллі, збільшення поголів'я худоби. Площа орних земель приростала за рахунок зменшення площ інших сільськогосподарських угідь (це негативно впливало на кормову базу тваринництва), а також внаслідок проведення водної меліорації — зрошення та осушення земель. Зрошувальні землі розташовані на півдні України (їх площа — 2,2 млн га). У перезволожених і заболочених районах Полісся і північного лісостепу під осушення залучено 3,3 млн га земель.

     У сучасних умовах екстенсивний шлях ведення  сільськогосподарського виробництва має поступитися інтенсивному — отриманню більших врожаїв сільськогосподарських культур внаслідок поліпшення обробітку земель, внесення добрив, використанню отрутохімікатів та ін., піднесенню продуктивності худоби за рахунок селекції, поліпшення кормової бази тощо. Важливо встановити правильні пропорції між рослинництвом і тваринництвом, які забезпечили б виробництво кормів.

     Агропромисловий комплекс України дає 95% продовольчих ресурсів, і за рахунок його продукції  формується більше двох третин фонду народного споживання.

     Національна програма розвитку АПК в Україні  спрямована на пошуки і підтримку  оптимального співіснування господарств  різних форм власності і розмірів, кожне з яких в конкретних природнокліматичних  умовах має свої переваги і засоби ефективного функціонування.

     Україна має всі умови для розвитку сільського господарства, але вони диференційовані за природними зонами. Кожна зона має власні особливості  у структурі земельних ресурсів, сільськогосподарських і лісових угідь.

     Так, Полісся займає близько 20% площі України і вирізняється порівняно низьким ступенем розвитку сільського господарства, освоєністю земельного фонду, але високою питомою вагою природних кормових угідь. Тому для зони характерні дрібно контурність, подрібненість, землекористування. Тут переважають дерново-підзолисті ґрунти (до 70% території). На Поліссі обробляється близько 35% земельної площі.

     Лісостеп  – найбільша зона країни: близько 30% площі. Враховуючи високу освоєність (76%) та розораність (65,9%), значну частину земель складають сінокоси, ліси та кущі, болота, яри та зсуви, що розділяють орні масиви. Ґрунтові та кліматичні умови найбільш сприятливі для інтенсивного ведення сільського господарства. В лісостепу переважають типові чорноземи та сірі опідзолені ґрунти.

     Степова зона розділяється на дві підзони: Північну та Південну. Північна частина степу  займає більше 25% території. Південний  степ – 1/7 частину, але освоєність та розораність земель тут дещо нижчі, ніж у Північному степу.

     Гірський  Крим займає невелику територію, що вирізняється підвищеною лісистістю, а орні землі становлять тут лише 21,8%.

     Українські  Карпати характеризуються найбільшою лісистістю, низькою сільськогосподарською освоєністю земель.

     На  Прикарпатті переважають кислі, дерново-підзолисті, глейові та суглинкові ґрунти. Ці фактори несприятливо впливають на розвиток сільського господарства.

     Сільське  господарство України складається з двох великих, взаємопов’язаних комплексів – рослинництва та тваринництва. До рослинництва належать виробництво зерна, буряку, льону-довгунця, соняшнику, картоплі, овочів, плодів, ягід, винограду тощо. У складі тваринництва переважають скотарство, свинарство, вівчарство, бджільництво, конярство, звіроводство, рибоводство.

     У рослинництві України переважають зернові культури. Вони за питомою вагою у структурі посівних площ перевищують інші культури. У степовій зоні зернові займають більше половини посівних площ, у Лісостепу, Поліссі, Карпатах цей показник трохи нижчий. Найбільша кількість зерна виробляється у центральних областях Лісостепу, а також на більшій частині Степу. Менше зерна виробляється у поліссі, Карпатах. Значна відмінність спостерігається у показниках врожайності зернових культур. На Поліссі та в Карпатах врожайність пшениці у 1,5 – 2 рази нижча, ніж у центральних та південних областях. Середня врожайність Зерових значно поступається аналогічним показникам західноєвропейських та північноамериканських країн, що за наявних природних умов недопустимо. При цьому є ареали, де врожайність пшениці сягає світового рівня.

     У структурі посівів зернових переважає  озима пшениця – 43%, яровий ячмінь – 21, кукурудза – 13, зернобобові  – 7, овес – 5, озиме жито – 4,6, просо  – 2,5, озимий ячмінь – 1,5, гречка  -   1,5%. Інші культури (ярова пшениця, рис, сорго) мають невелику питому вагу – менше половини відсотка.

