Синергетичні підходи в моделюванні економічних процесів

    Зміст

  Вступ………………………………………………………………………..…..3

  1.Синергетичні підходи в моделюванні економічних процесів………4

  Висновок……………………………………………………………………….14

  Список використаної літератури……………………………..…………...…16 

    Вступ

    Сучасна наука прагне пояснити процеси розвитку економічних систем виходячи із позитивного  аналізу досвіду найефективніших  із них та закономірностей етапів світового розвитку. Вже відійшов в історію формаційний підхід, учені кладуть в основу аналізу  цивілізаційні фактори і все  частіше ставлять питання про  те, як в умовах глобалізації відбуватиметься  цей розвиток, які інструменти  знадобляться для його пояснення. У  перехідний період змінилися системні властивості суспільства. У теперішній час дуже актуальним став аналіз життєздатності нової системи і її перевірка  за критеріями виживання. З нашого погляду, важливою умовою такого аналізу виступає пошук інструментів дослідження  суті сучасних економічних систем, специфіки механізмів та закономірностей  їх функціонування на основі тих підходів, які існують в інших науках для аналізу будь-яких систем.

    Традиційні  аналітичні методи дослідження економічних, фінансових, соціальних систем все  частіше наштовхуються напроблеми, що немають ефективного вирішення  в рамках класичних парадигм. Класичні підходи були розроблені для опису стійкого світу, якій поволі еволюціонує. По самій своїй суті ці методи і підходи не були призначені для опису та моделювання швидких змін, непередбачуваних стрибків і складних взаємодій окремих складових сучасного світового ринкового процесу.

    Серед відомих фізиків, які плідно працюють у галузі економіко-математичного моделювання слід відмітити Д. Фармера і М. Бучанана. Роботи останнього періоду з питань моделювання кризових явищ дали їм підстави стверджувати, що однією з найбільш  плідних є технологія агентно-орієнтованого моделювання. У цьому випадку ринок представляється у вигляді сукупності активних агентів, які мають  набір гнучких стратегій, зорієнтованих на виконання певних  дій. Такий підхід дозволяє одержати кількісні результати „із перших принципів”, закладаючи у модель мінімум невідомих параметрів. 

1.Синергетичні підходи в моделюванні економічних процесів 

    В економічній теорії розроблено різні  концепції структурно-функціонального  управління. Спільним для них є  кібернетичний підхід до управління економічною системою, в якій виокремлюються такі структурні компоненти, як входи  та виходи, пристрій (орган) управління, об’єкт управління. На вхід системи  подаються матеріальні, трудові, фінансові  та інформаційні ресурси. На виході системи  дістаємо кінцевий продукт (товари та послуги), що перебуває у функціональній залежності від вхідних параметрів.

    З погляду кібернетики процес управління складними системами полягає  у здійсненні керуючих впливів системи  управління на керовані підсистеми для  досягнення оптимального функціонування об’єкта в цілому. Оптимальне управління настає за умови, що система перебуває  у стійкому стані гомеостатичної рівноваги. У цьому стані вона досягає максимуму своєї ефективності, найбільш продуктивного режиму економічного зростання.

    Тому  головне завдання кібернетичного управління великими економічними системами полягає  в пошуку та реалізації таких керуючих впливів, які за наявності зовнішніх  і внутрішніх збурень забезпечать  гомеостатичний режим функціонування та розвитку системи.

    Методологія управління економічними об’єктами  у своїх загальних положеннях ґрунтується на системних принципах  теорії автоматичного регулювання. Автоматичне управління (авторегуляція) є способом самоорганізації, який характеризується здатністю складних систем відновлювати та зберігати нормальний функціональний стан чи самостійно вибирати новий, більш бажаний стан та переходити в нього.

    Отже, авторегуляція приводить до підвищення організованості нерівноважних  систем у результаті вибору оптимальних  станів на шляху до свого вдосконалення. Це наочно виявляється в живих  системах управління, в яких зростання  стійкості та адаптованості до зовнішнього  середовища (за рахунок гомеостатичних механізмів) нерозривно пов’язане зі зростанням їхньої організованості ( тобто зі зниженням ентропії).

