Інформаційне забезпечення інноваційного розвитку підприємства

Метою створення інформаційних систем є трансформація інформаційних даних в інформаційні продукти. Аналіз інформаційної діяльності може здійснюватись за допомогою відповідних програм, зокрема, LOTUS 5 і QUATTROPRO 4 [16]. Можна використовувати комплексні (так звані інтегровані) інформаційні системи, в яких поєднуються програми, за допомогою яких формуються аналітичні звіти, з програмами систем підтримки прийняття рішень [18,C.95]. Для запровадження якісного інформаційного забезпечення інноваційної діяльності необхідно вирішити такі актуальні завдання:

• дослідити практику інформаційного забезпечення науково-технічних інновацій, яка склалася, і запропонувати рекомендації щодо реорганізації інформаційної підтримки на базі сучасних інформаційних технологій;
• дати теоретичне обґрунтування основним принципам і критеріям створення, функціонування і розвитку комплексної інформаційної системи підтримки інновацій;
• розробити принципи і методи побудови комплексної інформаційної системи підтримки науково-технічних інновацій;
• розробити метод оптимального тематичного формування інформаційної системи на основі аналізу потреб певної цільової групи користувачів-розробників інновацій;
• дослідити залежність зниження цінності отримуваної інформації в часі і розробити пропозиції щодо періодичності оновлення інформаційних фондів в інформаційних структурах та формуваннях;
• виявити особливості моделювання і конструювання на прикладі центру інформаційного забезпечення науково-дослідної організації;
• експериментально розробити модель і апробувати комплексну інформаційну систему забезпечення, призначену для цільової групи користувачів з однорідними інформаційними потребами;
• здійснити порівняльний аналіз продуктивності нової і традиційної систем інформаційного забезпечення інновацій.

Учасникам інноваційних процесів необхідна інформація, розкидана у значній кількості вітчизняних і зарубіжних наукових джерел. Існуючі системи інформаційного забезпечення інноваційних процесів на вітчизняних підприємствах наразі залишаються традиційними і малоефективними, а спроби їх розширення без корінних перетворень потребують значних інвестицій. Основним елементом цих систем є науково-технічні бібліотеки, що є найбільш поширеними і доступними джерелами отримання інформації. Швидкий розвиток науково-технічного прогресу, зростаючий обсяг наявної інформації, а також підвищення вимог до термінів отримання новітньої, орієнтовано підібраної інформації, призводить до того, що звичайні бібліотеки вже не справляються з цим завданням. У той же час, за кордоном значного поширення набувають технології, які дають змогу швидко і ефективно вирішувати цю проблему за допомогою електронного доступу до бібліотечних фондів [19]. Створення таких технологій є важливим завданням.

Базовими системами інноваційної економіки, що трансформують засоби отримання, обробляння, передачі і створення інформації, радикально втілюють в життя результати інтелектуальної діяльності (автоматизація проектування і технологічної підготовки виробництва, автоматизований контроль за процесом виробництва, автоматизація ведення фінансово-бухгалтерської звітності та організаційної діяльності та ін.) є інформаційні технології. Комплексна автоматизація із застосуванням інформаційних технологій і комп'ютеризованих систем є важливим етапом інноваційної політики підприємств. Однією з найважливіших функцій інформаційного забезпечення інноваційної політики повинні бути представлення і створення в регіонах автоматизованих центрів інноваційно-інформаційного забезпечення, призначених для постійної підтримки оновлення і експлуатації інноваційних банків даних і знань. Суб'єктам інноваційної діяльності потрібна інформація, що містить відповідним чином впорядковану техніко-економічну, комерційну, статистичну інформацію, зведення про характеристики промислової продукції, технологій, машин, устаткування, матеріалів і та ін. Сьогодні без активного використання інформаційних технологій неможливо уявити процес розроблений і успішного втілення в життя інноваційних ідей. Актуальними напрямами досліджень у цій області є розроблення і впровадження:

• програмного забезпечення в галузі систем управління підприємствами, збирання, обробляння і збереження даних;
• рішень стосовно інформаційних технологій з мультимедійної інформаційної підтримки;
• високошвидкісної передачі інформації;
• комплексного захисту та збереження цілісності інформації;
• систем колективної та групової роботи в електронному середовищі [20,C.87].

Управління інформаційними технологіями інноваційної діяльності потребує підготовки персоналу за напрямами, які зображено на рис. 3.1.

