Кафедра політичної економії 
 
 
 
 
 

Курсова робота на тему: 

«Зайнятість робочої сили та безробіття в Україні» 
 
 
 
 
 
 

Виконав:

студент 1 курсу 

Науковий  керівник: 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ – 2007

  Зміст. 
 
 
 
 
 
 

    Вступ.

     Дана робота «Зайнятість робочої сили та безробіття в Україні » присвячена темі, яка має багато досліджень та наукових праць видатних вчених-економістів, політологів з давніх часів у багатьох країнах світу.    Людське співіснування, самовдосконалення людини неможливі без гарантованих для неї прав і свобод. Їх забезпечення – необхідна передумова самого людського існування. Охорона цих прав – завдання багатьох організацій, провідна роль серед яких належить ООН. В Загальній декларації прав людини, проголошеній 10 грудня 1948р, вперше в історії міжнародних відносин наголошено, що кожна людина «має право на соціальне забезпечення,…право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі й сприятливі умови праці та на захист від безробіття»(ст.. 23). Положення Декларації дістали визнання у всьому світі, в тому числі і на Україні. Державне політика у галузі сприяння  захисту  прав  людини,  зайнятості  громадян  покладена  в  основу  таких  правових  документів,  як  Конституція  України,  Закон  України  « Про  зайнятість  населення ».

   Дана  тема  є  актуальною  саме  зараз,  у період  перехідної  економіки,  структурної перебудови  суспільства після здобуття  нашою державою  незалежності.  Стан ринку праці в Україні в сучасних умовах визначається загальним станом економіки : спадом виробництва, зниженням попиту на робочу силу, скороченням робочих місць, зміною форм власності, погіршенням інвестиційного клімату. Усі ці питання вимагають негайного вирішення на державному рівні.

   Зайнятість  розкриває один з найважливіших  аспектів соціально-економічного життя людини, пов’язаний із задоволенням її потреб у сфері праці. Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво валового національного продукту, а отже – економічну основу життя суспільства. Разом з тим зайнятість має і соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через суспільно корисну діяльність.

   Таким чином, зайнятість – це надзвичайно  важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти, як раціональне використання праці; забезпечення гідного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб народного господарства у робочій силі із врахуванням її кількості та якості; задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті та підтриманні кваліфікації, соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо.

             Закон України "Про зайнятість населення" закріплює основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості: забезпечення рівних можливостей всім громадянам України незалежно від національності, статі, віку, соціального положення, політичних і релігійних переконань у реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості; розвиток людських ресурсів; попередження масового і скорочення тривалого безробіття; підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвиткові їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці; забезпечення соціального захисту в галузі зайнятості, включаючи спеціальні заходи для громадян, що мають особливі труднощі в пошуку роботи; заохочення роботодавців до створення нових робочих місць тощо.

   Мета  роботи: дослідити рівень та зробити  висновки щодо сучасного стану зайнятості та безробіття в Україні.

   Основними джерелами інформації, використаної мною при підготовці та написанні курсової роботи є Закон України «Про зайнятість населення», Конвенція МОП «Про сприяння зайнятості і захист від безробіття», Статистичний щорічник України за 2004 рік та інші праці.

    Розділ 1. Зайнятість населення як економічна категорія та її основні

   форми.

   У будь-якому суспільстві існують  об'єктивний зв'язок і взаємозалежність між наявним працездатним населенням і характером, ступенем його участі в суспільному виробництві. Сукупність економічних відносин, пов'язаних із забезпеченням робітників місцями й участю в господарській діяльності, можна розглядати як зайнятість.

     Як соціально-економічна категорія, зайнятість характеризує діяльність громадян, пов'язану із задоволенням особистих потреб, які не суперечать законодавству і які приносять їм заробіток (трудовий доход). У Законі України «Про зайнятість населення» (з подальшими доповненнями і змінами) сформульовані основні принципи зайнятості.

   Перший  принцип - право громадян розпоряджатися своєю здатністю до продуктивної і творчої праці. Людина незалежно від статі, віку, національності має пріоритетне право брати або не брати участі в суспільній праці, самостійно вибирати для себе зручні режими праці і зайнятості. Роль суспільства полягає в створенні для всіх однакових умов щодо реалізації їхніх здібностей;

   Другий  принцип - відповідальність держави за створення умов для реалізації права громадян на працю, сприяння розкриттю інтересів і потреб людини через свободу і добровільність вибору сфери суспільно корисної діяльності. Вплив держави на зайнятість має бути непрямим і ґрунтуватися переважно на заохочувальних і стимулюючих заходах.

   Відповідно  до Міжнародного класифікатора статусу  зайнятості виділяються шість груп зайнятого населення: наймані працівники, роботодавці, особи, які працюють за свій рахунок, члени виробничих кооперативів, члени сім'ї, які допомагають у роботі, працівники, які не класифікуються за статусом.