    На  відміну від кібернетичного підходу  в синергетиці вважається, що визначальною умовою для забезпечення оптимального поводження складних економічних систем є саме наявність нерівноважних станів та процесів самоорганізації. Нерівновага дає змогу здійснювати вільний вибір варіанта подальшого розвитку з цілого спектра можливих напрямків. Якщо рівноважний стан є необхідною умовою для стаціонарного існування економічних систем, то нерівноважний стан являє собою момент переходу до якісно нового стану, в якому економічна система може здобути більш високий рівень організації та продуктивності.

    Тільки  тоді, коли економічна система втрачає  функціональну стійкість, виникають  самоорганізаційні процеси формування нових ефективних структур. В нових  умовах функціонування економічна система  проходить свої рівноважні стани  як проміжні етапи на траєкторіях  нерівноважної самоорганізації. Ідеться  про те, що в періоди нестабільності можуть спонтанно виникати паралельні неформальні структури, наприклад  відпрацьовані схеми ухилення від  податків, спрямування фінансових потоків  в офшорні зони, неплатежі постачальникам, бартерні схеми розрахунків,  
виплати заробітної платні «чорною» готівкою тощо. За певних умов вони можуть бути досить стійкими, що свідчить про стихійний вихід системи на не оптимальну щодо економічної ефективності траєкторію розвитку.

    З погляду синергетики неефективне  управління соціально-економічними системами  полягає в нав’язуванні системі  такого поводження, яке їй не властиве. Згідно із синергетичною концепцією більш ефективним буде так зване, «м’яке» управління (на відміну  від «жорсткого», програмного). М’яке  управління — це управління за допомогою  незначних, але належних резонансних  впливів, які мають відповідати  власним внутрішнім тенденціям розвитку системи. Головна мета такого управління полягає в тому, щоб завдяки  незначному резонансному впливу «підштовхнути  систему» до одного із її власних сприятливих шляхів розвитку. Своєчасні резонансні впливи можуть виявити значні, потужні внутрішні резерви системи.

    Синергетичне  управління базується на таких положеннях:

• існують спектри можливих майбутніх станів, і тому завдання управління полягає у виборі найкращого з доступних варіантів;
• хоча шляхів розвитку може бути багато, але їх кількість скінченна;
• у процесі управління необхідно враховувати не тільки стан зовнішнього середовища, а й власні тенденції еволюції системи;
• головним є не сила (інтенсивність, тривалість) управлінського впливу, а його правильна топологія (просторова та часова) і узгодженість із власними тенденціями розвитку системи.

    Таким чином, сутність синергетичного підходу  до ефективного управління системою полягає в тому, що він орієнтований не на зовнішні властивості, не на цілі та сподівання суб’єкта управлінської  діяльності, а на внутрішні властивості  системи, її власні закони еволюції та самоорганізації. При цьому увага  приділяється погодженості управлінського впливу із власними тенденціями динаміки системи.

    Синергетичний підхід до управління орієнтований на пізнання закономірностей самої  системи та процесів її самоорганізації. Незначний, але погоджений резонансний  вплив в точках біфуркації може призвести  до суттєвих змін у траєкторії руху (поводженні) системи.

    Предметом синергетики вважаються самоорганізовані системи. Вони керуються такими основними  принципами:

    1) принцип нелінійності: нелінійність  системи полягає в тому, що  її реакція на зміну зовнішнього  або внутрішнього середовища  неоднозначна. Виникає нерівновага,  навіть незначні зміни ведуть  до невідомих раніше процесів  і явищ. Може наступити є такий  момент часу, коли економічна  система раптом стає зовсім  іншою.

    2) принцип відкритості: відкриті  системи пов'язані з факторами  зовнішнього середовища і вимушені  пристосовуватись до них. Це  означає, що неможливо повністю  описати систему та повністю  її контролювати;

    3) принцип когерентності - означає  самоузгоджений, синхронний механізм  взаємодії внутрішніх елементів.

    Синергетичний підхід виходить з того, що економіка - це система, що розвивається, а в  русі до мети, завдяки нелінійним зворотним  зв'язкам, можуть виникнути нестійкі і хаотичні стадії. Це, у свою чергу, може привести до існування різних кінцевих станів системи. Сучасна наука  може оцінити вірогідність різних варіантів, але не може дати однозначну відповідь, який з них матиме місце, тому вона відмовляється від однозначного прогнозу майбутнього і тим відрізняється  від ортодоксальної економіки. Ймовірність  існування декількох рівноважних  станів загострює проблему вибору. Ця проблема не може бути вирішена мимоволі. Вона повинна вирішуватися державою з урахуванням особливостей і  національних інтересів країни.

