Суспільне виробництво

     Визначальна роль виробництва полягає не тільки в тому, щоб виробити, розподілити, обміняти і спожити економічні блага. Істотніше інше: соціальний тип і характер виробництва, що залежать від форми власності, які визначають соціальний тип і характер усіх інших фаз відтворення. Так, соціальна нерівність людей у виробництві визначає нерівність у розподілі і споживанні. Тому утопічними є будь-які спроби змінити характер виробництва шляхом впровадження різноманітних реформ у розподілі або обміні. У той же час у рамках даного засобу виробництва стан розподілу й обміну аж ніяк не пасивно відбиває зміни у  виробництві, а активно впливає на нього. 

     2.2 Виробництво і розподіл 

     Розподіл частково входить до складу виробництва у вигляді розподілу виробничих ресурсів і відповідно до цього — членів суспільства з різноманітних видів виробництва. Йдеться тут про сфери і галузі виробництва, економічні регіони, підприємства. У той же час розподіл утворює особливу стадію в русі продукту, на якій встановлюються частки різних класів, прошарків, соціальних груп та індивідуумів у виготовленому продукті.

     Цілком  очевидно: розподілити можна лише те, що виготовлено. Проте проблема полягає не тільки в тому, що розподіляти, але й в тому, як це робити. Принципи розподілу, його характер відповідають формам власності на умови виробництва. Клас, що панує у виробництві, одержує левову частку і при розподілі продукту.

     Принципи, відповідно до яких здійснюється розподіл, так само як і його організація, є  стимулом, спонукальним мотивом впливу на виробництво. Якщо організація розподілу  суперечить об’єктивним законам, це може серйозно гальмувати, стримувати розвиток виробництва.

     Розподіл  продуктів не тільки визначається виробництвом. Він залежить від нього. І ця залежність багатогранна. І хоча вона насамперед виражається вже згаданою істиною, що розподілятися може лише те, що вже зроблено, справа ще й у тому, що розподіл продуктів залежить від інших видів розподілу, що містяться у самому виробництві та визначають його утримання.

     Виступаючи  проти тих економістів, які намагалися розглядати розподіл продуктів як самостійну сферу, К. Маркс писав, що перед тим, як розподіл стає дійсно розподілом продуктів, він є: 1) розподілом знарядь виробництва і 2) розподілом членів суспільства по особливих видах виробництва. Розподіл продуктів є лише результатом розподілу названих факторів виробництва.

     Розподіл  засобів виробництва і людей за видами трудової діяльності і по різноманітних галузях виробництва відповідає визначеним формам суспільного поділу праці. Він засвідчує той факт, що в суспільстві існує спеціалізація виробництва, диференціація суспільної праці. Крім того, він визначає і склад суспільного продукту, тобто є основою розширення асортименту зроблених продуктів. Зрозуміло, що розподіл цих продуктів виходить з того, які корисні речі зроблені, в якому виборі та в якій кількості.

     Але розподіл засобів виробництва і  людей по галузях виробництва не пояснює того, яким чином розподіляються продукти виробництва між членами суспільства: кому, за яким принципом, в якій кількості. Тут вирішальну роль відіграє інший вид розподілу, властивий також самому виробництву, як-от розподіл засобів виробництва між людьми, соціальними групами, класами. Цей вид розподілу ще називають власністю на засоби виробництва: яка власність на засоби виробництва, така й власність на зроблені продукти, такі й способи, форми, методи їх розподілу між окремими особами, соціальними групами, класами.  
 

     2.3 Виробництво і види обміну 

     Обмін діяльністю є визначений спосіб функціонування суспільної праці. Він розширює сферу виробництва не тільки за межі робочого місця і навіть окремого підприємства, але і за межі галузей народного господарства. Основа такого розширення — у розвитку поділу праці, у спеціалізації виробництва.

     Всередині підприємства обмін діяльністю відбувається між працівниками різних фахів, між  робітниками та інженерно-технічним персоналом. Тут продукт створюється загальними зусиллями, отже, кожний з працівників підприємства робить свій внесок у виробництво економічного блага.

     Обмін діяльністю може відбуватися й іншим  шляхом — через обмін продуктами. Такий обмін відбувається між  працівниками різних галузей виробництва, наприклад між швейниками і машинобудівниками, хліборобами і мебельниками і т. д. Обмін здійснюється шляхом руху речей від місця їх виробництва до місця їх споживання і є реальним зв’язком між різноманітними видами праці, засобом їх включення до загального процесу створення різних матеріальних благ.

