Правила монетарної та фіскальної політики

    МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

    Державний вищий навчальний заклад

    КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

    ім. ВАДИМА ГЕТЬМАНА 
 
 

    Кафедра макроекономіки та державного управління 
 
 
 
 
 

    Р е ф е р а  т  

 з  дисципліни «Макроекономічна політика»: 

    «Правила монетарної та фіскальної політики» 
 
 
 

    Підготувала:

    студентка ІV курсу

    ФЕтаУ

    спец. 6601/2  2 групи (ЕМО-409)

    Сварицевич Оксана

    Перевірила:

    к.е.н, доцент

                                                                       Кульбачний Сергій Володимирович  
 
 
 
 
 
 
 

                                                 Київ 2011 

 

План 

Вступ  

1.Правила  монетарної політики 

     1.1 Націлювання на інфляцію: правила чи обмеження свободи дій (приклад 1)

     1.2 Незалежність центрального банку(приклад 2) 

2.Правила для фіскальної політики 

     Висновки 

     Список  літератури

 

Вступ

     Координація монетарної та фіскальної політики полягає у виробленні та реалізації їх таким чином, щоб вони не суперечили одна одній і разом сприяли досягненню загальних цілей економічної політики. Безперечно, грошово-кредитна і фіскальна політика є скоординованими лише тоді, коли їх цілі є спільними, а дії узгодженими. Або принаймні досягнення цілей однієї не заважає досягненню цілей іншої політики.

     Необхідність  координації діяльності між центральним банком та урядом у питанні вибору експансивної чи рестриктивної монетарної та фіскальної політики постає лише при реальному відокремленні функцій їх розроблення та проведення, тобто за умови незалежності органу грошово-кредитного регулювання.

     Якщо центральний банк є залежним, а для уряду пріоритетними є інтереси фіскальної політики, то рівень дефіциту бюджету може визначатися ним без урахування монетарних обмежень. Залежний від уряду центральний банк зобов’язаний профінансувати або весь дефіцит бюджету, або ту його частину, фінансування якої перевищує можливості уряду до залучень на ринку. У такому випадку зростання грошових агрегатів унаслідок емісійного фінансування, як правило, перевищує попит на гроші з боку реального сектора, що веде до розгортання інфляційних процесів. У свою чергу, висока інфляція негативно позначається на процентних ставках на фінансових ринках і робить фінансування дефіциту бюджету дорогим, обмежуючи його ефективність та формуючи тим самим «замкнене коло».

     Тому  в цій роботі ми розглянемо правила монетарної та фіскальної політики, щоб не було проблем, щодо співвідношень правил і свободи дій у проведенні економічної політики.  
1.Правила монетарної політики

     Полеміка  щодо макроекономічної політики не обмежується  аргументами на користі того, що політика дотримання правил має перевагу перед дискреційною політикою. Але якщо центральний банк вирішує дотримуватись певного курсу, то яким він повинен бути? Існує три правила проведення монетарної політики.

     Група економістів, яких називають монетаристами, вважає, що центральний банк повинен підтримувати постійні темпи зростання грошової маси. Монетаристи вважають, що коливання пропозиції грошей є причиною усіх значних економічних коливань. Тому, на їх думку, підтримання усталених і низьких темпів зростання пропозиції грошей стабілізувало б показники обсягів виробництва, зайнятості і цін.

     Хоч дотримання грошового правила могло  б, очевидно, відвернути багато коливань в економіці, більшість економістів  не вважають його найкращим варіантом  проведення монетарної політики. Усталені темпи зростання пропозиції грошей стабілізують сукупний попит лише за постійної швидкості обігу грошей. Однак інколи в економіці виникають збурення, як-от зміни в попиті на гроші, внаслідок чого швидкість обігу грошей змінюється. Більшість економістів вважають, що монетарна політика повинна передбачати можливість зміни темпів зростання грошової маси у відповідь на різні збурення в економіці. Друге популярне серед економістів правило проведення монетарної політики полягає в тому, що вона має підтримувати певні темпи зростання номінального ВВП. Дотримуючись цього правила, центральний банк

заздалегідь оголошує заплановані значення темпів зростання номінального ВВП.