   Згідно  із законом України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

1. працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;
2. громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, членів кооперативів, фермерів та членів їхніх сімей;
3. обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;
4. які проходять службу в Збройних силах України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;
5. які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих закладах освіти;
6. працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні й виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

   Незайняте населення - це працездатні громадяни  у працездатному віці, які не мають  постійної або тимчасової роботи, не шукають роботи, незареєстровані в державній службі зайнятості і мають дохід за межами трудової діяльності.

   Тимчасово незайняте населення - це працездатні громадяни у працездатному віці, що не мають підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості як ті, що шукають роботу.

   В інших країнах критерії віднесення населення до зайнятого різні. Так, у США зайнятими вважаються: а) особи, які протягом тижня працюють на момент статистичного опитування за плату або на власних підприємствах; б) особи, які пропрацювали не менше 15 годин на тиждень безплатно на підприємствах, що належать членам їхніх сімей; в) тимчасово непрацездатні й ті, хто перебуває у відпустках. Усіх зайнятих статистика ділить на працюючих повний та неповний тиждень. До першої категорії належать особи, які пропрацювали 35 годин і більше протягом тижня, а до другої - ті, хто пропрацював від однієї до 34 годин на тиждень. Зважаючи на це, використовуються такі показники зайнятості: загальна чисельність зайнятих, чисельність зайнятих у розрахунку на повний робочий день, відпрацьовані за певний період людино-години.

   Що  собою являє зайнятість з економічних і соціальних позицій?

   Зайнятість  з економічних позицій суспільства - це діяльність працездатного населення, пов'язана зі створенням суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість щодо корисності для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень і якість життя населення загалом і добробут окремих громадян. Її можна розглядати як продуктивну зайнятість.

   Продуктивна зайнятість - це така зайнятість населення, яка завдяки високопродуктивній праці створює необхідні для розвитку суспільства ресурси і дає кожному працівникові доход, не менший, ніж потрібно для відтворення його фізичних, інтелектуальних і професійних якостей.

   Аналіз  продуктивної зайнятості дає змогу  зробити такі висновки:

• чим вище економічне навантаження на працюючих у сфері матеріального виробництва, тим вищою має бути продуктивність праці в цій сфері, щоб забезпечити продуктивну зайнятість населення, а отже, належний рівень життя;
• зниження продуктивності суспільної праці нижче вказаного рівня означає, що зайнятість населення на макрорівні не є продуктивною і тому необхідно або знижувати вартість МСБ і загальнодержавних витрат, або взагалі змінювати МСБ та межу малозабезпеченості;
• подальший розвиток суспільства і належний рівень життя всіх членів суспільства можна забезпечити лише за умов продуктивної зайнятості за рахунок впровадження новітніх технологій і прогресивної техніки. Тільки за таких умов можна збільшувати вартість МСБ, чисельність зайнятих у невиробничій сфері, запроваджувати додаткові пільги, збільшувати пенсії, різноманітні дотації і загалом зміцнювати соціальний захист населення.

   Зайнятість  із соціальних позицій - це, наприклад, навчання в загальноосвітніх школах, інших денних навчальних закладах, служба в армії, зайнятість у домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь у роботі громадських організацій.

   Ці  два види зайнятості належать до корисної діяльності й пов'язані з поняттями економічно активного і економічно пасивного населення. Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві й пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей в суспільне корисну працю, з процесами формування, розподілу і використання трудових ресурсів. Зайнятість вказує на рівень соціального захисту в реалізації права на працю. Її можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їхньою участю в суспільне корисній діяльності, що приносить їм заробіток або доход (прибуток).

   Основні концепції зайнятості населення

   Концептуально існують види зайнятості: повна та глобальна, примусова та добровільна зайнятість працездатного населення.

   Поняття повної зайнятості працездатного населення  розглядається в контексті зайнятості всіх видів ресурсів, бо суспільство прагне використати свої обмежені ресурси максимально ефективно, тобто забезпечити їхню повну зайнятість. Це означає, що кожен, хто хоче й може працювати, має бути забезпечений роботою, але потрібно використовувати не всі, а лише придатні ресурси, наприклад, неможливо використовувати дитячу працю, працю інвалідів і т.п. А повний обсяг виробництва означає використання ресурсів з максимальною віддачею.

   Повна зайнятість населення – це зайнятість, при якій пропозиція робочої сили покривається попитом на неї з боку суспільного виробництва. Вона пов'язана зі створенням таких матеріально-технічних і соціально-економічних умов, за яких кожному, хто бажає працювати, надається можливість брати участь у суспільному виробництві. Якісному (інтенсивному) аспекту відповідає ефективна зайнятість, яка означає такий розподіл трудових ресурсів у територіальному та галузевому розрізах, за сферами прикладання праці та видами діяльності, який дає змогу в кожний момент одержувати найбільший приріст матеріальних і духовних благ і передбачає ефективне використання в трудовому процесі кожного зайнятого.