     Озима пшениця вирощується майже скрізь, але найвища її концентрація –  у степових та лісостепових районах. Ярова пшениця культивується у Лісостепу.

     Яровий  ячмінь поширений у північному Степу, Лісостепу та у передгір’ї  Карпат. Озимий ячмінь останнім часом з'явився  в Степу.

     Озиме жито вирізняється високою холодо- та посухостійкістю. Невибагливе воно й до піщаних ґрунтів, осушених земель, і навіть засолених ґрунтів. Основне  виробництво озимого жита зосереджене  на Поліссі, де воно є другою культурою після озимої пшениці.

     Кукурудза належить до пізніх ярових культур. Вона вельми вимоглива до родючості ґрунтів, боїться приморозків. Найбільш сприятливі для кукурудзи ґрунти та клімат –  у районах Лісостепу та Степу, і тому основні посіви цієї культури на зерно зосереджені саме тут. А більше за все кукурудзи виробляють центральні райони Полтавської, Дніпропетровської, Донецької областей, Північні райони Запорізької та Луганської областей, південні райони Вінницької та Одеська область. Висока врожайність кукурудзи (понад 30 ц / га) характерна для лісостепової зони та окремих районів Степу, Закарпаття, Полісся. Проте найвищі врожаї (понад 110 – 130 ц / га) можна одержати тільки на зрошуваних землях півдня Степу, але їх у країні мало.

     Значне  місце серед зернових культур  займають круп'яні: просо, гречка, рис. Найбільші площі серед них  займає просо, що як посухостійка культура поширене у Степу та Південних  районах Лісостепу. Найбільші врожаї збирають у Лісостепу, особливо у  Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській областях.

     Гречка  має короткий вегетаційний період, тому її використовують для пересівання  загиблих від морозів озимих культур, а також як повторну культуру. Найбільш поширена вона у Лісостепу та на Поліссі. Найвищі врожаї збирають у Лісостепу, північному та центральному Степу.

     Рис культивується у нас порівняно  нещодавно. Його вирощують у п’ятьох  районах Криму, у зоні Північно-Кримського каналу, у двох районах Одеської та трьох – Херсонської області. Вирощування рису пов’язане з пов’язане з будівництвом нових зрошувальних систем.

     Тваринництво  України — це цінні висококалорійні продукти (молоко, м'ясо, сир, яйця, рибу, мед)і сировину для харчової та легкої промисловості (шкіру, вовну, шовк).При цьому воно використовує кормові культури польового та лучно-пасовищного виробництв, відходи від харчової промисловості та харчування людей, комбікорми.

     До  найважливіших галузей належить скотарство (розведення великої рогатої  худоби). Воно дає найбільший обсяг  тваринницької продукції — молока і м'яса. За співвідношенням виробленої продукції розрізняють декілька напрямків спеціалізації скотарства: молочне, м'ясне, м'ясо-молочне, молочно-м'ясне. Молочне скотарство розвивається переважно там, де є пасовища із соковитими травами (Полісся), або навколо великих міст, де є значний споживач свіжого молока.

     У районах інтенсивного землеробства з високою часткою посівних площ кормових культур, а також сінокосів  і пасовищ, переважає молочно-м'ясне скотарство (лісостеп, південь Полісся).

     М'ясо-молочне скотарство поширене у тих районах, де у кормовій базі переважають висококалорійні комбікорми. Це — степова, посушлива зона, де трави влітку висихають.

     М'ясне скотарство розвивається в усіх природних  зонах навколо великих центрів  харчової промисловості, відходи від якої є кормами для худоби.

     У загальному поголів'ї великої рогатої  худоби в Україні (9,4 млн. у 2000 р.) на корів  припадає більше половини. Порівняно  із західноєвропейськими країнами, що мають подібні природно-кліматичні умови, продуктивність молочного стада в Україні все ще низька. Продуктивність інших галузей тваринництва також невисока.

     Важливою  галуззю тваринництва України є  свинарство, яке виробляє понад третину  усього м'яса. Воно орієнтується на райони високорозвиненого зернового господарства і картоплярства, виробництва цукрових буряків і соняшнику, на приміські зони великих міст і центри харчової промисловості (використання відходів). В Україні поширене повсюдно, найбільша концентрація — у лісостепу і степу. Свинарство має м'ясо-сальну і сальну спеціалізацію. У степу, де в кормах висока частка концентратів, переважають сальні породи свиней, в інших регіонах — м'ясо-сальні.