Система раннього попередження та реагування

Автор: Пользователь скрыл имя, 16 Ноября 2011 в 22:49, контрольная работа

Описание работы

Типовою для багатьох підприємств є проблема неефективного управління ризиками (запізніле їх ідентифікування та нейтралізація) та швидкого виявлення і використання додаткових шансів покращення діяльності. Наслідком чого може бути зменшення потенціалу розвитку та фінансова криза. З метою своєчасної ідентифікації чинників, які сигналізують про той чи інший напрямок розвитку окремих показників, внутрішніх та зовнішніх параметрів діяльності підприємства, вжиття превентивних заходів в рамках антикризового фінансового управління підприємством доцільно впроваджувати систему раннього попередження та реагування (СРПР).

Работа содержит 1 файл

Фінансова санація та банкрутство підприємства.doc

— 79.00 Кб (Скачать)

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ: 

1) Основними екзогенними факторами кризи на підприємстві можуть бути:

  • спад кон'юнктури загалом в економіці;
  • значний рівень інфляції;
  • нестабільність господарського (і особливо податкового) законодавства;
  • нестабільність фінансового і валютного ринків;
  • посилення конкуренції в галузі;
  • посилення монополізму на ринку;
  • дискримінація підприємств органами влади та управління;
  • політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства чи в країнах підприємств - постачальників сировини (споживачів продукції).

    2)   Приховані резерви — це частина власного капіталу підприємства, яка жодним чином не відображена в його балансі, отже, обсяг власного капіталу в результаті формування прихованих резервів буде меншим, ніж це є насправді.

    3)   До основних форм прямого державного фінансування підприємств належать: бюджетні позики, субсидії, придбання державою корпоративних прав підприємств (внески до статутного фонду).

             Найпоширенішими формами непрямої державної фінансової підтримки санації підприємств є : податкові пільги, реструктуризація податкової заборгованості, надання державних гарантій (поручительств), дозвіл на порушення антимонопольного законодавства. 
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     

Система раннього попередження та реагування (СРПР) 

