Моделювання финансовой стийкости пидприэмства

Коефіцієнт  накопиченої амортизації характеризує ступінь спрацювання основних засобів підприємства і, на відміну від розглянутих показників, оцінюється за "відкритим" критерієм: чим нижчим буде значення даного коефіцієнта, тим вищої оцінки заслуговує стан основних засобів, їх відповідність сучасним вимогам виробництва.

Коефіцієнт  фінансової стабільності (фінансування) характеризує забезпеченість власними коштами; перевищення власних коштів над позиковими свідчить про фінансову  стійкість підприємства.

Коефіцієнт  маневреності робочого капіталу характеризує частку запасів, тобто матеріальних, виробничих активів у власних обігових коштах; обмежує свободу маневру власними коштами. Збільшення запасів призводить до уповільнення оборотності обігових коштів, в умовах інфляції – до залучення дорогих кредитів, що зменшує платоспроможність підприємства. Таким чином, даний показник має зменшуватися.

Коефіцієнт  маневреності власних обігових коштів характеризує частку абсолютно ліквідних  активів у власних обігових коштах.

Коефіцієнт  забезпечення власними обіговими коштами запасів характеризує наскільки запаси, що мають найменшу ліквідність у складі оборотних активів, забезпечені довгостроковими стабільними джерелами фінансування [15, с. 166-171].

Отже, специфіка  фінансових коефіцієнтів, за виключенням  коефіцієнта накопиченої амортизації, полягає у тому, що їх нормальне значення знаходиться у визначеному інтервалі. Тобто, оцінка буде однаково негативною як при значній недостатності, так і при значному перевищенні показником нормального значення (критерію). Поєднання аналізу всіх наведених абсолютних та відносних показників фінансової стійкості об’єктивно відображає фінансову ситуацію, що склалася на підприємстві.

 

3. Методи аналізу фінансової стійкості підприємства

 

При проведенні аналізу фінансового стану підприємства на перший план виходить проблема вибору методики, на основі якої здійснюється розрахунок основних показників оцінки фінансової стійкості, а також інтерпретація показників.

На сьогодні виділяють наступні основні системи  фінансового аналізу, що проводяться  на підприємстві: горизонтальний, вертикальний, порівняльний, аналіз коефіцієнтів, інтегральний аналіз [4, с.147].

1. Горизонтальний (або трендів) фінансовий аналіз. Базується на вивченні динаміки  окремих фінансових показників  в часі. В процесі використання  цієї системи аналізу розраховуються темпи зростання та приросту окремих показників фінансової звітності за ряд періодів і визначаються загальні тенденції їх змін і тренда.

У фінансовому  менеджменті найбільше поширення  отримали наступні види горизонтального (трендового) фінансового аналізу:

• співставлення фінансових показників звітного періоду з показниками попереднього періоду (наприклад, з показниками попереднього місяця, кварталу або року);
• співставлення фінансових показників звітного періоду з показниками аналогічного періоду минулого періоду. Цей вид горизонтального фінансового аналізу використовується на підприємствах з яскраво вираженими сезонними особливостями господарської діяльності;
• співставлення фінансових показників за ряд попередніх періодів. Метою цього виду аналізу являється виявлення тенденції змін окремих показників, які характеризують результати фінансової діяльності підприємства (визначення лінії тренда в динаміці) [25, с. 185].

Застосування  цього виду аналізу дає змогу  зручного представлення інформації та показників, що досліджуються, а результати такого аналітичного дослідження дозволяють побудувати динамічно-факторні моделі, які використовуються потім у процесі планування окремих фінансових показників.

2. Вертикальний (структурний) фінансовий аналіз базується на структурному розділенні окремих показників фінансової звітності підприємства. В процесі здійснення такого аналізу розраховується питома вага окремих структурних складових фінансових показників. В фінансовому менеджменті найбільшого поширення отримали наступні види вертикального (структурного) фінансового аналізу:

• структурний аналіз активів. В процесі такого аналізу визначається питома вага оборотних та позаоборотних активів; елементний склад оборотних активів; елементний склад поза оборотних активів; склад активів підприємства за рівнем ліквідності; склад інвестиційного портфеля, тощо. Результати такого аналізу використовуються в процесі оптимізації складу активів підприємства;
• структурний аналіз капіталу. В процесі цього аналізу визначається питома вага власного та залученого капіталу, яке використовує підприємство; склад використаного залученого капіталу за періодами його надання (коротко- та довгостроковий залучений позиковий капітал); склад позикового капіталу за видами (банківський кредит, фінансовий кредит інших форм; товарний або комерційний кредит, тощо). Результати такого аналізу використовують в процесі оцінки ефекту фінансового левериджу, визначення середньозваженої вартості капіталу, оптимізації структури джерел формування позичених фінансових ресурсів та в інших випадках;
• структурний аналіз грошових потоків. В процесі цього аналізу в складі загального грошового потоку виділяють грошові потоки за операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю підприємств; в складі кожного із цих видів грошових проводиться структурування надходжень та витрат грошових коштів, склад залишків грошових активів по окремих його елементах [15, с. 132].

На нашу думку, застосування вертикального фінансового  аналізу повинно доповнювати  горизонтальний аналіз для всебічного представлення показників, що аналізуються.

3. Порівняльний  фінансовий аналіз базується  на порівнянні значень окремих  груп аналогічних показників  між собою. В процесі використання  цієї системи аналізу розраховуються  розміри абсолютних та відносних відхилень показників, що порівнюються [3, с. 171].

В фінансовому  менеджменті найбільшого поширення  отримали наступні види порівняльного  фінансового аналізу:

• порівняльний аналіз фінансових показників даного підприємства та середньогалузевих показників. В процесі цього аналізу виявляється величина відхилення основних результатів фінансової діяльності підприємства від середньогалузевих з метою оцінки своєї конкурентної позиції по фінансовим результатам діяльності і виявлення резервів подальшого підвищення ефективності фінансової діяльності;
• порівняльний аналіз фінансових показників даного підприємства та підприємств-конкурентів. В процесі такого аналізу виявляються слабкі сторони фінансової діяльності підприємства з метою розробки заходів по підвищенню його конкурентної позиції на конкретному регіональному ринку;
• порівняльний аналіз фінансових показників окремих структурних одиниць і підрозділів даного підприємства (його "центрів відповідальності"). Такий аналіз проводиться з метою порівняльної оцінки і пошуків резервів підвищення ефективності фінансової діяльності внутрішніх підрозділів підприємства;
• порівняльний аналіз звітних і планових (нормативних) фінансових показників. Такий аналіз складає основу організації моніторингу, що проводиться підприємством для аналізу поточної діяльності. В його процесі виявляється величина відхилення звітних показників від планових (нормативних), визначаються причини цих відхилень і вносяться рекомендації по коригуванню окремих направлень фінансової діяльності підприємств.

Таким чином, важливість порівняльного фінансового аналізу  не можна заперечувати, адже порівняння – основа не тільки суто аналізу, але  й покращення будь-якої діяльності.

4. Аналіз фінансових  коефіцієнтів (R – аналіз) базується  на розрахунку співвідношення різних абсолютних показників фінансової діяльності показників між собою.

5. Інтегральний  фінансовий аналіз дозволяє отримати  найбільш глибоку мануфактурну  оцінку умов формування окремих  агрегованих фінансових показників. В фінансовому менеджменті найбільше поширення отримали наступні системи інтегрального фінансового аналізу [4, с. 202]:

5.1. Дюпонівська  система інтегрального аналізу  ефективності використання активів  підприємства. Ця система, яку  розробила фірма Дюпон США,  передбачає поділ показника коефіцієнта рентабельності активів на ряд окремих фінансових коефіцієнтів його формування, взаємопов’язаних в єдиній системі. Принципова схема проведення такого аналізу запропонована в Додатку В [22, 252].

В основі цієї системи  аналізу лежить «Модель Дюпона», відповідно до якої коефіцієнт рентабельності активів, що використовує підприємство являє собою добуток коефіцієнта рентабельності реалізації продукції на коефіцієнт обертання (кількість оборотів) активів [22, с. 253]:

РА = Ррп * КОА,                                           (1.12)

де РА – коефіцієнт рентабельності активів;

     Ррп  – коефіцієнт рентабельності  реалізації продукції;

     КОА  – коефіцієнт обертання (кількість  оборотів) активів

Метод «Дюпон»  заснований на аналізі співвідношень, що утворюють коефіцієнт прибутковості акціонерного капіталу (Return on Equity, чи ROE):

,                                                     (1.13)

де NI (Net Income) - чистий прибуток

CE (Common Equity) - акціонерний  капітал підприємства.

