Цикли ділової активності

Також однією з найбільших змін є зменшення кількості фаз  у сучасному циклі. Як ми пам’ятаємо, в класичному циклі більш-менш чітко  виділяли наступні фази: спад, дно, пожвавлення, та пік. У сучасному циклі складно  виділити всі чотири фази. Відбулося  злиття фази спаду з фазою дна, а фази пожвавлення – з фазою  піку (Рис. 3). Таким чином, сучасна  економічна теорія визначає дві фази сучасного економічного циклу:

1. Рецесія – включає кризу та дно. Це фаза між найвищою та найнижчою точками циклу, якій властивий спад виробництва.
2. Піднесення – складається з пожвавлення та піку. Це фаза між найнижчою та найвищою точками циклу.

 

 

Рис. 3. Модель сучасного економічного циклу

 

Дуже велике значення у  модифікації сучасних циклів має  державна антициклічна політика. Антициклічне регулювання економіки — свідомі й цілеспрямовані дії держави, а частково могутніх корпорацій і наднаціональних органів, на промисловий цикл з метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури і підвищення темпів економічного зростання [36. с. 178].

Вперше в історії розвитку капіталістичного способу виробництва  антициклічна політика була застосована у США під час кризи 1929—1933 pp. (держава організувала і забезпечила широке проведення громадських робіт (будівництво доріг, мостів та ін.). За кошти державного бюджету держава закуповувала надлишки продукції, надавала допомогу розореним компаніям, здійснювала виплати безробітним тощо). Теоретично обґрунтував необхідність антикризового регулювання економіки Дж. Кейнс.

Державні антициклічні заходи істотно впливають на хід економічного циклу, змінюють характер економічної динаміки:

• глибину і частоту криз,
• тривалість фаз циклу,
• співвідношення між ними.

Усі заходи держави такого характеру пов’язані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами. Найважливішими методами, за допомогою яких держава впливає  на економічний цикл, виступають:

• кредитно-грошові (зміна відсоткової ставки, кількості грошей в обігу);
• бюджетно-податкові важелі (податки, видатки державного бюджету, субсидії).

Існує 2 типи антициклічної політики держави [9, с. 103]. Першим типом є так звана політика стримування. Її застосовують з метою ослаблення «перегріву» економіки у фазі підйому шляхом обмеження сукупного попиту за допомогою таких інструментів:

• подальшого подорожчання кредиту (збільшення відсоткової ставки);
• введення нових та збільшення вже діючих податків;
• скасування прискореної амортизації і податкових пільг на нові інвестиції;
• зменшення бюджетних видатків та державних інвестицій.

В умовах кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на стимулювання сукупного  попиту. Такі дії держави отримали назву політика експансії. Стимулювання сукупного попиту відбувається шляхом:

• здешевлення кредиту,
• скорочення податків,
• прискорення амортизації,
• податкові знижки на нові інвестиції,
• збільшення державних інвестицій та бюджетних видатків.

Антициклічна політика спрямована на згладжування циклічних коливань в економіці. Антициклічні заходи у розвинених країнах світу перетворилися в один з найважливіших факторів послаблення глибини економічних криз, подовження фаз пожвавлення й піднесення та скорочення фаз спаду та депресії. Однак повністю воно не в змозі подолати циклічний характер суспільного виробництва.

Проте, держава повинна  дуже обережно застосовувати вищезазначені  заходи щодо регулювання циклічності. За невдалого та некомпетентного  регулювання ці заходи можуть ще більше посилити коливання, особливо кризу, або  спричинити ситуацію, коли офіційно проголошені  цілі державної політики не відповідатимуть  фактичним результатам регулювання  економіки (замість росту економіки - його падіння, замість повної зайнятості - масове безробіття, замість стабільності цін - хронічна інфляція і т.д.). Щоб  не допустити цього, держава повинна  прораховувати всі можливі наслідки своїх дій, вдосконалювати форми  та методи антициклічної політики.