Типовою для  багатьох підприємств є проблема неефективного управління ризиками (запізніле їх ідентифікування та нейтралізація) та швидкого виявлення і використання додаткових шансів покращення діяльності. Наслідком чого може бути зменшення потенціалу розвитку та фінансова криза. З метою своєчасної ідентифікації чинників, які сигналізують про той чи інший напрямок розвитку окремих показників, внутрішніх та зовнішніх параметрів діяльності підприємства, вжиття превентивних заходів в рамках антикризового фінансового управління підприємством доцільно впроваджувати систему раннього попередження та реагування (СРПР). 
Система раннього попередження та реагування - це особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики та шанси, які можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так із внутрішнього середовища. Згідно із найновішими підходами до побудови системи контролінгу на підприємстві, в СРПР інтегруються елементи як стратегічного так і оперативного контролінгу. Сама ж СРПР повинна логічно вписуватися в систему планування та контролю. 
Система виявляє та аналізує інформацію про приховані обставини, настання яких може призвести до виникнення загрози для підприємства чи до втрати потенційних шансів. Першочерговим завданням системи раннього попередження є своєчасне виявлення ознак кризи на підприємстві, тобто прогнозування можливого банкрутства. З іншого боку, за допомогою вказаної системи виявляються додаткові шанси для суб’єкта господарювання. На базі системи раннього попередження та реагування будується система управління ризиками, яка включає в себе ідентифікацію ризиків; їх оцінку та нейтралізацію. 
Процес створення системи раннього попередження може складатися з таких етапів: 
1. Визначення сфер спостереження - визначення об’єктів внутрішньої та зовнішньої діагностики. До основних сфер спостереження в рамках внутрішньої діагностики належать: фінансова, виробнича, збутова, організаційна. Зовнішня діагностика побудована на аналізі ситуації на ринку (клієнти, конкуренти, кон’юнктура), макроекономічної ситуації в країні та економіко-правових умов діяльності підприємства.  
2. Вибір індикаторів раннього попередження, які можуть вказувати на розвиток того чи іншого негативного процесу.  
3. Розрахунок граничних значень індикаторів та безпечних інтервалів їх зміни. В ході даного етапу розраховується, наприклад, зона безпеки, тобто позитивна різниця між фактичною виручкою від реалізації та виручкою від реалізації, що відповідає точці беззбитковості; величина продуктивності праці, яка забезпечує конкурентоспроможність підприємства; рівень фінансових показників, достатній для підтримки стабільної ліквідності та платоспроможності суб’єкта господарювання; розрахунок частки ринку, необхідної для забезпечення планового рівня рентабельності тощо.  
4. Формування конкретних аналітичних завдань для аналітичних центрів. До таких завдань можуть належати прогнозування банкрутства підприємства, СВОТ-аналіз, бенчмаркінг тощо.  
5. Формування інформаційних каналів: забезпечення інформаційного зв’язку між джерелами інформації та системою раннього реагування, між системою та її користувачами - керівниками всіх рівнів. 
6. Узагальнення одержаних аналітичних висновків та підготовка пропозиції і рекомендації щодо розвитку сильних сторін та нейтралізації слабких, що є основою розробки проектів управлінських рішень.  
Розрізняють дві підсистеми СРПР: система, орієнтована на внутрішні параметри діяльності підприємства та система, орієнтована на зовнішнє середовище. Предметом дослідження останньої є завчасне прогнозування загроз, перш за все зі сторони контрагентів, держави, конкурентів тощо. Яскравим прикладом застосування даної підсистеми СРПР є проведення банківськими працівниками аналізу підприємств-позичальників в рамках оцінки їх кредитоспроможності. Внутрішньоорієнтована підсистема СРПР спрямована на ідентифікацію ризиків та шансів, які криються всередині підприємства. В своєму розвитку дана підсистема пройшла три покоління. Системи першого покоління були зорієнтовані в основному на ідентифікацію наслідків дії тих чи інших факторів; другого - на визначення симптомів; третього - на виявлення першопричин.  
Найскладнішим завданням, яке слід вирішити в процесі організації системи раннього попередження та реагування є підбір індикаторів раннього попередження та визначення критеріїв їх інтерпретації. В науково-практичній літературі здебільшого вирізняють наступні блоки індикаторів: 
· загальноекономічні - індикатори, які дозволяють своєчасно виявити зміни в тенденціях розвитку кон’юнктури економіки в цілому (використовуються результати досліджень відповідних науково-дослідних економічних та соціологічних інститутів);  
· ринкові індикатори - дозволяють виявити тенденції на ринках, на яких здійснює свою діяльність підприємство; 
· технологічні індикатори - дають інформацію щодо появи на ринку нових продуктів, методів, процесів тощо; 
· соціальні - демографічна ситуація в країні, вартість робочої сили, рівень мінімальної заробітної плати тощо; 
· політичні - індикатори впливу на діяльність підприємств, які мають політичну природу, зокрема, тенденції в економічному законодавстві, політика протекціонізму тощо; 
· внутрішні індикатори - система показників, які розраховуються на базі внутрішнього (управлінського) обліку та звітності. 
Комбінація показників, які слугують внутрішніми індикаторами раннього попередження підбирається з урахуванням можливостей прогнозування на їх основі фінансового стану підприємства та загрози банкрутства. Згідно з найновішими розробками у сфері фінансового контролінгу, в якості ключового внутрішнього індикатора раннього попередження рекомендується використовувати показник Free Cash-flow. Цей показник є результатом руху грошових коштів у рамках операційної та інвестиційної діяльності і оперативно сигналізує про проблеми в сфері збуту, виробництва, управління оборотними активами тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Система раннього попередження та реагування( СРПР) - це особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики, які можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища. СРПР доцільно впроваджувати на підприємствах з метою швидкої ідентифікації фінансової кризи, виявлення причин, що її зумовлюють, та розробки антикризових заходів . СРПР розглядають як один з важливих інструментів системи контролінгу.

Завдання системи раннього попередження :

o своєчасне виявлення кризи на підприємстві;

o виявлення можливостей  розвитку або додаткових шансів  для підприємства;

o виявлення загрози  банкрутства. 

Розрізняють дві підсистеми СРПР:

o систему, зорієнтовану  на внутрішні параметри діяльності  підприємства (спрямована на ідентифікацію ризиків та можливостей розвитку, які криються на підприємстві, задля цього будується система управління ризиками, яка включає їх ідентифікацію, оцінку та нейтралізацію).

o систему, зорієнтовану  на зовнішнє середовище ( прогнозування загроз з боку держави, контрагентів, конкурентів тощо (прикладом застосування цієї підсистеми СРПР є проведення установами банків аналізу підприємств з метою оцінки їх кредитоспроможності.)