Існує кілька версій методу, що відрізняються ступенем деталізації.

5.2. об’єктно-орієнтована  система інтегрального аналізу  формування прибутку підприємства. Концепція інтегрування об’єктно-орієнтувального  аналізу прибутку. розроблена фірмою "Модерн Софт" (США) базується на використанні комп’ютерної техніки і спеціального пакету прикладних програм. Основною цієї концепції являється представлення моделі формування прибутку підприємства в вигляді сукупності взаємодіючих первинних фінансових блоків, які моделюють клас елементів, що безпосередньо формує суму прибутку. Користувач сам визначає систему таких блоків і класів, виходячи із специфіки господарської діяльності підприємства, щоб в відповідності з бажаним ступенем деталізації представити в цій моделі всі ключові елементи формування прибутку. Після побудови моделі користувач наповнює всі блоки кількісними характеристиками відповідно до звітної інформації по підприємству [10, с. 166].

5.3. інтегральна  система портфельного аналізу.  Цей аналіз базується на використанні "портфельної теорії", відповідно до якої рівень прибутковості портфелю фондових інструментів, які порівнюються відносно рівня ризику портфеля (система "прибуток-ризик"). В відповідністю з цією теорією можна за рахунок формування "ефективного портфеля" знизити рівень портфельного ризику і відповідно підвищити співвідношення рівня прибутковості та ризику. Процес аналізу та підбору цінних паперів і складає основу використання цієї інтегральної теорії.

Дослідивши  основні методи і критерії визначення фінансової стійкості організації, ми вважаємо, що аналіз фінансової стійкості об’єкту дослідження повинен здійснюватись за допомогою використанням основних методів фінансового аналізу підприємства (горизонтального, вертикального, порівняльного та аналізу коефіцієнтів), а узагальнення отриманої картини фінансового стану підприємства – інтегральної бальної оцінки фінансової стійкості.

 

 

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ІСНУЮЧИХ МОДЕЛЕЙ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Сутність, значення  моделювання та оцінки фінансової  стійкості на підприємстві

Аналіз, оцінка та моделювання фінансової стійкості  є найважливішою характеристикою  діяльності підприємства та його фінансово-економічного добробуту, оскільки вона характеризує результат його поточного, інвестиційного і фінансового розвитку, містить необхідну інформацію для інвесторів, а також відображає здатність підприємства відповідати за своїми боргами й зобов'язаннями і нарощувати економічний потенціал. Оцінювання фінансової стійкості дозволяє визначити, наскільки ефективно здійснюється управління фінансовими ресурсами підприємства. 

Різні аспекти проблеми забезпечення стійкості  промислових підприємств знайшли  відображення в працях багатьох вітчизняних  і зарубіжних авторів. Серед них  можна виокремити праці Бакаєва  О.О., Бланка І.О., Благуна І.С., Вітлінського В.В., Галіцина В.К., Данілова-Данільяна В.І., Забродського В.А., Кизима М.О., Клименюка М.М., Лисенка Ю.Г., Максишко Н.К., Мілова А.В., Сергєєвої Л.Н., Шарапова О.Д., Альтмана Э., Брауна Г., Макклелланда Д., Осборна Ф. та інших.

Невід'ємним елементом ринкової економіки є банкрутство. У моделюванні оцінки фінансової стійкості та діагностування банкрутства підприємств для різних країн розроблено значну кількість дискримінантних багатофакторних моделей, наприклад, п’ятифакторна модель Альтмана для США, Таффлера і Тішоу для Великобританії, Беєрмана для Німеччини, Давидової і Бєлікова для Росії та Терещенка для України й багато інших. В основі цих моделей лежить класифікація підприємств за рівнями потенційної можливості банкрутства на основі значень кількох незалежних змінних, тобто факторів впливу [18, с. 465-469].

У системі складових  елементів фінансового стану  підприємства фінансова стійкість  займає одне із головних місць. Вона відображає такий стан фінансових ресурсів підприємства і такий ступінь їхнього використання, при якому підприємство має можливість вільно маневрувати грошовими коштами, здатне забезпечити безперервний процес виробництва та реалізації продукції, а також покриття витрат на його розширення та оновлення.