 

Рис. 3.1. Управління інформаційними технологіями впровадження нововведень

Інформаційні дані має бути належним чином зібрано, проаналізовано, опрацьовано і передано у всі структурні підрозділи підприємства для забезпечення їх своєчасної і повної поінформованості та ефективного здійснення інноваційної діяльності. Системний підхід до розвитку сервісної служби інформаційних технологій охоплює низку заходів щодо реорганізації та оптимізації команди фахівців підприємства. У випадку неможливості використання необхідних відомостей та інформації для вирішення поточних завдань на допомогу можуть прийти фахівці-професіонали. Зазначимо, що для повноцінного здійснення інноваційної діяльності потребує синхронізувати й інтегрувати рух інформаційних потоків з потоками робіт, матеріальних і фінансових ресурсів, що потребує організації ефективного контролю, обліку, аналізу, планування та координації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Проблеми та перспективи формування системи інформаційного забезпечення інноваційних процесів украънських підприємств

На сьогодні, стан інноваційної діяльності в Україні більшістю  експертів-науковців визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів в країнах, для яких інноваційний розвиток є пріоритетним завданням  економічної стратегії. Так, останні офіційні статистичні дані свідчать про поступове зниження інноваційної активності підприємств в промисловій галузі національної економіки.

Загалом у 2010р. створенням і використанням інноваційних технологій (далі ІТ), а також використанням раціоналізаторських пропозицій займалося 1694 підприємства і організації України, більшість яких - промислові підприємства. Створенням інноваційних технологій займалися 154 підприємства, майже третина яких зосереджена у м. Києві, 14,3% - у Дніпропетровській, 9,7% - Харківській, 6,5% - Донецькій, 5,2% - Луганській, 4,5% - Львівській областях; у розрізі видів діяльності майже, 40% - це організації, що займалися дослідженнями і розробками, 28,6% - підприємства переробної промисловості, 18,2% - установи освіти (рис.4.1) [6].

Рис.4.1 Розподіл створених інноваційних технологій за видами діяльності, одиниць

Загальна кількість створених ІТ склала 376, у т.ч. 87,8% - нові для України, 12,2% - принципово нові. Майже чверть з них створено за державним контрактом, дві третини яких в організаціях, що займалися дослідженнями і розробками. У 2010р. на нові технології було отримано 617 охоронних документів, у т.ч. 166 патентів на винахід, 407 - на корисну модель, 44 - на промисловий зразок; із загальної їх кількості 233 - мають патентну чистоту в інших країнах. Більше половини створених ІТ призначено для впровадження на промислових підприємствах, в основному - в переробній промисловості; понад чверть - в організаціях, що займалися дослідженнями і розробками; 4,3% - на підприємствах транспорту і зв'язку, більшість з яких – на залізничному транспорті; 2,4% - у сфері освіти.

У 2010р. 1590 підприємств використовували у інноваційні технології, з них 24,3% - підприємства Харківської, 8,7% - Донецької, 6,8% Луганської, 6,2% - Закарпатської, 5,5% - Житомирської, по 5,3% Дніпропетровської та Одеської областей; в ;розрізі видів економічної діяльності 66,0% - підприємства промисловості, 19,4% - організації, що займалися операціями з нерухомим майном, орендою, інжинірингом та наданням послуг підприємцям, 8,2% - підприємства транспорту і зв'язку, 4,0% - установи освіти.

Середній вік ІТ, що використовувалися підприємствами та організаціями України у 2010р. складав 5,4 року. Питома вага ІТ, впроваджених у виробництво протягом 2010р. склали 16,3%, тоді як термін впровадження третини з них склав 6 років і більше. Найстаріші технології використовувалися на підприємствах хімічного виробництва (7,7), де понад третину складали технології віком більше 10 років; з надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльності у сфері культури та спорту (7,6), де майже 90% технологій віком 6 років і більше; в організаціях, що виконують дослідження і розробки (6,2 і 42%), у металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів (6,1 і 42,6%), виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води (6,0 і 43,9%).

Достатньо нові технології застосовувалися на підприємствах торгівлі, з ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку (4,2), де 53,5% технологій віком до 3 років, та у сфері освіти (4,1 і 68,4%).

Як бачимо, показники не є високими, а тому можна зробити висновок, що проблеми розвитку інноваційної діяльності все ж таки існують. І не останнє місце серед них посідає проблема інформаційного забезпечення.

Отже, існуюча ситуація в сфері інформаційного забезпечення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні залишає бажати кращого.

До основних проблем у сфері інформаційного забезпечення варто віднести те, що держава практично не заохочує промисловість до фінансування досліджень і розробок і не стимулює інноваційну діяльність на підприємствах. Непряме регулювання не розвинуте, а податкові пільги призначенні тільки науковим організаціям незалежно від напряму і результатів їхньої роботи. Тому актуальною залишається проблема несприйняття промисловістю нових розробок учених.

Досі не створено систему фінансової підтримки інноваційних процесів, немає і законодавчого механізму регулювання венчурної діяльності. Так, за даними Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, в Україні зареєстровано 10 інвестиційних фондів, із яких сім - венчурні. Обсяг залученого венчурного капіталу в Україні оцінюється приблизно в 400 млн. дол. США. Та фактично інвестовано не більше як 100 млн., що становить менше двох доларів на душу населення. Для порівняння, у Російській Федерації у венчурних фондах накопичено 2,5-3 млрд. євро, інвестовано 375 млн. євро в 125 компаній, а в країнах ЄС щорічні надходження до венчурних фондів становлять 50-60 доларів на одну людину [6].

Також дуже гострою залишається тема відсутності кадрів для інноваційної сфери, адже й досі в державі не усвідомлено необхідність підготовки професійних менеджерів, в тому числі фахівців з інформаційних технологій у сфері інновацій. Навіть у сусідній Росії (не кажучи вже про США чи Японію) спеціалістів інноваційної діяльності готує кожен четвертий заклад технічного та економічного напрямку, причому окремо - інноваційних менеджерів в освітній сфері, окремо - у медичній, окремо - для хімічної промисловості, окремо - для біотехнологій тощо [17,C.114]. Тому інноваційна діяльність потребує посиленої уваги в контексті забезпечення інтеграції освіти і науки в Україні.

На нашу думку, усе  це потребує адекватного реагування, а тому, в першу чергу, для українських підприємств необхідно створити комплексну систему інформаційного забезпечення інноваційних процесів.

Формування такої системи передбачає налагодження різноманітних інформаційних потоків, які утворюють інформаційні системи різного функціонального призначення чи географічного охоплення. Ці системи мають органічно доповнювати одна одну й формувати певну субординовану та складнішу систему. Систему інформаційного забезпечення інноваційної діяльності (далі СІЗІД) ми визначаємо як сукупність взаємопов'язаних інформаційних систем, що опосередковують на міжсуб’єктному рівні відносини щодо організації та здійснення підприємництва. Мета створення СІЗІД — забезпечення повної і достовірної інформації для ефективного здійснення підприємницької діяльності. До головних функцій СІЗІД належать:

• описова — забезпечення менеджерів підприємства всією необхідною зовнішньою та внутрішньою інформацією, завдяки якій формується уявлення про економічне середовище, реальні та потенційні можливості досягнення поставлених цілей;
• аналітична — забезпечення керівного складу підприємства необхідною аналітичною інформацією для прийняття оперативних і стратегічних господарських рішень;
• прогностична — формування інформаційної бази для прогнозування змін кон'юнктури ринку, розроблення відповідної стратегії поведінки суб'єктів господарювання, визначення напрямів досягнення конкурентоспроможності підприємницької діяльності [23,C.286].

Структура системи інформаційного забезпечення суб'єктів економічної діяльності визначається виконанням вищезазначених функцій у різних сегментах економіки. Цю схему можна розглядати також на різних рівнях управління підприємницькою діяльністю: На мікрорівні (як управління внутрішньою діяльністю підприємства) та на макрорівні — як управління всією сферою підприємницької діяльності. На макрорівні в узагальненому вигляді структуру такої системи представлено в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2

Система інформації необхідної для забезпечення підприємницької діяльності суб'єкта господарювання

 

Інформаційні потоки (системи)	Описова функція	Аналітична функція	Прогностична функція
1. Про стан ринку
3 боку пропозиції	підприємства за галузями, регіонами (наявність, їхнє місцезнаходження, координати);	аналіз стану в галузі, тенденцій розвитку в часі, процесів концентрації, монополізації, капіталізації;	прогнозування розвитку галузі, появи нових конкурентів;
3 боку попиту	потенційні споживачі, їхні доходи;	аналіз попиту на продукцію, споживчого ринку, динаміки доходів населення.	прогнозні тенденції зміни платоспроможного попиту;
2. Про стан ринку праці	кількість трудових ресурсів, зайнятих і безробітних, за фахом і кваліфікацією, за галузями і регіонами.	аналіз структурних, професійних, регіональних змін на ринку праці;	передбачувані тенденції змін на ринку праці;
3. Про стан фінансового сектора	фінансові показники діяльності підприємств: обсяги капіталу, обороту, прибутку, інвестицій.	аналіз фінансових показників у часі за регіонами і галузями;	прогнозування фінансового розвитку економіки, галузі, підприємства;
4. Про зовнішньоекономічну діяльність	обсяги імпорту й експорту, географія та масштаби ЗЕД;	аналіз галузевої структури зовнішньої торгівлі, регіональних тенденцій, проблем виходу підприємств на зовнішні ринки, проблем митного регулювання, демпінгу тощо.	прогнозування основних тенденцій розвитку світових ринків та перспектив виходу на них вітчизняних підприємств;
5. Про державне регулювання	нормативно-правові інструкції щодо порядку функціонування підприємств, оподаткування, кредитування, ЗЕД тощо.	аналіз змін державних актів, зміни банківської ставки відсотка, податкових пільг, політики кредитів та субсидій.	прогнозні передбачення змін державної політики відносно підприємництва.