Методи конкурентної боротьби в умовах ринкової економіки

Досить цікаво розглянути питання  методів та форм конкуренції з точки зору маркетингу. Так, згідно з теорією Портера існує п’ять сил конкурентного середовища, які підлягають вивченню в процесі маркетингових досліджень:

1. поява нових конкурентів;
2. поява нових товарів або послуг-замінників;
3. здатність постачальників торгуватися;
4. здатність покупців торгуватися;
5. суперництво вже наявних конкурентів між собою.

Ці п'ять факторів визначають прибутковість  галузі, оскільки вони впливають на ціни, що встановлюються фірмами, їхні витрати, капіталовкладення та ін..

З появою нових конкурентів знижується загальний потенціал прибутковості  в галузі, так як вони привносять у галузь нові виробничі потужності і прагнуть роздобути частку ринку, а з появою товарів або послуг-замінників обмежується ціна, яку фірма може запросити за свій товар.

Постачальники і покупці, торгуючись, витягують свою вигоду, що може призвести  до зниження прибутку фірми.

Платою за конкурентоспроможність при суперництві з іншими фірмами  є або додаткові витрати, або  зниження ціни, а в результаті - скорочення прибутку.

Значення кожного з п'яти факторів визначається його основними технічними та економічними характеристиками. Наприклад, спроможність покупців торгуватися  залежить від того, скільки у фірми  покупців, яка частина збуту припадає на одного покупця, чи є ціна товару значною частиною загальних витрат покупця, а загроза появи нових  конкурентів - від того, наскільки  важко новому конкуренту "потрапити" в галузь. [20, 24]

З огляду на тему, яка розглядається, особливо необхідно зупинитися на категорії потенційних конкурентів, зокрема стратегіях (методах) їхньої конкурентної боротьби.

Згідно з теорією Портера  існують три типи стратегій конкурентної боротьби:

• лідерство у знижуванні: намагання будь – що знизити витрати, в тому числі за рахунок розширення виробництва (ефект масштабності);
• диференціація: намагання досягти неповторності в якомусь аспекті, котрий видається важливим великій кількості споживачів;
• фокусування: концентрація уваги на якомусь сегменті ринку і обслуговування його краще і ефективніше, ніж це роблять конкуренти.

За видами конкурентної боротьби виокремлюють внутрігалузеву і міжгалузеву конкуренції. Внутрігалузева конкуренція являє собою боротьбу між товаровиробниками в одній  галузі виробництва за зниження витрат виробництва, цін, покращення якості продукції, розширення ринків збуту тощо. Внаслідок  внутрігалузевої конкуренції різні  індивідуальні вартості товарів  перетворюються на єдину ринкову  вартість. Підприємства, на яких індивідуальна  вартість товарів нижча від ринкової, отримують додатковий прибуток, а  ті, на яких вона вища, не можуть відшкодовувати власні витрати, поступово втрачають  свої позиції на ринках збуту і  банкрутують. Таким чином, внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень  НТП, підвищенню ефективності виробництва. Наслідком внутрігалузевої конкуренції  є становлення різних норм прибутку в межах окремих галузей виробництва. Саме відмінність норм прибутку в  різних галузях виробництва зумовлює міжгалузеву конкуренцію – конкурентну  боротьбу між товаровиробниками  різних галузей промисловості за ринки збуту, сфери вкладання  капіталу, величину прибутку. З метою  отримання найбільшого прибутку підприємці вкладають капітали у  найприбутковіші галузі промисловості, що спричиняє переливання капіталу з галузей з низькою нормою прибутку в галузі з вищою. [16, 327]. У сучасних умовах міжгалузевий перелив капіталів відбувається за участю держави, наднаціональних органів. Певному вирівнюванню галузевих норм прибутку сприяє надання державних дотацій підприємствам базових і капіталомістких галузей, здійснення пільгової податкової, амортизаційної, кредитної, регіональної та структурної політики.

Характерною рисою  національної конкуренції на внутрішньому та зовнішньому ринках виступають цінові параметри продукції. Конкурентоспроможність продукції обумовлена низькою вартістю робочої сили, природних ресурсів, тіньовими схемами оподаткування  тощо, тобто виключно вартісними чинниками. Так, зростання обсягів українського експорту завдячує політиці поступової девальвації національної валюти 1998–2004 років, яка зумовила підвищення цінової  конкурентоспроможності економіки  країни. Переважну частку українського експорту складає продукція сировинного  характеру, з низьким рівнем доданої  вартості та з високою енергомісткістю. У період трансформаційних перетворень  цінові методи ведення конкурентної боротьби в національній економіці  були виправдані, оскільки слугували  чинником виходу з кризи і фактором започаткування позитивних структурних змін [15, 146]. Ініціюючим чинником подальшого економічного розвитку національної економіки повинна стати нецінова конкуренція, в основі якої знаходиться використання конкурентних переваг вищого порядку – якості продукції, реклами, вдосконалення виробничої технології, подовження терміну гарантійного обслуговування, надання супутніх послуг. В основі нецінової конкуренції сукупність заходів, які дозволяють покращити корисність товару, повніше задовольняти потреби споживачів, забезпечувати триваліші переваги перед конкурентами. Стан економічного розвитку країни обумовлює використання відповідної моделі міжнародної конкурентоспроможності з урахуванням наявних порівняльних конкурентних переваг. Сучасна модель конкурентоспроможності України має яскраво виражений ресурсний характер і сформована на основі використання унікального природоресурсного потенціалу, високої родючості сільськогосподарських угідь, вигідного географічного положення, низької вартості робочої сили. Водночас, дає про себе знати низька ефективність використання природних ресурсів, висока ресурсомісткість і витратність виробництва, неконкурентоспроможність за світовими стандартами технологій.

