Інноваційний розвиток в Україні

       відродження творчої діяльності в науково-технологічній  сфері;

       розвиток  людини, захист її здоров’я та середовища проживання, створення умов для високопродуктивної творчої праці.

       Визначальним  орієнтиром інноваційної стратегії  має стати забезпечення готовності національної економічної системи  та суб’єктів господарювання до широкомасштабного  здійснення інноваційної діяльності та функціонування в умовах інноваційного розвитку. Відтак інноваційний розвиток України повинен базуватися на:

       здійсненні  цілеспрямованої державної промислової  та інвестиційної політики, спрямованої  на активізацію нововведень, як пріоритетної складової загальної стратегії  соціально-економічного розвитку держави, забезпеченні єдності структурної та інноваційної політики;

       створенні сприятливих інституційних умов для інноваційної діяльності в країні: правового забезпечення інноваційної діяльності підприємств; запровадження  дієвого пільгового режиму здійснення інноваційної діяльності; удосконалення механізмів фінансування інноваційної діяльності;

       застосуванні  засобів захисту національного  ринку, виробництва та капіталу, заохоченні їхнього розвитку, стимулюванні інноваційної спрямованості останнього;

       послідовному  збільшенні сукупного попиту, вдосконаленні  інфраструктури ринків з метою підвищення питомої ваги складних, наукоємних продуктів в особистому та виробничому  споживанні;

       створенні умов для реалізації вітчизняними підприємствами наступальної стратегії на зовнішніх ринках, підтримки конструктивної конкуренції на внутрішньому ринку, яка заохочуватиме підприємства до інноваційної діяльності;

       диверсифікації  організаційних форм функціонування національної економіки, забезпеченні співпраці малих, середніх та великих підприємств, підтримки провідних великих підприємств та об’єднань, які мають змогу реалізувати загальнодержавні інноваційні пріоритети, розвитку науково-виробничої кооперації, венчурного бізнесу, промислово-фінансової інтеграції, в тому числі - на міжнародному рівні;

       забезпеченні  тісної інтеграції виробництва, фінансів, науки, освіти з метою сприяння випереджаючому розвиткові науково-технологічної  сфери;

       конверсії “тіньових” капіталів та залученні  “тіньового” сектор до сфери легального обігу фінансових ресурсів, інвестування і розширення на цій основі власних ресурсів підприємств для інноваційної діяльності;

       пріоритетному розвиткові людського капіталу як основи майбутнього постіндустріального  суспільства.

       З нашої точки зору, реалізація комплексу заходів стимулювання інноваційної діяльності, передбаченого чинним законодавством, зокрема, законом “Про інноваційну діяльність” в умовах несприятливого інвестиційного клімату містить серйозну загрозу нецільового використання передбачених коштів і пільг, поширення “фіктивних” інновацій, відкачування оборотних коштів підприємств до псевдоінноваційних підприємств та їхнього використання для прискорення витоку за кордон інтелектуального продукту, який не доходить до стадії впровадження в Україні.

       З огляду на це, провідним напрямом в  процесі переходу України до інноваційного  розвитку має стати поліпшенняінвестиційного клімату в Україні та всебічне стимулювання національного капіталотворення та інвестиційних процесів.Ключовим засобом на цьому шляху є, на нашу думку, виведення витрат підприємства на інвестиції в основні фонди з-під оподаткування податком на прибуток. Лише цей крок може надати суттєве прискорення розвиткові інвестицій в Україні. Через значну обмеженість інвестиційних ресурсів, слід цілеспрямовано сприяти їхній концентрації на інноваційних напрямах.

       З цією метою мають здійснюватися:

       узгодження  грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики із завданнями інвестиційної  стратегії;

       стимулювання  капіталовкладень в реконструкцію, оновлення і створення інфраструктури виробництва;

       заохочення  надання комерційними банками кредитів під інвестиційні проекти, які передбачають інноваційну діяльність;

       забезпечення  прозорості процесів надання податкових стимулів інноваційної діяльності, надання  допомоги в одержанні належних пільг та відстрочок, податкові канікули на час повернення підприємством інвестиційного кредиту;

       надання правового та методичного сприяння утворенню малих підприємств, насамперед, інноваційного спрямування, іншим  формам самостійного інвестування заощаджень та самозайнятості населення, спрямованим на активізацію інноваційної діяльності та розвиток людського капіталу нації;

       широка  роз’яснювальна та пропагандистська робота щодо формування ідеології інноваційного  інвестування як інвестування в майбутнє держави, престижності та економічної вигідності інноваційної діяльності, пропаганда досвіду найбільших та найуспішніших національних інвесторів.

       Попри визнання провідної ролі інвестицій, які здійснюються з внутрішніх джерел фінансування, в політиці забезпечення інноваційного розвитку значна увага має приділятися створенню сприятливих умов для залучення в українську економікуіноземних інвестицій. Потреба залучення іноземних інвестицій під конкретні програми і проекти, які мають інноваційне спрямування, потребує подальшого формування організаційного механізму залучення іноземних інвестицій. З метою забезпечення інноваційної спрямованості іноземних інвестицій слід здійснювати такі заходи:

       зниження  рівня оподаткування підприємств  з іноземними інвестиціями у галузях економіки, які належать до пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, при перевищенні інвестиціями певного розміру або виконанні завдань здійснення інноваційної діяльності;

       заохочення  спільного фінансування інвестиційних  проектів вітчизняними та зарубіжними інвесторами, з метою залучення сучасних виробничих, маркетингових, управлінських та організаційних інновацій;

       удосконалення організаційно-правових механізмів міжнародного трансферу технологій;

       всебічна  підтримка створення промислово-фінансових груп з спрямуванням їх ресурсів на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів та проектів, що вимагають значних обсягів інвестицій, за рахунок корпоративного фінансування цих проектів вітчизняними та зарубіжними суб’єктами;

       формування загальнонаціональної інформаційної мережі спеціальних інституцій, аудиторських, консалтингових фірм, які виступатимуть джерелом достовірної інформації про інвестиційні можливості підприємств, галузей та регіонів, інвестиційні перспективи, умови діяльності іноземних капіталів на території України, становище на ринках, виробничий, науково-технологічний, кадровий потенціал, макроекономічне становище, правове середовище тощо;

       будівництво бізнес-центрів, в тому числі, у невеликих  містах - центрах регіонів, розвиток яких визначено як структурний пріоритет, за рахунок як державних, так і приватних інвестицій.