     Якщо  фактичні темпи зростання номінального ВВП перевищують заплановані, то центральний банк стримує збільшення сукупного попиту через уповільнення темпів зростання грошової маси. І навпаки, якщо фактичні темпи зростання ВВП нижчі запланованих, то центральний банк проводить стимульовану політик» —підвищує темпи зростання грошової маси. Багато економістів вважає, що така монетарна політика забезпечує вищу стабільність обсягу виробництва і цін порівняно з грошовим правилом, оскільки вона може пристосовуватися до змін швидкості обігу грошей.

     Третє правило проведення монетарної політики передбачає контроль над рівнем цін. За цим правилом центральний банк оголошує планові показники зміни цін (зазвичай низькі) і регулює пропозицію грошей, коли фактичні темпи інфляції відхиляються від запланованих. Як націлювання на темпи зростання

номінального  ВВП, так і націлювання на темпи  інфляції захищає економіку від  змін швидкості грошей. Крім того, націлювання  на інфляцію має ще ту помітну перевагу, що його легко пояснити громадськості.

     Необхідно зважити, що всі ці правила орієнтуються на номінальні показники — пропозицію грошей, номінальний ВВП і рівень цін. Можна також уявити собі таке правило проведення монетарної політики, яке орієнтує на реальні змінні. Наприклад, центральний банк як своє завдання розглядає досягнення 5%-го рівня безробіття. Проблема у цьому разі та, що ніхто не може точно оцінити природний рівень безробіття. Якщо запланований центральним банком рівень безробіття виявиться нижчим за природний, то темпи інфляції зростуть. І навпаки, якщо запланований рівень перевищить природний, то відбуватиметься дефляція. Через, що економісти рідко обстоюють правила проведення монетарної політики, які засновані виключно на динаміці реальних змінних, хоч останні (наприклад, рівень безробіття і реальний ВВП) найкраще характеризують стан національної економіки.

     ПРИКЛАД 1:

1.1Націлювання на інфляцію: правила чи обмеження свободи дій

     У 1990-х роках центральні банки багатьох країн світу — включно з  банками Австралії, Канади, Фінляндії, Ізраїлю, Нової Зеландії, Іспанії. .Швеції та Великої Британії — вибрали політику контролю за інфляцією. Інколи ця політика набуває форми оголошення центральним банком його намірів щодо рівня інфляції. В інших випадках законодавчий орган ухвалює закон, який проголошує завдання монетарної політики. Наприклад, Закон 1989 р. про Резервний банк Нової Зеландії передбачає, що центральний банк цієї країни

"формулює  і проводить монетарну політику, завданням якої є досягнення  і підтримання відповідного загального  рівня цін". У цьому нормативному  акті не згадуються будь-які інші завдання центрального банку, як-от стабільність обсягу виробництва, зайнятості, процентних ставок чи валютних курсів: досягнення цих завдань могло б суперечити підтриманню стабільного рівня цін. Хоч ФРС у своїй монетарній політиці не орієнтується виключно на інфляцію, окремі члени Конгресу пропонували законопроект, який передбачав, що вона проводить монетарну політику у формі контролю за інфляцією.

