Роль держави в ринковій економіці

 

ПЛАН

           Вступ…………………………………………………………………………..3

 

1. Місце  держави в ринковій економіці……………………………............4

2. Методи  і форми державного регулювання  ринкової економіки..........6

Висновки……………………………………………………………………....9

 

Список використаної літератури………………………………………..….10 
Вступ

 

Представники  всіх напрямів шкіл сучасної економічної  теорії дійшли висновку, що сучасна  економічна система без господарської  діяльності держави існувати не може, а якщо й існує, то з великими перебоями. Предметом дискусії вчених є масштаби, форми та способи втручання держави в економіку. Про те ця думка утвердилася не відразу. Наприклад А. Сміт та Д. Рікардо стверджували, що ринкова економіка повинна розвиватися на принципах саморегулювання, без втручання держави. Їй відводилася другорядна роль: організація громадського порядку, державної поштової служби, будівництво доріг та інших споруд й їх утримання в належному стані, а також забезпечення національної оборони.

Першими зазначили необхідність широкомасштабного  одержавлення продуктивних сил, відносин власності, процесу регулювання  економікою К. Маркс і Ф. Енгельс. Таку думку обґрунтовував англійський  економіст Дж. М. Кейнс у праці  „Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей” 1946 р. До цього автора спонукала сама дійсність, оскільки найглибша за всю історію капіталізму економічна криза 1929-1933 рр. Показала неспроможність ринкового саморегулювання економіки.

Необхідність  державного втручання зумовлюють:

1. Неспроможність приватної та колективної капіталістичної власності забезпечити подальший прогрес сучасних продуктивних сил (розвиток освіти, фундаментальних наукових досліджень, освоєння космосу та ін.), що призвело до певного одержавлення економічної системи, дії закону одержавлення економіки;
2. Поступове наростання протиріч у взаємодії людини з природою, виникнення екологічної кризи. Ринкова система позбавлена внутрішніх факторів, які б стимулювали підприємців до зберігання природи;
3. Неспроможність механізму ринкового саморегулювання рівномірно розвивати регіони країни;
4. Неспроможність забезпечити пропорційний розвиток галузей, чисельність яких в наслідок поглиблення суспільного поділу праці постійно зростає;
5. Неспроможність забезпечити відносно справедливий розподіл багатства і соціальний захист людей;
6. Поява монополій;
7. Неспроможність подолати економічні кризи, глибина яких поступово наростала;
8. Неспроможність забезпечити розвиток економічної та соціальної інфраструктур;
9. Неспроможність забезпечити виробництво специфічних суспільних товарів – оборонного значення, утримання правоохоронних органів, страхування на випадок безробіття, по старості та ін.;
10. Неспроможність забезпечити розвиток міжнародних економічних відносин (світової торгівлі, міграції робочої сили та ін.).

П. Самуельсон зазначає, що Америка ХХ ст. підійшла ближче, ніж будь-яка інша країна до такого стану, коли швидкий економічний прогрес та індивідуальна свобода протягом століття спричинили водночас циклічність економічного розвитку, розкрадання і виснаження природних ресурсів, які не поповнюються.

Наведені  основні прояви неспроможності механізму  ринкового саморегулювання економіки  зумовили процес виконання державою багатьох найважливіших економічних  функцій, але це не означає, що вона повністю вирішує названі проблеми.

По-перше, держава намагається при цьому  максимально використати ринковий механізм.

По-друге, держане регулювання економіки  дедалі більше доповнюється наддержавним регулюванням, а економічні функції  окремих держав – економічними функціями  наднаціональних органів, що найповніше втілюється у діяльності ЄС.

 

 

1. Місце держави в ринковій економіці

 

Державне  регулювання ринкової економіки - це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямого інвестування, правових та економічних важелів з метою орієнтації господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики. Держава може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів, надаючи їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики). За допомогою правових регуляторів держава встановлює "правила гри" на ринку, а через систему економічних регуляторів-цілеспрямовано "настроює" ринковий механізм, щоб на його основі стимулювати або стримувати ділову активність у раціональних рамках.

