Інтелектуальний капітал

 

План:

 Вступ

1.Капітал. Види капіталу.

2.Інтелектуальний капітал.

Висновки

Список літератури

 

 

Вступ

З подальшим розвитком  ринкових відносин, все частіше в  практиці господарювання використовуються терміни “власність” (ринкова, державна, корпоративна, приватна), “потенціал” (трудовий, економічний, експортний, фінансовий, підприємств), “капітал” (інвестиційний, банківський, фінансовий, акціонерний, промисловий), які за видами та ознаками характеризують відповідну майнову, фінансову та господарську діяльність суб’єктів ринку.

Сьогодні, наприклад, світова  Промислова економіка уступає місце  Інтелектуальній економіці. При  цьому найбільш міцною рухомою силою  стає сила ідей. Світовий досвід показує, що в економіці, яка найбільше  спирається на ідеї та в меншому  – на фізичний капітал, різко зростає  вірогідність реалізації успішних проривів.

Ринок стимулює розвиток творчої інтелектуальної праці, впровадження у суспільне виробництво новітніх технологій, винаходів, корисних моделей, програмних продуктів тощо.

Інтелектуальна економіка стимулює отримання достатньо високих прибутків на малій базі капіталу та кількості працюючих.

Слід зазначити, що ринок  є “вимірювальним пристроєм” людської праці.

Елементами товарності є  не лише матеріальні речі, предмети і послуги, а й результати інтелектуальної  праці – ідеї, управлінські рішення, винаходи сорти рослин тощо. Ось  чому, в динамічному ринковому  середовищі по відношенню до результатів  інтелектуальної праці використовують терміни “інтелектуальна власність”, “інтелектуальний потенціал”, “інтелектуальний капітал”, “комерціалізація інтелектуальної  власності” тощо.

Зосередимо увагу  на розкритті економічного змісту поняття “інтелектуальний капітал”, який охоплює всі інші означені терміни в Інтелектуальній економіці.

Фахівці з Росії вважають, що інтелектуальний капітал –  це ресурс, який характеризує знання, інтелектуальний  потенціал організації та є один з нових критеріїв визначення конкурентноздатності організації. І  далі, відмічають фахівці, більшість  дослідників та практиків приходять  до думки, що на рівні організації інтелектуальний капітал є сума трьох складових:

1. Людський  капітал – сукупність знань, навичок, творчих здібностей, а також спроможність власників та наукомістких працівників відповідати вимогам і задачам компанії.

2. Структурний капітал – програмні засоби ЕОМ, програмне забезпечення, бази даних, організаційна структура, патенти, товарні знаки, а також всілякі організаційні механізми, які забезпечують продуктивність працюючих та функціонування компанії.

3. Споживчий капітал – майбутні споживачі продукції компанії, її спроможність задовольнити їх запити.

Основою цих трьох  складових є людські ресурси  – найбільша динамічна компонента спроможності компанії отримувати прибуток тривалий час. Вважається, що людський капітал не може бути власністю компанії, а структурний капітал може бути оформлений у власність і може виступати в якості об’єкту купівлі-продажу.

Інтелектуальний капітал – це знання, які можуть бути перетворені в прибуток та оцінені. Таке широке визначення, на думку російських фахівців, охоплює будь-які технологічні, управлінські та ринкові новини, які можуть бути інновацією, тобто приносити додатковий прибуток.

Можна було б на перший погляд погодитись з цією думкою фахівців, але поняття  “капітал” і, зокрема, “інтелектуальний капітал” мають дещо іншу економічну природу в умовах ринку.

 

 

 

1. Капітал. Види капіталу.

Капітал – це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить додаткову вартість, тобто  “самозростаюча” вартість. За своїм  соціально-економічним змістом капітал  не є майном. Вчення про додаткову  вартість є основою економічної  теорії К. Маркса.

Якщо розглядати капітал  з позиції речових факторів виробництво, тобто як сукупність засобів виробництва, які принесуть доход їх власникові, то, наприклад, А. Сміт розглядав капітал  як запас, що використовується для господарських  потреб і приносить доход; Д. Рікардо – як ту частину багатства, що зайнята у виробництві і необхідна для проведення в дію праці; Дж. С. Міль – як попередньо накопичений запас продуктів минулої праці; А. Маршалл – як сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватись з рівною ефективністю, але які не є безплатними дарами природи.

