Реформування відносин власності

Сутність заходів, про  які йдеться, полягає в тому, що за рахунок кредитних ресурсів корпорації скуповують частину своїх акцій  і створюють акціонерний фонд персоналу, з коштів якого формуються акції працівників цієї компанії. Згідно з рішенням Конгресу, компаніям, що здійснюють таку соціалізацію корпоративної  власності, надаються податкові  пільги.

Як свідчить статистика, народних підприємств - компаній, що повністю належать трудовим колективам, у 1975 р. в США налічувалось 1601, а в 1988 р. - 19 700. Зросла також кількість працюючих  у них - з 248 тис. до 9,7 млн чол. У 1990 р. таких компаній було вже 10 275, а  зайнятий на них персонал становив 10,5 млн осіб (близько 10 відсотків всього зайнятого населення). За оцінками фінансової комісії Сенату США, до 2000 р. 25 відсотків усіх робітників і службовців можуть стати власниками підприємств, де вони працюють.

Постійне вдосконалення  акціонерних форм виробництва, активне  сприяння цьому держави дали можливість істотно розширити коло осіб, що володіють акціями. Так, на початку 50-х років у США налічувалося близько 6 млн акціонерів, а сьогодні їх близько 50 млн. У цілому в країнах Заходу кожний третій дорослий є акціонером. Та справа не лише у кількісних перетвореннях. Найважливішими є якісні зміни у соціальній структурі суспільства, що відбуваються завдяки акціонуванню.

Акціонерна власність  вносить суттєві корективи у  спосіб взаємодії робочої сили з  засобами виробництва. Відбувається процес наближення до тотожності праці й  власності, робітник стає працюючим  власником.

Всебічний розвиток корпорацій не є єдиним процесом, що докорінно  змінює відносини класичної приватної  власності, позитивно заперечуючи  її сутність.

Незважаючи на винятково  високу частку корпорацій у виробництві  валового національного продукту, в  США не тільки не зменшується, а, навпаки, зростає кількість підприємств, що знаходяться в індивідуальній приватній власності. Їхня загальна кількість за період 1970-1986 рр. зросла майже вдвоє і перевищила 12 млн. Звичайно, частка таких підприємств  у загальному виробництві незначна - приблизно 6 відсотків реалізованої продукції. Проте з точки зору виявлення перспектив економічного розвитку це свідчить, що приватно-трудова  власність, на якій грунтується діяльність зазначених підприємств, кількісно  зростає.

Близькими до підприємств, заснованих на приватно-трудовій власності, за своїм  економічним змістом є так  звані партнерські фірми, якими  володіють дві особи або більше. Діяльність їх поєднує функції виробника  і власника.

У економічно розвинених країнах  зазнає змін і державна форма власності, частка якої у деяких країнах Заходу досить висока. Вона все більше використовується у загальнонаціональних інтересах.

Отже, основними рисами структури  власності в країнах з розвиненою ринковою економікою є, по-перше, домінуючі  позиції корпоративної форми  власності; по-друге, все ширше залучення  до акціонування працівників підприємств; по-третє, розвиток індивідуально-трудової форми власності; по-четверте, зміни  у державній формі власності.

Принципово інші процеси  відбуваються в країнах колишнього СРСР, а також Східної Європи, які переживають своєрідний ренесанс приватної власності, інтенсивне відродження  різноманітних форм її функціонування. Проте теоретичного принципу історизму  приватної власності ці процеси  не заперечують. Старі економічні форми  не можуть зникнути доти, доки вони повністю не вичерпали своїх потенційних  можливостей. Нові, більш розвинені  за своїм змістом виробничі відносини  не можуть з'явитися раніше, ніж будуть підготовлені відповідні матеріальні  передумови, тобто буде досягнутий певний рівень продуктивності праці  людини, що є об'єктивною основою  процесу формоутворення власності.

У країнах, де утвердилася  командно-адміністративна система, в структуру господарства силовим  методом впроваджувалася суспільна  власність без відповідного зв'язку з станом продуктивних сил. Це й визначило  загальну нестабільність створеної  на таких засадах економічної  системи.