Про необхідність державного регулювання  економіки говорить весь світовий досвід. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це втручання  було зумовлене її власним виникненням  і необхідністю, що випливає з цього  факту, вилучення на свою користь  певної частини суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників, державної влади, армії, поліції, судів та ін. Таке вилучення  і перерозподіл вимагали від держави  створення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державних  інтересів і визначало обов'язки усіх членів суспільства. Зазначені  суто утриманські інтереси держави  визначали її обмежену, пасивну роль у регулюванні економіки.

За цих умов активну роль відіграв ринковий механізм. Ринкова конкуренція, впливаючи на ціни і доходи, автоматично  і досить оперативно пристосовувала розрізнені дії господарських суб'єктів, що постійно змінювалася, регулювала рівновагу  між попитом і пропозицією, забезпечувала  макроекономічну стабільність. Проте  в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації і ускладнення  відтворювальних процесів стали  виразно проявлятися обмеження  у регулюючих можливостях ринкового  механізму. В економіці стали  виникати істотні вади: тривалі порушення  рівноваги між сукупним попитом  і пропозицією, інфляція, безробіття. За зазначених умов виникла об'єктивна  необхідність активізації ролі держави  у регулюванні економіки.

Разом з тим слід зазначити, що державне регулювання економіки не є "чарівною паличкою", яка автоматично усуває недоліки ринкового механізму. Дуже багато залежить від ступеня, форм і  методів втручання держави в  економіку, їх відповідності умовам конкретної країни. Світовий досвід показує, що у застосуванні державного регулювання  ринкової економіки не існує світових стандартів, а сліпе копіювання чужого досвіду може завдати тільки шкоди.

Необхідність державного регулювання  ринкової економіки випливає з об`єктивно  притаманних державі економічних  функцій. Вони досить різноманітні. Розглянемо основні з них.

• Розробка і впровадження правових основ господарювання дозволяє визначити правила взаємодії суб`єктів ринку. Закони повинні мати сталий характер і застосовуватися до всіх без винятку. Правова база передбачає такі заходи, як гарантування права приватної власності і дотримання контрактів.
• Визначення цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку означає, що держава формулює стратегічні цілі розвитку економіки, визначає потрібні ресурси, ефективність їх використання, соціальні, економічні та світогосподарські наслідки цих дій.
• Реалізація соціальних цінностей, яка проявляється в тому, що держава контролює реалізацію постанов про мінімальну зарплату, виконання законів про рівне право на працю і соціальне забезпечення, громадські роботи, встановлення мінімуму та меж монопольних цін.
• Регулювання економічної діяльності спрямоване на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції. З цією метою використовуються бюджетно-податкові і грошово-кредитні важелі.
• Захист конкуренції як основного механізму регулювання ринкової економіки. З цією метою держава розробляє антимонопольне законодавство і контролює його реалізацію.
• Перерозподіл доходів спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих ринковій системі. З цією метою держава розробляє фінансові програми підтримки, що включають виплату допомог та пенсій, перерозподіл доходів через систему податків та дотацій, регулювання ринкових цін тощо.
• Фінансування суспільних благ і послуг, які є неподільними або неприбутковими: благоустрій населених пунктів, будівництво шляхів, музеїв, бібліотек, національна оборона та ін.
• Регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, для чого здійснюється регулювання платіжного балансу шляхом впливу на зовнішню торгівлю і вивезення капіталу.
• Стабілізація економіки - важлива функція держави, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін. Реалізується за допомогою проведення відповідної фіскальної і кредитно-грошової політики, спрямованої на боротьбу з інфляцією і безробіттям.

Проте в сучасному світі економічні функції держави набагато ширші. В їх числі є такі: захист середовища проживання людини, розвиток інфраструктури, дотації на шкільне навчання, допомоги по безробіттю, різноманітні види пенсій і допомога малозабезпеченим членам суспільства тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Методи і форми державного  регулювання ринкової економіки

 

Державне  регулювання економіки - це система заходів законодавчого, виконавчого і контрольного характеру по стабілізації та пристосуванню економіки до умов, що змінюються. Свої регулюючі функції держава виконує, застосовуючи різноманітні методи і форми впливу на економіку. Виділяють економічні і адміністративні методи державного регулювання. Переважають економічні методи, серед яких у першу чергу виділяють бюджетно-податкову політику.

