Шпоргалка по "Економічна думка"

Теорія "соціального ринкового" господарства мала своїм вихідним пунктом протиставлення ринкового господарства центрально-керованому господарству, заснованому на суспільній власності, а також господарству, побудованому на базі приватної власності  і централізовано керованому економічними угрупованнями (олігополія, монополія). Це була теорія "третього шляху" розвитку.

Вихідним  пунктом неоліберальних пошуків  концепції ідеального економічного ладу стало вчення В. Ойкена про два типи економічних систем: "центрально-керованого господарства", або примусової економіки, і "мінового господарства", або ринкової економіки. Основу цього вчення становить аналіз елементарних господарських форм — поділу праці, власності, координуючого механізму, домашнього господарства, підприємства, економічних інститутів держави та ін. Критерієм розмежування ідеальних типів економічних систем є механізм координації взаємодії господарських одиниць, процес прийняття економічних рішень. Іншим критерієм класифікації є особливості генезису економічного ладу, згідно з яким вирізняються природно зростаючий і законодавчо встановлений лад. У німецькому неолібералізмі велика увага приділялася також двом типам економічної політики —політиці ладу та політиці процесу. Політика ладу — це комплекс довгострокових заходів, спрямованих на створення рамкових умов функціонування економіки, їх законодавче та правове оформлення, контроль за їх дотриманням і своєчасне внесення коректив з боку держави. Політика процесу являє собою комплекс заходів щодо безпосереднього впливу на господарську діяльність через фінансову стабілізацію, структурні й соціальні зрушення, у тому числі перерозподіл доходів і вирішення проблеми добробуту.

Модель  соціального ринкового господарства своєю популярністю зобов´язана ефективній економічній політиці   Л.Ергарда, що забезпечила досить високі темпи зростання. Це була політика, спрямована на усунення суперечностей, на підтримку підприємництва, створення умов для зростання життєвого рівня середніх верств.

Основними елементами структури соціального  ринкового господарства є:

—     конкурентний лад, який заснований на приватній власності на засоби виробництва; конкуренція сприяє економічному зростанню, підвищенню продуктивності, технічному прогресу. Конкуренція може виконувати і соціальну функцію, будучи інструментом забезпечення самостійності господарювання, стимулом пошуку оптимальних рішень;

—     ринок, який виступає як координуючий механізм і регулятор господарської  діяльності;

—     домашні господарства, промислові, сільськогосподарські, банківські, торговельні  та інші підприємства виступають як суб´єкти господарювання;

—     держава, яка за допомогою політики зміцнення конкурентного ладу забезпечує і контролює загальні умови функціонування ринкової системи та сприяє соціальному  вирівнюванню, обґрунтування особливої  ролі держави.

У 1965 р. Л. Ергард оголосив про завершення в ФРН програми створення "соціального ринкового господарства", яка перетворила цю державу на "сформоване суспільство".

Згідно  з цією концепцією суспільство в  своєму розвитку проходить три стадії: класове суспільство, плюралістичне  суспільство і сформоване суспільство. Доктрини "сформованого суспільства", згідно з думкою Ергарда, - це пошук найкращого природного економічного ладу, якого можна досягнути, створивши "соціальне ринкове господарство".

 

 

 

 

 

45. Економічні погляди П.Буагільбера.

Засновником класичної політичної економії у  Франції був П’єр Лепезан де Буагільбер

Головні економічні ідеї П. Буагільбера містилися у таких працях, як „Докладний опис становища Франції, причини падіння її добробуту і прості методи відновлення,та ін. В своїх працях П’єр Буагільбер:

• обгрунтував важливість для економічної науки пізнання об’єктивних економічних законів, подібних до законів природи;
• показав переваги причинно-наслідкового методу дослідження економічних процесів і явищ над емпіричним, описовим;
• стверджував, що економіка має розвиватися за об’єктивними законами, держава не повинна втручатися в економічне життя. Виступав за природний шлях розвитку на засадах вільної конкуренції; підкреслював її визначальну роль у подоланні економічного занепаду Франції;
• піддавав критиці політику меркантилізму, висвітлював шкідливість протекціонізму, обгрунтував їх нездатність розв’язувати економічні проблеми країни, зокрема сільського господарства.
• підкреслював пріоритетну роль виробничої сфери порівняно з сферою обігу;
• вбачав провідну роль селянства, сільськогосподарського виробництва у забезпеченні економічного розвитку країни, подоланні кризи. Захищаючи інтереси селянства, П. Буагільбер пропонував негайне упровадження низки поблажливих заходів стосовно сільського господарства, які зменшили би гніт селянства і полегшили його становище;
• пояснював, що багатство не в грошах, а в матеріальних благах, які створюються у виробництві і насамперед – у сільському господарстві;
• започаткував (незалежно від В. Петті) вчення про трудову вартість. П. Буагільбер розрізняв ринкову ціну та „істинну вартість”. Вважав, що на відміну від ринкових цін, які є у кожний окремий момент випадковими, „істинна вартість” – закономірна, і визначається працєю, затраченої на виробництво товару. Мірою „істинної вартості” є, на його думку, робочий час. Вартість виступала у нього в пропорціях між товарами, що обмінюються, і відбивають рівні затрати праці;
• Теорія грошей. Відсутність у Буагільбера чіткого розуміння природи товарного виробництва виявилась у трактуванні ним самого поняття «гроші». Якщо в Петті вартість проявляється у грошах, то Буагільбер бере за основу прямий товарообмін. Він вважає, що гроші взагалі порушують природну рівновагу товарного обміну відповідно до «істинної вартості». Усупереч меркантилістам, які вважали гроші єдиним видом багатства, Буагільбер бачить в них джерело всіх нещасть товаровиробників. Єдина корисна функція грошей, яку визначає Буагільбер, — це полегшення обміну. Саме тому, на його думку, не має значення, який товар виконує функцію засобу обігу. Отже, золото і срібло можна замінити паперовими знаками.

Отже, П’єр Буагільбер обгрунтував недоцільність спирання держави на „суб’єктивні” ідеї меркантилізму, обгрунтував нездатність останнього розв’язувати соціально-економічні проблеми, сприяв розвитку теоретико-методологічних основ класичної політичної економії.

 

46.Монетаризм. Монетарна модель  циклу М.Фрідмена

   Поєднання неокласичних підходів  і монетарної концепції державного регулювання характеризувало особливий напрям неоліберальної школи, що згодом отримав назву монетаризму. Значний вплив на формування монетаризму справили теорії американських економістів 20—40-х рр. Г. Саймонса, І. Фішера, Ф. Найта. Та особливого поширення монетаризм як варіант неолібералізм набув у США наприкінці 40-х – початку 50-х рр.

    Цей період характеризувався  виникненням низки монетарних  теорій, що пояснювали природу  циклічного розвитку та пропонували   монетарні рецепти стабілізації. Але найбільш обгрунтованою та переконливою була теорія чиказької («нової монетаристської») школи  М. Фрідмена.     Позитивізм теорії Мілтона Фрідмена полягає в тім, що її цілком орієнтовано на практичне застосування.

    Основні рекомендації Фрідмана будуються на висновку, що подолати інфляцію можна лише за допомогою політики стримування (реструктивної політики).     Виходячи з концепції "об´єктивного" безробіття, Фрідман робить висновок, що зайнятості і, як наслідок, виробництву притаманна циклічність, її природа прихована у недостатній пропозиції грошової маси.

     Він виходив з концепції відкритості  економіки, що реалізується через  торгівлю, інвестування, обмін технологіями  та інші напрями зовнішньої  діяльності, відстоював тезу про  застосовність законів ринку  до міжнародного середовища.

Монетаризм—це, власне,сукупність кількох неокласичних теорій, які мають самостійне значення, але об'єднуються кількісною теорією грошей, яку Фрідмен розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Свою концепцію він характеризує як «теоретичний підхід, що стверджує важливість грошей»

Державне  втручання в економіку, підкреслює Фрідмен, блокує дію стихійних регуляторів, що сприяють встановленню рівноваги, воно орієнтоване на короткострокову перспективу: будь-які непередбачені зовнішні чинники можуть спричинити відхилення від вибраного напрямку.

Отже, основний принцип монетаризму полягає в тім, що альтернативи ринковому механізму не існує. Та все ж, на думку Фрідмана, інколи виникають ситуації, коли ринковий механізм не відіграє позитивної ролі, суперечить економічним діям, націленим на досягнення суспільнозначимої мети, не пов´язаної з ефективністю виробництва (скажімо, забезпечення обороноздатності). Тоді виникає необхідність в економічному втручанні держави, яке в цій ситуації виправдане. Крім того, воно можливе у формі бюджетного стимулювання, але за умови, що відбуватиметься залучення до виробничого процесу реальних ресурсів. Монетаристи рішуче заперечують можливість бюджетного фінансування програм розширення зайнятості.

 

48. Теорія «раціональних очікувань»: Р.Лукас.

«Раціональні  очікування» базуються на наукових прогнозах, що враховують функціонування реальної економічної моделі: динаміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретної економічної політики, вплив урядових рішень на макроекономічні показники тощо.

Будь-які  спроби вплинути на процес відтворення  за допомогою систематичної державної  макро-економічної політики ідеологи раціональних очікувань оцінюють як безплідні не тільки в довгостроковому, а й у короткостроковому аспекті. Головна ставка робиться на відродження віри в можливість раціональної поведінки економічних агентів в умовах, коли держава відіграє роль тільки джерела інформації.

Ця  теорія вивчає передусім інфляційні очікування й тому певною мірою спирається на теорію адаптивних очікувань, згідно з якою очікування майбутньої інфляції формується на основі попередніх і  поточних рівнів інфляції та є відносно постійним. Проте теорія раціональних очікувань має суттєву відмінність: індивіди, що діють раціонально, не тільки аналізують "учора" й "сьогодні", а й можуть передбачити та спрогнозувати "завтра", використовуючи всю доступну інформацію. Математично це виражається  формулоюТаким чином, неокласичні економічні концепції відображують рух сучасної капіталістичної економіки в бік стихійно-ринкових начал з метою.створення ефективніших методів державного втручання на новому етапі науково-технічної революції.

Основні ідеї теорії раціональних очікувань Р. Лукаса:

• раціональний характер очікувань економічних суб’єктів;
• визнання абсолютної нейтральності грошей щодо реальних величин як в коротко- так й в довгостроковому періодах;
• визнання лише вертикальної (довгострокової) кривої Філіпса;
• неефективність активного державного регулювання економіки з огляду на раціональний характер очікувань економічних агентів;
• визнання ринкової економіки саморегульованою системою;
• причина циклічних коливань – зовнішні шоки, пов’язані або із обмеженістю і недосконалістю інформації, або із технічними та технологічними зрушеннями.

 

 

 

 

 

 

 

 

47. Австрійська школа граничної корисності: К.Менгер, Є.Бем-Баверк, Ф.Візер.

Австрійська школа граничної корисності: К.Менгер, Є.Бем-Баверк, Ф.Візер. виникла в 70-80-ті роки 19ст.і зосередила увагу на споживачеві,корисності як визначальному чинникові цінності.

Її  представники заперечували трудову  теорію  вартості(цінності),вважаючи основою ціноутворення суюєктивну корисність і хводячи цінність факторів виробництва й життєвих благ до їхньої суб’єктивної цінності.Ці ідеї були викладені й розвинуті за допомогою маржинального аналізу(граничного),якмй дав назву школі маржиналізм. Цінність товару визначається не затратами праці на виробництво товару,суб’єктивно-психологічними особливостями сприйняття цінності товару покупцем.Сприйняття цінності товару індивідуальне для кожного покупця і залежить від корисності,яку дасть покупцеві купівля цього товару.Корисність по перше залежить від системи потреб,по друге від запасу товару у споживача.Що більшою кількістю товару володіє споживач, то меншу корисність для нього має наступна одиниця цього товару.

Засновник цієї школи і незаперечний її лідер К. Менгер,його основні  ідеї:

• першим виклав теорію граничної корисності у певній логічній послідовності, маючи на меті встановити залежність корисності від винятковості предметів споживання.
• сформулював принцип спадної корисності. Відповідно до цього принципу, вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, яку має остання одиниця його запасу.
• колишні витрати не впливають на вартість, він запевняв, що «вартість ураховує витрати», але не визначається ними.
• наголошував на важливості елементу часу. а аналізу товарів та попиту на них обов’язково постає проблема, зв’язана з визначенням часу використання товару — споживається він негайно чи призначений для використання в майбутньому.

Є.Бем-Баверк:

• цінності набирають матеріальні блага тоді, коли реальний запас матеріальних благ цього роду настільки незначний, що для задоволення відповідних потреб їх або не вистачає зовсім, або їх так мало, що... певна сума потреб має залишитись незадоволеною. І навпаки, не мають цінності ті матеріальні блага, які є в нашому розпорядженні в такій кількості, що з їхньою допомогою можуть бути не тільки повністю задоволені відповідні потреби, а й залишається ще зверх того певний надлишок, який не знаходить собі застосування»
• Основою цінності є корисність блага
• цінність речі вимірюється величиною граничної корисності, під котрою розуміють мінімальну корисність, що її отримує від даного виду матеріального блага людина.
• процент (прибуток) виникає у результаті впливу фактора часу на вартість благ. Процент у Бем-Баверка є результатом «очікування» підприємця, а його джерелом — різниця оцінок майбутніх і теперішніх господарських благ. Відтак процент розглядався як «вічна» і «природна» категорія.запропонував теорію, згідно з якою капітал або засоби виробництва є результатом обхідних (непрямих) методів у виробництві, які неминуче стають причиною того, що споживання переноситься на майбутнє.