Якщо розглядати капітал  як певне вкладення, що дає змогу  отримувати доход, то до нього треба  віднести і вкладення у робочу силу (Г. Беккер, Дж. Мінсер). Цей підхід має назву “концепція людського  капіталу”.

З позиції П. Самуельсона, капітал складається з таких  факторів виробництва:

1) природні ресурси;

2) ресурси людської праці;

3) капітальні блага, вироблені  самою економічною системою .

Як бачимо, капітал може розглядатися з позиції “головного майна”, “головної суми” і, одночасно  як економічна категорія, що виражає  сукупно-виробничі відносини, тобто, перетворення додаткової вартості на капітал. Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як чисто технічні, техніко-організаційні моменти, так і соціально-економічні.

Капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних  умов, до яких відносять:

1) високорозвинене товарне  виробництво і обіг;

2) наявність такої мотивації  діяльності виробника, як особисте  збагачення;

3) зосередження у частини  господарчих агентів значної  частки засобів виробництва, тобто  певний ступінь концентрації  виробництва і капіталу;

4) відсутність власних  засобів виробництва у частини  господарчих агентів, що змушує  їх найматися.

Якщо розглядати капітал  з точки зору підприємства, що він  є сумою вартісної оцінки майна  та коштів підприємця, які він може використовувати на господарські потреби. З цієї точки зору принциповим моментом є співвідношення між власним і чужим капіталом. Тільки вкладення капіталу у господарську діяльність, його інвестування створює прибуток.

Якщо все означене про  капітал підсумувати, то можна визначити  загальні властивості капіталу, які зводяться до таких узагальнень:

1. капітал виступає як економічна категорія і за своїм соціально-економічним змістом не є майном;
2. капітал має вартісну оцінку і є “самозростаюча “ вартість;
3. капітал існує лише за певних соціально-економічних умов, властивих ринковому середовищу;
4. капітал розглядається як авансована вартість і після завершення кругообігу повертається з додатковим доходом;
5. капітал є частина багатства (фінансових ресурсів) підприємця (сума вартісної оцінки майна та коштів), може бути інновацією.

 

2. Інтелектуальний капітал.

Безумовно, інтелектуальний  капітал (від лат. Intellectuаlis capitalis – розумовий головний або головні пізнання) – це один з різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і відтворює, одночасно, характерну лише йому (інтелектуальному капіталу) специфіку і особливості.

Інтелектуальний капітал має надзвичайно складну  сутність та багато векторність прояву, що визначається механізмом його функціонування. До інтелектуального капіталу відноситься  продукт розумової, інтелектуальної  праці, продукт творчих зусиль. Щоб  глибше усвідомити поняття та механізм функціонування інтелектуального капіталу, слід поділити його на окремі складові елементи з наступним групуванням  за однорідними ознаками, тобто здійснити  його класифікацію. Класифікацію видів  інтелектуального капіталу здійснюють за різними ознаками залежно від  цілі та завдань, які при цьому вирішуються.

 

В основу інтелектуального капіталу входить інтелектуальна власність  – це результат інтелектуальної  творчої діяльності, результат власного творчого пошуку, який має бути певним чином об’єктивний, втілений у  певну  об’єктивну форму та має бути здатним  до відтворення.

З цієї позиції, інтелектуальна власність визначає: кому належить результат інтелектуальної творчої  діяльності, який втілений у певну  об’єктивну форму (патент, свідоцтво, ноу-хау, товарний знак, авторський твір тощо).

 

 

Виходячи з класифікації видів інтелектуального капіталу за різними ознаками доцільно розглядати інтелектуальний капітал з загальних позицій, з позиції філософської категорії, і з позиції конкретної науки – як економічну категорію.

З позиції філософської категорії, інтелектуальний капітал розглядається як здатність до мислення, пізнання, особливо до його вищих теоретичних рівнів, що властиво інтелекту. По відношенню до капіталу, в цьому випадку, інтелектуальний капітал розглядається як накопичення наукових, теоретичних і практичних знань людства, суспільства про відповідні дії, процеси, проблеми вирішення. Це є категоріальна структура мислення, яка формується на базі суспільного пізнання в процесі удосконалення, пошуку нового на основі універсальних форм мислення й пізнання. Інтелектуальний капітал можна розглядати і як систему знань, яка базується на системному характері людського мислення, з метою оперувати ними (знаннями) діалектично, тобто як взаємопов’язаними, рухливими, суперечливими, такими, що переходять одна в одну або узагальнюються, викристалізовуються, стверджуються.

В цьому процесі – людина, яка удосконалює, узагальнює, є винахідник, шукає нові рішення, розв’язує завдання - розглядається як носій ідеї, розробник  інтелектуального продукту. Але це не є ще людським капіталом, хоча їй (людині) властиві (притаманні) сукупність знань, навичок, творчих здібностей, тому що людський ресурс повинен себе реалізувати в інтелектуальний  продукт. А це  можливо зробити (досягти) в процесі розробки, пошуку, узагальнення за певних соціально-економічних  умов, до яких належать наявність мотивації, концентрація розумових зусиль, споживча зацікавленість, корисність для суспільства  тощо. Людський капітал – це скоріше  вартісна оцінка роботи сукупності працюючих  на відповідному фаховому рівні (вищому  рівні кваліфікації), які розглядають  як потенційні носії ідеї, спрямованих  на процес розробки інтелектуального продукту корисного для суспільства. В цьому випадку ефективність живої праці буде визначатися  кількістю створеного інтелектуального продукту на одиницю робочого часу. Цей показник може характеризувати  людський потенціал, якщо визначати  потенційні можливості створювати інтелектуальний  продукт за відповідний термін.

 

 

Висновки

З означених позицій в  чистому вигляді інтелектуальний капітал – це створений або придбаний інтелектуальний продукт, який має вартісну оцінку, об’єктивований та ідентифікований (відокремлений від підприємства),  утримується підприємством (суб’єктом господарювання) з метою ймовірності одержання прибутку (додаткової вартості). Вартість інтелектуального продукту (товару), що створений за умов застосування найманої праці, описується всім відомою формулою К. Маркса, а саме як сума постійного, змінного капіталу та додаткової вартості. Вартісна оцінка інтелектуальної власності є інтелектуальний капітал, який об’єктивований та ідентифікований з позиції створеного або придбаного інтелектуального продукту, який набув право інтелектуальної власності.

При використанні створеного інтелектуального продукту безпосередньо  на самому підприємстві, додаткова  вартість складається з двох складових, а саме, з частини додаткової вартості, яка входить до складу інтелектуального капіталу, отриманого в чистому вигляді, і з решти додаткової вартості, яка отримана при реалізації продукції  з використанням інтелектуального капіталу в чистому вигляді, тобто  на умовах використання вже оновлених  або удосконалених засобів і  предметів праці, найманої робочої  сили.

Таким чином, розкриваючи  економічний зміст поняття “інтелектуальний капітал” з позиції загальної  економічної теорії про капітал  з врахуванням специфіки і  особливостей інтелектуального капіталу, з позиції автора, це дозволяє глибше усвідомити економіко-правову сутність інтелектуального капіталу та механізм функціонування його. Одночасно, викладений матеріал сам по собі може стати  поштовхом до дискусії з цієї складної проблеми інтелектуальної економіки.

 

Список літератури:

• Зинов В., Сафарян К.  Интеллектуальный капитал как базовая характеристика стоимости бизнеса. //Інтелектуальна власність – 2001,  № 5-6,  – с. 23-25
• Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність //Інтелектуальна власність – 2000, № 3, с. 3-14.
• Андрощук Г.А. Рынки технологий: проблемы лицензионного обмена
• // Стратегія економічного розвитку України: Наук. Зб. - Вип. 7 / Голов. Ред. О.П. Степанов. – К.: КНЕУ, 2001 с. 183-193
• Андрощук Г. Інноваційна діяльність в Україні: економічний механізм стимулювання  // Інтелектуальна власність. – 2000, № 12, с. 23-30