Структура суб'єктів соціальної політики

     Найбільший коефіцієнт дотаційності (співвідношення розрахункового обсягу доходів до дотацій вирівнювання з Держбюджету) мали місце в Тернопільській області, який складає 1,99. До трійки найбільш дотаційних регіонів також входять Волинська та Закарпатська області (коефіцієнт дотаційності – 1,77). Рейтинги показників соціально-економічного розвитку в цілому підтверджують вкрай депресивний стан цих територій. Виняток становить лише показник рівня безробіття в Закарпатській області, який дещо випадає з ряду (8 місце за рейтингом). Але якщо врахувати рівень міждержавної трудової міграції в цьому регіоні, то все стає на свої місця. Найбільш успішними з точки зору дотаційності виглядають Донецька, Дніпропетровська, Київська області та АР Крим. Проте якщо Донецька, Дніпропетровська та Київська області своїми рейтинговими місцями підтверджують у цілому відносно високий за українськими мірками рівень соціально-економічного розвитку, то АР Крим незважаючи на успішний, майже бездотаційний бюджет, не демонструє високого рівня соціального-економічного розвитку, що пояснюється майже повною тіньозацією рекреаційно-курортної сфери, за якої не менше 2/3 доходів йде не на розвиток, а на приховані доходи населення, у т.ч. на  неоподатковувані надприбутки підприємців, хабарі чиновникам тощо. Про це свідчить, серед іншого, рівень ВРП у розрахунку на одну особу, за яким АР Крим займає лише 15 місце, 14 місце – за рейтингом доходів населення та 12 місце – за інвестиціями в основний капітал у розрахунку на одну особу.

     Якщо  в цілому оцінювати ефективність національної системи міжбюджетного  вирівнювання, то спостерігається наступна картина. Незважаючи на щорічне бюджетне "вливання" коштів у вигляді  дотацій вирівнювання, тенденція  поглиблення міжрегіональних диспропорцій залишається стійкою, а в окремих  випадках ще й збільшується. До системних  проблем соціально-економічного розвитку територій, серед іншого, слід віднести:

• відсутність комплексного підходу до проблематики регіонального розвитку. Досі, у т. ч. й на законодавчому рівні, відокремлено розглядаються питання самоврядування, регіональної політики, міжбюджетних відносин, прикордонного співробітництва, залучення інвестицій тощо. Єдиний (концептуальний) комплексний підхід до регіональної політики в країні практично не застосовується;
• більшість заходів, що запроваджуються в рамках міжбюджетних відносин, орієнтовані в основному на вирівнювання витрат місцевих бюджетів через трансферти, що призводить до втрати взаємозв'язку між реальною діловою активністю, обсягом податків, зібраних на території адміністративної одиниці, витратами відповідного місцевого бюджету, а тому носить деструктивний характер, призводить до появи в країні регіонального утриманства та "паразитизму";
• має місце низький рівень співпраці та координації на міжрегіональному рівні для вирішення місцевих проблем без залучення центру;
• наявний критичний стан інфраструктури та житлово-комунального господарства й обмежені фінансові можливості місцевих органів влади для їх поліпшення;
• незадовільні умови розвитку підприємництва на місцевому рівні, низький рівень інституціонального забезпечення регіонального розвитку.

     Цілком  закономірно, що розрив між соціально-економічним  розвитком м. Києва (ще кількох міст-мільйонерів) та рештою регіонів буде й надалі збільшуватися  не лише внаслідок традиційного накопичення  капіталу в столиці, але й тому, що діяльність місцевої влади інших  регіонів спрямована переважно на виконання  соціальних програм, так як бюджетних  коштів на інфраструктурний розвиток у них не залишається.

     Аналізуючи  в цілому здобутки України у реалізації державної регіональної політики у  соціально-трудовій сфері, слід зазначити, що головне завдання – забезпечення достатнього  рівня та якості життя  населення не виконане та дуже далеке від європейських стандартів. Водночас усунення диспропорцій у розвитку регіонів, вирівнювання відмінностей і забезпечення зростаючих стандартів якості життя  населення незалежно від місця  його проживання буде сприяти виконанню  означеного завдання. З огляду на євроінтеграційних курс України, провідним напрямом регіональної соціальної політики є подолання саме згаданої вище проблеми за допомогою використання передового досвіду та адаптації відповідних досягнень у цій сфері, в першу чергу, європейських країн.