Як бачимо, сучасний економічний  цикл певним чином відрізняється  від класичного циклу. Головними  змінами є зменшення амплітуди  коливань, тривалості циклу та кількості  його фаз. Виділяють декілька причин цього явища, найважливішими з яких є НТП та державна антициклічна політика. Державне регулювання циклічності пов’язане з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами. Залежно від фази економічного циклу виділяють політику стримування та політику експансії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 4.  ЦИКЛІЧНІСТЬ  ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

 

Після здобутку незалежності у 1991 році Україна опинилася у  ситуації, яку характеризують як системну кризу, яка продовжувалась протягом 90-х років ХХ – початку ХХІ  століття. Відмінною рисою кризи  було те, що її причина полягала не в  перевиробництві, а в недовиробництві. За своєю суттю вона була системною трансформаційною кризою [6, с. 449]. Це означає, що вона була породжена початком процесу трансформації адміністративно-командної економіки у ринкову. Вона супроводжувалась хронічним дефіцитом предметів виробничого призначення, значним порушенням ринкової рівноваги, гіперінфляцією (додаток Б).

Основні ознаки кризи в Україні наприкінці ХХ – початку ХХІ століття

1. Різке зниження національного доходу (на 42%), виробництва промислової продукції (на 42%) та продовольства (на 47%) (додаток А, Д).
2. Гіперінфляція: індекс інфляції у 1993 р. перевищив 10000%, у 1998 р. досяг 120%; у 2000 р. становив 128% (додаток Б);
3. Різке зниження життєвого рівня населення (за різними оцінками, приблизно в 6 разів);
4. Швидкі темпи зростання безробіття (тільки офіційний показник наприкінці 90-х сягав 12 %) (додаток Г);
5. Дефіцит державного бюджету (рис.4);
6. Зростання тіньової економіки та злочинності;
7. Загострилась демографічна ситуація (смертність почала перевищувати народжуваність, що призводить до депопуляції) (додаток В);
8. Швидкими темпами зростає державний борг (додаток Е);
9. Послабляються зовнішньоекономічні позиції країни (додаток З).

Про глибину структурних  деформацій в Україні свідчать тривалість та глибина економічної кризи. За 10 років загалом спад виробництва  досяг майже 60% від рівня 1990 p., a коефіцієнт використання виробничих потужностей  не перевищував 30-40%. За своїми масштабами вона не мала аналогів у світі.

 

Рис. 4 Динаміка дефіциту державного бюджету України у 1992-1999 роках

цикл е коливання

Причини економічної  кризи ділять на три групи:

1. Причини, успадковані від колишнього СРСР:

• майже повне, або тотальне, одержавлення економіки (92% усіх засобів виробництва належали державі) [21, с. 466];
• відсутність конкуренції між товаровиробниками;
• орієнтація на виробництво заради виробництва, а не на людину;
• диспропорції між виробництвом та споживанням, нагромадженням та споживання;
• дисбаланс між грошовими заощадженнями населення та їх товарним покриттям.

2. Причини, що постали з часу проголошення незалежності України:

• розрив господарських зв’язків з пострадянськими країнами, що призвів до втрати багатьох традиційних ринків збуту продукції і значною мірою комплектуючих виробів;
• відсутність науково обґрунтованої стратегії переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки;
• непослідовність реформ уряду;
• непомірний податковий тягар на товаровиробників;
• відсутність надійної фінансово-банківської системи;
• тіньовий характер роздержавлення й приватизації;
• значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобильської катастрофи.

3. Причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої економічної системи:

• відсутність закінченого циклу виробництва більшості підприємств;
• використання здебільшого застарілих технологій та значне зношення основних фондів;
• відсутність ринкового економічного мислення більшості людей та майже тотальна недовіра уряду.

Ці три групи (або підсистеми) причин органічно пов'язані між  собою [4, с. 401].

Моделі переходу від командно-адміністративної системи господарювання до соціально-орієнтованої, які були вдалими для інших  країн, виявилися непридатними для  України. Тиск з боку міжнародних  організацій і нав'язування стратегії  реформ очікуваних результатів не дало. Формування вітчизняної наукової бази трансформації та визначення пріоритетів  та напрямків проведення реформ крокувало  разом, а іноді і не встигало за реформами.

Статистичні дані свідчать, що у 1992 - 1994 рр. спостерігався глибокий економічний спад, який проявився майже у дворазовому скороченні обсягів реального ВВП. У 1999 р. він сягнув найнижчої точки, а в 2000 р. розпочався перехід до позитивних приростів ВВП. Економічне зростання, що почалося у 2000 р., зумовлене передусім значним збільшенням експорту, 42 % якого становить продукція металургійної галузі.

2001-2004 роки - це - період відновлення  економіки і початку її розвитку після кризи 90-х років. Якщо в 1998 році торговельний баланс України був негативним і становив 1 мільярд 207 мільйонів доларів, то з 2001 року він був вже позитивним і становив 613 млн. доларів. А в 2004 році торговельний баланс досяг плюс 4 мільярдів 908 мільйонів доларів, а рахунок поточних операцій - 6 мільярдів 909 мільйонів доларів. Це - найкращі показники за роки незалежної України [39. с. 360].

У 2008 році у світі починається  глобальна фінансова криза, найгірша з часів великої депресії. Розпочавшись з банкрутства великих фінансових установ в США, вона швидко розрослась у глобальну кризу, що призвела до банкрутства декількох європейських банків та падіння різних біржових індексів та значного падіння вартості акцій та товарів по всьому світу. Криза була викликана іпотечною кризою та є гострою фазою фінансової кризи 2007—2008.

Виникнення фінансової та економічної кризи в Україні стало очевидним восени 2008 року після погіршення ряду економічних показників та повідомлень про фінансові проблеми ряду провідних комерційних банків країни. Так, ЗМІ повідомляли про істотне скорочення попиту на залізо та сталь, що призвело до зменшення обсягів експорту та надходження валюти до Української економіки. Восени та на початку зими ціни на нерухомість впали на 25 %, було призупинено понад 80 % будівельних проектів. Якщо на кінець 2007 року кількість безробітних складала 642,3 тис. осіб, то на кінець 2008 року – 844,9 тис. осіб. Ситуація почала покращуватися в 2009 році, оскільки кількість безробітних на кінець цього року становив 531,6 тис. осіб [38. с. 200].

За оцінкою МВФ, обчислений у доларах США ВВП України за 2009 рік скоротився на 35.6% (179.6 млрд. дол. 2008 проти 115.7 млрд. дол. 2009-го).

Щодо державного боргу, то за даними Міністерства Фінансів України, на кінець 2008 року він складав 185,9 млрд. грн., а на кінець 2009 року – 316,9 млрд. грн.. На початок серпня 2010 року на долю України припадав приблизно кожний п'ятий долар заборгованості всіх країн  перед фондом за стандартними кредитними програмами [39. с. 174].

У 2010 році економічна ситуація в Україні почала покращуватися. Спад в змінився повільним відновленням, цьому сприяла стабілізація політичної ситуації і сприятлива кон'юнктура  зовнішніх ринків.

Обсяги виробленої промислової  продукції за січень-серпень 2010 р. порівняно  з відповідним періодом попереднього року збільшились на 10,9%. Виробництво  сільськогосподарської продукції  в усіх категоріях господарств за січень-серпень 2010 р. скоротилось на 4,1% порівняно з відповідним періодом попереднього року. За I квартал 2010 р. порівняно  з відповідним періодом попереднього року номінальні доходи населення зросли на 12,8% і склали 216,5 млрд. грн. Наявний  доход у розрахунку на одну особу  за I квартал 2010 р. становив 3506,5 грн. (за I квартал 2009 р. – 3032,5 грн.) (додаток Ї) [38. с. 190].

При цьому експерти зазначають, що основне завдання виконавчої влади - активно стимулювати всіма можливими  методами зростання промисловості  та експорту.