Бюджетно-податкова політика - це "найдавніший" інструмент державного втручання у  ринкову економіку. Державний бюджет є, з одного боку, барометром економічної "погоди" в країні, з іншого - ефективним засобом реалізації економічної  політики держави. Виконуючи роль державної  казни, бюджет акумулює і перерозподіляє значну частку національного доходу (від 1/3 до 1/2 ).

Бюджетна політика реалізується через  визначення оптимальних співвідношень  між доходами і витратами держави. Історичний досвід говорить про те, що за допомогою зміни рівня оподаткування  і державних витрат можуть регулюватися такі найважливіші індикатори економіки, як сукупний попит, економічне зростання, інфляція та ін. Бюджетна політика може бути спрямована, з одного боку, на зведення доходної і витратної частин бюджету  з надлишком для перешкоди  так званому "перегріванню" економіки, з іншого - на створення дефіциту для стимулювання економічного зростання.

Ефективність бюджетної політики в регулюванні ринкової економіки  багато в чому залежить від податкової політики. При її формуванні враховується здатність податків виконувати дві  взаємозв'язані функції: фіскальну  і стимулюючу. Держава через рівень оподаткування, порядок обчислення податкової бази і системи податкових пільг та обмежень визначає, з одного боку, величину доходів державного бюджету, з іншого - спрямовує ділову активність господарюючих суб'єктів  і окремих громадян у відповідність  з встановленими цілями і пріоритетами соціально-економічного розвитку країни. За багато років у країнах з  ринковою економікою склалася досить раціональна структура податків, яка включає в себе три основних види: прямі (прибутковий податок  з населення, податок з корпорацій), непрямі (акцизи, податок на додану вартість, митні збори тощо) та інші (податок на нерухоме майно, спадщину, землю та ін.).

Провідну роль у системі оподаткування  виконує прибутковий податок  з населення, ставки якого коливаються  в окремих країнах від 10% до 50%. Значно менше фіскальне навантаження виконує податок на прибуток корпорацій, проте він є найбільш сильним  інструментом держави у регулюванні  ділової активності господарських  суб'єктів. Нині коливання його ставок в окремих країнах таке: у США - 34%, в Англії -35%, в Японії - 37,5%, у  Франції - 45%, у Німеччині - 56%. У відповідності  з діючим законодавством деякі види господарської діяльності повністю або частково звільняються від податку  на прибуток (наприклад, благодійна діяльність). У більшості країн діють понижені ставки для малих підприємств.

Значну фіскальну функцію виконують  непрямі податки, які стягуються у вигляді надбавки до ціни товару або послуги і сплачуються  споживачами. Поряд з цим вони є ефективним інструментом державного регулювання інфляції, розв'язання деяких завдань соціального характеру.

Важливим елементом податкової політики є механізм розподілу податків між центральним і місцевими  бюджетами. При його визначенні враховується роль окремих податків у підтриманні  макроекономічної стабільності, регулюванні  інфляційних процесів, фінансовому  забезпеченні державних функцій. Так, прибутковий податок з населення  і податок на корпорації звичайно стягуються для формування центрального бюджету. Податок на додану вартість і податок з продажів у певній пропорції направляються як до центрального, так і до місцевого бюджетів. Повністю надходять до місцевого бюджету  податки на землю, спадщину, різні  штрафи і збори.

Значна роль у ринковій економіці  відводиться грошово-кредитній політиці держави. Під грошово-кредитним регулюванням розуміють заходи Національного  банку, спрямовані на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредиту, рівня  процентних ставок та інших показників, за допомогою яких держава набуває  здатності впливати на економічну кон'юнктуру. Зазначений вплив звичайно здійснюється у двох формах: кредитної експансії  або кредитних обмежень. Необхідність застосування кредитної експансії  виникає в період значного економічного спаду. Вона реалізується за допомогою  кредитних ін'єкцій у національне  господарство, що досягається зниженням  процентних ставок (здешевленням кредитних  грошей). Метою такої політики є "підбадьорювання" економіки, посилення інвестиційної  активності господарських суб'єктів, збільшення виробництва та зменшення  на цій основі рівня інфляції та безробіття. Доцільність кредитних  обмежень виникає при "перегріванні" економіки в умовах перевиробництва. Держава, щоб стримати ділову активність, йде на подорожчання кредитних грошей, наслідком чого є скорочення інвестицій, зростання безробіття, дефляція та зниження життєвого рівня деяких верств населення.