 Отже, ринкове  середовище України характеризується  наявністю недосконалих форм  конкурентної взаємодії, що в  цілому відповідає історичним  тенденціям розвитку економік  ринкового типу. Разом з тим,  національна економіка має невисокі  перспективи розвитку через переважання  цінових методів конкурентної  боротьби, які характерні для слаборозвинених країн. Використання конкурентних переваг нижчого порядку (дешева робоча сила, сировина, природні ресурси тощо) консервують ресурсну модель розвитку. У цьому контексті загальною стратегією розвитку конкурентоспроможності країни є відмова від цінових методів ведення конкурентної боротьби та зміцнення нецінових переваг, що забезпечить країні стійкі конкурентні позиції на світових ринках. Основні зусилля на цьому шляху необхідно спрямувати на значне підвищення ролі нововведень в економічному розвитку і, як результат, швидкі технологічні зміни. Головним джерелом конкурентних переваг на сучасному етапі є здатність підприємств до здійснення нововведень, держави – до інвестування в інноваційний розвиток.

Висновки

Конкуренція –  це форма економічних відносин між суб'єктами ринкового господарства, в яких виражається суперництво за найбільш вигідні умови виробництва, продажу й купівлі товару.

Конкуренція виконує  роль регулятора темпів і обсягів  виробництва, спонукаючи виробника  запроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію  праці тощо.

Конкуренція є  визначальним фактором впорядкування  цін, стимулом інноваційних процесів (запровадження  в виробництво нових винаходів  та технологій). Вона сприяє витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, запобігає диктату виробників-монополістів по відношенню до споживача.

Проте, як будь-який суспільний процес, конкуренція має  й негативні наслідки. Тому переоцінювати її можливості в реальній підприємницькій діяльності не слід. Більш того, враховуючи, що негативні наслідки конкуренції органічно властиві ринковому механізму, заснованому на приватній власності (стихія, анархія), необхідно в конкурентній стратегії постійно передбачати локалізацію цих наслідків.

Закон конкуренції  відображає об 'єктивну взаємозалежність і причинно-наслідковий зв'язок між різними економічними суб'єктами, можливостями виробництва різноманітних товарів та послуг, які потрібні споживачам (покупцям), і можливостями реалізувати їх з максимальною економічною вигодою для всіх суб 'єктів ринкової економіки.

За галузево-територіальною ознакою конкуренція буває: внутрішньогалузева, міжгалузева, міжнародна. За кількістю  суб*єктів ринку та степенем їх конкурентної сили конкуренція поділяється на: досконалу (чисту), недосконалу (монополію,олігополію), а за методами конкурентної боротьби на: цінова, нецінова, чесна, нечесна.

В основі поняття  «конкуренція» лежать людські потреби, які специфічні для різних культур і людей. Вони можуть бути задоволені за допомогою різних товарів, послуг, ідей. Здійснити це краще за конкурентів, спираючись на знання ринку, вимоги і можливості споживачів - така центральна ідея конкурентної боротьби.

Методи конкурентної боротьби – це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і після продажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо.

Цінова конкуренція передбачає зменшення витрат виробництва і  обігу, зниження ціни. У такій боротьбі перемагає той, хто домагається нижчої, ніж ринкова ціна вартості своєї продукції. Це по суті боротьба за скорочення витрат виробництва завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці, підвищення її продуктивності.

Нецінова конкуренція  виявляється у зміні властивостей товару, створенні нових товарів  для задоволення тих самих  потреб, вдосконаленні послуг, що супроводжують  реалізацію. До незаконних методів нецінової конкуренції відноситься промислове шпигунство; переманювання фахівців, які володіють виробничими секретами; випуск підроблених товарів.

Нечесна конкуренція – це діяльність господарського суб’єкта, що спрямована на одержання комерційної вигоди і забезпечення домінуючого становища  на ринку, обманом споживачів, партнерів, інших господарських суб’єктів  і державних органів.