     Подібний  вид обміну діяльністю є і результатом, і зворотною стороною поділу праці  в суспільстві. Він констатує  той факт, що виробництво, яке вбачається органічною сукупністю спеціалізованих  галузей, підприємств, господарств, є одне ціле. При цьому поєднання всіх його частин в єдиний механізм шляхом обміну діяльністю (продуктами) відбувається як через зв’язок виробництва з особистим споживанням, так і без цього зв’язку, не виходячи за рамки самого виробництва. Це залежить від того, який продукт виробляється — засіб виробництва чи предмет споживання.

     Якщо  якісь підприємства виробляють сировину або засоби праці, то використання цих  продуктів є не що інше, як продовження  процесу виробництва на інших  підприємствах. Отже, виробництво на кількох підприємствах фактично зливається в один процес, що складається з різноманітних стадій. Обмін діяльністю в даному разі між працівниками, що роблять засоби виробництва, цілком укладається у межах самого виробництва і становить зміст цього виробництва.

     З того, що виробництво як безупинний процес відтворення включає обмін, розподіл і споживання у повному  їх обсязі, можна скласти висновок, що виробничі відносини охоплюють  не тільки відносини самого виробництва  у вузькому смислі цього слова, але також і всю сукупність відносин, що виникають між людьми на ґрунті обміну, розподілу і споживання.

     За  певних умов обмін продуктами набуває  форми обміну товарами. Це особливий  вид обміну, пов’язаний з відособленістю окремих виробництв одне від одного, що становить купівлю і продаж товарів.

     Отже, виробництво, обмін, розподіл і споживання тісно пов’язані один з одним. Їх невірно розглядати як самостійні, що існують поряд, але незалежно одна від одної сфери. По-перше, обмін і розподіл частинами входять у безпосереднє виробництво і складають його істотні риси. По-друге, обмін, розподіл і споживання залежать від безпосереднього виробництва й у тих випадках, коли вони виходять за його межі. Отже, виробництво, обмін, розподіл, споживання утворюють частини одного цілого, в якому визначальна роль належить виробництву.

     Ще  чіткішою вбачається єдність виробництва, обміну, розподілу і споживання, якщо розглядати виробництво як безупинний процес. Виробництво, взяте як постійно повторюваний процес, є відтворення. Якщо виробництво відбувається з року в рік у тих самих розмірах, то говорять про просте відтворення. Якщо ж обсяг виробництва зростає, то це означає, що здійснюється розширене відтворення. З позицій відтворення особисте споживання виступає невід’ємним елементом виробництва, а виробництво розширює свій зміст, включаючи й особисте споживання. Останнє являє собою «виробництво» найважливішого елемента самого виробництва робочої сили. Споживаючи продукти харчування, предмети побутового призначення, духовні, естетичні блага, людина відновлює свої духовні і фізичні сили, розвиває їх. Звичайно, особисте споживання є виробництво іншого роду, ніж виробництво продуктів. Ці два види виробництва треба чітко розрізняти. У противному разі зростання суспільного багатства виявилося б рівномірним як щодо виробництва, так і щодо особистого споживання, а функція особистого споживання — продуктивною функцією. Крім того, зникло б будь-яке цільове призначення виробництва продуктів як матеріальної основи життя людей. Тому розбіжності між виробництвом та особистим споживанням мають принципове значення і ніколи не повинні випускатися з уваги.

     Проте якщо виробництво безупинно поновлюється, постає питання про постійну наявність  усіх елементів виробництва: засобів  виробництва і робочої сили. З цих позицій і виробництво продуктів, і особисте споживання виступають як елементи одного цілого. І це ціле дістало назву виробництво в цілому, на відміну від власного виробництва або безпосереднього виробництва.

     Виробництво в цілому є органічна єдність виробництва та особистого споживання, а, отже, єдність виробництва, обміну, розподілу і споживання. Безпосереднє виробництво в цій єдності відіграє головну роль. 

     РОЗДІЛ 3 

     ЕКОНОМІЧНІ  ПОТРЕБИ СУСПІЛЬСТВА: СУТНІСТЬ І  КЛАСИФІКАЦІЯ 

     Кінцевою метою виробництва є задоволення потреб суспільства і людини. Будь-яке суспільство (незалежно від рівня його розвитку і суспільного устрою — чи то індустріальна нація, чи окремий Робінзон) так чи інакше повинно розв’язати три основні взаємозалежні економічні проблеми:

• що повинно вироблятися (тобто, які з товарів і послуг потрібно зробити і в якій кількості)?
• як вироблятимуться блага, ким, за допомогою яких ресурсів і технологій?
• для кого призначені вироблені товари (тобто, хто повинен володіти ними та одержувати від них користь)?