Аналізуючи питання історизму  приватно-підприємницької форми  власності капіталу, яка визначає структуру та основну спрямованість  розвитку всієї системи суспільно-політичних, соціальних і виробничих процесів, слід пам'ятати про складні й  суперечливі процеси, що відбуваються у механізмі реалізації приватної  власності у зв'язку з розвитком  на основі досягнень технологічної  революції елементів постіндустріальної структури виробництва. Так, інформатика  перетворюється на провідну ланку виробничого процесу, а сама інформація - на форму багатства, домінуючий об'єкт власності. На цьому грунті формується духовна власність суспільства, що дає поштовх нагромадженню його інтелектуального потенціалу. На відміну від власності на уречевлені засоби виробництва духовна власність не може розвиватися на суто приватній основі.

Інформації притаманні специфічні риси як товару, що поступово перетворюється на головний виробничий ресурс постіндустріального  суспільства. З одного боку, як носій  вартості інформація є об'єктом купівлі-продажу  і в цьому відношенні мало чим  відрізняється від звичайного товару-послуги, що є об'єктом приватної власності. У країнах, які стають на шлях розвитку в напрямі постіндустріального  суспільства, посилюється конкурентна  боротьба за володіння інформацією. Більше того, відбувається процес її монополізації, перетворення на безпосередній об'єкт  приватної власності, інституцію економічної  влади. Відповідно формується новий  соціальний прошарок людей - власників  інформації. Для захисту

нтелектуально-інформативної  власності приймаються відповідні законодавчі акти та встановлюються спеціальні правові норми.

З іншого боку, інформація стимулює і зворотний процес - не зміцнення, а, навпаки, знецінення відносин приватної  власності. Це пов'язано зі специфікою споживчого використання інформації як товару. На відміну від звичайного товару інформація у процесі виробничого  споживання не зникає. При продажу  не вона відчужується від свого власника. Останній позбавляється лише повної монополії на її використання. Він  може продати її вдруге. Те саме може зробити і покупець.

Американський учений О. Тоффлер  зазначає, що для індустріального  суспільства головним натурально-речовим  елементом у структурі власності  була власність на землю, споруди, заводи, машини, засоби промислового виробництва, а в умовах переходу до інформаційного суспільства основою власності  в США стає неречова субстанція. Це принципово нова форма власності. Проте для виробничої реалізації інформативної власності потрібні також матеріальні засоби виробництва.

Зміни у формах та сутності власності багато в чому модифікують  усю структуру суспільно-економічних  відносин. На новому витку суспільного  прогресу має відбутися не просто заперечення приватної власності, а діалектичне подолання відносин власності взагалі. Ці відносини  мають поступитися місцем принципово іншим системоутворюючим структурам. З цього виходить теорія граничної  корисності, на якій грунтується неокласична  школа економічної теорії.

Один з її засновників  відомий австрійський економіст  Карл Менгер зазначав, що власність  як економічна категорія є не довільним  винаходом, а єдино можливим знаряддям  вирішення тих проблем, що нав'язані  нам природою, тобто невідповідністю  між потребами та доступною кількістю  благ. Це дає змогу зробити висновок, що за умов, коли буде досягнута рівновага  між потребами й кількістю  благ, які є в розпорядженні  людського суспільства, власність  на них взагалі втратить своє економічне значення.

Однак сьогодні для країн  з перехідною економікою нагальним  є формування багатоманітності форм власності та господарювання як основи реформування адміністративно-командної  системи на шляху до соціально-орієнтованого  ринкового господарства. Особлива роль при цьому належить процесам реформування, якісної трансформації монопольно-державної  власності. Світовий досвід засвідчує, що роздержавлення - це загальноекономічний  процес. Процес роздержавлення як комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії  держави на власність, формування конкурентного  ринкового середовища, відбувається як у межах державної власності, так і поза ними.

Приватизація є радикальною  складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні  державної форми власності на різновиди приватної.

Зазначені процеси відбуваються суперечливо, з соціальними загостреннями, потребують значних матеріальних, фінансових, організаційних, інтелектуальних зусиль тощо. Однак це необхідні заходи, рішучість і послідовність в проведенні яких, зрештою, призведуть до трансформації перехідної економіки в змішану економіку стабільного соціальне орієнтованого суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Аналіз сучасного стану і реформування відносин власності в Україні

 

За даними відомчої звітності  з питань приватизації за формою №1 - приватизація "Інформація про приватизацію майна підприємства, установи, організації", затвердженої наказом ФДМУ від 10 липня 2006 року №1067 «Про форми звітності  №1- приватизація, додатка до форми  звітності №1 - приватизація та Інструкції щодо їх заповнення» та зареєстрованої у Мін’юсті 26 липня 2006 року за №873/12747 із змінами внесеними наказом  Фонду державного майна України  від 05.03.2008 №262 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України  від 10.07.2006 №1067» зареєстрованого  у Міністерстві юстиції України  від 19.03.2008 року за №228/14919, з початку  процесу приватизації на 1 січня 2012 р. реформовано 127260 об’єктів, з яких більше ніж три чверті (98481 об’єктів) належали до комунальної форми власності, інші (28779 об’єктів) – до державної.

Розподіл реформованих об’єктів за категоріями станом на 1 січня 2012 року

Переважна більшість об’єктів (84,6%) відносились до групи А, інші об’єкти – до груп Б, В, Г (9,1%), Д (4,0%), Ж (1,1%) та Е (1,2%). За регіональним розподілом значна кількість об’єктів групи  А була зосереджена в Донецькій (11549), Львівській (11155), Дніпропетровській (6945), Харківській (6260) областях та м. Києві (12135). За групами Б, В, Г більшість  реформованих об’єктів спостерігалася у Донецькій (957), Дніпропетровській  (784), Харківській (681), Луганській (616), Одеській (597), Київській (584) областях та м. Києві (689).

Процес приватизації майна  підприємств, установ, організацій  здійснювався в основному шляхом викупу, понад 52% об‘єктів придбано цим  способом.

Кількість об’єктів за способами  приватизації станом на 1січня 2012 р. розподіляється таким чином:

	Всього, одиниць	У % до загальної кількості
Всього	127260	100,0
Викуп об’єкта приватизації	66570	52,31
Викуп за альтернативним планом приватизації	457	0,36
Викуп майна, зданого в  оренду з викупом	22895	17,99
Продаж на аукціоні	19051	14,97
Продаж за некомерційним  конкурсом	2513	1,98
Продаж за комерційним  конкурсом	5193	4,08
Продаж акцій відкритих  акціонерних товариств	10581	8,31

 

Кількість реформованих об’єктів станом на 1 січня 2012 року в розрізі  регіонів за формами власності до приватизації:

	Всього, одиниць	У тому числі		У тому числі у %
		державної власності	комунальної власності	державної власності	комунальної власності
Україна	127260	28779	98481	22,61	77,39
Автономна Республіка Крим	6902	387	6515	5,61	94,39
Вінницька	2867	1241	1626	43,29	56,71
Волинська	2615	696	1919	26,62	73,38
Дніпропетровська	8012	1838	6174	22,94	77,06
Донецька	13092	4152	8940	31,71	68,29
Житомирська	2953	1241	1712	42,03	57,97
Закарпатська	2987	421	2566	14,09	85,91
Запорізька	5468	1330	4138	24,32	75,68
Івано-Франківська	4355	482	3873	11,07	88,93
Київська	3146	1081	2065	34,36	65,64
Кіровоградська	2672	687	1985	25,71	74,29
Луганська	5598	1664	3934	29,72	70,28
Львівська	12342	1591	10751	12,89	87,11
Миколаївська	3930	1107	2823	28,17	71,83
Одеська	4976	1461	3515	29,36	70,64
Полтавська	3284	889	2395	27,07	72,93
Рівненська	2294	854	1440	37,23	62,77
Сумська	3081	858	2223	27,85	72,15
Тернопільська	3125	761	2364	24,35	75,65
Харківська	7354	1603	5751	21,80	78,20
Херсонська	2443	573	1870	23,45	76,55
Хмельницька	2512	587	1925	23,37	76,63
Черкаська	2515	796	1719	31,65	68,35
Чернівецька	3103	496	2607	15,98	84,02
Чернігівська	1710	654	1056	38,25	61,75
м. Київ	13124	1133	11991	8,63	91,37
АРК та м. Севастополь	800	196	604	24,50	75,50