Чесна конкуренція  – це термін, що означає рівні умови для конкуренції, які досягаються вирівнюванням витрат на виробництво між зарубіжними та внутрішніми виробниками і нейтралізацією будь-яких переваг, які може мати іноземець над внутрішнім виробником: менші податки, дешевша робоча сила тощо. Цей аргумент висувається на захист протекціонізму, однак він є хибним, тому що зникає саме підґрунтя здійснення міжнародної торгівлі і логічним наслідком його є усунення перешкод торгівлі між країнами. [22]

Необхідно також зупинитися на категорії потенційних конкурентів, зокрема стратегіях (методах) їхньої конкурентної боротьби.

Згідно з теорією Портера  існують три типи стратегій конкурентної боротьби:

• лідерство у знижуванні: намагання будь – що знизити витрати, в тому числі за рахунок розширення виробництва (ефект масштабності);
• диференціація: намагання досягти неповторності в якомусь аспекті, котрий видається важливим великій кількості споживачів;
• фокусування: концентрація уваги на якомусь сегменті ринку і обслуговування його краще і ефективніше, ніж це роблять конкуренти.

Наявність різнорідних  конкурентів робить конкурентну  боротьбу невичерпною.

Фірма може підкорити  суперників своїй волі, нав'язати  їм свої інтереси або ж витіснити  їх з ринку. В минулому переважала війна за повне знищення конкурентів. У сучасних умовах під впливом різноманітних факторів монопольні

Посягання здійснюються в основному через приєднання суперників і підкорення їх своїм інтересам. Відбувається це шляхом скуповування, надання кредитів, а також укладання договорів про злиття фірм.

Істотно, що це стосується країн з розвинутою ринковою економікою. В Україні ситуація дещо інша. Вітчизняний ринок фактично монополізований і довго ще буде залишатися таким. За цих умов описані вище властивості конкуренції проявитися повністю не можуть. Під питанням знаходиться й сама наявність конкурентних відносин. Проте, при здійсненні в Україні реформ, націлених на справжнє становлення ринкової економіки, названі особливості конкуренції безсумнівно почнуть діяти і їх необхідно буде враховувати підприємцям у практичній господарській діяльності.

Список  використаної літератури

1.           Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 1 січня 2001р. №2210 // Відомості верховної Ради України. -2001.- №12- С.64.
2.           Ажнюк М.О., Передрій О.С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2008.  – 368с. 
3.         Азоєв Г.Л., Челенков А.П. Конкурентні переваги фірми. – М.: Новини, 2000. – 256 с.
4.          Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник. – К.:Знання-Прес, 2008. – 719 с.
5.          Балабанова Л. В., Коломицева С. І. Конспект лекцій з дисципліни для студентів обліково-фінансового факультету – Донецьк: ДонДУЕТ, 2004. – 191 с.
6.          Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Ч.1; Ч.2: Загальна економічна теорія; Спеціальна економічна теорія. - К.: Ніка-Центр; Ельга, 2002. – 527 с.
7.          Борисенко З.М. Основи конкурентної політики: Підручник. – К.: Таксон, 2004. – 706 с.
8.          Гіл, Чарлз В.П. Міжнародний бізнес: Конкуренція на глобальному ринку // Пер. з англ. – К.: Основи, 2001.- 856 с.
9.          Злупко С.М. Основи історії економічної теорії: Навч. посіб.. — Л.: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2001. — 628с.
10. Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2000. – 479 с.
11. Кваснюк Б. Є. Конкурентоспроможність національної економіки . – К.: Фенікс, 2005. – 496 с.  (С. 154.)
12. Книш М.И. Конкурентні стратегії: Навчальний посібник. – СПб.:Б. І., 2000. – 284с.
13. Кобиляцький Л.С. Управління конкурентоспроможністю: Навчальний посібник. – К.: Зовнішня торгівля, 2003. –  304с. (іл. – Бібліогр.: с. 281-290.)
14. Кривенко К.Т. Політична економія: Навч.-метод. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 354 с.
15.           Крючкова І.В. Структурні чинники розвитку економіки України. – К.: Наукова думка, 2004. – 318 с. 
16.           Мочерний С.В. Т. 1:Економічна енциклопедія: У трьох томах. – К.: Академія, 2000. – 825 c.
17. Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія: Підручник. – К.: Академвидав, 2004. – 856 с.
18. Рибалкін В.О., Бодров В.Г. Політична економія: Навчальний посібник. –  К. : Академвидав, 2007. – 672 с.
19. Федоренко В.Г. Політична економія: Підручник – К.: Алерта, 2008. – 487 с.
20. Фомічев В.І. Міжнародна торгівля: Підручник. – М.: ИНФРА-М, 2000. - 428 с. 
21. Чухно А. А. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища шк., 2001. – 606 с.
22. http://slovopedia.org.ua/38/53415/385702.html