     Ці  питання — основні і загальні для всіх господарюючих суб’єктів. На це націлений і процес виробництва, що, з одного боку, нерозривно пов’язаний зі споживанням благ, а з іншого, — з використанням ресурсів, що перебувають у розпорядженні суспільства, для виробництва цих благ. 
 
 
 
 

     3.1 Сутність потреб та їх класифікація 

     Людина  має споживати, щоб жити. Прагнення  задовольнити свої потреби мотивує  поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок розмаїтості  причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко і з кожним роком дедалі складніше, враховуючи до того ж кількісне й якісне зростання самих потреб. Предметами першої необхідності вважаються їжа, житло й одяг. Предмети розкоші для кожної людини, соціального прошарку або групи населення свої. В цілому до предметів розкоші належать дорогоцінності, золоті вироби, хутра, яхти тощо.

     Потреби існують у всіх людей, груп людей, соціальних прошарків, класів, держави. Головна особливість цих потреб полягає в їх безмежності. Оскільки людство розвивається, прогресують і його потреби. Підвищується культурний рівень людей, зростають і розширюються духовні потреби людини. Будь-який новий винахід стає потребою і породжує цілий ланцюг нових потреб. Засоби масової інформації дуже оперативно роблять нову потребу надбанням усіх людей, байдуже, до якого класу вони належать або в якій країні мешкають: потреби ростуть кількісно ще й через збільшення самого народонаселення Землі.

     Таким чином, висновок однозначний та аксіоматичний: в економічному смислі людина має необмежені потреби в економічних благах і послугах. У цьому суть економічного закону зростання потреб.

     Потреба — це природний потяг людини до визначених умов життя, відсутність  яких викликає хибне відчуття і породжує прагнення змінити такий стан речей. Потреби — це спонукальні мотиви рушійних сил, що є об’єктивною основою «ідеальних спонукань» — інтересів, бажань, цілей і т. д.

     Загальна  класифікація потреб характеризує їх як: базові — по- 
вітря, їжа, вода; породжені розвитком цивілізації — наприклад, розваги; першочергові — їжа, одяг, житло; другорядні — дорогоцінні прикраси; матеріальні — засоби виробництва, товари широкого вжитку; нематеріальні — послуги освіти, мистецтва і культури; суспільні — громадський порядок, безпека, охорона навколишнього середовища; колективні — транспорт, відпочинок; фізіологічні — продукти харчування, забезпечення житлом; духовні — розвиток науки і просвітництва, культурний відпочинок; соціальні — умови праці, задоволеність працею, охорона здоров’я, обслуговування.

     Потреби також поділяються на економічні і позаекономічні. У свою чергу, економічні потреби містять матеріальні потреби і потреби в цілеспрямованій трудовій діяльності.

     За  характером задоволення потреби  поділяються на особисті, що задовольняються за рахунок предметів особистого споживання і послуг споживчого призначення, і колективні, які складають єдину систему суспільних потреб — сукупність різноманітних видів потреб, зв’язок між ними і механізм їх задоволення.

     Відома  класифікація потреб Маслоу. Вона будується за критерієм значимості і містить: фізіологічні потреби і потреби в гарантіях; потреби в спілкуванні; потреби у визнанні; потреби в самореалізації тощо. Засоби, за допомогою яких задовольняються потреби, називаються благами. Одні блага перебувають у розпорядженні суспільства в необмеженій кількості (наприклад, повітря), інші — обмежені. Останні називають економічними благами, оскільки ці блага кількісно обмежені і на їх виготовлення потрібні ресурси.  

     3.2 Поняття «ресурси» та їх класифікація 

     Ресурси (фактори) виробництва — це чинники, що використовуються для продукування благ. Дане поняття включає всі природні, людські, а також створені людиною ресурси, що використовуються у виробництві. Різноманітні ресурси можна класифікувати відповідно до різних підходів. Зокрема, виокремлюють такі види: матеріальні ресурси — земля (або сировинні матеріали — корисні копалини, ріки, ліси і т. д.) і капітал; людські ресурси — праця і підприємницька діяльність.