6 етапів створення  системи раннього попередження :

І етап - створення  системи - визначення сфер спостереження, полягає у визначенні об’єктів діагностики . Розрізняють внутрішню (фінансова, збутова, виробнича, організаційна ) та зовнішню (аналіз ситуації на ринку, макроекономічної ситуації в країні тощо) діагностику.

ІІ етап - визначення індикаторів раннього попередження, які можуть вказувати на розвиток того чи іншого негативного процесу (ними можуть бути показники: обсяг  реалізованої продукції, витрати на 1 грн.ТП, обсяг реалізованої продукції в точці беззбитковості, коефіцієнти автономії, заборгованості, ліквідності тощо);

ІІІ етап - розрахунок цільових показників та інтервалів їх змін в розрізі кожного індикатора (зона безпеки, рівень фінансових показників ліквідності, автономії в порівнянні з нормативними значеннями, тощо) ;

IV етап - формування  конкретних аналітичних завдань  для аналітичних центрів (прогнозування  банкрутства підприємства, SOFT-аналіз, бенчмаркінг тощо).

V етап – ключовий: служби контролінгу узагальнюють  отримані аналітичні висновки та готують пропозиції щодо розвитку сильних та мінімізації слабких сторін ;

VI етап – технічний  : формування інформаційних каналів  між системою та її користувачами  — керівниками всіх рівнів. антимонопольного  законодавства. 

Санація викупом акцій (придбання часток) у власників

Зменшити кількість  акцій, які є в обігу, можна  не лише об'єднанням акцій, а й викупом  їх з метою анулювання. Акціонерне товариство має право викупити в  акціонера оплачені ним акції  для цілей:

o для їх наступного перепродажу;

o розповсюдження  серед своїх працівників; 

o з метою анулювання.

Викуплені акції  мають бути реалізовані або анульовані протягом не більш як одного року. Упродовж періоду, коли господарське товариство володіє власними корпоративними правами, розподіл прибутку та голосування на зборах акціонерів відбуваються без врахування вказаних акцій (часток, паїв). Це саме стосується й товариства з обмеженою відповідальністю щодо придбання ним часток учасників товариства .

Акціонерне товариство може викупити власні акції за цінами, установленими рішенням зборів акціонерів, або за цінами, які склалися на ринку (біржові ціни). В останньому разі можливі три варіанти:

1) акції викупаються  за ціною, вищою від номіналу;

2) викуп акцій  за номіналом;

3) акції викупаються за ціною, нижчою від номінальної вартості.

Варіант 1 означає, що ринкова ціна акцій є вищою  за номінал, оскільки за умови нормального  функціонування фондового ринку  підприємство може викупити акції власної  емісії лише на таких самих умовах, як і інші інвестори (коли інше не передбачено рішенням зборів акціонерів). Джерелом викупу акцій є статутний фонд та додатковий капітал, зокрема емісійний дохід. Якщо ж останній відсутній, то на зазначені цілі можна спрямувати прибуток. Для санаційних цілей розглянутий варіант не придатний, оскільки санаційний прибуток не виникає.

Варіант 2 (суто теоретичний) передбачає, що ринкова  ціна акцій дорівнює їх номінальній  вартості. На практиці такого майже  не буває. Джерелом викупу акцій при  цьому є статутний капітал.

Варіант 3 означає, що ринкова ціна акцій є нижчою за їх номінальну вартість, інакше жоден  акціонер добровільно не продав би підприємству свої акції за ціною, нижчою від номінальної. Ціна акцій може бути нижчою від їх номінальної вартості насамперед у випадку збиткової діяльності підприємства. На придбання акцій спрямовується лише частина активів підприємства, яка відповідає еквівалентній частці статутного фонду. При цьому підприємство отримує санаційний прибуток у вигляді емісійного доходу, який дорівнює різниці між номінальною вартістю корпоративного права та ціною його викупу емітентом і затратами, пов'язаними з процедурою викупу прав та зменшення статутного фонду. Якщо корпоративні права надаються до анулювання безкоштовно, то санаційний прибуток дорівнює номінальній вартості наданих до анулювання прав за відрахуванням витрат, пов'язаних зі зменшенням статутного капіталу.

Для акціонерного товариства викуп акцій є доцільним  лише за курсом, нижчим за номінальну вартість. В противному разі, санаційний прибуток, який може бути спрямований на покриття балансових збитків, не виникає, а отже, зменшувати статутний фонд немає сенсу. При використанні даного методу санації підприємство може покрити засвідчені в балансі збитки, однак його платоспроможність та ліквідність дещо погіршуються, оскільки для придбання власних корпоративних прав витрачаються ліквідні засоби.