       Реалізація  конкретних завдань інноваційної стратегії  вимагає насамперед визначитися  з типом її побудови, від якого залежить логіка та послідовність застосування безпосередніх інструментів. Таких типів може бути декілька:

       1. Підтримка впровадження дифузії інновацій, тобто їхнього копіювання шляхом купівлі патентів та технологій за кордоном з метою подальшого самостійного удосконалення. Такий шлях має як переваги, так і породжує серйозні макроекономічні проблеми. Головною з них може стати перехід розвитку економіки країни на рейки так званого “наздоганяючого розвитку”, який поставить країну перед необхідністю постійних витрат на закупівлю все нових і нових технологій. Такі витрати можуть надто зрости, що спричиниться до відволікання значних коштів за рахунок соціальних та інших важливих витрат.

       2. Підтримка іноземної високотехнологічної експансії з метою інтеграції в передові транснаціональні корпорації та отримання таким чином ефекту копіювання передових технологій, підвищення кваліфікації трудових ресурсів. Такий шлях ставить в залежність економіку України від іноземного інвестування, призводить до значного відтоку прибутків з країни. На нашу думку, експансія іноземного капіталу в цілому приносить національній економіці в стратегічній перспективі більше переваг, ніж втрат, лише в разі збалансованого іноземного інвестування, тобто в разі присутності українського капіталу в економіках країн походження іноземних інвестицій.

       3. Підтримка “точок зростання”, тобто тих галузей чи підприємств, які досягли певних успіхів в науково-технічних розробках, мають людський та інфраструктурний потенціал для ефективного інноваційного розвитку та здатні через свої масштаби стати “локомотивами” зростання, тобто можуть спонукати до розвитку суміжні галузі, споріднені виробництва та наукові дослідження і, зрештою, визначити спеціалізацію України на міжнародних ринках.

       Спеціального  дослідження потребує можливість змішаних стратегій та усунення суперечностей в результаті їхньої реалізації. Не вдаючись до моделювання наслідків реалізації кожної з стратегій, ми попередньо робимо висновок про можливість використання елементів кожної стратегії з постійним моніторингом наслідків. В процесі набуття досвіду регулювання інноваційної діяльності окремі інструменти покажуть себе як найбільш ефективні та отримають ширше застосування за рахунок інших.

       Сучасна “нова економіка”, яка здобуває поширення в світі і розвиток якої є одним із завдань інноваційного розвитку України, діє на міждисциплінарному, інтергалузевому рівні, спираючись на залучення в сферу своєї дії великої кількості різноманітних галузей. Це спонукає до переходу від галузевих пріоритетів інноваційної стратегії до функціональних, що полягатиме в мобілізації та розширенні національних конкурентних переваг. Першість функціональних пріоритетів над галузевими принципово важлива за умов нерозвиненості системи технологічного передбачення. З огляду на це, на першому етапі інноваційна стратегія має бути спрямована на:

       сприяння  реалізації вже існуючих конкурентних переваг України:

       значного  науково-технологічного потенціалу, висококваліфікованих кадрів, об’єктів інтелектуальної  власності;

       високого  рівня вищої освіти;

       технологічного  потенціалу обороннно-промислової та авіакосмічної сфер і суміжних з ними галузей;

       резервів  виробничих потужностей по випуску  масової дешевої, але якісної  продукції, яка здатна знайти збут на внутрішньому ринку, а також на ринках зарубіжних країн;

       природних ресурсів, розвиненої мінерально-сировинної бази і транспортної інфраструктури;

       забезпечення  спрямування інноваційної політики на реалізацію проектів, які забезпечували  б зниження загального рівня витрат в економіці та розвиток інфраструктури і, таким чином, поліпшували б  фінансовий стан підприємств, сприяли підвищенню платоспроможного попиту на інновації та подальшій активізації інноваційної діяльності, зокрема, в галузях енергетики й транспорту.

       Недостатні  обсяги ресурсів державного бюджету  не дозволяють очікувати належного  централізованого фінансування потреб науково-технологічного розвитку у повному обсязі та обумовлюють потребу забезпечення якомога більш цільового та ефективного використання всього комплексу наявних коштів. Тому інноваційний розвиток України має передбачати цілеспрямоване сприяння здійсненню всього комплексу нововведень: у розвитку продуктів у сфері матеріального та інтелектуального виробництва; у впровадженні засобів виробництва; у використанні сировини, матеріалів та комплектуючих у виробництві; в освоєнні ринків збуту продукції національного виробництва; впровадженні організаційних та інституційних форм функціонування національної економічної, наукової, соціально-культурної, інформаційної та інших сфер; поширенні виробничої, фінансової, споживчої, соціальної, інформаційної інфраструктури.

       За  нестачі державних фінансів визначального  значення набуває саме сфера організаційних інновацій, які можуть за мінімальних інвестиційних вкладень (або й без їхнього здійснення) сприяти суттєвому підвищенню ефективності українських підприємств та функціонування національної економічної системи в цілому.

       Інструменти інноваційної політики держави