     Чи  можна розглядати завдання контролю за інфляцією як перехід до політики за заздалегідь встановленими правилами? Не зовсім. В усіх країнах, що ухвалили контролювати інфляцію, центральним банкам залишили значну свободу дій. Завдання щодо інфляції встановлюють у певному інтервалі, зазвичай від 1 до 3%, а не у вигляді конкретної цифри. Отже, центральний банк має можливість вибирати конкретне значення показника зростання рівня цін, яке він ставить за мету. Крім того, центральному банкові інколи дозволяють змінювати його завдання щодо інфляції, принаймні тоді, коли екзогенні події (як-от збурення пропозиції) підвищують рівень інфляції понад оголошений. З огляду на цю гнучкість, —постає питання: « У чому полягає мета націлювання на інфляцію?» Хоча контроль за інфляцією справді залишає центральному банкові певну свободу дій, але такий варіант монетарної політики обмежує способи використання цієї свободи. Коли керівництву центрального банку кажуть, що треба проводити "правильну політику", то центральному банкові нелегко звітувати, оскільки, що правильно за таких обставин, оцінюватимуть інші. Проте коли центральний банк оголосив про проведення політики контролю за інфляцією, то громадськості легко пересвідчитися, чи центральний банк виконує своє завдання. Отже, хоч політика контролю за інфляцією не зв'язує руки центральному банкові, вона справді збільшує прозорість монетарної політики і внаслідок цього змушує керівництво центрального банку до більшої відповідальності за свої дії. 
 

     ПРИКЛАД 2:

1.2Незалежність центрального банку

     Припустімо, що необхідно написати конституцію і закони для певної країни. Чи передбачає дана конституція, що центральний банк підзвітний президентові країни? Чи потрібно вважати, що центральний банк має бути державним інститутом, незалежним від інших гілок влади? Інакше кажучи, коли припустити, що центральний банк проводить дискреційну монетарну політику, а не дотримується певного правила, — хто у такому разі користується цією свободою дій?

     Графік 1.1. Інфляція і незалежність центрального банку. На графіку відображено ступінь незалежності центрального банку. Дані на графіку 1.1 свідчать, що вищий ступінь незалежності центрального банку забезпечує нижчі темпи інфляції.

     Країни  помітно відрізняються між собою своїм вибором відповіді на це запитання. В одних країнах центральний банк є підрозділом виконавчої влади, а в інших — центральний банк значною мірою незалежний від інших гілок влади. Наприклад, у США керівництво ФРС призначає президент на 14-річний термін, і його не можна відправити у відставку, коли президент незадоволений його рішеннями. Інституцій на структура забезпечує ФРС такий ступінь незалежності, яким володіє Верховний суд США.

     Багато  економістів досліджували питання, як місце, що належить центральному банкові в системі гілок влади, впливає на ефективність монетарної політики. Вони проаналізували законодавство різних країн, щоб виявити ступінь незалежності центрального банку. Цей індекс незалежності ґрунтується на різних показниках — таких як тривалість повноважень керівництва центрального банку і можливості впливу виконавчої влади на правління центрального банку та частота контактів між урядом і центральним банком. Відтак у цих дослідженнях зроблено висновок про наявність залежності між ступенем свободи дій центрального банку і результатами функціонування національної економіки.

     Висновок  цих досліджень такий: що вищий ступінь  незалежності центрального банку, то нижчі  і стабільніші темпи інфляції в країні На графіку 1.1 показано залежність між ступенем свободи центрального банку і середніми темпами інфляції від 1955 р. до 1988 р. Країни з високим ступенем незалежності центрального банку, як Німеччина, Швейцарія і США, мали низькі темпи інфляції. Країни з нижчим ступенем незалежності центрального банку, наприклад Нова Зеландія та Іспанія, мали вищі середні темпи інфляції

     Ці  дослідження не виявили залежності між ступенем свободи центрального банку і реальними показниками  функціонування економіки. Зокрема, не простежується жодної залежності між ступенем незалежності центрального банку і середнім рівнем безробіття, нестабільністю безробіття, середніми темпами зростання реального ВВП. Високий ступінь незалежності центрального банку приносить країні відчутні вигоди: нижчі темпи інфляції без жодних додаткових зусиль. Під впливом цих досліджень окремі країни, зокрема Нова Зеландія, змінили своє законодавство про центральний банк — надали йому більшої незалежності.