Часто великі акціонери, власники контрольних пакетів акцій  надають свої акції до анулювання безкоштовно, вносячи таким чином  посильний вклад у фінансування санації.

За економічним  змістом зменшення статутного фонду з метою покриття балансових збитків підприємства означає приведення у відповідність розміру номінального капіталу до його реальної вартості, яка випливає зі стану балансу. Збитки для власників виникають не в момент зменшення номіналу (чи анулювання акцій), а тоді, коли підприємство отримало збитки від фінансово-господарської діяльності. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Якщо корпоративні права надаються до анулювання безкоштовно, то санаційний прибуток дорівнює номінальній вартості наданих до анулювання прав за відрахуванням витрат, пов’язаних зі зменшенням статутного капіталу.  
• Приклад. Споруда, яка входить до складу основних фондів невироб-ничого призначення акціонерного товариства балансовою вартістю 20 000 грн., реалізована за 30 000 грн. Виручку від реалізації за-  
значеного об’єкта основних фондів товариство використало для  
придбання власних акцій номінальною вартістю 37 000 грн. (курс 40,62 грн. за одну акцію номінальною вартістю в 50 грн.). Викуплені підприємством власні акції (як і інші корпоративні права) відбиваються в активі балансу за ціною їх придбання. (Податкові аспекти в розрахунках до уваги не беруться.)  
У результаті цієї операції сума з однієї активної статті балансу пе-реноситься до іншої. Безпосередньо після цього придбані акції анулю-ються (вартість активів зменшується на 20 000 грн.) з одночасним зме-ншенням статутного капіталу на номінальну вартість анульованих акцій (37 000 грн.). Виникає санаційний прибуток у розмірі різниці між номінальною вартістю анульованих акцій і курсом їх придбання. Окрім цього, підприємство отримує прибуток від реалізації основних фондів у сумі 10 000 грн. Цей прибуток може бути спрямований або безпосеред-ньо на покриття балансових збитків підприємства (якщо підприємство збиткове), або на поповнення додаткового капіталу (резервних фондів). Баланс підприємства у процесі санації змінюватиметься так:  
1) Баланс підприємства перед санацією  
Актив Пасив  
1. Основні засоби 45 000  
2. Оборотні засоби 60 000 1. Статутний фонд 80 000  
2. Непокриті збитки –15 000  
3. Довгострокові пасиви 30000  
4. Короткострокові пасиви 10000  
Баланс 105 000 Баланс 105 000  
2) Баланс підприємства після придбання власних акцій  
Актив Пасив  
1. Основні засоби 25 000  
2. Власні акції 30 000  
3. Оборотні засоби 60 000 1. Статутний фонд 80 000  
2. Непокриті збитки –5000  
3. Довгострокові пасиви 30 000  
4. Короткострокові пасиви 10 000  
Баланс 115 000 Баланс 115 000  
3) Баланс підприємства після анулювання придбаних акцій  
Актив Пасив  
1. Основні засоби 25 000  
2. Оборотні засоби 60 000 1. Статутний фонд 43 000  
2. Резервний фонд 2 000  
3. Довгострокові пасиви 30 000  
4. Короткострокові пасиви 10 000  
Баланс 85 000 Баланс 85 000

Отже, найважливішою  передумовою використання даного ме-тоду санації є те, що для акціонерного товариства викуп акцій є доцільним лише за курсом, нижчим за номінальну вартість. В противному разі, санаційний прибуток, який може бути спрямо-ваний на покриття балансових збитків, не виникає, а отже, змен-шувати статутний фонд немає сенсу. При використанні даного методу санації підприємство може покрити засвідчені в балансі збитки, однак його платоспроможність та ліквідність дещо погі-ршуються, оскільки для придбання власних корпоративних прав витрачаються ліквідні засоби.  
Дуже часто великі акціонери, власники контрольних пакетів акцій надають свої акції до анулювання безкоштовно, вносячи таким чином посильний вклад у фінансування санації.  
Слід ще раз підкреслити: за економічним змістом, зменшення статутного фонду з метою покриття балансових збитків під-приємства означає приведення у відповідність розміру номіналь-ного капіталу до його реальної вартості, яка випливає зі стану балансу. Збитки для власників виникають не в момент змен-шення номіналу (чи анулювання акцій), а тоді, коли підприємст-во отримало збитки від фінансово-господарської діяльності.
 

Информация о работе Система раннього попередження та реагування