    Отже, методологічними орієнтирами економічного аналізу в рамках синергетичного підходу виступають:

    1. Відкритість економічних систем. У них постійно циркулюють  потоки грошей, ресурсів, інформації, відбувається обмін діяльністю, здійснюється вплив загально-цивілізаційних  явищ і процесів.

    2. Нерівноважність економічних процесів. Як зауважує М. Моїсєєв, „стійкість, доведена до своєї межі, припиняє  будь-який розвиток. Вона суперечить  принципу мінливості. Занадто стабільні  форми - це тупикові форми, еволюція  яких припиняється. Надмірна адаптація... така ж небезпечна для досконалості  вигляду, як нездатність до  адаптації". Теоретичні моделі рівноважних систем, як правило, виявляються нежиттєздатними конструкціями.

    3. Безповоротність економічної еволюції. Економічні процеси не можуть  повторюватись вже тому, що вони  нелінійні, дуже складні, не  одномірні і визначаються залежно від збігу обставин та великої множини об'єктивних і суб'єктивних факторів.

    4. Біфуркаційний характер еволюції. Біфуркація - це спонтанного розгалуження  можливих шляхів еволюції. Після  проходження цієї точки система  може отримати новий стан детермінізму, який притаманний альтернативним  сценаріям розвитку. „Коли система,  еволюціонуючи, досягає точки  біфуркації, детерміністське описування стає непридатним. Перехід через біфуркацію - такий же випадковий процес, як підкидання монети", - зауважує І.Пригожин. Прямолінійна екстраполяція тих або інших короткочасних тенденцій, на яких здебільшого будувалися прогнози соціального перевлаштування, поступаються місцем моделям, в яких майбутнє бачиться як простір можливостей, а сьогодення - як напружений процес вибору.

    5. Нове розуміння майбутнього. Учені  вважають, що майбутнє у соціально-економічних  процесах не може бути абсолютно  невизначеним. Навпаки, воно може  мати вирішальне значення для  розуміння сучасності. Причому „існує  вузький коридор, розвиваючись  у межах якого соціальна та  економічна системи можуть еволюціонувати  в оптимальному напрямку".

    6. Принцип підпорядкованості. Існує  цілий ряд параметрів, які описують  поведінку системи (наприклад,  соціальні стандарти, норми споживання  певних видів ресурсів тощо).

    7. Закони темпоритму. Соціальна система  може складатися із систем  різного віку, які певним чином  взаємодіють між собою і складають  специфіку сучасного стану системи.

    Вважається, що в економічних дослідженнях принципами синергетики вперше користувався М.Кондратьєв при аналізі циклічності розвитку економіки. Він створив динамічну  теорію довгих хвиль, у якій за систему  прийняв концепцію Маркса про  єдність виробництва, розподілу, обміну і споживання. Найважливішою сферою вважав виробництво, а його рушійною силою - науково-технічні інновації.

    В аналізі сучасних економічних систем існують два основні підходи - структурний і функціональний. При  структурному підході не лише визначаються головні структурні елементи, а й  встановлюються критерії приналежності  до певного типу економічної системи. Такими критеріями називають два - переважаюча  в суспільстві форма власності  на засоби виробництва та спосіб координації  дій економічних суб'єктів. За цими критеріями виділяються традиційна, чисто ринкова, командна, змішана  економічні системи та ряд перехідних форм, які існували історично, а також  характерні для більшості постсоціалістичних країн. У структурі економічних  систем виділяють ряд взаємопов'язаних елементів - продуктивні сили, соціально-економічні, організаційно-економічні та техніко-економічні відносини, господарський механізм, переважаючі типи господарських  зв'язків. Аналіз взаємодії між цими елементами має важливе значення і дає можливість зрозуміти внутрішній механізм функціонування систем. У  цьому аналізі важливе місце  належить вивченню притаманного даній  системі господарського порядку  та специфіці системи соціально-економічних  відносин, що ґрунтуються на аналізі  відносин власності на засоби виробництва. У вивченні господарського порядку  має значення інституційний критерій - хто і через які інститути  здійснює координацію дій економічних  суб'єктів. Тому у структурі економічної  системи виділяють структури  прийняття рішень, інформацію і мотивації. Наприклад, Є. Платова трактує економічну систему як рамкову структуру  протікання господарських процесів і виділяє такі її підсистеми: